Ребрендинг. Створення бренду працедавця 2 страница

3) учасники каналів розповсюдження;

4) рівень витрат.

90. На процес ціноутворення в маркетингу впливають такі товарні чинники:

1) стадія життєвого циклу товару, урядові дії, витрати на розробку ринку;

2) торговельні бар'єри, макроекономічний стан, конкуренція;

3) місце в товарній номенклатурі, характеристики товару, стадія життєвого циклу товару;

4) політична ситуація в країні.

91. Кодування в маркетингових комунікаціх – це:

1) процес, в ході якого одержувач надає значення символам, які передані відправником;

2) процес представлення думки у символічній формі;

3) набір символів, які передаються відправником;

4) немає правильної відповіді.

92. Пропаганда – це:

1) короткочасні спонукальні заходи заохочення покупки (продажу) товару (послуги);

2 ) це не особисте й неоплачуване спонсором стимулювання попиту на товар, послуги шляхом розповсюдження відомостей в друкованих засобах інформації, по радіо, телебаченню чи зі сцени;

3) усна рекомендація товару в ході бесіди з одним чи кількома потенційними покупцями;

4) мистецтво розташування товарів на полках супермаркетів.

93. "Рекламний слоган" - це:

1) мистецтво створювати сприятливий клімат, сприятливе відношення до фірми-продавця не тільки потенційних клієнтів, але й широких мас публіки;

2) реклама методом прямої поштової розсилки, засіб виходу на ринок з мінімальними витратами;

3) заголовок рекламного послання, його важлива складова частина;

4) радіореклама.

94. Реклама як складова стратегії просування промислового товару – це:

1) форма презентації, надання інформації про товар, послугу;

2 ) оплачувана спонсором форма знеособленого надання інформації про товар;

3) неоплачувана форма поширення інформації про товар;

4) оплачувана та неоплачувана форми поширення відомостей про товар.

95. Елемент маркетингової стратегії просування, який дає змогу охопити за короткий час найбільшу аудиторію – це:

1 ) реклама;

2) пропаганда;

3) персональний продаж;

4) стимулювання продажу.

96. Оперативність, помірна ціна, можливість збереження інформації, широка аудиторія — є перевагами такого каналу поширення рекламної інформації:

1)телебачення;

2) радіо;

3) газети;

4) рекламні щити.

97. Прямим каналом називається той, за допомогою якого товар продається:

1) виробником – кінцевому споживачеві (користувачеві);

2) роздрібним торговцем – кінцевому споживачеві;

3) оптовим торговцем – роздрібному торговцю;

4) виробником – оптовому торговцю.

98. Ринок організацій-споживачів формується так:

1) підприємства-виробники;

2) окремі особи;

3 ) підприємства оптової та роздрібної торгівлі;

4) підприємці.

99. Довжина каналу розподілу-це:

1) кількість посередників між виробником і споживачем плюс один;

2) кількість посередників між виробником і споживачем мінус один;

3) кількість проміжних рівнів каналу розподілу;

4) кількість дистриб’юторів у виробника.

100. Одне з семи правил мерчендайзингу - це:

1) просувати «правильні» товари;

2) просувати в «неправильний час»;

3) просувати в «неправильних»торговельних закладах;

4) розташовувати продукцію в «неправильних» місцях.

Ребрендинг – найбільш сучасна і жива частина науки про бренди, і багато в чому суперечить головним розумінням рекламних класиків (на кшталт Джека Траута і Філіпа Котлера), що стверджують цінність бренду у незмінності імені та візуальних символів в часі. Адже часточка «re» зазвичай вказує на спробу зробити щось заново, таке про що раніше не чули. Вся складність в тому, що мова йде не про повну відмову від зробленого раніше, а всього лише про внесення змін, внесення певних корективів, удосконалення або навіть амортизацію. Переробити. Перебудувати. Запустити знову. Ось основні поняття такого терміну, як «ребрендинг».

