Поняття, підстави, умови, види матеріальної відповідальності

. Матеріальна відповідальність у трудовому праві визна­чається як обов'язок кожної зі сторін трудових правовідносин відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невико­нання чи неналежного виконання трудових обов'язків у встанов­леному законом розмірі та порядку.

Як це вбачається із положень ст. 153 КЗпП, в основу ма­теріальної відповідальності покладений обов'язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця та вживати заходів до запобігання шкоди, а також обов'язок самого роботодавця ство­рити умови, необхідні для нормальної роботи, забезпечити здо­рові та безпечні умови праці, а також упроваджувати сучасні засо­би техніки безпеки та санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виробничому травматизму та виникненню професійних захворю­вань працівників.

Невиконання чи неналежне виконання перелічених обов'язків, якщо внаслідок цього заподіяна матеріальна шкода, являє собою правопорушення і є підставою для матеріальної відповідальності.

Суб'єктами матеріальної відповідальності у трудовому праві є і працівник, і роботодавець (власник чи уповноважений ним орган або фізична особа), які перебувають у трудових правовідносинах

між собою. Тому матеріальна відповідальність у трудовому праві є двосторонньою, взаємною. Працівник, який заподіяв шкоду май­ну власника внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків за трудовим договором, зобов'язаний відшкодувати за­подіяну шкоду незалежно від того, чи був він притягнутий до дис­циплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності за діяння, що ними спричинено шкоду. Роботодавець несе ма­теріальну відповідальність перед працівником за шкоду, за­подіяну внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків (статті 131,153 КЗпП) щодо створення нормальних, без­печних і нешкідливих умов праці, забезпечення повного збережен­ня дорученого працівникові майна.

Як зазначалося, підставою для застосування матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто на­явність матеріальної шкоди. Таким чином, елементами (ознака­ми, умовами) трудового майнового правопорушення є:

а) наявність прямої дійсної ви ни. До прямої дійсної вини нале­жать, наприклад, нестача, ушкодження цінностей, витрати на ре­монт зіпсованого майна, штрафні санкції за невиконання госпо­дарських зобов'язань. Не підлягають відшкодуванню (ст. 130 КЗпП) неотриманні доходи (упущена вигода) та збитки, що виникли внаслідок факторів, які не залежать від працівника. Щодо прямої дійсної шкоди, заподіяної працівникові незаконними діями (бездіяльністю) власника чи уповноваженого ним органу, то під нею розуміють: втрачений працівником заробіток за час вимуше­ного прогулу при незаконному звільненні; витрати, пов'язані з ушкодженням здоров'я, що призвели до трудового каліцтва чи професійної хвороби; вартість особистих речей працівника, які зіпсовані чи знищені (викрадені) внаслідок незабезпечення їх збе­реження власником;

б) протиправність дій або бездіяльність однієї зі сторін трудового договору (невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків);

в) причинний зв'язок між протиправними діями та за­ подяною майновою шкодою, яка настала. Тобто результат неминуче зумовлений вчиненим особою діянням;

г) вина працівника, власника чи уповноваженого ним органу.Така вина відбиває ставлення суб'єктів трудових правовідносин
До заподіяної шкоди у формі умислу чи необережності.

Трудовим законодавством передбачено два види матеріальної відповідальності — обмежену і повну.

Обмежена матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівника, з вини якого заподіяно шкоду, відшкодувати власни­ку чи уповноваженому ним органу пряму дійсну шкоду, але не більше його середньомісячного заробітку (ст. 132 КЗпП).

Повна матеріальна відповідальність, передбачена ст. 134 КЗпП, застосовується за заподіяну шкоду без будь-яких обмежень. Зазна­чимо, що перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, який міститься в цій статті, є вичерпним.

До таких підстав віднесені:

а) за наявності між працівником (який досягнув 18-річного віку) і підприємством, установою, організацією письмового договору про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності;

б) якщо майно та інші цінності були одержані працівником (за наявності його згоди) під звіт за разовою довіреністю або за іншим разовим документом;

в) якщо шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки злочину;

г) якщо шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані (що підтверджено актом медичного обстеження);

д) якщо шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

є) якщо на працівника законодавством покладено повну ма­теріальну відповідальність;

є) у разі завдання шкоди не при виконанні трудових обов'язків;

ж) якщо службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Матеріальна відповідальність застосовується:

а) за розпорядженням власника підприємства, установи, ор­ганізації;

б) в судовому порядку.

На відміну від дисциплінарної матеріальна відповідальність сторін трудового договору має взаємний характер. Переважна більшість працівників сумлінно та свідомо виконують трудові обов'язки, вимоги правових норм. Але трудовий процес — яви­ще багатогранне, і його порушення може призвести до матері­альної відповідальності як працівника, так і власника підпри­ємства.

