Місцеве самоврядування 1 страница

Місцеві державні адміністрації

Центральними органами виконавчої влади

Кабінет Міністрів України

Президент України

Верховна Рада України

Лекція № 5

ТЕМА: Конституційна система державних органів України

1. Важливим інститутом конституційного права є система державних органів. Іноді її називають державним апаратом, через який здійснюється державна влада, функції держави.

Також, конституційно закріплено, що народ здійснює владу не лише безпосередньо (у формах безпосередньої демократії), а й через органи державної влади (ст. 5 Конституції України), діяльність яких побудовано за принципом її поділу на зако­нодавчу, виконавчу та судову.

Верховна Рада України є єдиним законодавчим органом України. Вона втратила колишній статус найвищого органу державної влади, який було закріплено в Конституції Украї­ни 1978 р., і водночас набула всіх основних рис парламенту України — єдиності, загальнонаціональності, представницькості, виборності, однопалатності, колегіальності та постійності.

Єдиність парламенту полягає в тому, що в Україні немає інших органів законодавчої влади, як це було до 1992 року, коли законодавчу владу в період між сесіями здійснювала Президія Верховної Ради України, вносячи зміни і допов­нення до чинного законодавства.

Верховна Рада характеризується загальнонаціональним характером, оскільки вона представляє увесь Український народ і виступає від його імені. Саме це закріплено в преам­булі Конституції України.

Колегіальність парламенту України проявляється в тому, що, складаючись з 450 народних депутатів, він є повноваж­ним за умови обрання не менше як двох третин від його конституційного складу (ст. 82). Рішення Верховної Ради ухвалюються на її пленарних засіданнях більшістю від її конституційного складу шляхом голосування, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборність Верховної Ради полягає в тому, що вона фор­мується виключно шляхом виборів народних депутатів на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таєм­ному голосуванні.

Український парламент є однопалатним. Це зумовлено насамперед тим, що: Україна є унітарною державою; станов­лення парламентаризму перебуває на початковому етапі; організація державної влади за принципом її поділу на за­конодавчу, виконавчу та судову утвердилася в Україні дале­ко ще не в усьому.

Верховна Рада України є постійно діючим державним органом. Це підтверджується тим, що народні депутати оби­раються до парламенту строком на 4 роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Наведені риси парламенту України визначають властиве тільки йому місце в системі органів державної влади України.

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є законодавча. Вона полягає в ухваленні законів, у внесенні до них змін чи визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, в скасу­ванні або призупиненні їхньої дії. Складовою частиною цієї функції є також законопроектна робота, винесення законо­проектів на розгляд парламенту, а також видання законів, проведення відповідних наукових досліджень (наприклад, з проблем ефективності і розвитку законодавства).

Згідно з Конституцією Верховна Рада може ухвалювати закони з будь-якого питання за винятком тих, які вирішу­ються виключно всеукраїнським референдумом. Водночас ст. 92 передбачає низку питань, які вирішуються виключно законами України: права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і націо­нальних меншин; порядок застосування мов тощо.

Не менш важливою є установча функція Верховної Ради України. Основними напрямами її діяльності із здійснення цієї функції є: участь у формуванні органів виконавчої вла­ди; формування органів судової влади; створення парламент­ських структур; участь у формуванні інших органів держав­ної влади та державних організацій; вирішення питань те­риторіального устрою України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування.

Важливе місце в діяльності Верховної Ради України по­сідає парламентський контроль. Основними напрямами кон­трольної діяльності Верховної Ради є:

1) парламентський контроль за дотриманням конститу­ційних прав та свобод людини і громадянина та захист їх;

2) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

3) бюджетно-фінансовий контроль;

4) ухвалення Верховною Радою рішення про направлення запиту Президентові України;

5) запит народного депутата України на сесії Верховної Ради;

6) парламентський контроль за діяльністю органів проку­ратури;

7) здійснення парламентського контролю з окремих пи­тань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимча­сові слідчі комісії тощо.

Поряд із законодавчою, установчою та контрольною функ­ціями як головними функціями парламенту Верховна Рада України здійснює чимало інших функцій: політичну, еконо­мічну, соціальну, культурну, екологічну, оборонну.

Парламент України наділено широкими повноваження­ми, які визначають його місце та роль у державі. Їх можна класифікувати за напрямами його діяльності.

У галузі правотворчої діяльності:

— внесення змін до Конституції України в межах і по­рядку, передбачених розділом XIII Конституції (ст. 85.1);

— ухвалення законів (ст. 83.3);

— затвердження Державного бюджету України та вне­сення змін до нього (ст. 85.4);

— затвердження загальнодержавних програм економіч­ного, науково-технічного, соціального, національно-культур­ного розвитку, охорони довкілля (ст. 85.6);

— затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про отримання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України (ст. 95.14);

— затвердження переліку об'єктів права державної власно­сті, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності (ст. 85.36).

