Мотиви та стимули. 2 страница

1)є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку прод. сил;

2)не обмежується мікроекономічними явищами – в межах 1го під-ва. Це певна сис-ма сусп.праці, яка скл-ся у результаті якісної диференціації труд.д-ті в процесі розвитку сусп-ва;

3)є причиною виникнення товарного вир-ва. Виробники(між якими відбувсяПП)обмежуючись певним видом виробн.д-ті,для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на ін.продукти. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

Принципово для правильного розуміння категорії Сусп.поділу праці(СПП) є два аспекти. По-перше,СПП – це комплексна категорія, яка повязує технолог.процес із сусп.процесом вир-ва, тобто соціалізує технолог.будову вир-ва, надаючи їй сусп.якостей. По-друге, СПП виступає як самостійна продуктивна сила, як фактор зростання сусп.продукт-ті праці.

Першим вел.СПП було відокремлення пастуших племен і поділ с/г-кого вир-ва на землеробство й тваринництво. Другий вел.СПП – відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від с/г. ТретійСПП –відокремлення торгівлі (купецького капіталу). Четвертий виникнення і розвиток машинної індустрії,форм-ня нових галузей вир-ва. Пятий виокремлення інформац.сфери. Шостий відокремлення сфери наук.д-ті. Сьомий виділ-ня управлінської д-ті.

Вираженням прогресивного розвитку СПП стали галузева, територіальна і міжнародна спеціалізація вир-ва, що досягла в суч.умовах особливо глибоких масштабів.

Поглиблення і всебічний розвиток СПП є заг.екон.закон функц-ня прод.сил сус-ва.

Екон.законом ПП(кількісне вираження) є коеф-т ефект-ті ПП:

К_е.п.п. = П₁/П₂, де П_1, П₂ – прод-ть праці відповідно до і після впровадження ПП

Формами вияву закону:

тер.ПП; ПП між галузями сусп.вир-ва і окремими підпр-ми; ПП між окремими працівниками, що обумовлений ПП на підпр-ві.

Класифікація СПП: За вертикальними рівнями нар/г-кої структури СПП можна зобразити як триповерхову піраміду, в осн.якої знаходяться численні екон.самостійні суб’єкти госп.життя – під-ва та підприємці(одиничний рівень). Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кіл-ть госп.галузей(заг.рівень СПП).

Осн.організац-екон.формами реалізації СПП є: Спеціалізація в-ва – це поділ старих і форм-ня нових галуей сусп.вир-ва, а також ПП всередині галузі. Переваги: збільш-ся прод-ть праці; краще викорис.головну прод.силу – людину на осн.врахування її індивід.відмінностей і здібностей; формує кваліфікацію працівника; веде до економії часу, позбавляє вир-во від зайвих витрат; краще викорис.регіональні особливості. Недоліки: робить працю робітників монотонною та нудною; залежність сусп-ва від спеціалізованих працівників; складність виміру ПП, що призводить до непередбачених диспропорцій. Кооперація – це особлива форма тривалих рац.виробн.зв’язків між спеціалізованими самостійними підпр-вами порівняно з іншими під-ми, які не мають таких зв’язків. Там,де існує спец-я,існує і кооперація. Відповідно до форм спец-ції в пром-ті існують три форми кооперування: предметне–головне під-во випускає кінцеву продукцію і отр.від ін.підпр-тв різні вироби; подетальне – на головне під-во надходять від ряду спеціалізованих вузли і деталі; технологічне – під-во поставляє ін.під-вам продукцію окремих стадій виробн.процесу. Концентрація вир-ва як організ-екон.форма СПП виявляється в досягненні певного обсягу чи масштаб спеціалізованих підрозділів заг.кооперації вир-ва. Концентрація засобів вир-ва і роб.сили в окремому під-ві здійсн-ся завдяки процесам нагромадж-ня капіталу і форм-ня кількісних пропорцій обміну. Комбінування вир-ва є формою раціоналізації виробн.кооперації в межах окремих складних вир-в. Осн.метою комбінування є найбільш ефективне викорис.всіх факторів виробн., створ.безвідходних технологій.

32. Виробнича діяльність

Діяльність – це специфічна для людини форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколишнього середовища.

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві. Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку. В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо – економічна система здійснює виробничу д-ть,яка розгалужена на: науково – дослідну, проектно- конструкторську д-ть, інноваційну, торговельно – маркетингову, інвестиційна.(види)

33. Науково дослідна і проектна конструкторська діяльність.

