Перелік питань до іспиту з курсу 2 страница

Функція ввічливості (конотативна) — пов'язана з проявами ввічливого поводження членів колективу один з одним.

Регулююча функція (регулятивна) — теж стосується усіх проявів мовленнєвого етикету, бо вибір певної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків адресата і адресанта.

Функція впливу (імперативна, волюнтативна) - передбачає реакцію співбесідника — вербальну, жестову, діяльнісну.

Функція звертальна (апелятивна) — тісно пов'язана з імперативною, бо привернути увагу, означає здійснити вплив на співбесідника.

Емоційно-експресивна (емотивна) функція — є факультативною функцією, оскільки вона властива не усім одиницям мовленнєвого етикету.

Усі функції мовленнєвого етикету існують на основі комунікативної функції мови.

Існування вказаних функцій доводить, що мовленнєвий етикет не є якимось випадковим чи несуттєвим явищем, а навпаки представляє собою своєрідний механізм, лише з допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація.

Взагалі ж, за походженням одиниці мовленнєвого етикету в деякій мірі наближаються до умовних сигналів. Але набагато більше у них властивостей, що характеризують їх, як одиниці мови. Вони не довільні, позаяк з'явились не у результаті штучної домовленості, а виникли і розвивались (і розвиваються) природно і поступово, на базі існуючої мови, як вторинні утворення.

Мовленнєвий етикет соціальний за своєю природою, бо виявляє соціально-рольову сторону спілкування. Тобто на вибір тієї чи іншої одиниці мовленнєвого етикету впливає соціальна роль індивіда — нормативно схвалений суспільством спосіб поведінки, який очікується від кожного, хто займає дану соціальну позицію.

При зміні рольової структури ситуації спілкування індивід переключається з одних стереотипів поведінки на інші, послуговується різними стилями мови, різними одиницями мовленнєвого етикету і т. д. Тобто, соціальні ролі мовної особистості є ключовими в розумінні сутності мовленнєвого етикету.

Мовленнєвий етикет досліджується різними лінгвістичними дисциплінами. На нього звертають свою увагу культура мови (перша за все, з погляду нормативності — ненормативності використовуваних одиниць щодо норм літературної мови), стилістика, соціолінгвістика. Дослідження явищ мовленнєвого етикету здійснюється у двох основних аспектах: соціолінгвістичному і стилістичному.

Соціолінгвістика цікавиться соціальною стороною мовленнєвого етикету. За допомогою мовленнєвого етикету відбувається соціальний вплив комунікантів один на одного, що характерно для спілкування взагалі, а в мовленнєвому етикеті виявляється особливо яскраво. Соціальна диференціація носіїв мови, їх постійний соціальний статус і змінні соціальні ролі диктують добір одиниць і, як наслідок, закріпленність за групами носіїв стилістично маркованих формул тощо.

З точки зору ж стилістики мовленнєвий етикет - явище надстильове, не прекріплене до жодного стилю. Можна говорити лише про більшу чи меншу міру його вияву у тому чи іншому стилі. Наприклад, найтиповішою формою вияву мовленнєвого етикету є усне контактне спонтанне діалогічне мовлення, і ці ознаки наближають мовленнєвий етикет до розмовного мовлення. Але мовленнєвий етикет не належить до розмовного мовлення, а тим більше до розмовного стилю (хоча найбільш повно мовленнєвий етикет виражається саме в усному розмовному мовленні).

Письмова чи усна форма мовлення накладає певні обмеження на використання мовленнєвого етикету. Наприклад, епістолярний жанр (як представник письмового мовлення) розробив специфічні для письма одиниці.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що мовленнєвий етикет є однією із важливих сторін людського спілкування, — це сукупність значною мірою стандартизованих висловів, що складають собою стереотипи мовлення, готові формули з певною синтаксичною структурою і лексичним наповненням.

11. Мовний етикет. Стандартні етикетні ситуації

Коло питань: національні манери вітання; вітальні формули; правила вітання; супроводжуючі знаки вітання; звернення; привернення уваги; знайомство; прощання.