У галузі державного будівництва та адміністративно-те­риторіального устрою держави:

- визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85.5);

- призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених Конституцією України (ст. 85.2);

- призначення виборів Президента України в строки, пе­редбачені Конституцією України (ст. 85.7);

- призначення чергових та позачергових виборів до орга­нів місцевого самоврядування (ст. 85.30);

- призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим тощо. У галузі зовнішньої політики:

- визначення засад зовнішньої політики (ст. 85.5);

- надання у передбачений законом строк згоди на обо­в'язковість міжнародних договорів України та денонсація (припинення дії) міжнародних договорів України (ст. 85.32).

У галузі контрольної діяльності:

- контроль за виконанням Державного бюджету Украї­ни (ст. 85.4);

- заслуховування щорічних послань Президента Украї­ни про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85.8);

- здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України (статті 85.13, 87);

- заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотриман­ня та захисту прав і свобод людини в Україні (ст. 85.17);

- здійснення парламентського контролю в межах, визна­чених Конституцією України (ст. 95.33);

- усунення Президента України з поста в порядку особ­ливої процедури (імпічменту) (ст. 85.10);

- висловлення недовіри Генеральному прокуророві Украї­ни, що має наслідком його відставку з посади (ст. 85.25) тощо:

У галузі національної безпеки та оборони:

- оголошення за поданням Президента України стану вій­ни і укладання миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (ст. 85.9);

- ухвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допущення підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

- затвердження загальної структури, чисельності, визна­чення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки Украї­ни, інших, утворених відповідно до законів України, військо­вих формувань, а також Міністерства внутрішніх справ Украї­ни (ст. 85.23);

- затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзви­чайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загаль­ну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцево­стей зонами надзвичайної екологічної ситуації (ст. 85.31) тощо.

З питань затвердження органів, призначення і звільнення з посади посадових осіб:

- надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України (ст. 85.12), Генерального прокуро­ра України (ст. 85.25);

- призначення або обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією України (ст. 85.15);

- призначення на посаду і звільнення з посади: Голови Національного банку України (за поданням Президента України) (ст. 85.18); Голови та інших членів Рахункової па­лати (ст. 85.16); Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 85.17); половини складу Ради Національ­ного банку України (ст. 85.19); половини складу Національ­ної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85.20); призначення третини складу Конституційного Суду України (ст. 85.26); призначення на посаду та припи­нення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України (ст. 85.21); надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комі­тету телебачення і радіомовлення України (ст. 85.24); обрання суддів безстроково (ст. 85.27); призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради Украї­ни (ст. 85.35) тощо.

Конституція України в цілому залишила загальну струк­туру Верховної Ради без змін у формі однопалатного парла­менту, проте значно оновила окремі її інститути. Істотними новелами є: припинення функціонування Президії Верхов­ної Ради України як постійно діючого органу загальної ком­петенції; перетворення постійних комісій Верховної Ради на комітети; формування Рахункової палати Верховної Ради; створення інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та інших інститутів (наприклад, інституту найстарі­шого за віком народного депутата для відкриття першого засідання першої сесії Верховної Ради України і для здійснен­ня процедури складання присяги народними депутатами; представника Президента у Верховній Раді та ін.).

Для здійснення контролю від імені Верховної Ради за використанням коштів Державного бюджету формується Рахункова палата. Сфера її повноважень поширюється пе­редовсім на уряд, фінансово-економічні органи виконавчої влади, Національний банк України та інші органи, визначені в законі. Контрольний орган парламенту організовує свою діяльність на засадах законності, плановості, об'єктивності та гласності. Незалежність Рахункової палати означає, що в межах своєї компетенції вона самостійно вирішує питання, пов'язані зі здійсненням контролю, проведенням перевірок та ревізій, діє незалежно від будь-яких інших органів держа­ви, політичних партій і громадських об'єднань.

Конституцією (ст. 101) вперше в Україні затверджується посада Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на якого покладається завдання здійснення парламентського контролю за дотриманням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Він призначається на посаду і звіль­няється з неї Верховною Радою України. Уповноважений з прав людини має розглядати звернення, заяви і скарги гро­мадян з приводу порушення їхніх прав та свобод, а також вживати заходів до відшкодування громадянам шкоди, за­подіяної зазначеними порушеннями. Уповноважений є під­звітним лише парламенту України. Він діє незалежно від будь-якої влади, не пов'язаний ніяким імперативним ман­датом. Його посада несумісна з будь-якою політичною посадою або діяльністю, перебуванням на іншій посаді в органах дер­жавної виконавчої влади й органах місцевого самоврядування, членством у політичних партіях чи профспілках, заняттям підприємницькою діяльністю.

