Функції соціології політики

Теоретична функція — пояснення, збагачення і розширення існуючого знання про соціологію політики, розроблення понять, категорій, концепцій, окремих положень цієї науки в конкретно-історичному плані, порівняння з даними інших наук. Описова функція — це опис, систематизація, нагромадження різноманітного характеру і змісту матеріалу у вигляді фундаментальних монографічних робіт, збірників, довідників, окремих публікацій. Інформаційна функція — це насамперед задоволення потреби в інформації, що стосується соціології політики. Прогностична функція — це функція, пов'язана із соціальним прогнозуванням розвитку суспільства, окремих його соціальних інституцій, явищ, подій суспільного життя.

Основна мета соціології політики — виявити відповідні закономірності функціонування і розвитку політичної системи, її суб'єктів; визначити вплив політики на основні сфери суспільного життя; дослідити соціальні аспекти суб'єктів політики, політичного процесу; дослідити процеси формування громадянського суспільства, влади, демократичних засад існування суспільства.

Вирізняють такі основні методи соціології політики:

• теоретичні — до них належать системний підхід, математичні і структурні методи, порівняльний метод, функціональний підхід, абстрагування, узагальнення, аргументація;

• емпіричні — спостереження, опитування, анкетування, вивчення документів, контент-аналіз.

Історію становлення соціології політики поділяють на три періоди:

Передісторія соціології політики (до середини XIX ст.)поділяєть еще на:

1) Загально-філософський (до XV -XVI cт.) Пошук "кращих" форм правління, пояснення форм суспільного устрою та їх зміни, походження і ролі держави та права. Перші концепції держави, влади, політики, права, закону. Платон — концепції держави, законів, політики. Він стверджував, що потреба в державі і законах виникає через те, що більшість людей одними кращими зусиллями не можуть наблизитися до удосконалення. Держава ґрунтується на поділі праці між розрядами вільних громадян, яка забезпечує найкраще, найкорисніше для суспільства виконання кожним розрядом його спеціальної діяльності. У Ідеальна держава, як правління кращих і благородних — аристократичне державне утворення. Цьому кращому типу управління Платон високо цінував політичне знання і політичне мистецтво. Саме володіння політичним мистецтвом відрізняє справжнього правителя від усіх інших, які мають владу. Суть політичного мистецтва полягає, за Платоном, в умінні розумно організовувати і вести загальнодержавне життя, плести політичну тканину.

Аристотель вважав наукою про політику, було нерозчленованою, комплексною предметною галуззю, яка включала в себе, крім політики, етику й економіку. Етику Аристотель розглядав як початок політики і складову частину її вступу. В ієрархії цілей, до яких змагають різні мистецтва і науки, політична наука, за Аристотелем, належить вищій меті. Вона охоплює цілі всіх інших наук про практику. Сама ж політика — теж наука про практику, діяльність, про вищі блага людини і держави. Саме на реалізацію цієї цілі вона спрямована. Хоч політичній науці Аристотеля був властивий інтерес до практичної політики, однак саму практику політики він сприймай в етично обмежених рамках і конструював світ людських відносин за допомогою цілісних ідеально-етичних моделей.

2) Виокремлення політико-правового підходу (з XV-XVIст. — до сер. XIX ст.).Розділення етико-релігійного та філософсько-політичного, політико-правового напрямків; звільнення політичної думки віл теології, обгрунтування політики як самостійної сфери суспільного буття. В трудах Н. Макиавелли анализ политики, государства отделен от канонов религии, предпринят поиск причин, движущих сил политического процесса в обществе, в природе человека и в реалиях времени. Он стремился показать власть, освобождающую общество, граждан от бед и напастей войны — гражданской или внешней. Макиавелли выражал распространенный в то время взгляд на соотношение политики и морали. Принято считать, что политика по Макиавелли беспринципна, аморальна, коварна. По его мнению, судить о том, является ли политическая акция доброй или злой, правомерной или нет, следует не вообще, а с учетом того, идет ли речь о спасении отечества, достижении общего блага.

Томас Гоббс і його теорія суспільного договору. На думку Гоббса, появі держави передує так називане природний стан, стан абсолютної, нічим необмеженої свободи людей, рівних у своїх правах і можливостях. Люди рівні між собою і в бажанні панувати, володіти тими самими правами. Тому природний стан для Гоббса є в повному розумінні "стан війни всіх проти всіх ". Абсолютна воля людини - прагнення до анархії, хаосу, безперервна боротьба, в якій виправдується й убивство людини людиною. У цій ситуації природним і необхідним виходом стає обмеження, приборкання абсолютної волі кожного в ім'я блага і порядку всіх. Обмежуючи свою природну волю, люди разом з тим передають повноваження по підтримці порядку і нагляду за дотриманням договору тій чи іншій групі або окремій людині. Так виникає держава, влада якої суверенна, тобто незалежна ні від яких зовнішніх чи внутрішніх сил.

