Мотиви та стимули. 5 страница

Величина вартості робочої сили значною мірою залежить від соціальних та історичних умов. Розвиток товарного виробництва веде до зростання асортименту товарів і послуг, які стають „нормою” суспільного життя. Це веде до зростання вартості робочої сили. Підвищення продуктивності праці сприяє зменшенню вартості робочої сили.

Товар робоча сила має дві головні властивості: корисність та вартість. Корисність робочої сили проявляється в її продуктивній силі, якості, культурному розвитку, сумі інших здатностей. Особливим проявом корисності робочої сили є її вміння приводити в рух і «співпрацювати» з капіталом (засобами виробництва). Вартість товару робоча сила виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили індивіда та членів його родини. (крім того, на вартість робочої сили впливають: звичаї і традиції, національні особливості, рівень культури та людяності в суспільстві.)

На ринку праці вартість робочої сили проявляється в вигляді заробітної плати.

68. Заробітна плата.

На ринку вартість робочої сили проявляється в вигляді заробітної плати. Заробітна плата - це ціна (грошовий вираз вартості), що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.

Як і всяка ціна товару заробітна плата має здатність відхилятися від вартості товару “робоча сила”. Вона буде опускатися нижче вартості в тому випадку коли існує надмірна пропозиція робочої сили (безробіття) і отримує тенденцію до зростання, в випадку дефіциту робочої сили.

Сутність заробітної плати розкривається у її функціях. В теорії виокремлюють три її основні функції:

І. Відтворювальна функція. Заробітна плата повинна бути достатньою для розширеного відтворення робочої сили відповідної професії.

ІІ. Стимулююча функція. Заробітна плата має набути таких форм і систем, які сприяють найбільш повне використання здібностей, знань, досвіду власника робочої сили.

ІІІ. Регулююча функція. Заробітна плата повинна стимулювати розподіл праці між галузями і сферами виробництва, відповідно до інтересів найбільш ефективного розвитку національної економіки.

В плані купівельної спроможності отримуваної заробітної плати розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – сума грошових знаків, які отримує власник робочої сили за виконану роботу. Реальна заробітна плата – кількість товарів та послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату.

Форми і системи заробітної плати.

Форма заробітної плати – спосіб зв’язку між власністю на робочу силу (отже, і величиною її вартості) і результативністю її функціонування. Існує дві основні форми заробітної плати: почасова і відрядна. Почасова заробітна плата – спосіб оплати робочої сили при якому величини заробітної плати визначається кількістю відпрацьованих годин. Відрядна заробітна плата – оплата робочої сили в залежності від кількості виробленої продукції.

Система заробітної плати – комплекс умов, який може застосовуватись в будь-якій з форм заробітної плати з метою підвищення ефективності зв’язку між оплатою робочої сили і результативністю її використання.

В сучасних умовах використовуються такі системи: тарифна, преміальна та колективна. Тарифна система заробітної плати використовує для відображення складності та кваліфікованості праці певні тарифні розряди і ставки, які спрямовані на стимулювання найманих працівників до підвищення якості роботи та кількісного її виміру. Преміальні системи (відрядно-преміальна та відрядно-прогресивна) заробітної плати пов’язують тарифні ставки з застосуванням різних премій і стимулів. Колективні системи заробітної плати передбачають виплату частину заробітної плати з преміального фонду, створюваного шляхом відрахувань від загальної вартості продукції при досягненні попередньо узгоджених між адміністрацією і профспілками показників діяльності підприємства. Найбільш поширеними формами колективної заробітної плати є система „участі у прибутках”. Реалізується в формі виплати премій з прибутку, отриманого підприємством, або в формі видачі акцій підприємства, на які виплачуються дивіденди (в разі прибуткової діяльності підприємства).

69. Інвестиції в людський ресурс.

Людський ресурс – працівники, які мають певні професійні навички та знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. (кількість людей та людський потенціал – компетенції, досвід, інтелект, здатність до постійного вдосконалення і розвитку).

Інвестиціями у людський ресурс вважається будь-які зусилля які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже, продуктивність праці робітників. За розширеним визначенням — це витрати індивіда (домогосподарства, фірми, держави), які йдуть на отримання загальної і спеціальної освіти; витрати, пов’язані з пошуком роботи, професійною підготовкою на виробництві, міграцією, народженням і вихованням дітей, пошуком економічно значимої інформації, тощо.