Існує чимало типових комунікативних ситуацій, котрі називаються етикетними, в них взаємини між тими, хто спілкується, стоять на передньому плані, а не є тлом, на якому сприймається зміст мовлення, чи етикетною «приправою» до змісту. Це ситуації вітання, знайомлення, прощання, вибачення тощо.

У суспільному житті людини такі ситуації трапляються безліч разів. І було б нелегко, та й недоцільно, щоразу придумувати вислови, фрази для їх мовного оформлення.

Позаяк ці ситуації мають стандартний, типізований характер, то їхнє мовне «забезпечення» є стереотипним, тобто узвичаєним, усталеним. Немає потреби доводити, що такі стереотипи полегшують мовленнєве життя людини. Навіщо видумувати, як і що казати, коли існують «комплекти» готових фраз, словесних формул для кожної із типових ситуацій, і потрібно тільки зробити вдалий вибір із цього набору. Однак і ці комплекти, й особливості їх застосування необхідно добре знати.

12. Стилістична система української мови. Основні ознаки функціональних стилів української мови.

Сучасна укр літ мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності укр нації. Використання її в найрізноманітніших сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид укр літ мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв”язку з тим, що укр літ мова має дві фрми – писемну і усну, існують стилі писемні, або книжні, й усні.

До усних належать стилі:

-розмовний – це стиль побутового спілкування (використовуються просторіччя, прості речення);

-ораторський – виклад певної інформації, дотримання літ мови, використання звертань, вставних слів, міміки, жестів. До писемних належать стилі:

-науковий стиль – це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки. Він характеризується широким використаням термінології, іншомованої та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний (теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й вульгарні слова.

- офіційно-діловий – це стиль ділових паперів, різних документів, законів, постанов. Характеризується використанням канцелярської термінології, деяких застарілих слів, мовних штампів, мовних кліше (стандартні усталені вислови, які використовуються в документах), простих речень.

13. Словники у професійному мовленні, їх роль у підвищенні мовленнєвої культури.

Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два типи словників: енциклопедичні словники і філологічні.

^ Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі відомості про столицю України. Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо.

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.

Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.

Перекладні словники, в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

Термінологічні, в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.

Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.

Словники іншомовних слів, які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.

Історичні словники, в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.

Діалектологічні словники, в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.

Фразеологічні словники, в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

Синонімічні словники, в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови

Частотні словники, в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

Словники власних імен, в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена

Обернені або зворотні словники, в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

Топонімічні словники, в яких описуються назви географічних об”єктів

Словники мови окремих письменників, в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова.

14. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

До форм писемного професійного спрямування належить текст – синтаксична одиниця, що складається із речень різних типів і характеризується специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види текстів:

власне наукові тексти (статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії);

технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

науково-ділові(описи винаходів, технічна документація);

офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням речень з тексту.

Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох різних авторів, але на одну і ту саму тему.

Конспект (від латинського “огляд”) – це короткий виклад запису змісту якогось твору або усного викладання.

Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю. Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата, печатка.

15. Мовні та жанрові особливості наукового стилю.

Особливості мови наукових текстів.

1.Використовується загальнозрозуміла, нейтральна, нормована міжстильова лексика та відповідна термінологія.

2. Вживаються слова з абстрактним значенням.

3. Використовуються вмотивовані слова.

4. Вживається іншомовна лексика.

5. Специфічно вживається категорія роду.

6. Числівники пишуться цифрами, але, де треба. розшифровуються в дужках.

7. Вживаються відповідні займенники.

8. Використовуються розповідні речення та інфінітивні конструкції.

9. Часто вживаються стійкі словосполучення, інколи вони є термінами.

10.Часто використовуються прийменникові конструкції.

16. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів

17. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Функції спілкування.

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три функції:

- інформаційно-комунікативну;

- регулятивно-комунікативну;

- афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передавання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов´язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі й соціального.