Наука є тією вихідною сферою, де народжуються найб.революційні інновації, які доводяться до стадії практ.впровадження. Це вид люд.д-ті, спрямований на вир-во нових знань, які матеріалізуються в нових засобах праці, технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наук. досліджень, техн..розробок вир-ва і споживання.

Процес створ.та освоєння нової технології починається з наук-дослідної д-ті (фундаментальних досліджень), спрямованих на одержання нових наук.знань і виявлення закономірностей, корисних для задоволення сусп потреб. За допомогою наук-дослідної роботи виявляють нові зв’язки між явищами, закономірності розвитку суспільства. Науково-дослідна д-ть поділ. на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань).

Розвиток фундаментальної науки є пріоритетним, оск. вона є генератором ідей, відкриває шляхи в нові сфери вир-ва та споживання. Ми знаємо, що позитивний вихід науково-дослідної д-ті в світовій науці становить лише 5%. В умовах ринкової еко-ки жодна галузь не може собі дозволити займатися цими дослідженнями. Ось чому в більшості випадків, дослідження фінансуються державою.

Проектно-конструкторська діяльність –перехід від лабораторних умов до експериментального вир-ва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, які можуть бути передані у серійне вир-во чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння вир-вом нової технології чи виробу. Саме у вир-ві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

34. Інвестиційна діяльність

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробн –екон.сис-ма здійснює багато конкретних видів д-ті: науково–дослідна, проектно- конструкторська, інноваційна, торговельно– маркетингова, інвестиційна. Інвестиція — госп.операція, яка передбачає придбання осн. фондів нематер.активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділ.на: капітальні, фін. та реінвестиції. Інвестиційна д-ть – це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів конкретного інвестиційного проекту та підпр-ва(юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес. Інвест.д-ть це сукупність практ.дій громадян, юр.осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвест. Д-ть в Україні здійснюється на основі: 1)інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними під-ми, госп.асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і реліг.організаціями, ін. юрид.особами, заснованими на колективній власності;2)держ. інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, АРК, місц.Рад нар.депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також держ.підпр-вами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;3)іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юрид.особами та державами;4)спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юрид.особами Укр., іноземних держав. Головним суб'єктом інцест.д-ті є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх викорис. несе повну майнову та фін.відповідальність за результати вико рис. інвестованих коштів. Суб'єктами інцест.д-ті є всі юрид., фіз.особи, держ.та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти,розвиваючи підпр-ва держ.сектора ек-ки, так і опосередковано:1) впливаючи на інвестиційне середовище; 2) регламентуючи умови фін.та госп.д-ті підпр-в.

35.Інноваційна діяльність.

Інновац.д-ть – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає вико рис.проміжних і кінцевих результатів наук-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технолог.процесу виготовлення продукції.

Інновація – це процес, в якому наук.ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практ.викорис-ня і починають давати екон.ефект.

Класифікація інновацій:

За метою інновацій стратегічні; тактичні;оперативні.

За ефективністю ефект-ть вир-ва; ефект-ть управління; соц.ефект-ть.

За економічним значенням інновації; нововведення.

За значенням у відтворювальному процесі споживчі; інвестиційні.

За інноваційним потенціалом радикальні; ординарні.

За сферою застосування виробничі; соц.; комплексні; ринкові.

За джерелом появи інновації, які виникли в результаті НТП; що виникли внаслідок потреби ринку та вир-ва.

Етапи форм-ня інновац.моделі на підприємстві: І. Визнач.потреби в ін-ціях (обізнаність у проблемі, визнання потреби у новації, переконання членів організації у необхідності інновацій); ІІ. Збір інформації про ін-цію (початкові відомості про ін-ію,пошук ін-ції);

ІІІ. Попередній вибір ін-цій (розробка нововведення,оцінка інформації,вибір ін-ції);

ІV. Прийняття рішення про впровадження ін-цій; V. Впровадження (пробне, повне, викорис.ін-цій); VІ. Інституціоналізація (процес відбору і пристосування).

Інновац.д-ть є складовою частиною інновац.розвитку ек-ки і є важливим аспектом відтворення виробн.відносин. Набір методів і засобів держ.інновац.пол-ки досить широкий:державні заходи, які стимулюють інновац.акт-ть бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань тощо.