Саме це випливає із закону, де записано, що працівники не­суть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприєм­ству внаслідок порушення покладених на них трудових обо­в'язків (ст. 130 КЗпП України). Разом із тим, і другу сторону трудового договору — власника підприємства — закон зобов'я­зує створювати працівникові умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого йому майна (ст. 131 КЗпП України).

Із сукупності обов'язків сторін трудового договору випли­ває висновок, що матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшкодувати в установленому законом порядку і розмірах пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству (установі, організації) його протиправним і умисним невиконанням чи неналежним виконанням своїх трудових обов'язків. Таке ви­значення має не лише теоретичне, а й практичне значення, ос­кільки вказує на суб'єкти матеріальної відповідальності — пра­цівника і власника, їх обов'язки, а також на те, що порядок і розмір шкоди визначається законодавством. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода й лише через наявність вини пра­цівника, протиправність його поведінки, що зумовлює її суттє­ву відмінність від майнової відповідальності за нормами ци­вільного права, адміністративної та кримінальної.

Сукупність правових норм інституту матеріальної відпові­дальності сприяє: поновленню цілісності майна; вихованню у працівників дбайливого ставлення до майна; зміцненню гарантій збереження заробітної плати. Як самостійний інститут в особ­ливій частині трудового права матеріальна відповідальність

включає:

—своєрідний суб'єкт (лише працівників, які заподіяли шко­ду майну підприємства);

—певні підстави та умови (підстави — порушення працівни­ком трудових обов'язків і заподіяння шкоди, а умови — вина, протиправність поведінки і причинний зв'язок);

— певні види та межі відповідальності (види — обмежена, повна і підвищена відповідальність, межі — лише пряма дійсна шкода);

— специфічний порядок покриття (адміністративний порядок у разі обмеженої і судовий — у разі повної та підвищеної матеріальної відповідальності).

Своєрідними суб'єктами матеріальної відповідальності є працівники, котрі перебувають у трудових правовідносинах з підприємством і заподіяли його майну шкоду внаслідок пору­шення трудових обов'язків. Але оскільки працівниками можуть бути й неповнолітні громадяни, то їхня трудова право-дієздатність не обмежується, а діє в повному обсязі незалежно від того, з якого віку вони уклали трудовий договір — з 14,15 чи 16 років (ст. 188 КЗпП України), бо вони у трудових правовідно­синах прирівнюються у правах до повнолітніх, а отже, мають повну трудову праводієздатність і внаслідок заподіяння майно­вої шкоди підприємству несуть матеріальну відповідальність за нормами трудового законодавства.

Другим суб'єктом матеріальної відповідальності є власник або уповповноважений ним орган. У цьому разі підприємство обов'язково повинно мати статус юридичної особи (ст. 62 ГК). У разі заподіяння шкоди працівникові підприємство несе перед ним матеріальну відповідальність відповідно до законодавства про працю.

Відмежування матеріальної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності виражається й у тому, що поряд із зазначеним матеріальна відповідальність має певні види та межі. Види матеріальної відповідальності: обмежена; повна; підвище­на. Перші два види зазначені в Кодексі законів про працю Ук­раїни, а підвищена відповідальність передбачена Законом Ук­раїни «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р. Цим Зако­ном передбачено відшкодування вартості пошкодженого майна у подвійному і потрійному розмірі.

Обмежена матеріальна відповідальність — обов'язок праців­ника покрити заподіяну шкоду повністю, але не більше встанов­леної законом межі — його місячного середнього заробітку. Цей вид матеріальної відповідальності застосовується за відсутності повної та підвищеної відповідальності.

Повна матеріальна відповідальність — обов'язок працівника покрити заподіяну шкоду в межах повного розміру, але з ураху­ванням прямої дійсної шкоди. На відміну від обмеженої, повна матеріальна відповідальність настає лише у безпосередньо виз­начених законом випадках (ст. 134 КЗпП України).

Правове забезпечення покриття матеріальної шкоди реалі­зується двома способами:

— добровільним покриттям заподіяної шкоди;

— примусовим стягненням заподіяної шкоди (ч. 5 ст. 130 і ст. 136 КЗпП України).

Добровільний спосіб стосується будь-якого виду ма­теріальної відповідальності. Примусовий має два різновиди:

а) адміністративний порядок покриття шкоди, що застосо­вується лише в разі обмеженої матеріальної відповідальності з обов'язковим виданням наказу не пізніше двох тижнів із дня ви­
явлення заподіяної шкоди та його виконанням не раніше семи днів із дня повідомлення про це працівникові;

б) судовий порядок покриття шкоди, який застосовується у разі незгоди працівника з відрахуванням із його заробітної плати або з розміром такого відрахування; у разі повної та підвищеної матеріальної відповідальності, якщо сторони не домовились про добровільне відшкодування.

Дата добавления: 2015-05-26