Такі інвестиції можуть бути ендогенного (внутрішнього) та екзогенного (зовнішнього) походження. Ендогенні інвестиції здійснюються безпосередньо індивідом (сім’єю). Екзогенні — є капіталовкладеннями, що зроблені за рахунок коштів держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів та ін.

Екзогенні інвестиції, як і ендогенні є націленими на перетворення творчих здібностей людини на отримання компенсуючого ці витрати результату. Проте для екзогенних інвестицій, порівняно з ендогенними, властивий більший ступінь ризику з причини відсутності повної визначеності інтересів, бажань і можливостей сторін, а також непередбаченості результату очікувань. Коли інтереси сторін («інвестиційного донора» і «інвестиційного реципієнта») співпадають і при цьому у суб’єкта (а) є природні інтелектуальні здібності і, він (б) сприяє їх розвитку — результат зроблених капіталовкладень буде найбільш оптимальним.

Інвестиції у людський капітал можуть здійснюватися фірмами, зацікавленими у підвищенні своєї конкурентоспроможності та результативності бізнес. Сучасний досвід організації та стимулювання праці є нагромадженням достатньої кількості прикладів, які відображають процеси підвищення кваліфікаційного рівня або навчання на робочому місці. У деяких розвинутих країнах загальний обсяг інвестицій у підготовку на виробництві можна прирівняти із обсягом інвестицій у формальну освіту.

70. Освіта та проф компетенції працівника

У формуванні професійних компетенцій працівника визначальну роль відіграє освіта. Вона є одним із найважливіших типів капіталовкладень у людський потенціал. Інвестиції, спрямовані на отримання освіти легше піддаються обчисленню порівняно з іншими формами капіталовкладень у людину. Доход від вищої освіти обчислюється як різниця між заробітками тих робітників, які закінчили коледж, і заробітками, що за життя отримують робітники, які здобули освіту лише в середній школі, а норма віддачі розглядаєтеся як аналог норми прибутку і є регулятором розподілу інвестицій між різними типами та рівнями освіти. Потрібно пам’ятати, що чим раніше будуть зроблені інвестиції, то більший доход вони принесуть у майбутньому.

В умовах розвитку постіндустріальної — «нової» економіки все більшого значення набуває й новий тип фахівця. Провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці («brainworkers»), робітники знань («knowledge workers»). Працівників нового типу, зокрема, відрізняють винахідливість, наявність спеціальності, професійного знання; вони володіють майстерністю та інформацією, високоосвічені, мають схильність до творчої праці. Поділ працівників на так званих «синіх комірців» та «білих комірців», який застосовувався у недалекому минулому, сьогодні, як показує практика, вже не є достатнім. З’явилась нова категорія працівників. Вони отримали назву «золотих комірців» за здатність реалізовувати свої здібності до складної інтелектуальної праці у системі виробничих відносин із застосуванням ініціативи та творчості.

Якщо власність була критерієм членства в колишньому домінуючому класі (мається на увазі клас капіталістів — панівний клас індустріального суспільства), то в новому домінуючому класі критерієм є знання і рівень освіти.

Знання та ідеї працівників інтелектуальної сфери є двигуном високотехнологічного інформаційного суспільства. Не дивно, що в деяких галузях права на інтелектуальну власність стають навіть важливішими за фінанси. У країнах, які є економічними лідерами, на професії з переважанням інтелектуальної праці припадає основний приріст зайнятості: 85 % — у США, 89 % — у Великій Британії, 90 % — в Японії.

71. Інтелектуалізація праці.

Найістотнішою «постіндустріальною» тенденцією в зміні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності, — інтелектуалізація праці. У країнах, які є економічними лідерами, на професії з переважанням інтелектуальної праці припадає основний приріст зайнятості: 85 % — у США, 89 % — у Вел. Британії, 90 % — в Японії.

Сучасні зміни в технологіях праці в «суспільстві знань» обумовлюють появу нових її змістових характеристик людської трудової діяльності. Н

Найзначнішого поширення в такому суспільстві набуває феномен «телепраці» (telework). Це діяльність, заснована на широкому використанні комп’ютерних технологій і телекомунікацій. її наслідком є принципова зміна змісту як індивідуального, так і сукупного трудового процесу. Змінюється також характер організації робочого місця, контролю і керування, процесів передачі і використання продуктів діяльності і т. ін. Як наслідок, трудова діяльність поступово переміщується зі спеціально створених підприємств (заводів, офісів) в індивідуальні помешкання працівників.

