Висвітліть стан культури України в роки радянсько-німецької війни

Визволення Правобережної України e період зими - весни 1944р. На початку 1944 р. СРСР вступив у завершальний період Великої Вітчизняної війни. Перед Червоною армією стояло завдання остаточного визволення території СРСР від військ супротивника, повного розгрому Німеччини та її союзників. Ставка Верховного Головнокомандування вирішила силами чотирьох Українських фронтів завдати основного удару по ворогу на території Правобережної України, розчленувати і розгромити його основні сили і визволити від німецько-фашистських військ усю територію Правобережної України і Криму.

3.1. Житомирсько-Бердичівська операція. Війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ватутіна до середини січня 1944 р. завдали поразки військам групи армій «Південь» і створили передумови для оточення ворожих військ у районі Корсунь-Шевченківського виступу. У ході операції військами фронту були визволені території Житомирської області, велика частина Київської області, частина Вінницької та Рівненської областей.

3.2. Корсунь-Шевченківська операція. Корсунь-Шевченківський виступ у планах обох сторін мав особливе значення. Радянське командування, щоб продовжити наступ на Правобережній Україні, планувало оточити і ліквідувати сили супротивника в цьому районі. У свою чергу, керівництво вермахту планувало з цього плацдарму завдати удар по київському угрупованню радянських військ. Ця наступальна операція здійснювалася військами 1-го і 2-го Українських фронтів з 24 січня по 17 лютого 1944 р. Військам Червоної армії вдалось оточити і розгромити 10 німецьких дивізій. Супротивник втратив убитими і пораненими 55 тис. солдатів і офіцерів, близько 18 тис. гітлерівців потрапили в полон. На честь «нового Сталінграда», як називали Корсунь-Шевченківську операцію, Москва салютувала бійцям Українських фронтів 20 залпами з 224 знарядь.

3.3. Рівненсько-Луцька операція. Майже одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією війська 1-го Українського фронту почали наступ на Рівненсько-Луцькому напрямку. Наступ радянських військ відбувався у складних умовах заболоченої місцевості і бездоріжжя. Велику допомогу їм надали партизанські з'єднання Сабурова, Федорова, Бегми. 2 лютого 1944 р. були визволені від окупантів Луцьк і Рівне, а в результаті подальшого наступу - Проскурів, Тернопіль, Вінниця.

3.4. Нікопольсько-Криворізька операція. Наприкінці січня 1944 р. війська 3-го і 4-го Українських фронтів розгорнули наступ на Нікопольсько-Криворізькому напрямку. Гітлерівське командування надавало великого значення збереженню під своїм контролем Нікополя, Кривого Рогу і прилягаючих територій - районів, багатих марганцевими і залізними рудами, які гітлерівська Німеччина використовувала для своїх потреб. Війська 3-го і 4-го Українських під командуванням генералів Р. Маліновського і Ф. Толбухіна раптовими ударами прорвали оборону гітлерівців і, переслідуючи відступаючі частини вермахту, визволили Нікополь (8 лютого) і Кривий Ріг (22 лютого).

3.5. Проскурівсько-Чернівецька операція. Війська 1-го Українського фронту з 4 березня по 17 квітня 1944 р. здійснили Проскурівсько-Чрнівецьку операцію, у результаті якої вороже угруповання було розколоте на дві частини. У ході операції були визволені міста Проскурів, Кам'янєць-Подільський, Чернівці. Радянські війська вийшли до передгір'їв Карпат. -

3.6. Умансько-Ботошанська операція. 5 березня - 17 квітня 1944 р. війська 2-го Українського фронту розгромили 8-у німецьку армію і 26 березня 1944 р. вийшли до державного кордону СРСР, перенесли бойові дії на територію Румунії - держави-сателіта нацистської Німеччини.

3.7. Одеська операція. Війська 3-го Українського фронту за підтримкою сил Чорноморського флоту успішно здійснили Одеську операцію, у ході якої були визволені Херсон (13 березня), Миколаїв (28 березня), Одеса - (10 квітня).

4. Визволення Криму. Масова депортація татар, греків, вірменів, болгар з півострова. Навесні 1944 р. Ставка поставила перед військами 4-го Українського фронту, Приморської армії та Чорноморського флоту завдання розгромити військове угруповання супротивника в Криму і визволити Кримський півострів від загарбників. Кримське угруповання супротивника складалося із 7 німецьких і 5 румунських дивізій і нараховувало до 200 тис. солдатів і офіцерів.

