Способи, рівень, напрями релігійного впливу на суспільство та окремого індивіда виявляються у функціях релігії

Світоглядна – здатність релігії формувати у віруючої людини систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію, ціннісні орієнтації, тобто релігійний світогляд загалом.

Компенсаційно-терапевтична функція – здатність релігії компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об’єктивних умов існування.

Комунікативна функція – здатність релігії впливати на процес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння інформації та формувати між ними духовні зв’язки.

Інтегративна функція – здатність релігії сприяти безконфліктному зв’язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спільноти чи суспільства в цілому.

Дезінтегративна функція – здатність релігії за певних умов послаблювати стабільність і стійкість особи, певних соціальних груп чи суспільства загалом і навіть викликати релігійне протистояння.

Легітимізуюча функція – здатність релігії виховувати у віруючих поважливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до продукту Божого промислу, а не суспільного розвитку.

Регулятивна функція – здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій, формувати та корегувати міжособистісні стосунки.

Тенденції розвитку сучасної релігії

Секуляризація – процес, при котрому підлягають сумніву вірування в надприродне і пов’язані з ними ритуали і інститут релігії втрачає свій соціальний вплив.

Багато факторів сприяють секуляризації суспільства, зокрема:

1. Розвиток науки. Релігія і наука знаходилися в суперечності протягом багатьох століть. В теперішній час наука здійснює вплив практично на все наше життя завдяки високому рівню розвитку технології. Технологія, створена на основі науки, панує в нашому житті, і в якійсь мірі ми втратили бажання сприймати на віру ідеї, які неможливо довести чи наочно підтвердити.

2. Розвиток держави. Сучасна держава відокремлена від церкви. Більшість держав можна вважати світськими – вони більшою мірою зайняті задоволенням матеріальних потреб громадян, ніж турботою про їхнє духовне здоров’я. Навіть в країнах, де історично склався тісний зв’язок між релігією та формою правління, релігія стала втрачати свій вплив.

3. Розвиток капіталізму. Капіталістичне суспільство підриває вплив церкви, орієнтуючи людей на такі антирелігійні цінності, як накопичення та прагнення розкішного життя. Крім того великі «церковні свята» Різдво та Великдень перетворюються просто в «дні відпочинку», що часто супроводжуються надмірним споживанням світських благ – в ці дні люди купують дорогі подарунки, відкритки, новий одяг і т.д.

Тенденції розвитку сучасної релігії

4. Компроміси з спірних питань релігії. Врегулювання релігійних конфліктів часто призводило до послаблення впливу релігійних принципів і ритуалів. Це пов’язано з бажанням не образити конкуруючі сторони. Наприклад, щоб уникнути переваги однієї конфесії над іншою, державним школам може бути заборонено включати в навчальні плани матеріали про релігію.

5. Втрата спільності. Складно приваблювати нових віруючих і зберігати тих, хто вже прийняв віру. Сучасне населення більш мобільне, змінює місце проживання, йому важко зберігати тривалі зв’язки з однією релігійною общиною.

6. Інші інститути. Не лише Різдво та Великдень були комерціалізовані, але й багато світських свят та справ замінили церковні заходи для віруючих.

Секуляризація не оминула і тих мусульман, що живуть в Європі. 25% молодих мусульманок вийшли заміж за не мусульман, 50% молодих жінок живуть у вільному шлюбі (забороненому Кораном) з не мусульманами.

Тенденції розвитку сучасної релігії

Одним з проявів протидій секуляризації зі сторони організованої релігії стала тенденція до екуменізму - намагання різних конфесій до більш глибокого співробітництва та взаєморозуміння.

Часто це досягається шляхом участі у діяльності організацій, що контролюють зв’язки між конфесіями та деномінаціями, наприклад Національної ради по справах церков та Всесвітньої ради церков. Здійснюються спроби до об’єднання протестантських деномінацій, спостерігається тенденція до зближення протестантизму та католицизму.

Збільшується толерантність європейців, люди стали менш чутливими до віросповідних розбіжностей всередині християнства – між католиками та протестантами і т.д.

Релігійна ситуація в Європі є сьогодні парадоксальною. Якщо деякі країни Європи – зокрема Англія і Франція – були колись великими країнами-місіонерами, то сьогодні вони є країнами, на території яких здійснюється місія, поширюються релігії, що мають свій історичний епіцентр в інших частинах земної кулі. Кабельне телебачення, інтернет дозволяє одержувати в себе вдома інформацію та послання від усіх духовних сил планети. Зовнішня плюралізація, множинність релігійного краєвиду супроводжується внутрішньою плюралізацією кожної релігійної традиції.

Тенденції розвитку сучасної релігії

Становище релігій в Європі може бути описане як фразою believing without belonging (вірити, але не належати), так і фразою belonging without believing (належати але не вірити). Насправді, з одного боку спостерігається, що вірування продовжують існувати, і навіть виникати знову, а приналежність занепадає і послаблюється, а з другого боку, постійно робляться заяви про релігійну приналежність, мало пов’язані з вірою та практикою.