Особливий характер техніко-виробничої організації праці в новому суспільстві. Праця в цих умовах організовується особливим способом, створюються мережі (net-works), які є спеціальною формою кооперації праці, використання сировини, засобів виробництва і результатів діяльності.

За нових умов провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці («brainworkers»), робітники знань («knowledge workers»). Працівників нового типу, зокрема, відрізняють винахідливість, наявність спеціальності, професійного знання; вони володіють майстерністю та інформацією, високоосвічені, мають схильність до творчої праці. Крім застарілих «синіх комірців» та «білих комірців з’явилась нова категорія працівників, так звані «золоті комірці», за здатність реалізовувати свої здібності до складної інтелектуальної праці у системі виробничих відносин із застосуванням ініціативи та творчості. В новому домінуючому класі головним критерієм є вже не власність, а знання і рівень освіти.

Вищий менеджмент і інвестори все більшою мірою розділяють частину своєї влади з творцями інтелектуальної власності, чиї знання й ідеї є двигуном високотехнологічного інформаційного суспільства. Отже, не дивно, що в деяких галузях права на інтелектуальну власність стають навіть важливішими за фінанси.

72. Труд. відносини, зайнятість, безробіття.

Трудові відносини – це багатоаспектна система відносин між працівниками та роботодавцями, підприємствами, державою та працездатним населенням, громадськими організаціями і підприємцями, що виникають у процесі трудової діяльності. Об’єктом трудових відносин є праця. Кількість праці визначається тривалістю і вимірюється часом.

Однією з мір праці є робочий день (кількість годин на добу, протягом яких працівник працює на виробництві) – найбільш загальна міра робочого часу і праці. Тривалість робочого дня визначається такими факторами: 1) суспільні потреби і необхідність їх задоволення; 2) продуктивність праці; 3) значення для суспільства вільного часу. В Україні роб. день – 8 годин.

Зарплата - ціна за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно ринкових відносин виражає вартість товару "робоча сила" і оплату праці за її витрати і результати, що визнані ринком. Форми зарплати: 1) почасова - ціна робочої години 2) відрядна - перетворена форма погодинної, в основі лежить ціна години праці і таким чином визначаеться розцінка за одиницю продукції, тобто: ціна години*кількість вироблених товарів/норму виробітку(нормовану кількість товарів). Виділяють номінальну (кількість грошей, яку працівник одержує за виконану роботу) і реальну (кількість благ, товарів та послуг, яку працівник може придбати за свою з.п.) заробітню плату. Реальна з.п. залежить від номінальної, рівня податків, рівня цін на товари і послуги.

Зайнятість - суспільно-корисна діяльність; економічна зайнятість - зайнятість, що приносить дохід. Повна зайнятість – це надання суспільством можливості працювати працездатному населенню у повній мірі. Якщо економіка має недостатню кількість робочих місць та недостатню кількість роботи взагалі то формується неповна зайнятість. Вона виникає також, якщо трудова діяльність здійснюється у продовж неповного робочого дня. Зайнятість буває: повна і неповна, постійна і тимчасова, вимушена і добровільна, ефективна та неефективна, + нестандартна, нелегальна та ін.

Безробіття - це соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку, активно шукають роботу (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент. За концепцією МОП працездатними вважаються особи віком 15-70 років. Безробіття буває: вимушене і добровільне, фрикційне (ознаки - добровільність і короткостроковість), структурне (зміни в економіці), технологічне, конверсійне (скороченням чисельності армії), циклічне, сезонне, регіональне, інституціональне (очікування), відкрите, приховане, тривале, застійне, природне. Безробіття має як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки, хоча останні переважають. Закон Оукена: фактичний рівень безробіття +1% зменшує обсяг фактичного ВНП порівняно з потенційним ВНП на 2,5%.

73. Дискримінація праці.

