Співвідношення права й моралі

Мораль та право є найважливішими різновидами соціаль­ної регуляції. І мораль, і право як форми суспільної свідомості необхідні, перш за все, для ціннісної орієнтації людини в складному, різноманітному, багатому на протиріччя світі між-людських стосунків, допомагають індивіду усвідомити своє місце в них, стати вольовою та відповідальною особистістю. Як соціальні норми вони вказують, як потрібно поводити себе людям у різних життєвих ситуаціях, у стосунках людей між собою. І мораль, і право є продуктом цивілізації та культури, створюються в результаті свідомої діяльності людей, їх спіль­нот та соціальних інституцій. Так, правові норми приймають­ся спеціально уповноваженими державними органами — парламентом та іншими правотворчими суб'єктами. У норма­тивній формі мораль і право відображають прагнення до врегулювання між учасниками суспільних відносин, впорядкова­ності соціального життя. Моральні та правові норми відобра­жають врешті-решт досягнутий рівень соціального та духов­ного розвитку суспільства і людини.

Мораль і право виступають як загальні правила поведінки людей, тобто формулюються у вигляді зразків, масштабів, від­повідно до яких потрібно себе поводити тим, кого ці правила стосуються. Вимоги норм моралі та норм права адресуються не певній конкретній особі, а всім тим суб'єктам, які викону­ють дії, що ними передбачені. Нормативність моралі та права означає, крім того, що їх норми застосовуються не одноразо­во, а кожного разу при виконанні відповідної ситуації на від­міну від індивідуальних приписів та вказівок.

І право, і мораль зорієнтовані на свободну волю людини і її відповідальність. Але між ними, як різновидами соціальних регуляторів, є суттєві відмінності. Перш за все, норми моралі відображають уявлення людей і суспільства про добро і зло, честь і гідність та інші моральні цінності і є відповідно їх нор­мативним виразом, тобто їх своєрідною мірою. А норми пра­ва відображають узгоджену суспільством і підтриману держа­вою міру соціальної рівності й свободи у стосунках між учасниками суспільних відносин й заснований на цій мірі формально визначений і забезпечений державою порядок. То­му, якщо право виступає як соціальний інститут, як форма, перш за все, практичного освоєння соціального буття, то мо­раль більш тісно зв'язана з духовністю, зі світоглядом людини, зі ставленням як до людей, до світу в цілому, так і, врешті-решт, до самої себе.

Норми моралі базуються на фундаменті віковічних тради­цій та звичок, що передаються людьми з покоління в поколін­ня і тому мають з ними тісний зв'язок. Так, потрібно заува­жити, що першою історичною формою права для всіх народів було звичаєве право, тобто звичай, якому безпосередньо нада­валося юридичне значення. Що стосується норм права, то їх формулювання належить до компетенції спеціально уповнова­жених державних органів. Але і за сучасних умов законода­вець не є винахідником правової норми, його роль виявляєть­ся в тому, що він аналізує, зважує кілька варіантів поведінки, правових вимог, вибирає той, який вважає за найкращий за конкретних історичних обставин і надає йому формальної ви­значеності та загальнообов'язкового характеру. Якщо норми моралі існують тільки у свідомості людей та реалізуються в їх поведінці, то норми права завжди мають документальне, фор­мально визначене відображення в законах, указах, постановах тощо. Остання обставина надає праву значної соціальної ди­наміки — правові норми відносно легко можуть встановлюва­тись, змінюватись правотворчими суб'єктами, тоді, коли мо­раль є більш стійкою і навіть може бути консервативною (кровна помста тощо).

Мораль регулює поведінку людей у вигляді загальних принципів та імперативів: «так можна», «так не можна», прототипом яких слід вважати історичне табу. Норми права формулюються у вигляді точних, однозначно визначених (на­скільки це можливо) приписів, що конкретно вказують, яким чином дозволяється себе поводити, яка конкретна поведінка в даній ситуації вважається обов'язковою, або є забороненою. Наприклад, у кримінальному праві вважається, що будь-яка поведінка, не передбачена конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, не може за жодних умов вважатися злочином.