8 квітня 1944 р. почалися кровопролитні бої за Крим. 11 квітня була визволена Керч, 13 квітня - Сімферополь. 5 травня почався штурм севастопольських укріплень ворога. Особливо жорстокі бої розгорнулися на Сапун-гори Після 9-годинного штурму вона вже була в руках радянських військ. 9 травня 1944 р. від загарбників був визволений Севастополь. 12 травня Крим був цілком визволений від німецько-фашистських військ.

Однак доля багатьох жителів Криму склалася трагічно. Усе кримсько-татарське населення півострова за обвинуваченням у співробітництві з окупантами рішенням Державного Комітету Оборони (ДКО) в травні 1944 р. було примусово виселене в Середню Азію. Із загальної кількості виселених (понад 235 тис. чоловік) понад 80% були жінки і діти. Близько 50% загинули дорогою й у перші роки перебування на нових місцях проживання. Незабаром така ж доля спіткала грецьке, вірменське, а згодом і болгарське населення Криму. Тільки в роки незалежності України почалося повернення кримських татар, які залишилися серед живих, і представників інших народів на півострів, при цьому витрати, пов'язані з їхнім поверненням й облаштуванням у Криму, лягли на плечі уряду України.

5. Завершення вигнання гітлерівських військ з України. Влітку і восени 1944 р. завершилося визволення території України від німецько-фашистських загарбників. У результаті успішного здійснення Львівсько-Сандомирської, Яссько-Кишинівської, Карпатсько-Ужгородської операцій військами Червоної армії були визволені Львівська, Ізмаїльська області, a також Закарпатська Україна. 28 жовтня 1944 р. останні окуповані гітлерівцями території України були визволені радянськими військами.

Битва за визволення України, що тривала 680 діб і складалася з ряду великих операцій, у яких брали участь до половини живої сили і бойової техніки всіх діючих радянських Збройних Сил, стала найважливішим етапом на шляху до перемоги над нацистською Німеччиною та її союзниками.

Визволивши від німецько-фашистських загарбників територію України, 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти взяли участь у бойових діях у Європі. Сотні тисяч солдатів і офіцерів загинули при визволенні від нацистів територій Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Югославії, Австрії. Українські війська пройшли в Європі героїчним бойовим шляхом, зробивши величезний внесок в остаточний розгром нацистської Німеччини, крок до великої Перемоги над ворогом.

Війна руйнувала матеріальні основи культури. Особливо згубно відбилася вона на народній освіті. В умовах окупації тисячі шкільних приміщень було спалено, пограбовано, перетворено на склади, госпіталі, казарми. Гітлерівці не мали наміру їх відбудовувати. Давався також дозвіл на організацію професійних шкіл. Навчальний процес у них почався в 1942 р. і провадився за складеними німецькими чиновниками програмами. Налагодження шкільної справи після вигнання гітлерівців наштовхувалося на величезні труднощі. Не було наочних посібників, лабораторних приладів, зошитів, підручників, карт, класних дошок. Десятки тисяч учителів воювали на фронтах. Постало завдання в стислі терміни відбудувати школи й охопити навчанням усіх дітей шкільного віку. На кінець 1943/44 навчального року в початкових, семирічних і середніх школах навчалося лише 1,77 млн учнів, тобто менше третини дітей шкільного віку. Багато дітей втратили батьків, мільйони стали напівсиротами, матері яких не могли забезпечити їм навіть мінімуму необхідного для нормального навчання.

Війна завдала величезної шкоди вищій школі, установам спеціальної підготовки в цілому. Вузи в Україні припинили роботу й евакуювалися у глибинні райони СРСР. Водночас окупаційна влада дозволила роботу вузів, зокрема в Запоріжжі та Дніпропетровську, які у 1942 р. закрили.

Вивезені на схід вузи, об’єднавшись з іншими евакуйованими або місцевими навчальними закладами, досить швидко налагодили навчальний процес. З визволенням території України від німецько-фашистських загарбників почалась евакуація вищих навчальних закладів. На жовтень 1944 p., коли нацистські війська були витіснені за межі України, відновили роботу 113 вузів.

Науковці на окупованій території України опинилися в критичному становищі. Спроба поновити діяльність Всеукраїнської академії наук в Києві зазнала невдачі. Більшість наукових установ Академії наук УРСР та її президія були евакуйовані до Уфи. Лише в складі АН УРСР до східних районів СРСР виїхало майже 400 академіків, членів-кореспон- дентів і наукових співробітників. Діяльність науково-дослідних установ України в евакуації була спрямована перш за все на надання науково-методичної і практичної допомоги оборонній промисловості, сільському господарству* госпіталям та лікувальним установам тощо. Так, колектив Інституту електрозварювання АН УРСР, очолюваний Є. Патоном, успішно застосував свої довоєнні розробки для налагодження автоматичного дугового зварювання корпусів танків Т-34 під флюсом. Значну допомогу оборонній промисловості надав колектив Фізико-технічного інституту АН України, який розробив висококалорійний терміт для мін і снарядів, що переважав своїми теплотворними можливостями всі існуючі раніше види. Величезним був внесок працівників інституту в розробку більш досконалих конструкцій торпед, створення радіолокатора та автоматичних систем пеленгації, приладу для знешкодження морських мін.

