Державна. 2 страница

Розрізняють фізичний частковий та фізичний повний знос. Частковий знос можна усунути. Це означає, що споживчі якості основних фондів відновлюються за рахунок ремонту. Повний знос не можна усунути, він зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими.

Мірилом фізичного зносу є коефіцієнт фізичного зносу основних фондів (Кф.зн), який можна обчислити за такими формулами:

де А— сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношення), грн;

Вкр — вартість капремонтів основних фондів від початку служби, грн.

Фізичний знос основних фондів у відсотках можна обчислити за формулою

де Тф, Тн — відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.

Моральний знос настає, як правило, раніше від фізичного, тобто основні фонди, які ще не можуть бути використані, економічно вже не ефективні. Моральний знос — це зменшення вартості основних фондів під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці, а також у результаті створення нових, більш продуктивних та економічно вигідних машин і устаткування, ніж ті, що перебувають в експлуатації.

Моральний знос буває двох форм. Моральний знос першої форми виникає в результаті знецінення старих основних фондів по причині зниження витрат виробництва в галузях, що поставляють основні фонди будівництву. Моральний знос другої форми — це обезцінення старих основних фондів через створення нових, більш ефективних.

Моральний знос 1-ої форми вимірюється за допомогою коефіцієнта морального зносу 1-ої форми (Км.зн.1):

Моральний знос 2-ої форми оцінюється за допомогою коефіцієнта морального зносу 2-ої форми:

де , — повна вартість (ціна) відповідно застосованого і нового засобу праці;

Пз, Пн— продуктивність або інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник тих самих засобів праці.

Загальний коефіцієнт зношення основних фондів (Кзаг.зн) визначається за формулою

Отже, в результаті фізичного та морального зносу основні фонди, що беруть участь у виробничому процесі, поступово втрачають свої корисні властивості та споживчі якості засобів праці і потребують обов'язкової заміни.

Амортизація це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відновлення.

Амортизаційний фонд являє собою кошти для простого відтворення основних засобів.

Амортизаційні відрахування здійснюються за певними нормами. Норма амортизації — це встановлений річний (квартальний) відсоток відшкодування вартості зношення частини основних фондів. Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів.

Норма амортизації (На) для певної групи обладнання визначається із залежності

де Вл — ліквідаційна вартість основних фондів певної групи, грн;

Тсл — термін служби основних фондів, визначений за технічною документацією, років.

22. Теоретичні концепції виникнення та суті грошей.

гроші - це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів

Рис. 6.1. Основні концепції виникнення грошей

Раціоналістична концепція панувала до кінця ХVIIІ ст. Вона має прихильників і серед деяких сучасних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як "штучну соціальну умовність", а Дж.К. Гелбрейт вважає, що закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами - "продукт угоди між людьми".

Однак спроби пояснити походження грошей угодою між людьми чи законодавчими актами держави, з нашого погляду, є не дуже переконливими. Адже гроші у своїх найпростіших проявах виникли на ранніх етапах розвитку окремих народів, коли ні фактор взаємної угоди, ні влада держави не могли відігравати істотної ролі у конституюванні такої складної категорії, як гроші. Можна припустити, що держава лише на певній стадії розвитку законодавчо закріпила певний товар, який стихійно виконував роль загального еквівалента, як "декретні гроші".

І сьогодні, коли значно зросла регулятивна роль держави щодо грошей, не означає що вона є творцем сучасних грошей. Держава може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей -їх форму, номінал, масу, порядок емісії грошових знаків, курс обміну валют з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання своєї суспільної ролі. Але всі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їх родової сутності і не заперечують їх об'єктивного походження, зумовленого тривалим розвитком товарного виробництва й обміну.

Еволюційна концепція вперше була сформульована засновниками класичної політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, а потім була розвинута К. Марксом. Вони аргументовано довели, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, обміну та послідовної зміни форм вартості.

23.Закон вартості: зміст та функції

Закон вартості - об'єктивний і найважливіший економічний закон товарного виробництва. Суть його полягає в тому, що виробництво й обмін товарів здійснюються відповідно до їхньої суспільної вартості, суспільно необхідних витрат праці на їх виготовлення. Основою виникнення закону вартості є товарне виробництво. Він діє в будь-якій економічній системі, де відбуваються товарно-грошові відносини.

Закону вартості властиві такі основні риси:

1) в основі вартості лежить суспільно необхідна праця;

2) величина вартості товару прямо пропорційна до кількості втіленої в ньому суспільно необхідної праці і обернено пропорційна до її продуктивної сили;

3) еквівалентний обмін товарів, тобто обмін товарів відповідно до кількості втіленої в них суспільно необхідної праці;

4) з виникненням грошей і ціни закон вартості виступає стихійним регулятором ринкових цін, визначає їх рівень;

5) через механізм ринкових цін закон вартості активно впливає на процес економічного виробництва, сприяє його скороченню або розширенню.

Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом витрати індивідуального робочого часу зводяться до суспільно необхідних, індивідуальної вартості - до суспільної (ринкової") еквівалентності в економічних відносинах між суб'єктами господарської діяльності. Це зведення відбувається на ринку через механізм попиту та пропозиції. Саме через механізм ринкових цін закон вартості виконує такі основні функції:

1) регулятора товарного виробництва, розподілу суспільної праці між галузями та сферами виробництва;

2) стимулятора зростання продуктивності суспільної праці, зниження витрат на виробництво продукції;

3) диференціації товаровиробників залежно від співвідношення їх індивідуальних витрат праці із суспільно необхідними.

Закон вартості активно впливає на соціально-економічну диференціацію товаровиробників. Конкурентна боротьба, ринкові коливання цін навколо суспільної вартості неминуче перетворюють певну частину товаровиробників на таких, хто збагачується, збільшує масштаби виробництва, і на таких, хто розорюється, виштовхується з ринку і перетворюється на найманих працівників.

24. Гроші: суть та функції.

Гроші виникали ще при існуванні первісного суспільства. В Київській Русі роль грошей відігравало хутро куниці. І тому пізніше срібні гроші мали назву „куна”. Гроші з’явилися вперше в Китаї і грошима називалося те, що мало таку властивість як загальний еквівалент. Паперові гроші виникають в 7 ст. до н.е. в Китаї. Державне регулювання щодо цінностей срібла або золота, оскільки держава вирішувала скільки грошей буде в обігу і скільки відкласти. Існувало ринкове втручання або паралельне втручання – ринок оцінював що є більш цінним: срібні гроші або золоті гроші. Золото набуваючи виду загального еквіваленту мало такі ознаки:

1) однорідність (властивості металу)

2) подільність (легко відкарбувати)

3) транспортабельність

4) висока трудомісткість видобутку.

Гроші – особливий товар, що відіграє роль загального еквіваленту (тобто за певну кількість грошей можна отримати будь-який товар).

Функції грошей: (Дані функції запропоновані Марксом.)

1) міра вартості – (ціна – це грошовий вираз вартості) під час виконання грошима цієї функції реальні гроші не потрібні;

2) засіб обігу – формула: гроші-товар;

3) засіб платежу – виконується під час розриву між отриманим товаром та сплатою за нього грошей (кредит);

4) засіб нагромадження – передбачає вихід грошей з обігу: відкладені вдома гроші або інвестиції. Кейнс казав, що джерелом інвестицій є нагромадження (може бути пасивним і активним);

5) світові гроші – це гроші, які виконують роль загального еквівалента в межах світової економіки. В 1971 році на Бреттон-Вудській конференції золото перестали вважати грошима.

25. Сутність та умови функціонування підприємства. Види підприємств.

Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Існують різні види підприємств: заводи і фабрики, банки й універмаги, інститути і магазини, шахти і ферми, інші установи, що є самостійними господарськими суб'єктами, наділені правами юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які розвивають виробництво, визначають його структуру, асортимент продуктів і способи їх отримання.

Від ефективності функціонування підприємства залежить економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.
Крім терміна «підприємство» в літературі часто вживають термін «фірма».
Фірма — це ім’я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) здійснює свою діяльність. У ширшому розумінні— це основна ланка сучасної економіки ринкового типу, зареєстрована у відповідній правовій формі
Підприємство саме по собі не є юридичною особою, відповідальність за нього несе фірма, до складу якої воно входить.
У країнах з розвиненим ринковим господарством діє кілька десятків мільйонів фірм різних видів, які представляють різні форми і способи залучення та використання капіталу.
В Україні, економіка якої перебуває в перехідному стані, фірми знаходяться в стадії формування. Це потребує стимулювання такого процесу і реструктуризації підприємств.
Підприємство (фірма) як основна ланка національної економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою підприємства, товарний знак.
Умови функціонування підприємства
Реальними суб'єктами ринкових відносин підприємства незалежно від їхніх масштабів, форм організації, структури власності та сфери діяльності можуть бути за таких умов:
Якщо вони є економічно самостійними товаровиробниками. Це дає їм можливість на свій розсуд використовувати належне їм майно, визначати програму дій, обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.
Стимулом їхньої діяльності є прибуток, який створюється під час кругообороту капіталу.
Підприємство несе економічну відповідальність за результати господарської діяльності — як поточними доходами, так і капіталом.