18. Термін у науковому мовленні. Кодифікація і стандартизація термінів

Термін – це слово, або усталене словосполучення що має одне значення і позначає наукове або спеціальне поняття. Терміни поділяють на загальнонаукові й вузькотермінологічні.

Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб”єктивно-оціночних відтінків, Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера) тощо.

В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Тому терміни повинні вживатися у зафіксованому значенні.

Всі терміни характеризуються системністю, однозначністю, стилістичною нейтральністю (відсутністю образності).

^ Термінологія як система. Серед усіх термінів кожної науки вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це такий набір термінів, який утворюється і існує у кожній галузі науки стихійно. Терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі і лінгвістами система термінів якоїсь науки

19. Гендерні та національні особливості спілкування

20. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Вербальні та невербальні засоби спілкування

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми34, взаємодії особистостей, в основі якого ле­жить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

У процесі спілкування обмін інформацією між його учасниками відбувається як на вербальному рівні, так і за допомогою міміки, тестів, поз, вибору міжособистісного простору (невербальний рівень спілкування).

Спілкування — це дуже важлива сфера нашого життя, і останнім часом його роль у сучасному суспільстві безперервно зростає. Пов’язано це, перш за все, з переходом до інформаційного суспільства, що супроводжується збільшенням обсягу інформації та зростанням кількості людей, для яких компетентність у спілкуванні є професійною компетентністю.

Особливо слід відзначити активне посилення інтересу до спілкування, обумовлене технічними засобами: телефон, факс, Інтернет, електронна пошта тощо. Такі способи передачі інформації поступово замінюють собою міжособистісне спілкування.

Однак потреба у спілкуванні залишається однією з головних соціальних потреб людини. Під час спілкування учасники комунікативного процесу сприймають один одного, обмінюються інформацією.

Психологи визначають три види спілкування:

• сприймання і розуміння людьми одне одного (перцепція);

• обмін інформацією (комунікація);

• взаємодія у спілкуванні (інтеракція).

У процесі спілкування обмін інформацією між його учасниками відбувається як на вербальному рівні, так і за допомогою міміки, тестів, поз, вибору міжособистісного простору (невербальний рівень спілкування).

Словесна форма спілкування передбачає два типи запитань: відкриті й закриті.

Відкриті запитання дають можливість співрозмовнику проявляти повну свободу у формулюванні відповіді. Наприклад: Що ти думаєш стосовно цієї проблеми?»

Закриті запитання, як правило, потребують однозначної відповіді «так» чи «ні»). Наприклад: «Ти сьогодні отримав хороші оцінки?».

У спілкуванні дуже важливо розуміти, що саме тобі хотів сказати співрозмовник, тому дуже корисною є звичка запитання-перефразування (уточнювальні запитання). Такі питання починаються зі слів «Чи правильно я тебе розумію…», після чого повторюється інформація, стосовно якої відбувається уточнення.

Психологи встановили, що словами ми передаємо лише 7 відсотків інформації, тоном, інтонацією голосу — 38, а мімікою, позами, жестами — 55 відсотків. Отже, набагато важливіше не те, що ми говоримо, а те, як передається повідомлення. Якщо людина каже одне, а вираз її обличчя свідчить зовсім про інше, то значно більше довіри викликають саме невербальні посилання. Тому під час спілкування з підлітками дуже важливо, з одного боку, навчитися контролювати власні рухи й міміку, а з другого — вміти розуміти реакції дітей.

Найпростіше за все читаються позитивні емоції — щастя, радості, здивування тощо. Складніше сприймаються негативні емоції — злість, гнів, роздратування, смуток…

Внутрішній емоційний стан виражається мімікою або рухами м’язів обличчя. Найбільш типові мімічні прояви почуттів:

• здивування — широко відкриті очі, підняті брови, опущені донизу кінчики губ, відкритий рот;

• страх — широко відкриті очі, підняті й зведені над переніссям брови, розтягнуті в сторони губи;

• гнів — брови опущені донизу, зморщений ніс, вигнуті зморшки на лобі, прищулені очі, зімкнені губи;

• огида — опущені брови, зморщений ніс, нижня губа піднята і зімкнена з верхньою;

• смуток — зведені брови, погаслі очі, куточки губ дещо опущені;

• радість — спокійні очі, підняті кутики губ.

