Глобальна мережа Internet

Лекція

ПОНЯТТЯ КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ, ЇХ ВИДИ. ВИКОРИСТАННЯ МЕРЕЖІ INTERNET. ВИКОРИСТАННЯ WEB браузерів.

Основні функції СУБД

На етапі створення баз даних СУБД повинна забезпечити створення стру­ктури бази даних, введення даних в комп'ютер. На етапі експлуатації БД СУБД вирішує задачі редагування даних і їх виведення. Під редагуванням да­них розуміють такі операції: видалення застарілих записів, заміна одних за­писів іншими, зміна окремих значень полів у записах, вставка у певні місця нових записів, доповнення БД новими записами, редагування структури БД, тобто додавання та видалення полів, зміна їх імен та типів. Будь-яка СУБД повинна забезпечити виконання найбільш поширених видів обробки даних, таких як сортування даних, пошук запису, що задовольняє певні умови, обчи­слення суми значень поля по всім записам і т.п. При використанні БД кілько­ма користувачами СУБД повинна забезпечити доступ лише до тих даних, які входять у компетенцію кожного з користувачів. Особлива функція СУБД по­лягає у забезпеченні цілісності даних при машинних збоях, раптовому від­ключенні електропостачання і т.п.

У зв'язку з поширенням мережевих технологій, від сучасних СУБД вимагається можливість роботи з віддаленими й розподіленими ресурсами, що знаходяться на серверах Інтернету.

Для розширення можливостей роботи з інформацією використовують комп’ютерні мережі. Комп’ютерна мережа – це два або більше комп’ютерів, що з’єднані між собою засобами пересилання інформації. Мережа дає змогу пересилати інформацію з одного комп’ютера на інші, здійснювати перерозподіл ресурсів комп’ютерів, збільшувати ефективність їх роботи. Технічні пристрої, які використовуються для підключення комп’ютерів в мережу називають адаптерами (мережні адаптери). Функцію адаптера часто виконує модем, який для передачі інформації дозволяє використовувати телефонну мережу.

Найважливішими характеристиками комп’ютерної мережі є:

> швидкість передавання інформації по каналах зв’язку, яка вимірюється спеціальними одиницями (1бод=1байт/сек);

> пропускна здатність каналу зв’язку;

> надійність каналу зв’язку.

В залежності від територіального розташування комп’ютерів мережі поділяють на:

> локальні, які об’єднують комп’ютери, розташовані в межах одного або кількох сусідніх будівель одного підприємства чи установи; ’

> регіональні, які об’єднують комп’ютери, розташовані ни відстані 10 – 1000 км (в межах міста, області, невеликої країни);

> глобальні, які об’єднують комп’ютери, розташовані по всьому світу на відстані 10 000 -15 000 км один від одного.

Спосіб з’єднання комп’ютерів в мережу називають топологіями мережі. Розрізняють три найпоширеніші типи топології: шина, кільце, зірка.

Шина

Кільце Зірка

Якщо всі комп’ютери в мережі рівноправні, тобто, немає єдиною центру керування взаємодією комп’ютерів та єдиного пристрою для збереження даних, то така локальна мережа називається одноранговою. Все необхідне програмне забезпечення для функціонування такої мережі є в операційних системах типу Windows. Користувачі мережі можуть мати доступ до інформації на кожному комп’ютері, який називають робочою станцією.

Сервер - комп’ютер, який координує взаємодію робочих станцій та зберігає дані, призначені для використання всіма іншими комп’ютерами. Робочі станції називають клієнтами, з’єднання – мережею типу клієнт-сервер, а мережу багаторанговою. Не завжди сервером служить більш потужний комп’ютер, проте на ньому встановлено спеціальне програмне забезпечення (серверна операційна система).

Для опису взаємодії програмних та апаратних елементів мережі ПК використовують протоколи та інтерфейси.

Протокол - це сукупність правил взаємодії між об’єктами одного рівня (при обміні даними, формати блоків даних, що передаються. (Методика кодування інформації, контроль помилок, тощо),

Інтерфейс – опис правил взаємодії об’єктів суміжних рівнів.

Інформація в мережі передається у вигляді пакету повідомлень. У різних системах комп’ютерних мереж пакети даних визначаються по-різному, але загальними елементами є:

> унікальна адреса відправника;

> унікальна адреса отримувача;

> ознака, що характеризує зміст пакету;

> дані або повідомлення;

> контрольна сума (CRC) для виявлення помилок при передачі -даних.

Internet – це всесвітня комп’ютерна мережа, яка об’єднує різні мережі та окремі комп’ютери (хост-комп’ютери від англ.. host – хазяїн).

Назва Internet (від англ. inter – між, net – мережа) говорить сама за себе, що це мережа мереж. Вона забезпечує обмін інформацією між комп’ютерами, що входять до неї, незалежно від їх типу і використовуваної операційної системи. Для того щоб усі комп'ютери мережі «розуміли» один одного, вони мають використовувати єдиний набір правил, що визначають спосіб обміну інформацією. Такий набір правил називається протоколом.