Багато відомих компаній, які досить стійко позиціонують на ринку використали теорію реберендинг на практиці, тим самим збільшили популярність свого товару, послуги. Завоювали нових споживачів та збільшили прибутки, що тим самим змогло повернути вкладені кошти у ребрендингові засоби з гарними відситками.

Але не обійшлось і без невдалих прикладів ребрендингу, але про це трохи згодом, перше за все треба розібратися що в собі несе поняття «ребрендинг».

Ребрендинг – це сильна і потужна стратегічна атака в боротьбі за впевнене майбутнє. Зважившись на внесення змін та оновлення себе, компанія планує можливості і шанси продукту чи послуги завоювати більший сегмент ринку та отримати максимальний прибуток від продажів. Також будує для себе нові шляхи в паралельних реальностях. Якщо ж говорити більш сухим і прагматичним мовою, вчасно і правильно проведений ребрендинг дає прибуток. Справжній і прогнозований. Результатом ефективного ребрендингу – є збільшення гудвілу підприємства.

Що таке ребрендинг і чи потрібен він компанії? Це питання повстає у час коли бренд втрачає свою популярність на ринку чи коли компанія готова вкласти значну частину коштів на внесення змін до зовнішніх та зовнішніх характеристик товару, тим самим забезпечити собі популярність на ринку. Часто фірми не вважають доцільним реберендинг, але на сучасному етапі це є важливою частиною потреб споживачів, адже людина завжди прагне до чогось нового та біль цікавого.

Для проведення ребрендингу може бути багато причин. Найочевидніші ті, для яких причиною є перехід товару, послуги або компанії в новий якісний стан. Злиття та поглинання, зміна масштабів компанії, частіше за все вихід на інші, більш стійкі або іноземні ринки де споживач має дещо інші уподобання. Зміна сфери діяльності, зміна цільової аудиторії тощо.

А що ж робити компаніям, яких не торкнулися вищеперелічені зміни в бізнесі? При цьому вони бачать невтішну картину неможливості росту і розвитку, «старіння» цільової аудиторії, складність відповідно до сучасного економічного простору. Але якщо ж все-таки компанія буде готова ризикнути, та провести цілу низку змін, то має шанси отримати величезну вигоду від тих зусиль, які вкладе.

У середовищі маркетологів поділ на затятих прихильників ребрендингу і тих, хто його також яро цурається, існує в пропорції десь 50 на 50. Як звичайно, мають рацію і ті й інші.

У красивій картині про ребрендинг, однак, існує декілька «проте». Наприклад, основа проведення якісного ребрендингу – повний маркетинговий аудит компанії. Однак! Досліджень та оброблених результатів мало. Ребрендинг максимально ефективний, якщо в оновлений бренд будуть закладені не тільки показники сьогоднішнього дня, а й завтрашнього. Добре, якщо компанія, яка займається ребрендингом, залучає спеціалістів типу: ідеологів, політологів, аналітиків та ін У такому випадку впевненість у правильній стратегії та «доробку» на кілька десятків років набагато більше.

Ще одним дуже сильним «проте» є внутрішній маркетинг компанії, корпоративна культура, своєрідна «генетична пам'ять» всіх працюючих і співпрацюють з об'єктом ребрендування. Відсутність розуміння в неминучості зміни внутрішніх процесів може зіграти злий жарт у вигляді даремно витрачених коштів і часу. До речі, не можна не враховувати при виборі процесу ребрендингу старий як світ фактор: людський. В основі рішення про проведення ребрендингу повинні лежати економічні та маркетингові показники, а не данина моді, спроба списати керівницькі огріхи або банальне марнославство. Напевно, не варто говорити, що подібних помилок можна уникнути, працюючи з експертами цієї справи?

Так що ж дає ребрендинг? Якщо коротко, вигідне інвестування коштів. Відповідно – дохід.