21. Спілкування і комунікація. Види, типи і форми спілкування.

22. Культура сприймання публічного виступу. Види запитань.

публічний виступ – це різновид усного спілкування. А жанровий різновид публічного виступу – це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, повілейна), бесіда, лекція, репортаж.

Види публічного виступу:

 публічне повідомлення на означену тему;

 текст такого повідомлення;

 усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові або начальникові.

Промова – публічний виступ з якого-небудь приводу; текст такого публічного виступу; слова, звернення до кого-небудь; мова, розмова.

Розрізняють такі види запитань, якими послуговуються під час виголошення і сприймання публічного виступу.

Закрите запитання – це запитання, на яке можна відповісти однозначно, наприклад: «такні», назвати точну дату, ім’я або число тощо, їх використовують, щоб отримати конкретну інформацію, уточнити твердження, сфокусувати розмову.

Відкриті запитання – це запитання, на які важко відповісти одним словом. Воно зазвичай починається словами чому, навіщо, у який спосіб, яка Ваша думка з цього приводу, що Ви могли б нам запропонувати тощо – це вимагає розгорнутої відповіді. Ними послуговуються на початку дискусії.

Альтернативні запитання – це щось середнє: ставлять їх у формі відкритого запитання, але при цьому пропонують варіанти відповіді.

Риторичні запитання не потребують відповіді на відміну від звичайних. До них вдаються у двох випадках: 1 відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем; 2 таке запитання, на яке ніхто не знає відповіді або її зовсім не існує, на взірець: Хто винен Що робити Куди йдемо Однак промовець, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації.

Підтверджувальні запитання техніка Сократа: одержати від співрозмовника низку відповідей «так», щоб або створити атмосферу згоди, або додати розмові інерції та змусити вимовити «так» на основне запитання.

Це можна зробити за допомогою зв’язок, тобто фраз, складених за схемою: спочатку твердження, потім запитання, що потребує твердження. Стандартні зв’язки: Правда Ви згодні Справді Правильно Дійсно Чи не так Чи не правда

Спрямовувальні запитання використовують тоді, коли потрібно скерувати розмову в потрібному напрямку.

Запитання-кристалізатори допомагають шліфувати думку.

Інформаційні запитання забезпечать отримання інформації.

Однополюсні запитання віддзеркалюють запитання співрозмовника.

Проблемні запитання формулюють мету виступу, мікротему, визначають завдання.

Провокаційні запитання підбурюють на певні дії, спонукають до бажаних.

Навідні запитання стимулюють мислення, спрямовують хід думок у потрібному напрямку Що б трапилося, якщо… Чи віддаєте Ви перевагу…, на отримання відповіді, яка зміцнить позицію промовця Так, Ви думаєте, що було б доцільно….

Прикінцеві запитання використовують на етапі завершення розмови, виступу, їм мають передувати одне-два підтверджувальні запитання. Наприклад: Чи перекопалися ви, наскільки ця думка є слушною Чи зміг я вас переконати, у чому перевага саме цієї пропозиції Потім без додаткового переходу можна ставити прикінцеве запитання.

Уміле використання промовцем у своєму виступі різних запитань сприятиме ефективному сприйманню слухачами виступу.

23. Форми організації дискусії: «дерево рішень», «мозковий штурм», дискусія в стилі телевізійного ток-шоу.

Мозковий штурм» - це ефективний метод спільного обговорення, пошук рішення, в якому шляхом вільного висловлювання враховуються думки всіх учасників. Принцип «мозкового штурму» простий. Ви збираєте групу учасників дискусії, ставите їм задачу та просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловлювати на цьому етапі свої думки про ідеї інших чи давати їм оцінку. За кілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

«Дерево рішень» - ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому. Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а модератор із великою точністю заносить у колонки переваги й недоліки кожного з них. У ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

Мета учасника дебатів - переконати інших у тому, що його підхід до рішення проблеми правильний. Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасників дискусії вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти та аргументи на свою підтримку. Наприкінці дебатів учасники дискусії повинні оцінити наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити діючий закон або політику, що проводиться.

