Законність, правопорядок і демократія

§8.1. Поняття законності

Законність — це додержання і виконання норм права (законів) органами держави, посадовими особами і громадянами, тобто здійс­нення ними правомірних дій. Одним з провідних принципів суспіль­но-політичного ладу є принцип законності. Він являє собою най­більш загальну, широку і категоричну вимогу правомірної поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин у правотворчий та пра-вореалізуючій сферах.

Зміст принципу законності складає система вимог: обов'язко­вість законів та інших нормативно-правових актів для всіх учасни­ків суспільних відносин; забезпечення верховенства права і закону в діяльності органів і посадових осіб, громадян та їх об'єднань; за­безпечення рівності перед законом; незалежність правосуддя; невід­воротність покарання за здійснення правопорушення та ін. Ці вимоги законності мають загальний характер, а більш детально характе­ризуються в окремих сферах державної і суспільної діяльності. Деякі з них адресуються безпосередньо законодавчій діяльності органів держави, інші характеризують процес реалізації права.

Значення режиму законності найбільш повно розкривається у її співвідношенні з демократією. З розвитком демократії законність стає невід'ємним її елементом, її гарантом, сприяє її формуванню та розвитку. Без законності демократія не може існувати в сус­пільстві. В той же час демократія і законність взаємовпливають одне на одне. Вплив демократії на законність відчувається на різних

44________ П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

напрямках. Так, демократія, як форма здійснення політичної влади народу, передбачає видання демократичних за змістом законів, що сприяє їх точному і неухильному виконанню.

Притаманні демократії принципи рівності громадян перед зако­ном, рівності їх прав та свобод створюють умови для виникнення дійсно правової законності. Крім цього, демократія передбачає ко­нтроль народом держави та її органів, що створює обов'язок держа­ви діяти щодо суспільства тільки у межах прав.

Отже, забезпечення законності є однією з важливих умов стано­влення та розвитку демократії в суспільстві, оскільки законність "створює умови для її утвердження, є засобом охорони демократич­них прав і свобод, гарантує додержання демократичної процедури прийняття законів і охороняє інститути демократії від проявів сва­вілля з боку посадових осіб і державних органів.

§ 8.2. Функції законності

Функції законності — це основні напрямки її впливу на сус­пільні відносини, що виражають її сутність та соціальне призначен­ня і здійснюються через дії їх суб'єктів.

Одна з основних функцій — це регулятивна, яка орієнтує всіх учасників суспільних відносин на здійснення правомірних, юриди­чне значущих дій в окремих сферах суспільного і державного жит­тя. Законність у цьому напрямку визначає обсяг і зміст дій (поведі­нки, діяльності) суб'єктів суспільних відносин, визначає, якою саме повинна бути діяльність (поведінка) у процесі правотворчості і пра-вореалізації.

Функція забезпечення верховенства закону займає важливе місце в системі функцій законності, оскільки всі форми діяльності дер­жави спрямовані на її здійснення. Так, правові форми діяльності, зокрема правозакріплення, правозастосування, правоохоронна, контрольно-наглядова та інші, повинні застосовуватись у строгій відповідності до вимог Конституції і законів України. Тому функція законності повинна бути перешкодою відхилень поведінки суб'єк­тів суспільних відносин від вимог законів.

Функція забезпечення прав та свобод людини і громадянина ха­рактеризує спрямованість законності на створення таких умов жит­тєдіяльності особистості, за яких її правове становище залежало б

Основи правознавства України _____________________________________ 45

гільки від права, а не від посадових осіб, політичних об'єднань та інших органів держави. Додержуючись принципу законності, зако-вдавець зобов'язаний спрямовувати свою діяльність тільки на роз­ширення прав та свобод людини і громадянина, оскільки у Консти­туції України (ст. 22) закріплено: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звужень змісту та обсягу існуючих прав та свобод». Правозастосовчі органи при ви­явленні колізій між законом і підзаконним нормативно-правовим актом можуть застосовувати безпосередньо норми Конституції, че­рез те що вони є нормами прямої дії.

Функція правової соціалізації людини спрямована на поступове формування у громадян високо рівня правової культури, правосві­домості. Цей процес широкий за змістом і різноманітний за фор­мою і відбувається завдяки впливу на свідомість людей на їх куль­туру. Він виявляється у виховній ролі права, участі населення у законодавчій роботі, у здійсненні правосуддя тощо. Виховна роль права полягає у тому, що воно формує певні риси у особистості і, 6 першу чергу, це законослухняність, яка спирається не на страх пе­ред покаранням, а на усвідомлення його справедливості і право­мірності; віру в судовий захист своїх прав та свобод, в засвоєння Принципів демократичності і законності як загальних і категоріаль­них орієнтирів функціонування усієї системи держави.

Законності властива функція гуманізації суспільних відносин, яка грунтується на тісному зв'язку між вимогами права та моралі. При цьому держава, її органи, посадові особи своїми діями повинні ак­тивно сприяти формуванню у людей віри в свої права та свободи, в їх захист з боку держави, тобто формуванню у них демокра­тичного світогляду, позитивного ставлення до влади. Вимагаючи відповідної поведінки в межах закону, режим законності сприяє формуванню у людей не тільки поваги до органів державної вла­ди, а й почуття поваги один до одного, додержання етичних та мо­ральних норм при спілкуванні, спільній діяльності та ін.

Формування у суспільстві поваги до закону дозволяє формувати у кожного індивідуума почуття непримиренності до беззаконня, насильства, під якими б лозунгами їх не здійснювали органи держа­вної влади, громадські організації та політичні сили, які борються за оволодіння державною владою.