Ребрендинг слід проводити в наступних випадках:

* Проводиться репозиціювання (зміна якості або статусу товару або послуги, цільової аудиторії);

* Необхідна зміна думки і ставлення споживачів до торгової марки, бренду;

* Розвиток бізнесу, зміна бізнес-основи підприємства, залучення коштів;

* Необхідна зміна управлінської моделі;

* Є розмивання існуючого бренду;

* Необхідність відповідати високій швидкості технологічних інновацій та змінюються запитах;

* Гостро відчутний пік життєвого циклу компанії, товару або послуги.

21. Роль ІТ-менеджменту в організаційних змінах. Стратегічна сітка Кеша для оцінювання стану інформаційних технологій в організації

Система (від грецького systema - ціле, складене з частин, з'єднання) - це організаційне або складове ціле, набір або комбінація елементів чи частин, що утворюють єдиний комплекс, спрямований на досягнення певної (єдиної для всього комплексу) мети або характеризується лише йому притаманними властивостями (наприклад, Сонячна система, система аксіом, система планування, система протиповітряної оборони, нервова система).

Одним із найважливіших принципів теорії систем є принцип декомпозиції (розкладання) її на окремі підсистеми, які, у свою чергу, можуть бути системами нижчого рангу.

Кожна система функціонує в деякому середовищі. Навколишнє середовище є джерелом зовнішнього впливу на систему. Зовнішні дії на систему називаються вхідними величинами, а елементи системи, до яких вони прикладені, - входами системи. Дії системи на зовнішнє середовище характеризуються значеннями її вихідних величин (параметрів). Наприклад, якщо виробничий процес на підприємстві розглядати як окрему систему, то при цьому праця робітників, різні види енергії, напівфабрикати і сировина є вхідними величинами, а готові вироби - вихідними величинами.

Окрім вхідних і вихідних параметрів, система характеризується множиною змінних, які визначають її внутрішній стан. Множина спостережуваних станів функції системи описує траєкторію руху системи.

Важливими характеристиками системи є її структура, розмір і складність. Під структурою розуміють спосіб організації та налагодження взаємозв'язків між елементами системи Розмір системи характеризується кількістю її елементів і зв'язків між ними, складність - різноманітністю, неоднорідністю властивостей елементів і особливостями зв'язків між ними.

Великі і складні системи вирізняються з-поміж інших не лише кількістю елементів, а й вищим рівнем їх організації, складнішими взаємозв'язками цих елементів.

Найчастіше виділяють такі характерні властивості системи:

- цілісність: усі частини системи підпорядковані загальній меті ії функціонування і сприяють формуванню найвищих показників щодо вибраного критерію.

- мультипараметричні властивості: зміна одного параметра істотно впливає на значення багатьох інших параметрів системи.

- властивість емерджентності: великі і складні системи мають властивості, які не притаманні жодному з їх окремих елементів.

Системи можна поділити на матеріальні та абстрактні. Абстрактні системи - це продукт людського мислення: гіпотези, знання, теореми.

Матеріальні системи утворюються з матеріальних об'єктів. Усю сукупність матеріальних систем можна поділити на неорганічні (технічні, хімічні і т. ін.), органічні (біологічні) та змішані (де містяться елементи як органічної, так і неорганічної природи).

У множині змішаних систем вирізняють підклас ерготехнічних систем (систем "людина-машина"), які складаються з людини (оператора) та машини.

Розрізняють також статичні і динамічні системи. Стан статичної системи з плином часу не змінюється, а динамічні системи, навпаки, з часом змінюють свій стан. Динамічні системи, стан елементів яких можна описати як функцію часу, називають детермінованими. Якщо передбачити стан системи в такий спосіб неможливо, то вона належить до класу імовірнісних або стохастичних систем.

За характером взаємодії системи і зовнішнього (навколишнього) середовища розділяють на закриті та відкриті системи. Закриті системи ізольовані від навколишнього середовища, усі процеси відбуваються лише всередині самої системи. Відкриті системи активно взаємодіють з навколишнім середовищем.