Основними галузевими органами Верховної Ради є її комі­тети. Верховна Рада затверджує перелік комітетів, обирає голів цих комітетів. Комітети здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до пов­новажень Верховної Ради України (ст. 89).

Парламент у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховною Радою створюються тимча­сові слідчі комісії.

Відповідно до ст. 88 Конституції до складу Верховної Ради входять: Голова Верховної Ради України; перший заступ­ник Голови Верховної Ради України; заступники Голови Верховної Ради України; апарат Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради має такі повноваження:

1) веде засідання Верховної Ради;

2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданні Верховної Ради;

3) підписує акти, ухвалені Верховною Радою;

4) представляє Верховну Раду в зносинах з іншими орга­нами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради.

Відповідно до ст. 82 Конституції Верховна Рада України працює сесійно. Сесії поділяються на чергові та позачергові. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня.

Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням поряд­ку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менше як третини народних депутатів від конституційно­го складу Верховної Ради або на вимогу Президента. У разі запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання.

Засідання Верховної Ради поділяються на пленарні (тобто загальні) і засідання її органів (комітетів). Вони проводяться, як правило, відкрито. Закрите засідання відбувається за рішенням більшості від конституційного складу парламенту.

Рішення Верховної Ради ухвалюються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. До того ж голо­сування на засіданнях здійснюється народним депутатом особисто. Засідання парламенту проводяться згідно з роз­кладом засідань. Рішення ухвалюються тільки з питань, вне­сених до порядку денного, за винятком випадків, передбаче­них регламентом Верховної Ради України. У разі порушен­ня цієї вимоги ухвалене рішення є недійсним і Голова Вер­ховної Ради не має права підписувати відповідний акт.

Засідання Верховної Ради відкривають, ведуть і закрива­ють Голова Верховної Ради або його заступники. В окремих випадках ці функції виконує один із голів комітету парла­менту, визначений Головою Верховної Ради або ж головую­чий, обраний депутатами на засіданні.

Перед кожним пленарним засіданням відбувається по­іменна реєстрація депутатів з пред'явленням посвідчення, персональної картки для голосування і з особистим підпи­сом депутата. На початку кожного засідання Верховної Ради головуючий повідомляє про кількість депутатів, які зареєст­рувалися, а також про тих, котрі відсутні з поважних при­чин. Кожного робочого дня на початку засідання головую­чий оголошує порядок денний на весь день роботи. Питання розглядаються в тій послідовності, в якій їх внесено до по­рядку денного.

Рішення Верховної Ради ухвалюються відкритим голо­суванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів та таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-якого депутата, підтриманою не менше як третиною депутатів, які взяли участь у голосуванні.

На пленарному засіданні ніхто не може виступати без доз­волу головуючого. Промовець зобов'язаний виступати тільки з питання, з якого йому надано слово. Він не має права вжи­вати образливих висловлювань та непристойних або лайли­вих слів, закликати до незаконних чи насильницьких дій.

Конституція України закріпила правові засади здійснен­ня законодавчого процесу (законодавчої процедури). Він яв­ляє собою передбачений Конституцією та законами України порядок здійснення законодавчої функції і реалізації зако­нодавчих повноважень.

Законодавчий процес складається з кількох стадій: вияв законодавчої ініціативи; обговорення законопроекту; прий­няття закону; підписання закону; опублікування закону. У свою чергу, кожна із зазначених стадій поділяється на ок­ремі етапи та підстадії.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді надано Президентові України, народним депутатам, Кабінету Мініс­трів України, Національному банку України (ст. 93). Інші суб'єкти також можуть звертатися до Верховної Ради з відпо­відними пропозиціями. Однак ці звернення не обов'язкові для розгляду в парламенті.

Згідно з регламентом Верховної Ради є певна послідовність розгляду законопроектів, яка визначається планами законо­давчих робіт. Тому від моменту вияву законодавчої ініціа­тиви до її розгляду Верховною Радою потрібен певний час. Проте, якщо Президент визначає свій законопроект невідклад­ним, він розглядається позачергово.

Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних за­сіданнях. До розгляду й ухвалення законопроекту входять: обговорення і схвалення основних положень в цілому (пер­ше читання), обговорення і схвалення статей законопроекту (друге читання), внесення редакційних поправок, узгоджен­ня структурних частин між собою та узгодження з іншими законами (третє читання).