Зростання індивідуалізації релігійності - приналежність до релігії стає невловимою, не такою чіткою. Люди більше беруть участь у зібраннях релігійної групи, ніж до неї належать, причому ця участь не лише може бути різної регулярності та інтенсивності, а й не виключає причетності до інших релігійних світів.

Соціологічні опитування показують важливу різницю між європейськими країнами стосовно релігійної приналежності. У 1999 р. приналежними до релігій вважали себе 90 % ірландців, - і всього 46% нідерландців, а в проміжку – по 88% британців, іспанців та італійців, 76% шведів, 63% бельгійців і 57% французів. При цьому криються найрізноманітніші ступені причетності до релігій – від простого суб’єктивного самоототожнення без жодної практики до міцного прилучення, що супроводжується регулярною культовою практикою.

Тенденції розвитку сучасної релігії

дистанціювання індивідів від релігійних інституцій, яке у певних випадках доходить до відчуження від Церкви взагалі.

Розвивається експериментальне ставлення до релігійної істини. Людина з такою позицією оцінює законність тієї чи іншої релігії, виходячи з тих благ, які вона надає. Внутрішня секуляризація виявляє себе в релігії також через розвиток релігійності досвіду, в котрій релігійна істина вимірюється мірою комфорту, який завдяки їй відчуває суб’єкт-експериментатор.

Розвивається споживацька позиція в релігії, яка закликає людей обирати блага спасіння та визнавати свого духовного вчителя в залежності від суспільно-релігійних прагнень, які вони мають на цей момент. У сучасній релігійності тісно взаємодіють способи релаксації та техніки медитації, а лікування тіла схрещується з лікуванням душі. Духовний пошук стає частиною пошуку добробуту в цілому і вписується в новий стиль життя.

Десакралізація здійснюється в процесі розчаклування світу, раціоналізації діяльності та пізнання.

Деклерикалізація відбувається в процесі емансипації (звільнення) людей від влади релігійних інституцій та їхніх представників.

Тенденції розвитку сучасної релігії

Соціологічні опитування показують зростання тієї частини молодого покоління, яка визнає себе безрелігійною. Разом з тим це не означає, що прогресує атеїзм - посилюються паралельні вірування – в астрологію, в паранормальні явища, ясновидіння, чаклунство тощо – особливо серед молоді, що здобуває вищу освіту. Це призводить до думки відкинути переконання, нібито зростання культурного рівня супроводжується послабленням ірраціональних вірувань, які нібито можуть ще бути активними лише серед людей, віддалених від наукового знання. Цікава деталь- -наприклад у Франції практикуючі католики разом з атеїстами складають категорію, що найменше надається до впливу паралельних вірувань. Чому? Тому що ці дві категорії французів інтегровані у послідовний символічний світ (відповідно світ наукового раціоналізму та світ католицької релігії) і це захищає їх від віри в паранормальне. Ми бачимо, що не тільки атеїзм, але й релігія може бути найкращою опорою проти ірраціонального.

Релігійна ситуація в Україні

Дослідження показують, що кількість релігійних організацій невпинно зростає, на початок 2008 року їх налічувалося вже 33 тис. 841 одиниць. Протягом 1999-2008 рр. фактичні темпи зростання зареєстрованих та незареєстрованих релігійних організацій в середньому складали приблизно 5-6% щороку. Найбільшими вони були в 2005 році (8,8%), та 2000 і 1999 роках (7,8% та 7,5% відповідно). Водночас в 2006 та 2007 роках зростання відбувалося повільніше – лише на 2-3%. Отже, протягом 1999-2008 рр. кількість релігійних організацій зросла на 60%.

Найбільше релігійних організацій зафіксовано в Західному регіоні країни й помітно менше у східних та південних областях. Станом на початок 2008 року на східні області припадало 9,1% релігійних організацій (3085 організацій), на південні – 20,6% (6966 організацій), на центральні – 30% (10164 організацій), на західні – 40,3% (13626 організацій). Можна помітити, що такий розподіл є непропорційним щодо співвідношення населення, яке проживає у великих регіонах України, адже на східні регіони припадає 20,8% всього населення України, на південні – 26,5%, на центральні області 29,5%, на західні області – 23,2%.

Релігійна ситуація в Україні

Переважна більшість релігійних організацій належить до чотирьох церков – Української православної Московського патріархату (УПЦ МП), Української православної Київського патріархату (УПЦ КП), Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Станом на початок 2008 року релігійні організації цих чотирьох церков складають 61% від їхньої загальної кількості. Зокрема 34% всієї релігійної мережі України складають організації УПЦ МП, 12% - організації УПЦ КП, 11% - організації УГКЦ, 4% - організації УАПЦ. Помітно представлені в Україні й релігійні організації різноманітних протестантських напрямів християнства. Загалом їх близько 29% усіх релігійних організацій, формально їх навіть більше, ніж, наприклад, громад УПЦ КП та УГКЦ. Але тут треба мати на увазі відмінності в середньому розмірі громад протестантів від громад православних і греко-католицької церков, - перші є невеликі з кількістю віруючих.