Управління - функція системи, що забезпечує збереження сукупності її основних властивостей, чи її розвиток згідно з визначеною метою

У будь-якому процесі управління існує об'єкт, яким керують (верстат, колектив), і орган, що здійснює управління (технічний засіб, людина).

В процесі управління керуючий орган отримує інформацію про стан об'єкта керування, обробляє її і видає виконавчому органу вказівки щодо впливу на об'єкт. Керуючий орган, виконавчий орган і об'єкт керування утворюють систему управління.

Керуючий орган і виконавчий орган об'єднують в одне поняття - суб'єкт управління.

Управління здійснюється з певною метою, яка повинна бути завжди визначена для заданого об'єкта і пов'язана зі станом об'єкта і середовища, в якому він перебуває. Ступінь досягнення поставленої мети визначається цільовою функцією управління.

Зворотній зв'язок представляє собою дані про наслідки управління об'єктом, його стан. Зворотній зв'язок дозволяє накопичувати досвід, прогнозувати майбутній стан системи в залежності від її стану в минулому.

При управлінні будь-якою системою необхідно дотримуватись системного підходу. Системний підхід (принцип) розглядає систему як сукупність взаємопов'язаних елементів, які здійснюють взаємний вплив одне на одного.

Системний аналіз - це комплекс спеціальних процедур, заходів, які забезпечують реалізацію системного підходу при вивчені даних ситуацій.

Прийняття управлінських рішень - це безперервний процес перетворення інформації, тому він нерозривно пов'язаний з функціонуванням інформаційних систем.

Тоді, з точки зору управління,

Інформаційна система - це система, яка організовує накопичення і оперування інформацією у певній області

Аналогічно, автоматизована інформаційна система - це інформаційна система, яка використовує ПК на етапах вводу, обробки (включаючи зберігання) і вивід даних.

Система організаційного управління (організаційна) - це система, де об'єктом управління є люди, колективи людей.

Можна виділити такі рівні організації інформаційної діяльності у сфері організаційного управління:

- міжнародний;

- державний;

- регіональний;

- корпоративний;

- підрозділу;

- індивідуальний.

Кожному рівню управління необхідна інформація, яка здобувається і розповсюджується засобами комунікацій.

Процес управління характеризується ієрархією рівнів управління і багатофункціональністю.

Відповідно до ієрархії в управлінні підприємством виділяють:

- Вищий рівень приймає стратегічні рішення: визначає цілі управління, зовнішню політику, обсяги матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, розробляє довгострокові плани і стратегію їх виконання. ІС для вищого рівня управління повинна надавати дані стосовно аналізу ринку, конкуренції, кон'юнктури, а також для пошуку альтернативних стратегій розвитку підприємства на випадок виявлення загрозливих тенденцій у сфері його інтересів;

- середній рівень приймає тактичні рішення, пов'язані зі складанням тактичних планів, контролем за їх виконанням, спостереженням за обсягами всіх ресурсів, прийняттям управлінських рішень для виведення підприємства на необхідний рівень, передбачений планами. Для середнього рівня управління ІС повинна розв'язувати задачі з розрахунку планових показників, контролю за їх виконанням;

- оперативний рівень приймає оперативні рішення, пов'язані з реалізацією планів. Основне завдання полягає в узгодженні всіх елементів виробничого процесу в часі та просторі з необхідним ступенем деталізації. На цьому рівні формуються дані про хід виконання планів і складаються звіти. Відповідно ІС повинна обробляти фактичні дані в реальному масштабі часу по мірі їх виникнення.

На кожному з рівнів виконуються роботи, що в комплексі забезпечують процес управління. Ці роботи часто називають функціями.

Функції та задачі управління. До функцій управління відносять: прогнозування, планування, облік, контроль, аналіз, регулювання.