Роки війни стали новим випробуванням для української літератури. Понад 300 членів Спілки радянських письменників України пішли в Червону армію, частина з них загинула на фронтах. Українські письменники, художники, актори, котрі опинились у гітлерівському тилу, боролися проти окупантів як у складі партизанських з’єднань, підпорядкованих Москві, так і в УПА. В окупованому гітлерівцями Києві група письменників, членів ОУН, на чолі з Оленою Телігою зорганізувалася в Спілку українських письменників. О. Теліга готувала альманах української поезії «Литаври». Разом з іншими членами оунівського підпілля вона була розстріляна 21 лютого 1942 р. у Бабиному Яру.

У далекому радянському тилу працювали українські прозаїки, поети, драматурги М. Бажан, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, О. Довженко, О. Корнійчук та інші. Це був час, коли сталінський режим прагнув зберегти свій вплив на ук- раїйський народ, використовуючи силу й авторитет мистецтва, заохочуючи письменників до створення художніх творів, котрі б об’єктивно відображали сучасне і минуле України. Саме в цій атмосфері з’являється відзначений сталінською премією високопатріотичний вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну».

Важливий внесок у зміцнення морального духу воїнів зробила агітаційна фронтова бригада українських письменників, до складу якої входили А. Головко, С. Склярензсо, А. Малишко, В. Сосюра, М. Стельмах, Л. Дмитерко та інші.

Через деякий час після початку окупації в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Станіславі та інших містах були відкриті українські драматичні театри, які ставили національну класичну спадщину, переважно історичного і побутового змісту. Але більшість відомих акторів разом з театрами евакуювалася в радянський тил.

Перебуваючи в евакуації, театри України підтримували тісні зв’язки з фронтом. Найбільш активно діяли Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка, Полтавський театр ім. М. В. Гоголя, об’єднані Дніпропетровський і Одеський театри опери та балету. Всього театри та концертні колективи Ук^ раїни відрядили на фронт понад 100 бригад. До них, зокрема, входили такі визначні діячі української культури, як 3. Гай- дай, І. Паторжинський, П. Вірський та інші.

Під час війни у радянському тилу продовжували працювати евакуйовані кіностудії України. Сталінський режим з особливим завзяттям експлуатував кіно як один з найефективніших засобів ідеологічної обробки населення. Київська і Одеська кіностудії, перебуваючи в Середній Азії, створили кілька про п&гандистських фільмів, у тому числі «Олександр Пархомен- ко», «Як гартувалася сталь», «Партизани в степах України».

У ці суворі роки продовжував працювати видатний кіноми- тець XX століття — О. Довженко. Влітку 1943 р. він завершив кіноповість «Україна в огні», яка утверджувала безмежну віру в народ України, котрий через страждання, криваві битви і величезні втрати відроджувався до нового життя. Але цей твір-^ незважаючи на його високий художній рівень, був підданий жорстокій критиці. Ставлення до творчості О. Довженка яскраво віддзеркалювало антинаціональну суть політики сталінського режйму щодо культури, його страх перед пробудженням самосвідомості українського народу.

В умовах війни важливу роль відіграють засоби масової інформації. На окупованій території в 1941-1942 рр. видавалося понад 115 україномовних періодичних видань. Багато з них були речниками українських національно-визвольних сил. Але окупанти наприкінці 1941 р. різко посилили нагляд за ними, заборонили публікацію матеріалів, що стосувалися майбутнього України, гострих соціально-політичних питань. Три чверті своєї площі газети змушені були віддавати офіційним окупаційним матеріалам.

Радянське керівництво прагнуло зберегти вплив на населення окупованих територій. Щодня передачі на Україну вели радіостанції ім. Т. Г. Шевченка із Саратова та «Радянська Україна» з Москви. З поверненням в Україну радянська влада відновила видан-. ня своїх газет, а разом з тим і всю систему ідеологічної обробки населення.

Релігійно-церковна сфера була однією з небагатьох сфер духовного життя, де вплив окупаційних властей відчувався слабко. Вже на початку окупації в Україні було відкрито близько 2 тис. православних храмів. Населення після багатьох років атеїстичної обробки поверталося до релігії. Знову увійшли в пйбут хрещення дітей, вінчання, інші релігійні обряди. Як і в попередні періоди, єдності в релігійно-церковному житті не було. Була відновлена Українська автокефальна церква,, очолювана архієпископом Полікарпом (Сікорським).