Сьогодні 25% приросту вир-ва у розвинених країнах викликано прямими мат.інвестиціями капіталу, приблизно 35% -підвищенням кваліфікації роб.сили і більш як 40% екон.зростання цих країн є результатом викорис.наук.знахідок, винаходів, застосування технологічних інновацій.

36. Торгівельно – маркетингова діяльність

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробн– екон.система здійснює багато конкретних видів д-сті: науково– дослідна, проектно- конструкторська, інноваційна, торг– маркетингова, інвестиційна. Торгівельно– маркетингова д-ть --д-ть підпр-ва, фірми на ринку, яка передбачає: 1)ретельне врахування потреб у товарах та послугах, ситуацію на ринку, що склалася та її розвитку; 2)можливе пристосування вир-ва до вимог ринку, до існуючих і потенційних запитів покупців; 3)акт. вплив на форму-ня попиту, ринку товарів і послуг; 4)контроль за умовами реалізації товарів і послуг,гнучке реагування на зміну попиту.

Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що осн.формою екон.життєд-ті підприємств в умовах ринкової ек-ки є маркетинг.

Екон.передумови становлення маркетингу: Нецінова конкуренція(конкуренція за споживача товарів); Швидкі темпи НТП; Розвиток транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної інформації; Екон.кризи надвир-ва.

Принципи маркетингової д-ті: всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів („споживач - король”); пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту („відшукайте потреби і задовольніть їх”); акт.вплив на ринок, форм-ня попиту (через рекламу, виготовлення товарів, „створення” споживачів).

Отже, торг-маркетингова д-ть – це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

37.Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність.

Міжнародний поділ праці (МПП)- вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами. МПП - це процес відокремлення трудової діяльності на міжнародному рівні,які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного.

Існують такі форми спеціалізації МПП:

1)Загальний - країни-експортери промислової та сільського-господарської продукції: індустріальні,аграрні,сировинні. 2)Особливий - міжгалузевий обмін готовими виробами.

3)Одинична - спеціалізація виготовлення окремих деталей та вузлів складного товару.

Міжгалузева і внутрішньогалузева спеціалізація МПП: предметна, подетальна, технологічна, поопераційна,типорозмірна(виробництво певних готових товарів певного типу).

Міжнародна економічна діяльність (МЕД)- сукупність цілеспрямованих дій економічних суб’єктів різних країн. МЕД -це економічна діяльність поза межами національної економіки,тобто така,що здійснюється на мегарівні. МЕД -цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними економічними суб’єктами,а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише їй взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси,що пов’язані з використанням переваг міжнародного співробітництва,поділу праці та факторного розміщення.

Осн. і традиційним видом міжнар.екон.д-ті є торговельна(на другому місці-виробнича,на третьому - інвестиційна).

Базовою основою інтернаціоналізації екон. відносин є поглиблення міжнародного поділу праці,він виступає як економічний фундамент,на якому заснована вся будівля світо господарських зв’язків. Як економічна категорія МПП -це зумовлена певним рівнем розвитку продуктивних сил, специфічна (інтернаціональна) форма поділу суспільної праці,що перерісши межі національної економік,базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві благ.

Об’єктивний характер МПП визначається: природно-географічнии умовами; технічним прогресом; соціально-економічними умовами.

МПП - спеціалізація країн(їх господарюючих субєктів) на вир-ві певних продуктів та послуг з метою їх збуту за межами нац.ринку,тобто в ін.країнах. МПП можна охарактеризувати як важливий етап розвитку суспільного територіального ПП між країнами,який спирається на екон.вигідну спеціалізацію вир-ва окремих країн на тих чи інших видах продукції і призводить до взаємного обміну результатами вир-ва між ними в певних кількісних та якісних пропорціях. Формуючись на осн.технічного та технолог.поділу праці,під дією не тільки екон.,а й політичних сил,МПП відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил сусп-ва,ступінь розвитку продуктивності праці.

Переваги МПП: спеціалізації; рац.викорис-ня ресурсів; масове вир-во і зменшення витрат; повніше задоволення потреб нас.; підвищення якості товарів внаслідок підвищення конкуренції; мирне співіснування та підвищення політ.співробітництва(ЄС); утвор. та інтенсивний розвиток між нар.ринку.

38.Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми.