Прогнозування - функція, за допомогою якої здійснюються формування й обґрунтування передумов перспективи розвитку об'єкта управління, можливих змін його стану до певного моменту часу в майбутньому. Воно посідає чільне місце в діяльності вищого управління і служить інструментом для: визначення економічної політики фірми; орієнтації в найбільш імовірній перспективі конкурентної боротьби; визначення можливостей збуту з обліком тенденцій на тому або іншому товарному ринку; розробки інвестиційних планів; вибору оптимального рішення з можливих варіантів плану; оцінювання майбутніх тенденцій розвитку фірми.

Планування - функція, за допомогою якої в чіткій формі реалізується мета управління. На вищому рівні управління планування орієнтовано на тривалий термін, на середньому - на більш короткий термін, при цьому план вищого рівня деталізується. Оперативне управління здійснює детальне опрацювання плану середнього рівня за часовими періодами, об'єктами планування і місцями.

Облік - функція, спрямована на одержання інформації на оперативному та середньому рівнях.

Контроль - зіставлення фактичних показників із плановими і нормативними, визначення відхилень, що виходять за межі допустимих значень. Виконується на всіх трьох рівнях управління.

Аналіз - встановлення причин відхилень, виявлення резервів, знаходження способів усунення неузгодженостей між фактичними показниками і запланованими. Виконується на середньому та вищому рівнях управління.

Регулювання - коригування ходу роботи об'єкта управління, прийняття рішень для виправлення ситуації, що утворилася, і виведення об'єкта управління на заплановані показники. Виконується на середньому та вищому рівнях управління.

Для аналізу та регулювання в АІС використовуються бази моделей, які містять фонд моделей з оцінювання економічних та виробничих ситуацій. Для пошуку шляхів виходу із ситуації, що утворилася, призначені експертні системи. Для розв'язання слабоформалізованих задач управління, які виникають внаслідок високого рівня невизначеностей ринкового середовища, в АІС застосовуються системи підтримки прийняття рішень.

Серед основних сучасних засобів, що сприяють підвищенню ефективності управління є такі мережеві комплекси, як: Інтернет, Інтранет, Екстранет, електронна пошта тощо.

З погляду кінцевого користувача задачі управління за своїм призначенням поділяються на регламентні, інформаційно-довідкового обслуговування, поглибленого економічного аналізу. Суть регламентних задач полягає у складанні заданих форм звітності, що формуються у чітко визначені терміни. Інформаційно-довідкові задачі пов'язані із забезпеченням інформаційного сервісу користувача.

Для розв'язування задач економічного аналізу використовують розвинений апарат математичних методів і економіко-математичних моделей: математичне програмування (лінійне, динамічне, евристичне), математична логіка, теорія графів, теорія множин, теорія масового обслуговування, дослідження операцій, теорія ігор та інші.

Технологічною основою розв'язування задач поглибленого економічного аналізу є сукупність пакетів прикладних програм, в основі використання яких закладено концепцію банку моделей. Це, наприклад, моделі теорії фірми, маркетингу, вільної конкуренції тощо.

Задачі оптимізації розв'язуються пошуком одного рішення серед багатьох можливих варіантів. Вони характеризуються складною методикою розрахунків (що зумовлює необхідність використання різноманітних моделей), а також відносно невеликими обсягами вхідних даних.

В основній своїй масі задачі сучасної комп'ютерної ІС належать до задач прямого розрахунку. Для них характерні великі розміри та складність вхідних даних, проста методика розрахунку й одноваріантність розв'язування.

Інформаційно-пошукові задачі, тобто задачі типу "запитання -відповідь" характеризуються складною методикою розрахунку та значними обсягами вхідної інформації.

Комп'ютерні інформаційні системи докорінним чином змінюють управління підприємством. Однією з головних цілей розробки ІС є полегшення колективного використання інформації. При цьому велику роль відіграє застосування нових інформаційних технологій, що ґрунтуються на використанні комп'ютерної техніки, розподільної (децентралізованої) обробки інформації та економіко-математичних методів.