Існувала також Українська автономна православна церква під керівництвом митрополита Олексія (Громадського)! Остання визнавала зверхність Московського Патріархату. Відносини між двома церквами були напруженими.

Після'повернення радянської влади УАПЦ була ліквідована. Під безпосереднім контролем И. Сталіна навесні 1945 р. розпочався процес нищення Української греко-католицької церкви (УГКЦ). І автокефалісти, і греко-католики силоміць наверталися в лоно російського православ’я, що перебувало під жорстким і всеосяжним контролем радянської тоталітарної держави. У боротьбі за свою віру опинилися в ув’язненні йзаги- нули там багато церковних діячів (єпископи Г. Хомишин, И. Ко- циловський та ін.).

Таким чином, всупереч усім труднощам і страхіттям воєнного часу, культурний процес в Україні не припинявся. Інтелектуальний талант українського народу, його література і мистецтво не схилилися перед наступом нацизму. Культура народу в умовах війни надійно служила його самозбереженню, утвердженню гуманістичних ідеалів.

88.Висвітліть питання про економічний вклад України у розгром нацизму в роки війни (1941-1945 рр.).

У цих надзвичайно складних умовах почалася відбудова народного господарства України. В розпал наступальних операцій Червоної армії в серпні 1943 р. Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації». ДКО ухвалив ряд постанов, які передбачали конкретні заходи щодо відбудови основних галузей промисловості України, зокрема вугільної, залізорудної, металургійної, найбільших машинобудівних заводів, Дніпрогесу та інших підприємств. Для відбудови було виділено понад 18 млрд карбованців,, що становило 24 % загальної суми, виділеної урядом СРСР на відбудову радянських територій. Що ж до матеріальних збитків, яких зазнала Україна в роки війни, то вони становили 42 % загальних збитків СРСР.

Передовсім кошти використовувалися на найнеобхідніше: електрообладнання, кабель, силові трансформатори, що йшли Україну зі східних районів СРСР, Москви й Ленінграда. Але повернення верстатів і обладнання, вивезених у 1941-1942 рр., було визнане недоцільним.

Досить складною проблемою від відбудови була кадрова. На початку 1944 р. в Україні залишалася лише четверта частина довоєнної чисельності робітників. Практично всі військовозобов’язані чоловіки були мобілізовані до армії. Тому забезпечення робочою силою підприємств відбувалося за рахунок інвалідів, літніх людей, жінок, молоді, особливо сільської. Сотні тисяч юнаків і дівчат мобілізували, часто під загрозою репресій, на відбудову народногосподарських об’єктів. На кінець війни чисельність робітників і службовців в Україні досягла 70 % довоєнного рівня.

Насамперед відновлювалися шляхи сполучення, мости, засоби зв’яз^ ку. Це здійснювалось як цивільним населенням, так і армійськими частинами. В ході війни було відбудовано понад 20 тис. кілометрів залізниць і 615 залізничних мостів. Були відновлені також найголовніші лінії зв’язку - понад 68 % довоєнної протяжності.

Значних успіхів удалося досягти у відбудові основних галузей народного господарства. На кінець війни питома вага Донбасу в загальносоюзному видобутку вугілля зросла до 26,7 %. У 1945 р. Україна дала 18 % загальносоюзного виробництва чавуну і 11,2 % сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію близько 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило майже третину довоєнних виробничих потужностей. Промисловий потенціал України працював на забезпечення фронту боєприпасами, бойовою технікою, спорядженням.

Відбудовчі процеси ширились і на селі. 1943-1945 рр. у результаті-надлюдського напруження сил сільського населення, переважно жінок і дітей, було освоєно 76 % усіх довоєнних посівних площ у колгоспах. Тракторів, механізмів чи бодай коней було обмаль. На польових роботах широко використовувалися корови. Нерідко жінки та підлітки впрягались,замість худоби, і на візках доставляли в поле зерно, виесшди врожай. Майже все вирощене забирала держава. Такою дорогою цшою армія і місто забезпечувалися сільськогосподарською продукцією. За роки війни від українських колгоспів і радгоспів держава одержала 16,5 млн т зерна, 400 тис. т м’яса і майже 250 тис. т молока. Таким чином, незважаючи на величезні людські й матеріальні втрати, у 1944-1945 рр. на завершальному етапі війни Україна зробила значний внесок у спільну перемогу антинацистських сил.

Дата добавления: 2015-05-26