Протокол — це сукупність правил обміну інформацією між комп'ютерами, встановлених за взаємною угодою.

Всі комп'ютери, що підключені до Internet, повинні використовувати одну й ту саму систему протоколів. Зараз для зв'язку в Internet використовується протокол TCP/IP Цей протокол був розроблений в 1983 році. Дата його створення вважається днем народження Internet, оскільки вперше з'явилася можливість включити в процес обміну інформацією різні мережі, кожна з яких використовує свій спосіб передавання інформації.

Фактично TCP/IP — це два протоколи: IP (скорочення від англ. Internet Protocol — міжмережевий протокол) і TCP (скорочення від англ. Transmission Control Protocol — протокол управління передачею). Протокол IP — це більш ранній варіант, розроблений для пересилання даних, упоряджених у пакети, між мережами. Система пакетної передачі інформації, або, як її ще називають, система комутації пакетів, була створена ще в 1968 р. її сутність полягає в тому, що ті повідомлення, які пересилаються по мережі, впорядковуються в пакети, що містять не тільки повідомлення, але й інформацію про маршрут: адреси комп'ютера-відправника і комп'ютера-одержувача (так само, як і при поштовому пересиланні повідомлень, листи вкладаються в конверти, на яких повинні бути зазначені адреси одержувача і відправника).

Спеціальні комп'ютери-маршрутизатори (англ. router) визначають шлях, яким пакети повинні проходити від одного комп'ютера до іншого, користуючись таблицями і алгоритмами маршрутизації.

Великі повідомлення поділяються на кілька пакетів, кожний із своїм номером. За цими номерами комп'ютер-одержувач повинен повністю відновити вихідне повідомлення після одержання всіх пакетів.

Недоліком протоколу IP є його нездатність впоратися з помилками під час передавання інформації. Кожний пакет містить контрольні дані (суми), обчислення яких ґрунтується певним чином на вихідній інформації. Комп'ютер-одержувач виконує ті самі обчислення і знаходить контрольні суми за одержаною інформацією. Якщо вони не збігаються з вихідними, то це свідчить про те, що в процес передавання вкралася помилка, дані спотворилися. При спотворенні даних, порушенні послідовності доставки пакетів або переривання процесу передавання комп'ютер-одержувач повністю відкидає пакет.

Цей недолік усунений у протоколі керування передачею TCP Він гарантує, що всі пакети будуть доставлені адресату, причому в тому порядку, в якому вони були відправлені. Якщо пакет із якимсь номером не прийшов, тобто повністю відновити повідомлення не вдається, або дані в процесі передавання спотворилися, комп'ютер, що приймає, дає запит на повторне передавання. Таким чином протоколи TCP і IP «працюють у парі»: TCP стежить за цілісністю даних, розбиває великі повідомлення на дрібніші послідовності, упорядковує їх нумерацію і наступне відновлювання в єдине повідомлення; IP контролює переміщування пакетів по Internet, обираючи маршрут пересилання даних від одного комп'ютера до іншого.

Функція Internet полягає не лише в тому, щоб зв'язати комп'ютери один з одним.

Основне завдання Internet — забезпечити користувача необхідною інформацією і послугами. Для цього використовується технологія клієнт/сервер (англ. client/server). Клієнт — це програма, що приймає інформацію і послуги, які надаються іншими програмами — серверами. Клієнти виступають у ролі споживачів, а сервери — у ролі постачальників. Комп'ютери, на яких запускають програми-сервери, повинні мати досить потужні ресурси, оскільки їм доводиться «пропускати через себе» великі обсяги інформації. Будь-який комп'ютер мережі може виступити в ролі клієнта, щойно на ньому буде запущена якась програма-клієнт.

Доступ до Internet може отримати будь-який користувач комп'ютера, на якому встановлені модем і необхідне ПЗ. Для підключення до Internet приватних осіб, шкіл, інститутів і будь-яких інших установ існують спеціальні організації — провайдери (від англ. to provide — забезпечувати) послуг Internet. Якщо комп'ютер входить до складу локальної мережі (наприклад шкільної), що підключена до Internet, то необхідну для роботи в Inter net інформацію (адреса комп'ютера тощо) слід отримати в адміністратора мережі (людини, що керує роботою локальної мережі).

Система адресування в Intern et

Кожний комп'ютер, підключений до Internet, повинен мати свою адресу. В Internet використовуються два типи адрес: цифрові або JP-адреси і доменні (від англ. main — область, сфера). Розглянемо структуру кожного з цих типів.

IP-адреса (Internet Protocol address)— це ідентифікатор (унікальний номер), що використовується для адресації комп'ютерів та чи пристроїв у мережі TCP/IP (наприклад Інтернет).

IP-адреса складається з чотирьох 8-бітних чисел. Прикладом IP-адреси може бути адреса 192.168.0.31. Процес перетворення доменного імені у IP-адресу виконується DNS-сервером.

Дата добавления: 2015-05-26