Разом із збільшенням кількості релігійних організацій стабільно збільшувалась і чисельність священнослужителів – за останні 10 років вона зросла на 52%. Темпи цього зростання поступово зменшуються. Якщо протягом 1999 року кількість священнослужителів зросла на 10%, то з часом це зростання становило близько 3-6% щороку, а у 2007 році ця кількість збільшилася менш ніж на 1%.

Релігійна ситуація в Україні

РЕЛІГІЙНІСТЬ В УКРАЇНІ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

Українці частіше за опитаних в більшості інших європейських країн вважають себе такими, що належать до певної релігії(74,7%). Найбільші частки релігійних осіб зафіксовані серед жителів Кіпру (98,6%) та Польщі (92,7%), тоді як найменше таких в Естонії (28%) і Швеції (32%). Україна ж за відповідною часткою входить до першої сімки досліджуваних країн після Кіпру, Польщі, Португалії (85,8), Ірландії (80,0%), Словаччини (75,7%) та Болгарії (75,2%) (4, грудень 2006 року).

За цим показником виразні відмінності існують між Україно та Росією(47,1%) – в останній менше половини визнали свою належність до певної релігії (віросповідання). Росія помітно більш неоднорідна в цьому плані. Адже українські респонденти в різних регіонах (крім заходу) доволі схожі в рівні релігійності (60-70%), а регіональні варіації в росії значно ширші. Якщо в центрі Росії близько 60% опитаних заявили про належність до певної релігії, то в Центрально-Чорноземному, Волзькому, і Північнокавказькому таких близько 50%, а в Північному і Північно-Західному, Уральському, Сибірському – вже близько 40%.

РЕЛІГІЙНІСТЬ В УКРАЇНІ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

Соціологічне дослідження підтвердило існуюче в науковій літературі і публіцистиці уявлення щодо більшої релігійності жінок порівняно з чоловіками (крім Кіпру, де внаслідок майже стовідсоткової релігійності відмінностей між різними групами респондентів практично і не може бути). Для переважної більшості країн (крім Франції, Нідерландів та Норвегії) такі відмінності є статтистично значущими. Різниця між країнами полягає лише у масштабі переваги частки релігійних жінок над часткою релігійних чоловіків. Найбільший розрив між такими частками спостерігається саме в Україні – 81% проти 66% (тобто різниця 15%). Далі за Україною за цим показником йде Естонія і Росія (різниця у 13%). Найменшим же відповідний розрив є серед чоловіків і жінок Польщі(3,8%).

Результати підтверджують ще одне досить поширене уявлення щодо більшої релігійності людей старшого віку і меншу релігійність молоді. Майже в усіх країнах (крім Болгарії та України) спостерігається чітка тенденція – зі збільшенням віку збільшується частка релігійних респондентів. Наприклад, якщо серед російських респондентів віком 16-29 років частка релігійних становила 39%, то серед респондентів віком 30-54 років таких 43%, а серед респондентів старших за 54 роки їх уже 61%. В Україні частка релігійних практично однакова у всіх вікових категоріях(74-76%).

РЕЛІГІЙНІСТЬ В УКРАЇНІ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

У більшості європейських країн рівень релігійності серед сільського населення вищий за рівень релігійності міського. Лише в Естонії, Франції та Росії частка релігійних респондентів серед городян виявилася більшою за відповідну частку серед селян. Причому якщо у Франції та Росії такий розрив був невеликим (3-5%), то в Естонії городяни (частка релігійних серед яких 32%) значно випередили за цим показником сільських мешканців (частка релігійних 14%).

Україна тут відповідала загальноєвропейській тенденції, причому в нашій країні розрив між городянами і селянами за показником релігійності (16%) є одним з найбільших, поступаючись лише Угорщині (24%) та Словенії (19%).

Релігійність жінок в Україні і в інших європейських країнах вище, аніж чоловіків. В переважній більшості країн міра релігійності зростає мірою збільшення віку респондентів – найменший середній бал фіксується для осіб 16-29 років, дещо більший серед осіб 30-54 роки і найбільший – серед осіб старших за 54 роки. Найбільший середній бал за мірою релігійності був серед найстаршої вікової категорії. Проте Україна вибивається з цього ряду: найбільший рівень релігійності було зафіксовано саме серед наймолодших наших співгромадян, що відносять себе до певної релігії/віросповідання, тоді як група старших за 54 роки була другою за цим рівнем. Така особливість також притаманна лише населенню Нідерландів.

Дата добавления: 2015-05-26