Дискусія у стилі телевізійного ток-шоу - це, коли група із 3-5-ти осіб веде дискусію на заздалегідь вибрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають до обговорення пізніше: вони висловлюють свої думки або ставлять запитання учасникам бесіди. Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору на тему, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови - 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від теми.

Правила проведення дискусії:

Чітко визначте свою точку зору й аргументи до неї.

Вступаючи у дискусію, не починайте її з тих питань, за якими ваша думка не збігається з думкою вашого опонента.

Використайте метод Сократа, який полягає у тому, що свою думку ви ділите на маленькі частинки, і кожну пропонуєте у формі запитання.

Аргументи не слід пропонувати у низхідному порядку, краще розпочинати з більш сильних доведень і такими ж сильними завершувати.

Пам'ятайте дію психологічного закону роботи пам'яті, запропонованого Г. Еббінгаузом, на якому побудовано «правило рамки»: найбільше запам'ятовуються початок і кінець виступу.

Уникайте категоричності, особливо якщо ви заперечуєте.

Умійте почути та зрозуміти опонента.

Не переривайте свого співрозмовника.

Волійте не перемогти, а знайти істину.

Майте мужність визнати свою неправоту і просити критичного обговорення запитання.

24. Логічність як комунікативна ознака культури мовлення.

логічність (точність вживання слів і словосполучень, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту). Важливими умовами логічності є: уникнення невиправданого повторення спільнокореневих слів (тавтології), зайвих слів (плеоназм); чіткість у побудові ускладнених речень, оскільки нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про заплутаність думок);

25. Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови.

26. Класифікація документів, Національний стандарт України.

Документ (від лат. взірець, зразок) – це засіб закріплення на спеціальному матеріалі (папері) результатів діяльності установи або фірми.

Класифікація службових документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.

Документи поділяють за такими основними ознаками:

? за назвою - наказ, протокол, статут, акт, довідка;

? за походженням - службові та особисті;

? за місцем складання – внутрішні(мають чинність у межах установи, де їх укладено) та зовнішні(виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.);

? за напрямком – вхідні(надходять до установи, організації, підпри­ємства, фірми) та вихідні(адресовані за межі установи);

? за формою - типові, трафаретні, індивідуальні;

? за способом фіксації - письмові, графічні, акустичні,

фото- та кінодокументи;

? за стадіями створення - оригінали та копії;

- За ступенем секретності (гласності):

· — звичайні (несекретні) — для загального користування;

· — для службового користування (ДСК);

· — таємні (Т);

· — цілком таємні (ЦТ).

-За юридичною силою:

· — справжні — чинні, нечинні;

· — підробні — фальсифікати.

- За технікою відтворення:

· — рукописні;

· — відтворені за допомогою технічних засобів.

? за терміном зберігання - тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років), постійного зберігання;

? за змістом - організаційно–розпорядчі, фінансово–розрахункові, постачально–збутові тощо.

В управлінській (службовій) діяльності установ і фірм особливе місце займає організаційно-розпорядча документація (ОРД), яку поділяють на 5 груп:

? організаційна – положення, правила, статути, інструкції;

? розпорядча – розпорядження, постанови, накази;

? довідково-інформаційна – листи, телеграми, доповідні записки, довідки, акти тощо;

? з кадрових питань (по особовому складу) – заяви про працевлаштування, автобіографії, резюме, характеристики, накази по особовому складу, особові листки з обліку кадрів, особові картки, трудові книжки тощо;

? офіційно-особисті документи - пропозиції, заяви та скарги громадян, розписки та доручення.

Національний стандарт України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163 -2003 поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності.

Дата добавления: 2015-05-26