Дискримінація праці явище досить поширене. Її можуть зазнавати як окремі працівники, так і їх окремі групи. Вона означає інше і менш сприятливе ставлення до людей, знищення або порушення рівності можливостей в певній області праці і занять через притаманні їм характеристики, що не стосуються їхніх заслуг або вимог до даної роботи (раса, колір шкіри, релігія, стать та ін.). У 1958 р. на сесії Генеральної Конференції МОП була прийнята Конвенція про дискримінацію в області праці і занять.

Виокремлюють такі види дискримінації праці:

1) дискримінація за рівнем зарплати - працівники, які мають однакову кваліфікацію чи стаж, що одержують різну зарплату за виконання тієї ж самої роботи в тій самій галузі чи навіть організації (напр. жінки у порівнянні з чоловіками, негри у порівнянні з білими);

2) дискримінація при наймі на роботу, звільненні з роботи (особи, звільнені з місць позбавлення волі, інваліди, некваліфікована молодь, причини, пов’язані з віком працівника, расовою й етнічною приналежністю);

3) дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації. Таким особам складніше зробити кар’єру, їх неохоче підвищують і призначають на відповідальні посади (її зазнають жінки, іммігранти, представники національних меншин);

4) професійна дискримінація, що проявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників (напр. традиційні чоловічі та жіночі професії, розподіл професій між місцевими і приїжджими працівниками);

5) дискримінація в освіті та професійній підготовці (формальне обмеження доступу людини до освіти з причин іноземного громадянства, незнання державної мови тощо).

Названі види трудової дискримінації тісно пов’язані між собою і посилюють один одного.

До інших форм (видів) дискримінації відноситься вік, обмежена працездатність (інвалідність), захворювання ВІЛ/СНІДом і сексуальна орієнтація. Найновітнішими формами дискримінації, характерними скоріше для розвинутих країн, є дискримінація за генетичною ознакою (схильність до захворювань) і за способом життя (паління).

Дискримінація окремих осіб і певних груп людей зменшує рівень їхніх доходів та можливості інвестицій у людський капітал.

74. Нерівність в доходах та проблема бідності.

Нерівність в доходах являє собою різницю в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлену багатьма чинниками. Її спричинюють розбіжності в рівні заробітної плати; неоднакові розмірами власності і, як наслідок, різна величина доходів від неї; неоднакова соціальна допомога від держави та різні пільги; наявність підприємницького хисту або особливих, унікальних здібностей; соціальний статусом (особа, яка зайнята або незайнята трудовою діяльністю, молодь, що навчається, найманий працівник, власник майна, пенсіонер тощо) та інші чинники. Різниця в заробітній платі, у свою чергу, спричинена природними здібностями людини, освітою, професією, спеціальністю, кваліфікацією, досвідом, галузевими відмінностями, умовами праці тощо.

Показниками диференціації населення за доходами (витратами) є коефіцієнт Джині (коефіцієнт концентрації доходів або витрат), коефіцієнт децильної (квінтильної) диференціації та коефіцієнт фондів. У графічному вигляді нерівність розподілу доходів населення ілюструє крива Лоренца, яка відображає співвідношення часток усіх доходів та часток усіх їх отримувачів. За умови абсолютно рівного розподілу доходів 10% населення одержувало б 10% доходів, 50% - половину і т.д., але це не відповідає дійсності.

Однією з найважливіших характеристик рівня життя населення є бідність. Бідність як явище притаманна всім економічним системам й існувала за будь-яких часів. На сьогодні проблема бідності набула глобального характеру. При цьому, звичайно, проблема бідності в різних країнах і різних регіонах світу має свої особливості.

Бідність зазвичай визначається як рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей; як нестача коштів для задоволення елементарних потреб або як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, культурних та соціальних нормативів. При цьому вона пов’язується з умовами життя і рівнем задоволення потреб, які є нижчими визначених суспільством тобто за мінімальні, або за стандартні.

Розрізняють такі форми бідності, як об’єктивна та суб’єктивна; абсолютна та відносна.

Масштаби бідності – загальна кількість населення (домогосподарств, сімей), визнаного бідним згідно з прийнятими критеріями.

Рівень бідності – частка населення (домогосподарств, сімей), яке визнається бідним згідно з прийнятими критеріями, у загальній кількості населення (домогосподарств, сімей).

Реальною основою подолання бідності може бути лише стійке економічне зростання.