Джон Локк про суспільний договір. Локк вважає первісну абсолютну волю людей не джерелом боротьби, а вираженням їх природної рівності і готовності слідувати розумним природним законам. Ця природна готовність людей приводить їх до усвідомлення того, що в інтересах загального блага необхідно, зберігши свободу, частину функції віддати уряду, що покликаний забезпечити подальший розвиток суспільства. Так досягається суспільний договір між людьми, так виникає держава. Основна мета держави - захист природних прав людей, прав на життя, свободу і власність. Держава зобов'язана захищати їх природні права на власність, життя, волю. Суспільний договір припускає, на думку Локка, і відповідальність держави перед громадянами. Якщо держава не виконує свого обов'язку перед людьми, якщо вона порушує природні свободи - люди вправі боротись проти такої держави.

класичний етап розвитку соціології політики (друга половина XIX ст. — 20-ті роки XX ст.),

1) Універсалістський (з сер. XIX — першапол. XX ст.) Утворення цілісних соціологічних концепцій суспільства, влади та політики; пояснення політики крізь призму соціальних взаємодій та інтересів.Розвиток позитивного, історико-соціологічного,порівняльно-організмічного,психологічного методів соціології.

О. Конт, розглядаючи три стадії суспільного розвитку (теологічну, метафізичну і позитивістську), аналізує стан політичних відносин на кожній із них. На теологічній стадії духовна і світська влада поєднувалися, характерним було панування спадкової монархії. На метафізичній стадії влада перейшла дофілософів-метафізиків, виникло бажання замінити монархію владою народу, посилювався індивідуалізм та егоїзм. Позитивістська стадія характеризувалася пануваннямсоціократії, яка грунтується на солідарності інтересів. Правили суспільством багаті патриції, спираючись на професіоналізм філософів-позитивістів. О. Конт, на відміну від просвітників, які проголошували пріоритетність прав особи, робив акцент на категоріях обов'язку, порядку і прогресу.

Спенсер Герберт — концепція політики як інституту. Социальные институты — это механизмы самоорганизации совместной жизни людей. Они обеспечивают превращение асоциального по природе человека в социальное существо, способное к совместным действиям. Политические институти— появление связано с переносом внутригрупповых конфликтов на сферу конфликтов между группами; в становлении политической и классовой структуры общества решающую роль играли конфликты и войны (потребность обороны или завоевания больше всего сплачивают общество).

Політику М. Вебер розглядав як участь у здійсненні влади або прагнення впливати на її розподіл усередині держави і між державами. Держава, за М. Вебером, є спільністю людей, яка в межах певної території користується монополією на законне фізичне насильство.

М. Вебер розробив також положення про сучасну бюрократію. Він розглядав бюрократію як апарат управління — ієрархічний, позбавлений індивідуальності, спеціально підготовлений, як вияв суспільної раціоналізації, що захопив європейське суспільство після занепаду феодалізму. М. Вебер вважав, що бюрократія є не тільки елементом держави, а й усього комплексу соціальних інститутів (політичних партій, профспілок, церков, підприємств) і її свавілля може бути обмежене владою вибраних народом вождів.

2) Емпірико-прикладний (з 20-хроків XXстоліття). Повернення долюдини як суб'єкта, учасника політичного процесу. Обгрунтування методівемпіричних досліджень політичної поведінки тапроцесів; соціологічні дослід-ження окремих проблем політичної сфери.

Гарольд Лассуел. Він розглядав політику як поведінку суспільно-політичних груп, а владу — як явище міжособистісної взаємодії. Політолог вивчав вплив засобів масової комунікації на відтворення й поширення символіки політичної влади, вивівши формулу, що розкривається в таких складових: хто говорить — що повідомляє, яким каналом — кому, з яким ефектом? У такій послідовності вивчається комунікатор (тобто інститут, що організовує, контролює); повідомлення (так званийконтент-аналіз); засоби, аудиторія (її якісні та кількісні характеристики); результат (тобто зміни свідомості аудиторії). В такому розумінні засобів масової комунікації людське спілкування розглядається Г. Лассуелом як відкритий форум для постійного обговорення питань доступу до основних цінностей життя.

Сучасний етап( 50-х – до початку 80-х років XX ст).

Акцентуалізація проблематики функціонуваннята змін політичних систем та режимів. Роль культури у політичному житті. Увага до процесів модернізації.Порівняльні дослідження політичних систем та режимів. Прагнення до синтезу теорій та методологічних підходів, якісних та кількісних методів дослідження. Визнання взаємного впливу людської дії, соціальних структур та культур на політичний процес. Перегляд класичних концепцій демократії, громадянського суспільства, політичного розвитку та системних змін.

У становлення політичних наук значний внесок зробили американські вчені А. Гоулман, С. Ліпсет, Т. Парсонс. Так, С. Ліпсет зосередив увагу на аналізі соціальних умов розвитку демократії. Багато досліджень (Р. Мертон, Р. Блан та ін.) стосуються проблем бюрократії. Чимало праць (П. Лазерсфельд, Р. Россі) присвячено виборчим кампаніям, проблемам виборів.

Дата добавления: 2015-05-26