Поняття «підприємництво»надзвичайно широке містке. У суч.екон.літ.досі немає чіткого й заг.прийнятого визнач.підпр-цтва.

У законі України підпр-цтво -це самостійна, ініціативна, систематична,ризикована діяльність з вир-ва продукції, виконання ро­біт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Світова екон.наука розглядає під-цтво в трьох аспектах: як екон.категорію,як метод господарювання,як тип екон.мислення.

Як екон.категорія під-цтво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.
Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції:

-ресурсна ( формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

-організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав);

-творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Можна виокремити також наступні функції:

-стимулювальна (дає змогу створити механізм підвищення ефективності праці, застосувати дієві стимули збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб);

-управлінська( пов'язана з механізмом управління персона­лом та фірмою);

-захисна (передбачає систему захисту прав та інтересів під­приємців, створення сприятливих умов для функціонування під­приємництва, усунення наявних проблем на макрорівні).

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки:

самостійність і незалежність господарювання;економічна відповідальність за прийняття рішень;

орієнтація на максимальний прибуток.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця.

Підприємець розглядається як суб’єкт,що поєднує у собі новаторські,комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів і методів вир-ва,нових благ та їх якостей,нових сфер застосування капіталу.

Звідси маємо визначення «Підприємництво»-це тип госп.поведінки підприємців з організації розробки вир-ва і реалізації благ з метою отр.прибутку і соц.ефекту,якому притаманні ініціативність,пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу,готовність наражатись на ризик,цілеспрямованість,наполегливість у екон.д-ті,гнучкість і постійне самооновлення.

Бізнес-це спрямована д-ть на комерційний успіх та творчість(саме творча частина є підприємництвом).Осн.складовими бізнесу є: вел.капітал,прибуток як мета,ризик.

Субєктами підпр-кої д-ті є громадяни,фіз.особи,не обмежені законом,а також юридичні особи. Обєктами під-цької д-ті є товари,продукти,послуги.

Серед орг.-екон.форм виділяють три основні: одноосібне володіння,товариство(партнерство),корпорація(акціонерне товариство).

Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями. Ця особа і є підприємець,що виступає як і власник,і працівник,і управлінець.

Товариство (партнерство) –це така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором.

Акціонерне товариство(корпорації)- госп.організація,створена на осн.обєднання(централізацій)грошових коштів,шляхом продажу акцій(inside/outside).

З правової точки зору корпораціяє юридичною особою. Це означає, що вона як одиниця бізнесу відокремлена від фізичних осіб, які володіють нею. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Але розпоряджаються прибутком.

39.Витрати та результати підприємницької діяльності.

Перш ніж отримати підприємницький дохід, підприємець повинен зробити певні витрати.

Витрати -виражені у грошовій формі,витрати різних видів екон.ресурсів у процесі вир-ва,обігу,розподілу продукції.

Розглянемо витрати виробництва, до яких належать елементи факторів виробництва: витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам фірми); витрати на придбання будівель та обладнання (інвестиції); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних ко­палин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали; витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу), електричної енергії.

Витрати вир-ва-вартість(грошова оцінка)спожитих факторів в-ва в процесі перетвор.їх на товарну продукцію.

Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника на придбання й використання всіх необхідних умов вир-ва, які забезпечують досягнення кінцевого результату госп.д-ті. Це частина реалізованої вартості товару,що авансується на продовження безпосереднього вир-ва. Це витрати на придбання факторів в-ва для виготовлення товарів або надання послуг протягом певного періоду. Це те у що обходиться підприємству виготовлення товару.

Витрати вир-ва поділяються на: з овнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Та внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів вир-ва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу.

Виокремлення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідно для правильного визначення розміру прибутку, одержуваного підприємцем, отже, для оцінки реального стану справ у фірми.

Із виділенням зовн. та внутр. витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: Б ухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх витрат, які оплачуються безпосередньо після отр. рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами. Економічний підхід передбачає врахування не тільки зовн., а й внутр.витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного викорис. ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Таким чином, економічні витрати - справжні витрати вир-ва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які сусп.-во може отр. за умов оптимального викорис. ресурсів.

Для фірми дуже важливо також аналізувати витрати вир-ва з огляду на чинник часу. Існують два періоди функціонування:д овгостроковий - це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити усі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності та к ороткостроковий - це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.

Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є змінною(природні й трудові ресурси), а друга частина - постійною. Тому короткостроковий вважають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а інша - змінні. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва(TC=FC+VC,де FС - постійні витрати, VC - змінні витрати).

Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Вона є мірилом витрат і доходів підприємства. Оптимальними треба вважати такі витрати на вир-во і реалізацію продукції, які забезпечують підприємницькій структурі отримання максимально можливого прибутку.

Ефект -досягнутий результат у різних сферах вияву-мат.,грошовій,просуванню по службі,соц.та ін.

Ефективність -здатність створ.ефект,результативність процесу,проекту тощо. Визначається як відношення ефекта(результата)до витрат,що його обумовили. Ефективність, взагалі, - це “відносний ефект, результат процеса, який визначається як відношення ефекта (результата) до витрат, що обумовили його отримання”.

Ефективність виробництва – це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.

40.Продуктивність праці.

Ефективність вир-ва і продуктивність сис-ми – це терміни-синоніми. Однак, загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Єдиним народногосподарським екон.критерієм ефективності вир-ва є зростання продуктивностісусп.живої та уречевленої праці.

Продуктивність праці трактують як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкій сусп концепції прод-ть праці – це розумова схильність люд. до постійного пошуку удосконалення труд.д-ті з урахуванням мінливих соц-екон. умов.У вузькій технічній концепції прод-ть праці - цевідношення отриманого результату до ресурсів, що викорис. у процесі праці.Отже, на мікрорівні прод-ть праці визнач.як відношення обсягу виробленої продукції до кіл-ті виробників або кіл-ті відпрацьованих людино-годин за певний період часу. На макрорівні прод-ть праці визнач.як відношення нац.доходу до сер.чисельності працівників,зайнятих у його створенні.

В узагальненому вигляді прод-ть праці визнач. якефективність виробни­ч. д-ті люд. у процесі створ.мат. благ і послуг. Прод-ть праці -ефективність,результативність,плідність люд.фактора,тобто осн.продуктивних сил сусп-ва,галузі,підприємства,вимірюється кіл-тю продукції,виробленої одним зайнятим за певний період часу(годину,зміну,рік).

Оскільки у вир-ві будь-якого товару беруть участь жива та уречев­лена праця, зростання прод-ті праці у сусп-ві загалом означає економію обох видів праці або зменшення сусп. необхідного роб.часу на вир-во одиниці товару чи послуги. При цьому частка живої праці зменшується, частка уречевленої зростає,але кіл-ть живої праці зменш.помітніше, ніж зро­стає кількість минулої(уречевленої),і заг.сума праці, втіленої в товарі чи послузі, зменшується.

Розрізняють індивідуальну, локальну і сусп. прод-ть праці. Рівень прод-ті праці-одна з найважливіших характеристик, що відбиває прогресивність способу вир-ва.

Підвищення прод-ті праці забезпечує ріст кіл-ті продукції, зробленої в одиницю часу, що сприяє росту ВВП, зниженню собівартості і збільшення нац.доходу.

Зростання прод-ті праці у сусп-ві зале­жить передусім від рівня розвитку прод.сил. Факторами зростання сусп.прод-ті праці є: викорис.досягнень НТР у вир-ві; поглиб­лення сусп.поділу праці; впровадження госпрозрахунку, нових форм організації праці;

досягнення реального плю­ралізму форм екон. власності та ін.

41.Прибуток і рентабельність.

Прибуток -дохід власників підпр-ва,визнач.як різниця між валовим доходом(виручкою від реалізації)та заг.витратами на вир-во та реалізацію продукції.

Прибу́ток -чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку виріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії. Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грош.накопичень госп.суб’єкту. Екон.зміст продукту Г – Т – Г’. Прибуток — одне з осн.джерел форм-ня фін.ресурсів підпр-ва та форм-ня фондів грош.коштів підпр-ва. На операційну д-ть викорис. близько 95% прибутку.

Функції прибутку: Оцінювальна(ефект використання основних ресурсів підприємства); Стимулююча(прибуток стимулює підприємців до зменш.витрат вир-ва.); Господарського розрахунку(доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв)

Види прибутку: Заг. прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Методи планування прибутку: прямого рахунку; аналітичний.

Торговельний прибуток — являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що хар-є його винагороду за ризик здійснення торговельної д-ті, і представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Дата добавления: 2015-05-26