За результатами третього читання законопроекту Верхов­на Рада може прийняти рішення:

— про ухвалення закону в цілому;

— про відхилення законопроекту;

— про повернення законопроекту на доопрацювання із наступним поданням на повторне третє читання;

— про відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до ухвалення інших рішень;

— про ухвалення законопроекту в цілому і, якщо він сто­сується питання, зазначеного в ст. 73 Конституції, винесення його на всеукраїнський референдум.

Тексти законів та інших законодавчих актів, ухвалених Верховною Радою України, оформляються апаратом парла­менту і в п'ятиденний термін підписуються Головою Вер­ховної Ради, після чого закони невідкладно надсилаються на підпис Президентові.

Президент протягом 15 днів може вивчати текст закону, залучати до цього вчених і спеціалістів, консультуватися з іншими компетентними особами та органами, після чого може підписати закон і тим самим взяти його до виконання й офіційного оприлюднення. Стаття 94 Конституції передба­чає також, що в разі неповернення Президентом закону для повторного розгляду він вважається схваленим ним і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Президент може скористатися правом відкладного вето, під яким розуміється право глави держави на повернення закону, поданого йому на підпис, для повторного розгляду в парламент. Відхиляючи закон, Президент надсилає також до Верховної Ради сформульовані й умотивовані пропозиції до цього закону. Пропозиції і зауваження Президента спочат­ку розглядаються в комітетах, а потім на пленарному засі­данні. Якщо під час розгляду закон знову буде ухвалено Вер­ховною Радою не менше як двома третинами від її конститу­ційного складу, Президент зобов'язаний його підписати й офіційно оприлюднити протягом 10 днів.

Конституція передбачає, що закон набуває чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом. Мається на увазі, що закон може сам визначати певний варіант набуття ним чинності, наприк­лад, передбачати конкретну дату. В усякому разі закон спо­чатку має бути опубліковано, і він не може ні в якому разі набути чинності раніше дня такого опублікування.

2. Пост Президента України введено через рік після при­йняття Декларації про державний суверенітет. Першого Президента було обрано всенародне 1 грудня 1991 року водночас з проведенням всеукраїнського референдуму, який підтвердив Постанову Верховної Ради України від 24 серп­ня 1991 року про проголошення України незалежною суве­ренною державою.

Правовий статус Президента визначено в розділі 5 чинної Конституції, який визначає його роль і місце в державі, окреслює коло повноважень, регламентує порядок обрання і припинення його посадових повноважень, форми співпраці з органами законодавчої, виконавчої і судової влади.

За Конституцією Президент України є главою держави і гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина. Він є уособленням держави і дер­жавної влади в цілому, а не якоїсь окремої гілки, що зумов­лено колом його повноважень, його роллю та місцем у полі­тичному житті суспільства. Як глава держави він є вищою посадовою особою і саме тому наділяється повноваженнями виступати від імені України як у внутрішньому житті, так і в міжнародних відносинах.

Президентом України може бути обрано громадянина, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Украї­ні протягом десяти останніх перед днем виборів років і во­лодіє державною мовою. Одна і та ж особа не може бути Пре­зидентом України більше ніж два строки підряд.

Президент не може мати іншого представницького манда­та, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднан­нях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівно­го органу або наглядової ради підприємства, що має на меті отримання прибутку.

Новообраний Президент вступає на пост після складання присяги на урочистому засіданні Верховної Ради України. До присяги його приводить Голова Конституційного Суду України. Ця присяга за своїм змістом і формою є присягою народові України, невідступною обіцянкою виконувати пов­новаження тільки в інтересах усіх громадян України. Юри­дичне значення присяги полягає не тільки в тому, що з мо­менту її складення новообраний Президент приступає до своїх повноважень як глава держави, а і в тому, що припиняються повноваження попереднього Президента.

Конституційні повноваження Президента України можна класифікувати за сферами діяльності.

У сфері національної безпеки і оборони:

· забезпечення державної незалежності, національної безпеки і правонаступництва держави (ст. 106.1);

· виконання повноважень Верховного Головнокоманду­вача Збройних Сил України; призначення на посади і звіль­нення з посад вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснення керівництва у сфе­рах національної безпеки й оборони держави (ст. 106.17); присвоєння вищих військових звань (ст. 106.24);

· очолення Ради національної безпеки та оборони Украї­ни (ст. 106.18);

· внесення до Верховної Ради України подання про ого­лошення стану війни та ухвалення рішень про використан­ня Збройних Сил України (ст. 106.19);

· ухвалення відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпе­ки державній незалежності України (ст. 106.20);

· ухвалення у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення в разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступ­ним затвердженням цих рішень Верховною Радою України (ст. 106.21).