75. Соціалізація економіки

Соціалізація у загальному розумінні цього поняття є процесом поглиблення суспільного характеру життєдіяльності людини посилення щільності зв’язку між людиною та суспільством.

Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального процесу соціалізації, знаходить свій прояв в усуспільненні процесів виробництва, розподілу обміну та споживання. У цьому розумінні суспільна праця, як суттєва складова соціалізованої економіки, це діяльність, яка: задана цілями розвитку суспільства і визнана суспільством безпосередньо; базується на суспільних ресурсах; усуспільнена в процесі поглиблення суспільного поділу праці, її типів та форм; задовольняє своїми результатами суспільні потреби.

Суть її в контексті глобалізації – жити і використовувати ресурси так, щоб не нашкодити майбутнім поколінням.

Соціалізація економіки проявляється у таких напрямах: 1) розвиток інтелектуальних можливостей та інтелектуального капіталу працівників відповідно до нових потреб та вимог суспільного виробництва; 2) якісна трансформація системи інститутів, які забезпечують взаємозв’язок основних суб’єктів господарювання в усіх сферах економічного життя і, відповідно, зміна місця та ролі працівника у системі прийняття рішень через інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, соціальної конкуренції; 3) соціальна орієнтація економічних основ та матеріальних стандартів існування працівника, що виражається у збільшенні частки сукупного працівника у національному доході, отже, змінах у розподілі, організації оплати праці, обсязі фонду споживання; 4) соціальна орієнтація ринкового законодавства; 5) поява та розвиток середнього класу, його структури, якості, ваги в економічному та політичному середовищі, у системі відносин власності.

В основі соціалізації економіки лежить є потреба населення у соціальній справедливості, соціальній підтримці та соціальному захисті.

Значення соціальних факторів економічного зростання невпинно зростає, особливо у процесі становлення постіндустріального, постекономічного суспільства.

76. Міжнародна міграція людського ресурсу.

Важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарського життя стала міжнародна міграція населення. Міжнародна міграція людського ресурсу — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

У сучасних умовах міграція людського ресурсу набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Сучасна кількість мігрантів у світі оцінюється у бл. 140 млн людей, тобто 2 % світового населення.

Міжнародна міграція має два боки, які не існують окремо один від одного, а є аспектами єдиного міграційного процесу. Це — еміграція (виїзд працездатного населення з території країни за її) та імміграція (в’їзд працездатного населення на територію країни з-за її меж.). Міграційні тенденції найбільш ясно характеризує міграційне сальдо (різниця між імміграцією до країни та еміграцією за її межі). Повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання назив. рееміграцією.

Причини та фактори міжнародної міграції можна поділити на економічні (пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу) та неекономічні (пов’язані з такими подіями, як стихійні лиха, війни, примусове висилання людей).

Міжнародна міграція буває: (за часовою ознакою) остаточна й тимчасова, сезонна й маятникова; (за юридично-обліковою ознакою) легальна та нелегальна; (за характером прийняття рішення) добровільна й примусова; (за соціальною належністю мігрантів) робітників та спеціалістів.

У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил. Крім того, вона впливає на обсяг ВВП. Для країни в’їзду вона, як і правило, означає можливість збільшення сукупного продукту.

У сучасному світі міграційні процеси дедалі активніше виявляють себе у сфері наукомісткого виробництва. Для країн-імпортерів вони несуть переважно позитивні наслідки, в той час як для країн-експортерів людського ресурсу вони можуть нести такі негативні наслідки, як «відплив умів», втрата кваліфікованих та обдарованих кадрів.

Напрямки міграційних потоків у світі є порівняно стійкими, але досить часто пересікаються.

77. Економічні блага.

У найбільш загальному розумінні благами є ті предмети, які здатні задовольняти потреби людини. Вони поділяються на економічні та неекономічні.

Економічні блага – здебільшого створені людською працею кількісно обмежені засоби задоволення людських потреб.

Обмеженість економічних благ – недостатня їх кількість для задоволення зростаючих потреб людини і суспільства. Наслідком обмеженості наявної кількості економічних благ є те, що вони виступають об’єктом присвоєння (розподілу); об’єктом обміну; об’єктом виробництва.

За хар-ром використання виокремлюють:

― Споживчі блага – кінцеві блага, прямі блага – товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб.