Г. Управління проектами

1. Проект: основні риси, види та їх характеристика, учасники та фази життєвого циклу проекту

Проект - це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації з метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організаційного результату.

Термін "проект" (від латинського "кинутий вперед") спеціалісти трактували донедавна як креслення, пояснювальна записка і кошториси, на основі яких можна збудувати літак, споруду чи завод; або це текст, що передує документу - плану, договору, угоді. Наведемо ще кілька варіантів визначення поняття "проект", які зустрічаються в літературі:

Кожен видів проектів має загальні ознаки. Це точно окреслені й сформульовані цілі, послідовне їх дослідження, унікальність, умови обмеженості, координоване використання взаємозалежних дій тощо.

Основними ознаками проекту є:

- зміна стану проекту задля досягнення його мети;

- обмеженість у часі;

- обмеженість ресурсів;

- неповторність.

До основних властивостей проекту, які випливають із його ознак та за якими вони можуть бути класифіковані на типи, належать: масштаб проекту, його розмір, кількість учасників та ступінь впливу на навколишнє середовище (табл.1.1).

До малих проектів належать - науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки на промислових підприємствах, включаючи конструкторську, технологічну і організаційно-економічну підготовку виробництва, виготовлення дослідно-промислових зразків новоїпродукції, реконструкцію, технічне переозброєння й модернізацію виробництва. В американській практиці до таких проектів належать нововведення з капітальнимизатратами до 10-15 млн. дол. і трудовитратами до 40-50 тис. людино-годин. Такі проекти, як правило, виконуються силами самих підприємств. Термін розробки таких проектів не виходить за межі одного-двох років.

Таблиця 1.1 ‑ Класифікація проектів

Класифікаційна ознака	Види проектів
Мета й характер діяльності	- комерційні; - некомерційні.
Характер та сфера діяльності	- промислові; - організаційні; - економічні; - соціальні; - дослідницькі.
Масштаб та розмір проекту	- великі (різними джерелами фінансування, великою трудомісткістю розробки проекту (більше 2 млн. людино-годин) і будівництва (15-20 млн. людино-годин). Термін реалізації великого проекту виходить за межі 5-7 років); - середні; - малі.
Ступінь складності	- прості; - складні; - дуже складні.
Склад і структура проекту	- моно проекти; - мультипроекти; - мегапроекти (цільові програми розвитку регіонів, галузей та інших утворень, які включають ряд моно- і мультипроекті).
Рівень альтернативності	- взаємовиключні; - альтернативні по капіталу; - незалежні; - взаємовпливаючі; - взаємодоповнюючі.
Тривалість проекту	- короткострокові (до 3 років); - середньострокові (від 3 до 5 років); - довгострокові (понад 5 років).

Середні проекти - включають роботи з проектування і будівництва підприємств, освоєння й облаштування невеликих родовищ корисних копалин (нафтових, газових, вугільних), якщо їх проектування ведеться на основі типових проектних рішень, а будівництво здійснюється комплектно-блочним методом. Суть його в тому, що більша частина об’єкта, що будується, виготовляється не на будівельному майданчику, а на потужностях підрядчика (виробника конструкцій).

Великі проекти виконуються за цільовими народногосподарськими програмами і містять у собі багато мультипроектів, об’єднаних загальною ціллю, використовуваними ресурсами і єдиним планом-графіком розробки й реалізації. Такі програми можуть бути національними, міжнародними, регіональними, галузевими, міжгалузевими і т. ін.

Учасники проекту реалізують різні інтереси у процесі здійснення проекту, формують власні вимоги відповідно до цілей та мотивації і впливають на проект, виходячи зі своїх інтересів, компетенції та ступеня залучення до проекту.

Склад учасників проекту, їх ролі, розподіл функцій і відповідальності залежать від типу, виду, масштабу й складності проекту, а також від фаз його життєвого циклу.

Розглянемо функції деяких учасників проекту детальніше.