Види підприємств
Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання
великих, середніх і малих підприємств.
Підприємства можна класифікувати також за сферою і видом господарської діяльності. Це зумовлено суспільним поділом праці, згідно з яким створюються промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, фінансові, торгові, наукові, обслуговуючі підприємства.
Підприємства різних сфер господарювання різняться між собою не тільки за структурою та умовами виробництва, а й за тим, що вони виробляють.
У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк — предмети сільськогосподарського виробництва. Банки акумулюють вільні кошти і надають їх у кредит. Торгові та фінансові біржі сприяють прискоренню обороту капіталу, об'єднуючи виробників і покупців.
Підприємства різних галузей можна згрупувати за видами діяльності: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.
Отже, наявність різних форм підприємств зумовлена відмінностями у формах власності, розмірах та сферах діяльності, що дає змогу кожному з них виконувати певну роль і функції у ринковій економіці.

26. Монополія та її суть. Види монополії та форми монополістичних об¢єднань.

В кінці XIX сторіччя ринок мало не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіткнувся з складними проблемами. Виникла реальна загроза для функціонування конкуренції —цього необхідного атрибуту ринку. На шляху конкуренції виникли істотні перешкоди у вигляді монополістичних утворень в економіці.

Історія монополії досягає глибокої старовини. Монополістичні тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Але їх новітня історія починається в останній третині XIX сторіччя, особливо під час економічної кризи 1873 р. Взаємозв'язана явищ —криз і монополій —указує на одну з причин монополізації, а саме: спробу багатьох фірм знайти порятунок кризових потрясінь в монополістичній практиці. Не випадково монополії в тодішній економічній літературі отримали назву “Дітей кризи”.

Що є монополістичними утвореннями? Якщо звернути увагу на промислове виробництво, то це окремі крупні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які проводять значну кількість продукції певного вигляду, завдяки чому займають домінуюче положення на ринку; дістають можливості впливати на процес ціноутворення, добиваючись вигідних цін; отримують вищі (монопольні) прибутки [10, с. 108].

Отже, головною ознакою монопольної освіти (монополії) є заняття монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і рисок, пов'язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи в своїх руках певну господарську владу, вони мають можливість з позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і суспільству свої особисті інтереси.

Існують різні види монополій, які можна класифікувати на три основних: природна, адміністративна і економічна.

Природна монополія виникає унаслідок об'єктивних причин. Вона відображає ситуацію, коли попит на даний товар в кращому ступені задовольняється однією або декількома фірмами. У її основі —особливості технологій виробництва і обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. Прикладом можуть служити енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок і так далі У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку.

Адміністративна монополія виникає унаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виняткового права на виконання певного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підкоряються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільш монополізованим в світі. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, перш за все монополія всесильних міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і управління економікою, яка грунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільш поширеною. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємцях, які зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другою (швидший) грунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкротів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Що є причиною появи і розвитку монополістичних тенденцій? З цього питання в економічній літературі існують дві точки зору. По першій монополізм трактується як випадковий, не властивий ринковому господарству. Що стосується іншої точки зору, то монополістичні утворення визначаються як закономірні. Один з передшанувальників таких поглядів — англійський економіст А. Пігу. Він наполягає на тому, що “монополістична влада не виникає случайно”*. Вона є логічним завершенням стратегії підприємств. Перефразувавши відомий вираз, можна сказати, що всі дороги ведуть до монополії. Ще сформульований А. Смітом принцип економічної вигоди примушує підприємства постійно шукати можливості збільшення своїх прибутків. Одній з них, найбільш привабливою і надійною, є створення або досягнення монопольного положення. Таким чином, можна зробити вивід, що монополістичні тенденції в економіці витікають із закону максимізації прибули [4, с. 99].

Іншою рушійною силою дій підприємців в цьому напрямі є закон концентрації виробництва і капіталу. Як відомо, дія цього закону спостерігається на всіх етапах розвитку ринкових відносин. Його рушієм є конкурентна боротьба. Щоб вижити в такій боротьбі, отримати великі прибутки, підприємці вимушені вводити нову техніку, збільшувати масштаби виробництва. При цьому з маси середніх і малих підприємств відділяється декілька більших. Коли це відбувається, у найбільших підприємців виникає альтернатива: або продовжувати між собою збиткову конкурентну боротьбу, або прийти до угоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту і так далі Як правило, вони вибирають другий варіант, який приводить до появи змови між ними, що є одним з основних ознак монополізації економіки. Таким чином, напрошується вивід, що поява підприємств-монополістів обумовлена прогресом продуктивних сил, реалізацією переваг крупного підприємства над малим.

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що грунтується на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить сам факт винятковості цих утворень. Окрім цього, цей шлях до монополії можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Доступнішим і поширенішим є шлях угоди декількох крупних фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку “єдиним фронтом”, коли зводиться нанівець конкурентна боротьба, перш за все цінова, покупець опиняється в безальтернативних умовах.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують всі сфери суспільного відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери звернення виникли прості форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і проведений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об'ємі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають засоби на засоби виробництва, але втрачають власність на проведений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Складніші форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації розповсюджується і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така вища форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і проведений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частину прибутку тресту.

