Характеристика виробничих ресурсів. Поняття рідкісності ресурсів

Економічні потреби, їх класифікація. Закон зростання потреб.

Економічні потреби – усі фізичні та духовні нужди людей, які задовольняють за допомогою товарів. Економічні потреби ще визначають як внутрішні спонукальні мотиви економічної діяльності людей.

Основні види потреб:

1. За суб`єктами:

ü особисті потреби;

ü потреби фірми (виробничі);

ü державні потреби.

2. За роллю у суспільному відтворенні:

ü потреби у споживчих благах;

ü потреби у засобах виробництва;

3. За об`єктами:

ü матеріальні;

ü духовні;

4. За рівнем необхідності:

ü первинні (базові);

ü другорядні;

ü потреби, які зумовлені розвитком цивілізації.

«Піраміда потреб» або ієрархія потреб за Маслоу:

5 – потреби у самореалізації і розвитку;

4 – потреби у само затвердженні;

3 – потреби у контактах або соціальні потреби;

2 – потреби у безпеці і захищеності;

1 – фізіологічні потреби.

Закон зростання потреб – потреби вищого рівня виникають, як правило тоді, коли задоволені потреби нижчого рівня.

Закон зростання потреб — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей (або особистим споживанням), розвиток яких (зв'язків) спричиняє появу нових потреб та засобів їх задоволення.

Дія цього закону зумовлена прогресом технологічного способу виробництва, вдосконаленням відносин власності, зростанням згуртованості працівників, їхньої самосвідомості, розвитком почуття людської гідності, культури та іншими чинниками.

Виробничі ресурси – усе те, що може бути використане у процесі створення економічних благ.

Наші потреби вимагають повсякденного задоволення. У природі немає достатньої кількості готових, придатних для задоволення потреб людини благ, їх потрібно виробляти, використовуючи для цього природні ресурси та здібності самої людини. Тому виробництво благ є об'єктивною необхідністю і здійснюється як взаємодія людини з природою і людей між собою.

В економічній літературі нема єдиного визначення поняття "виробництво". Це пояснюється тим, що виробнича діяльність надзвичайно різноманітна. В економічній науці загальновизнано, що виробництво створює не тільки матеріальні блага, а й різноманітні послуги, які в одних випадках пов'язані з виробництвом матеріальних благ, в інших — із задоволенням безпосередніх потреб людей. Отже, кінцевим результатом виробництва є матеріальні продукти або послуги. Щоб їх було більше, потрібно раціонально використовувати всі ресурси, які залучають у виробництво. Від цього залежить не тільки кількість благ, а й рівень витрат виробництва та прибутки підприємств.

Раціональне використання ресурсів великою мірою залежить від технологічного рівня виробництва, тобто сукупності способів і методів, використовуваних для обробки сировини, матеріалів, а також засобів праці. Технічне устаткування і методи виготовлення товарів і послуг постійно вдосконалюються на основі накопичення наукових знань. Таке вдосконалення машин і методів виробництва забезпечує збільшення випуску продукції при незмінних або й менших витратах сировини, енергії, палива та інших ресурсів. Головним напрямом підвищення ефективності виробництва та раціонального використання ресурсів є запровадження маловідходних та безвідходних технологій, що базуються на комп'ютеризації, автоматизації, використанні нових видів енергії та сировини.

Групи економічних ресурсів:

1. природн і – це речовини і сили природи, які можуть бути використані у суспільному виробництві. Серед природних ресурсів виділяють невичерпні і вичерпні. Серед вичерпних розрізняють відновлювальні і не відновлювальні;

2. матеріальні - створені працею людей. Це всі створені людьми засоби виробництва (засоби і предмети праці), які є результатом матеріального виробництва. Вони поділяються на предмети праці і засоби праці. Предмети праці — це все те, на що спрямована діяльність людини — сировина, матеріали. До засобів праці відносять усі ті речі, якими людина впливає на предмети праці. Засоби праці поділяються на активні і пасивні. До активних належать машини, обладнання, інструменти, потокові лінії, конвеєри тощо. До пасивних — будівлі, споруди, місткості, внутрішньовиробничі засоби комунікації, склади.

3. трудові - до них належить працездатне економічно активне населення країни, яке володіє фізичними і духовними здібностями, необхідними для участі в трудовій діяльності. Чисельність і структура трудових ресурсів відображає потенційну масу "живої праці, якою володіє суспільство. Якість трудових ресурсів залежить від їх структури за статтю, професійно-кваліфікаційним і культурно-освітнім рівнем.

4. фінансові – грошові засоби, на як купуються усі інші ресурси, здійснюється організація виробництва;

5. інформаційні – сукупність знань у вигляді науково-технічної, проектно-конструкторської, технологічної, управлінської інформації.

Від наявності ресурсів, рівня їх розвитку і використання великою мірою залежить економічний потенціал країни, тобто сукупна здатність галузей народного господарства виробляти певний обсяг валового внутрішнього продукту.

Закон відносної рідкісності ресурсів – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зростаючими й випереджаючими потребами людини та відносною обмеженістю ресурсів для їх задоволення. Постійне зростання потреб людини зумовлено дією закону зростання потреб. Але такому зростанню перешкоджає відносна обмеженість економічних ресурсів, які є передусім речовими факторами виробництва. До них належать засоби праці та предмети праці (в єдності формують засоби виробництва, в т.ч. земля, яка є і засобом, і предметом праці), використовувані людьми сили природи, наука, форми і методи організації виробництва, інформація. Умовно, з урахуванням особливостей особистісного фактора, який об'єднує працю (в усіх різновидах, в т. ч. працю підприємців), що перебувають у статиці (робоча сила, яка не функціонує) останні можна віднести до факторів виробництва.

Так, необхідність задоволення зростаючих потреб людей спонукає їх до виробництва необхідних життєвих благ (наприклад, винайдення телевізора, магнітофона тощо значно розширило коло економічних потреб людини). Ще одна проміжна ланка між двома основними сторонами закону відносної рідкості ресурсів – споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби. Внаслідок зростання виробництва, яке в широкому значенні складається і з споживання, функціонує та розвивається закон відносної рідкості ресурсів. Іншими формами часткового й неповного вирішення суперечностей цього закону є всебічна економія та раціональне використання ресурсів створення товарів-замінників (т. зв. субститутів), подолання вад ринкової економіки (зокрема нестримного прагнення до споживання) за допомогою важелів державного та наддержавного регулювання формування економічного мислення раціональних потреб людини, істотне скорочення військового споживання подолання криз надвиробництва, справедливий розподіл національного багатства та ін. Для використання закону відносної рідкості ресурсів у практичній діяльності необхідно всебічно дослідити механізм його дії, форми функціонування та розвитку і на цій основі розробити комплексну програму державного та наддержавного регулювання за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів.

Дата добавления: 2015-05-26