У сфері зовнішньополітичної діяльності:

· представництво держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України (ст. 106.3);

· ухвалення рішень про визнання іноземних держав (ст. 106.4);

· призначення та звільнення глав дипломатичних представ­ництв України в інших державах і при міжнародних органі­заціях; прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав (ст. 106.5); присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів (ст. 106.24);

У взаємостосунках із законодавчою владою:

· звернення з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 106.2);

· призначення всеукраїнського референдуму про зміни Конституції України, проголошення всеукраїнського рефе­рендуму за народною ініціативою (ст. 106.6);

· призначення позачергових виборів до Верховної Ради України в строки, визначені Конституцією України (ст. 106.7);

· припинення повноважень Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засі­дання не можуть розпочатися (ст. 106.8);

· призначення за згодою Верховної Ради України Пре­м'єр-міністра України (ст. 106.9) та Генерального прокурора України і звільнення його з посади (ст. 106.11); призначен-, ня на посади та звільнення з посад за згодою Верховної Ради України Голови Антимонопольного комітету України, Голо­ви Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України (ст. 106.14);

· підписування законів, ухвалених Верховною Радою України (ст. 106.29);

· накладення вето на ухвалені Верховною радою Украї­ни закони із наступним поверненням їх на повторний роз­гляд Верховної Ради України (ст. 106.30);

У взаємостосунках із виконавчою владою:

· призначення за згодою Верховної Ради України Пре­м'єр-міністра України; припинення повноважень Прем'єр-міністра України та ухвалення рішення про його відставку (ст. 106.9);

· призначення за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших цент­ральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припинення їхніх повноважень на цих посадах (ст. 106.10);

· утворення, реорганізація і ліквідація за поданням Прем'єр-міністра України міністерств та інших централь­них органів виконавчої влади в межах коштів, не передбаче­них на утримання органів виконавчої влади (ст. 106.15);

· скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 106.16);

· присвоєння вищих військових звань, вищих спеціаль­них звань і класних чинів (ст. 106.24). У взаємостосунках із судовою владою:

· призначення третини складу Конституційного Суду України (ст. 106.22);

· утворення судів у визначеному законом порядку (ст. 106.23).

У питаннях призначення інших органів та посадових осіб:

· призначення половини складу Національного банку України і Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 106.13);

· створення в межах коштів, передбачених у Державно­му бюджеті України для виконання його повноважень, кон­сультативних дорадчих та інших допоміжних органів і служб (ст. 106.28).

У галузі прав людини і громадянина:

· ухвалення рішень про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні (ст. 106.26);

· ухвалення рішень про помилування (ст. 106.27);

· нагородження державними нагородами, встановлення президентських відзнак та нагородження ними (ст. 106.25).

Президент виконує й інші повноваження, визначені Кон­ституцією України.

Названі повноваження нерозривно пов'язані із сутністю посади Президента як глави держави, тому він не може пере­давати (делегувати) їх іншим особам або органам.

Конституція гарантує недоторканність Президента на час здійснення президентських повноважень, яку слід розгляда­ти як особисту гарантію, що створює умови для безперешкод­ного виконання повноважень.

Свої повноваження Президент виконує до вступу на пост новообраного президента України. В окремих випадках, пе­редбачених Конституцією, його повноваження може бути припинено достроково в разі:

— відставки, тобто добровільної відмови від займаної по­сади. Вона набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України. Згоди парламенту не потрібно;

— неможливості виконувати свої повноваження за ста­ном здоров'я. Відставку має бути прийнято на засіданні пар­ламенту і підтверджено рішенням більшості від його кон­ституційного складу на підставі письмового подання Вер­ховного Суду України;

— усунення з посади в порядку імпічменту — особливої процедури притягнення до відповідальності в разі порушен­ня Конституції або скоєння тяжкого злочину;

— смерті.

Для забезпечення виконання своїх повноважень Прези­дент наділяється правом видавати укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території Украї­ни. Ці акти ухвалюються на основі Конституції та законів і спрямовані на виконання їхніх положень. І

За юридичними ознаками укази і розпорядження Прези­дента можуть бути нормативними, в яких закріплюються правила поведінки загального характеру, розраховані на ба­гаторазове застосування, або індивідуальними, що стосують­ся конкретних відносин чи осіб і мають одноразовий харак­тер (наприклад, призначення на посаду, нагородження).

Дата добавления: 2015-05-26