46 ________ ТІ. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін. § 8.3.

Поняття правопорядку

Правовий порядок — це стан упорядкованості, урегульованості, організованості суспільних відносин, який утворюється, існує і функціонує внаслідок фактичної реалізації правових норм відповідно до принципу законності. Основою правопорядку є пра­во, умовою його виконання та функціонування — принцип закон­ності.

Правопорядку притаманні ознаки, які відрізняють його від інших соціальних явищ, зокрема права, законності, громадського порядку тощо.

1. Правовий порядок — це правовий стан упорядкованості, ор­ганізованості, урегульованості суспільних відносин. У цій правовій якості він виступає як антипод анархії, хаосу, неорганізованості та нестабільності відносин між людьми, а також стримує можливі незаконні прояви з боку держави та її органів стосовно громадян і однієї людини стосовно іншої.

2. Правопорядок — це правове явище, оскільки в нормах права закріплюються всі питання, які пов'язані з його оформленням, функціонуванням та підтримкою. Норми права визначають статус суб'єктів суспільних відносин, характер суспільних відносин, хара­ктер правових відносин, зв'язків між фізичними, юридичними осо­бами, а також способи, методи, процедури їх регулювання.

3. Правопорядок — це фактичний правовий стан упорядкова­ності, організованості, урегульованості суспільних відносин внаслі­док фактичної реалізації норм права, втілення їх у життя. Тобто правопорядок представляє собою результат правового регулювання як реально існуючий фактичний стан упорядкованості, організова­ності суспільних відносин. Це наслідок реалізації вимог законності у державі.

4. Правопорядок має вольовий характер, фактичний правовий стан упорядкованості і організованості суспільних відносин склада­ється по волі учасників правопорядку. Без вольових правових дій суб'єктів суспільних відносин не може виникнути і функціонувати правопорядок у державі.

5. Державне забезпечення правопорядку.

Монопольне право держави встановити і забезпечити правопо­рядок. Реалізуючи це право, держава за допомогою різних заходів

Основи правознавства України _____________________________________47

матеріального, політичного, ідеологічного і правового характеру забезпечує і гарантує суб'єктам права можливість користуватись наданими правами і свободами, виконувати обов'язки бути учасником правопорядку. При цьому у разі необхідності для забезпечення правопорядку держава повинна застосовувати силу відповідно до вимог законності.

Правопорядку як складному суспільно-правовому явищу прита­манні зміст і форма. Зміст правопорядку визначається його спрямо­ваністю на захист прав і свобод людини, забезпечення нормативних умов життєдіяльності суспільства, верховенства права в державно­му і суспільному житті. Форма правопорядку — це притаманна йому структура, організація і оформлення змісту.

Доцільно розглянути структуру правопорядку, оскільки в ній з найбільшою повнотою визначається його зміст.

Першим структурним елементом правопорядку є його суб'єкти: держава в цілому, її органи, державні установи, підприємства, ор­ганізації, посадові особи, органи місцевого самоврядування; полі­тичні партії, союзи, рухи, громадяни, іноземці, особи без грома­дянства. Щоб бути суб'єктами правопорядку, вони повинні бути визнані державою суб'єктами права.

Другим структурним елементом правопорядку є акти реалізації вимог законності, тобто правомірні дії (поведінка, діяльність) його учасників. Законні (правомірні) дії зміцнюють правопорядок. Змі­цнення правопорядку здійснюється у двох напрямках: додержанні і виконанні вимог законності з боку держави, її органів, посадових осіб і реалізації здійснення і виконання суб'єктивних прав і обов'я­зків громадянами, їх соціальними утвореннями.

Третім структурним елементом правопорядку є правові відно­сини, які по суті є визначальною формою (станом) упорядкованості та організованості суспільних відносин. При цьому до складу пра­вопорядку входять тільки ті правові відносини, які виникають при Здійсненні тільки правомірних дій. Правові відносини, що виника­ють внаслідок неправомірних дій (правопорушень), перебувають за межами правопорядку і державою не захищаються.

Правопорядок поділяється на такі окремі види:

1. За територіальною сферою поширення — це правопорядок у межах держави в цілому та в межах адміністративно-територіаль­них одиниць — міст, районів, областей.

48 П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

2. За впливом права, його структурних частин на процес форму­вання правопорядку, це: загальний, галузевий, спеціальний (інститу-ційний). Загальний порядок впливу виникає і функціонує внаслідок реалізації усієї системи права. За обсягом цей вид правопорядку збігається із правопорядком за територіальною ознакою.

Галузевий порядок формується на підставі норм певної галузі права (фінансовий, цивільний та інші).

Спеціальний (інституційний) виникає на підставі реалізації окре­мих інститутів права.

3. Залежно від ступеня складності правопорядок може бути роз--»талуженим (ускладненим) і простим (спрощеним). Розгалужений має місце при детальній регламентації дій учасників правового по­рядку. Простий (спрощений) має місце в разі спрощення порядку розгляду окремих юридичних питань, справ. Ця процедура характе­рна для інститутів сімейного, адміністративного та інших галузей права.

4. За ступенем правової оформленості правопорядок виникає на підставі реалізації приписів, виданих органами державної влади, а також на підставі реалізації звичаїв, традицій та ін.

Незважаючи на те що кожен з названих видів правопорядку має свої особливості і характерні риси, сукупність їх створює єдине цілісне утворення правопорядку, який є частиною суспільного по­рядку.

Дата добавления: 2015-05-26