Ініціатор – сторона, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій по здійсненню. Ініціатором може виступати практично кожний з учасників проекту, але в остаточному підсумку ділова ініціатива по здійсненню проекту повинна виходити від замовника проекту.

Замовник – головна сторона, зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його результатів. Замовник, тобто майбутній власник та користувач результатами проекту, визначає основні вимоги та масштаб проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок своїх коштів чи коштів залучених інвесторів, укладає контракти з головними виконавцями проекту, несе відповідальність за цими контрактами, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту.

Інвестор – сторона, що вкладає інвестиції в проект.

Якщо інвестор та замовник не одна й та сама особа, то інвесторами звичайно виступають банки, інвестиційні фонди та інші організації. Інвестори вступають у ділові відносини із замовником, контролюють виконання контрактів і здійснюють розрахунки з іншими сторонами по мірі виконання проекту. Інвестори є повноправними партнерами проекту та співвласниками всього майна, яке залучається за рахунок їх інвестицій, доки їм не буде повернуто всі кошти, отримані по контракту із замовником чи за кредитною угодою.

Керівник проекту – юридична (фізична) особа, якій замовник та інвестор делегують повноваження щодо здійснення проекту – планування, контролю та координації робіт усіх учасників проекту. Склад функцій і повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Однак перед керівником проекту та його командою звичайно висувається завдання всеосяжного керівництва та координації робіт продовж усього життєвого циклу проекту до досягнення визначених у ньому цілей і результатів при додержанні встановлених строків, бюджету та якості.

Команда проекту – специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту та створена на період здійснення проекту. Завдання команди – виконання функцій управління проектом для ефективного досягнення цілей проекту. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності та інших характеристик проекту. Проте в усіх випадках склад команди повинен забезпечувати високий професійний рівень усіх покладених на нього обов'язків.

Контрактор (генеральний контрактор) – сторона чи учасник проекту, що вступає до відносин із замовником та бере на себе обов'язок за виконання робіт по контракту (це може бути увесь проект чи його частина). До функцій генконтрактора належать укладання контракту із замовником (інвестором), добір та укладання угод із субконтракторами, забезпечення координації їх робіт та прийняття виконаного обсягу, оплата праці співвиконавців. Контрактором може виступати керівник проекту чи інші активні учасники проекту.

Субконтрактор – вступає в договірні відносини з контрактором чи субконтрактором більш високого рівня. Несе відповідальність за виконання робіт чи послуг відповідно до умов контракту.

Проектувальник – юридична особа, що виконує за контрактом проектно-дослідницькі роботи в межах проекту. Вступає в договірні відносини з генконтрактором проекту чи безпосередньо із замовником.

Генеральний підрядник – юридична особа, чия пропозиція прийнята замовником. Несе відповідальність за виконання робіт відповідно до умов контракту. Добирає субпідрядників та укладає угоди з ними на виконання окремих робіт і послуг. У будівельних проектах роль генпідрядника звичайно виконують будівельні або проектно-будівельні фірми чи організації.

Постачальники – субконтрактори, які здійснюють різні види поставок на контрактній основі (матеріали, устаткування, транспортні засоби та ін.).

Ліцензори – організації, що виділяють ліцензії на право володіння земельною ділянкою, проведення торгів, виконання окремих видів робіт і послуг і т. ін.

Органи влади – сторона, що задовольняє свої інтереси шляхом отримання податків від учасників проекту, висуває та підтримує екологічні, соціальні та інші суспільні й державні вимоги, пов'язані з реалізацією проекту.

Виробник кінцевої продукції проекту – здійснює експлуатацію створених основних фондів та виробляє кінцеву продукцію. Головна мета – отримання прибутку від продажу готової продукції споживачам. Бере участь на всіх фазах проекту та взаємодіє з основними учасниками проекту. Його роль і функції залежать від частки власності у кінцевих результатах проекту. В багатьох випадках є замовником та виробником продукції за проектом.

Дата добавления: 2015-05-26