Багатогалузевий концерн — це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і проведений продукт, а головна фірма здійснює на здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

27. Капітал як матеріальна основа підприємницької діяльності: суть та види. Основний та оборотний капітал.

Капітал підприємства. Сутність капіталу як економічної категорії розкривається в темі 13. Зауважимо, що засоби виробництва та обігові кошти функціонують як капітал за таких основних умов:

- приватної власності на засоби виробництва,

- відносин найманої праці та ринку праці,

- свободи підприємницької діяльності.

Термін “капітал підприємства” повинен асоціюватися з терміном “капітал капіталістичного підприємства”.

Капітал капіталістичного підприємства — це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.

Оборот капіталу. Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.

Час виробництва — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Його найважливішою частиною є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. Робочий період залежить від характеру галузі виробництва, рівня техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов. Наприклад, хлібокомбінату потрібно лише декілька годин, щоб перетворити певну кількість борошна в хліб, готового до продажу, а на літакобудівному підприємстві випуск кожного літака потребує витрат великої кількості трудових і матеріальних ресурсів упродовж багатьох місяців. Час виробництва звичайно триваліший ніж робочий період. Він включає також перерви в обробці, протягом яких предмет праці підлягає впливу певних природних процесів, як наприклад, бродіння вина, ріст зернових, дубління шкіри, охолодження металу тощо.

З розвитком техніки строки багатьох подібних процесів скорочуються. Час виробництва включає в себе також організаційні перерви. Так, більшість підприємств працює лише в одну зміну та п’ять днів на тиждень. Поступово скорочується тривалість робочого дня, зростає кількість святкових днів. Багато підприємств значну частину річного фонду часу не працює.

На відміну від часу виробництва час обігу — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу. Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили (перша стадія кругообігу) та час реалізації вироблених товарів (третя стадія кругообігу). Головні фактори, що визначають час обігу, такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв’язку.

Прискорення обороту капіталу сприяє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку. Чим більше оборотів протягом року зробить капітал, тим більшу кількість продукції буде реалізовано на конкурентному ринку, більший валовий дохід і прибуток одержить підприємство. Річна маса економічного прибутку дорівнює масі прибутку, виробленого за один оборот капіталу, помноженій на число оборотів цього капіталу за рік, за умови, що обсяги капіталу за цей період не будуть зменшені чи збільшені.

Основний капітал, його фізичний і моральний знос. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд.

Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів. За другої форми морального зносу з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.

Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації. Високі темпи науково-технічного прогресу, прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. Це називається політикою прискореної амортизації, що широко застосовується в розвинутих країнах.

Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу. Оборот капіталу, витраченого на робочу силу (Грс), має свої особливості. На відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу Грс на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості, яка є складовою доданої вартості, створеної також іншими факторами виробництва — підприємцем і капіталом, і яка для кожного з власників певного фактора виробництва слугує винагородою, про що детальніше буде сказано в темі 17 (див. також тему 13).

28. Конкуренція: сутність, умови виникнення та функції.

Конкуренція (від лат. concurrentia — змагання, суперництво) у ринковій економіці — це суперництво, боротьба між виробниками товарів та послуг за кращі, економічно вигідні умови виробництва та реалізації продукту. Таке визначення конкуренції панувало у класичній та неокласичній теорії. Ці теорії розглядали конкуренцію як незалежну поведінку економічних агентів, які прагнули встановити контроль на ринку. Спочатку тлумачення конкуренції як поведінки було пов'язано з суперництвом серед продавців та покупців за вигідні умови купівлі чи продажу товарів, що відбувалося без зговору. Тобто велика кількість економічних суб'єктів не давала змоги вступати їм у зговір. Ці умови збігалися з ринком досконалої, тобто необмеженої, конкуренції. Але вже неокласики почали розглядати конкуренцію як раціональну поведінку, що виникає в умовах суперництва та боротьби економічних агентів за обмежені блага (ресурси, товари чи гроші). Обмеженість ресурсів спричиняє раціональну поведінку виробників, які мають вибирати між конкуруючими цілями їх використання. У той же час споживачі мають вибір між конкуруючими напрямами використання грошей, що змушує продавців вступати у конкурентну боротьбу за гроші споживачів. Визначення конкуренції як поведінки в XX ст. доповнюється структурною концепцією, основний зміст якої пов'язаний не з боротьбою, а з аналізом структури ринку, тобто тих умов, які на ньому панують. У цьому разі конкуренція безпосередньо вже не визначається як боротьба. Найважливішого значення набуває визначення моделі чи будови ринку, у межах якого відбувається особлива конкурентна поведінка економічних агентів. Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2001) остання визначається як змагання між суб'єктами господарювання, з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обігу товарів на ринку

Дата добавления: 2015-05-26