― Виробничі блага – композитні блага (ресурси) або непрямі блага – товари і послуги, призначені для виробництва споживчих благ.

Слід зазначити, що існують випадки коли окремі економічні блага мають ознаки і кінцевих і композитних благ (електроенергія, паливо тощо).

Залежно від суб’єктів, які споживають економічні блага, останні бувають індивідуального, групового та державного споживання.

Вона поділяються на:

― Приватні (можуть бути поділеними між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких інструментів, як ціна)

― Суспільні (не можуть бути поділеними між індивідами та від споживання яких практично неможливо або небажано відлучити жодного з індивідів, напр. повітря, водний простір, система оборони країни та ін.)

Блага: матеріальні (товари і послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні (створювані у сфері нематеріального виробництва), довгострокові (багаторазового використання) та короткострокові (1-раз. використання), теперішні та майбутні, взаємозамінювані (субститути, напр. чай, кава) і взаємодоповнюючі (комплементарні, напр. авто, бензин).

Економічне благо, призначене для обміну або купівлі-продажу набуває товарної форми, тобто стає товаром.

78. Товар та його характеристика.

Економічне благо, призначене для обміну або купівлі-продажу набуває товарної форми, тобто стає товаром.

Умови перетворення блага на товар: 1) суспільний поділ праці; 2) економічна відокремленість (відособленість) виробників.

Властивості (характеристики) товару вивчали багато вчених, серед яких і Аристотель, і А. Сміт, і К. Маркс та ін. До них відносять:

― корисність (споживна вартість) – здатність товару задовольняти ті чи інші потреби;

― відносна рідкість – товар є обмеженим, тобто рідкісним (вираження закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів);

― вартість – категорія спеціалізованого виробництва та відносин обміну;

― мінова вартість – форма прояву вартості; кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

― цінність товару залежить від суб’єктивного усвідомлення функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб, тобто від корисності товару.

Наявність у товарі цих основних властивостей є свідченням існування суперечностей у товарі. Наприклад, корисність певного виробленого продукту залежить від суб’єктивних уподобань та потреб кожної окремої людини.

Додаткову корисність отриману від споживання додаткової одиниці товару називають граничною корисністю. Закон спадної граничної корисності говорить нам про те, що з певного моменту корисність від споживання додаткової одиниці товару зменшується.

Згідно з теорією трудової вартості (А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс), вартість – це праця, втілена в товарі. Величина вартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним робочим часом.

Суб’єктивно-психологічна теорія вартості (К.Менгер, Е.Бем-Баверк, В.Парето) заснована на тому принципі, що цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі.

Неокласична теорія (А.Маршалл, П.Самуельсон), розрізняє 2 види вартості: ринкову та нормальну. Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу, на неї впливають витрати виробництва і корисність товарів. Нормальна (або природна за Смітом) вартість товару – це та його вартість, яку економічні сили створюють в кінцевому результаті. У неокласичній школі сучасне розуміння терміну вартість пов’язане з так званою вартістю втрачених можливостей (вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились).

79. Гроші.

Гроші – це особливий товар – загальний еквівалент, тобто такий товар, який має властивість загальної обмінюваності. Функції грошей: 1. Міра вартості товару: а) засіб вираження вартості; б) засіб уособлення одиниці вартості (масштаб цін); 2 Засіб обігу: а) купівельний засіб; б) засіб платежу; 3. Засіб збереження вартості чи засіб нагромадження.

Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому у того товару, який стає грішми, з’являється окрім основної споживної вартості як предмету побуту та споживання ще і додаткова споживна вартість — бути загальним еквівалентом. Типи грошей: продуктові  металеві (зливки, монети) продуктові + металеві = повноцінні гроші (витрати на їх виготовлення рівні номінальному знаку вартості, який на них позначений)  неповноцінні (неповновагові монети  неповноцінні монети)  паперові (являють собою лише знаки вартості, що примусово випускаються в обіг при появі дефіциту державного бюджету, та є обов’язковими для приймання на території певної країни)  кредитні гроші - боргові зобов’язання суб’єктів економіки (вексель - комерційне боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк, банкнота — боргове зобов’язання (вексель) банку)  електронні гроші. Монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей можна віднести до неповноцінних (витрати на їх виготовлення є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений).

Дата добавления: 2015-05-26