Регулююча функція права пов'язана з двома критеріями: а) державною значущістю відповідних відносин і б) можли­вістю їх проконтролювати. До відносин, що регулюються пра­вом, належать найбільш важливі для стабільного функціону­вання і розвитку даної соціальної системи. Наприклад, пов'язані з конституційним устроєм державної влади, фор­мою правління, реалізацією основних прав і свобод людини і громадянина, власністю, визначенням злочинів, покарань, призначенням покарань, порядком застосування криміналь­ної відповідальності тощо. Отже, за межами правового регу­лювання залишаються відносно невеликі сфери соціальних відносин, регуляторами яких у чистому вигляді є мораль та ін­ші неправові соціальні норми, що є однією з істотних рис правового суспільства і державності. Контроль за стосунками між людьми можливий тільки тоді, коли вони мають зовнішні параметри, тобто виходять за межі особистих стосунків і пов'язані з настанням суспільне значущих наслідків. Людина у правових відносинах виступає, перш за все, як член суспіль­ства і громадянин держави. Тому норми права є деперсоніфікованими, формально однаковими і обов'язковими для всіх, кого вони стосуються. Норми права окреслюють свободу зов­нішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів.

У свою чергу, мораль опосередковує ті суспільні відноси­ни, які не можуть бути врегульованими правом через немож­ливість здійснювати за ними зовнішній контроль. До сфери морального регулювання входять міжлюдські стосунки, обме­жені внутрішнім світом людини, а тому прямо не чіпають суспільні інтереси, не мають безпосереднього зовнішнього вияву. У моральних відносинах людина виступає, перш за все, як індивід, як наділена неповторними рисами і прагненнями особистість. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої сво­боди людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення сво­боди.

Норми моралі виконуються людьми, виходячи з їх внут­рішнього переконання, громадської думки, що, однак, не оз­начає, ніби мораль менш захищена, ніж право, з точки зору механізму її забезпечення, який у кінцевому рахунку є досить ефективним. Виконання норм права забезпечується граничне визначеним і гарантованим механізмом застосування різних форм державного впливу аж до державного примусу.

Взаємозв'язок і взаємодія моралі та права є узгодженням двох найвагоміших різновидів соціальних регуляторів.

Основою є те, що вся правова дійсність підлягає мораль­ній оцінці й легітимізації. Моральність права відображає цін­нісний підхід до правової реальності, складає основу предмета правової аксіології. Право, що нехтує моральними засадами міжлюдських стосунків, є аморальним, морально невиправда­ним, і не має достатніх шансів на вкорінення у свідомість і поведінку людей.

Гуманність як стрижень моралі є засадничою умовою пра­ва і правового регулювання з точки зору фундаментальних за­сад демократичної правової соціальної державності. До числа загальних положень Конституція України відносить те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінніс­тю, а тому права і свободи людини і громадянина та їх гаран­тії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3).

У праві відображаються моральні погляди людей І суспіль­ства: право кожного на повагу особистості, на вільний розви­ток своєї особистості, на невтручання в особисте і сімейне життя, на свободу думки й слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань, на презумпцію невинуватості, на забо­рону зворотної дії закону, на заборону виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (статті 23, 28, 32, 34, 58, 60, 62 Конституції України) тощо.

Право і мораль активно взаємодіють між собою та впли­вають одне на одного, а тому в реальних соціальних відноси­нах досить непросто провести між ними чітку межу. Найкра­щою і бажаною є ситуація, коли мораль підтримує правові норми, додаючи їм нормативної сили з огляду на моральну оцінку і виправдання правової поведінки з позицій добра і зла, інших подібних цінностей. Є й такі сфери стосунків між людьми, де різницю між моральними та правовими приписа­ми встановити можна тільки умовно, наприклад, у родинно-шлюбних стосунках.

За наявності суперечності між мораллю і правом, у одній ситуації моральна норма не має відповідної зовнішньої гаран­тії у вигляді заходів державного примусу і її виконання зале­жатиме виключно від суб'єктивних чинників, у іншій — реа­лізація права не може розраховувати на якість інших засобів крім сили державного примусу, що здатне істотно послабити потенціал і морального, і правового впливу.

Тенденцією взаємодії правової та моральної систем є гар­монізація між цими двома найбільш вагомими соціальними регуляторами. Так, законодавчими нормами є норми Консти­туції України 1996 р. і відповідні норми галузевого законодав­ства щодо права на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), звільнення від відповідальності осіб за відмову свід­чити або пояснювати щодо членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 63) та деякі інші статті. З позиції правового прогресу мо­ральна оцінка права, незалежно від відмінностей її критеріїв у часи різних історичних епох, завжди виступала головним імпульсом його розвитку, найважливішим чинником гуманізації та удосконалення правових систем.

Дата добавления: 2015-05-26