Формування нації

Нації належать до великих спільнот людей, що відіграють вирішальну роль у процесах суспільної консолідації та взаємодії і є чи не найважливішими дійовими особами історичного процесу. Нація дедалі виразніше виступає як базовий елемент людського співтовариства, дійова особа політичного процесу. Під політичним процесом тут розуміємо комплекс цілеспрямованих дій як окремих осіб, так і великих груп людей або й цілих народів, які прагнуть здобути, здійснювати владу або впливати на неї заради своїх інтересів. Взаємодія учасників політичного процесу розгортається таким чином, що одні й ті ж самі особи, організації, групи і спільноти, що беруть участь у ній, часто міняються ролями, виступаючи то об’єктом, то суб’єктом політичної діяльності. І лише усвідомлений спільний інтерес примушує певну спільноту триматися разом, об’єднуватися для цілеспрямованих дій, створювати політичні організації і надавати їм масову підтримку, тобто ставати базовим суб’єктом політики.

Для нації як базового суб’єкта політичної діяльності характерний високий рівень консолідації та самоусвідомлення, творення власної держави, розуміння своєї базовості щодо державних органів влади та інших політичних структур. Вони є важливим учасником політичного процесу в державах, що утверджують свою незалежність, а також в багатонаціональних державах.

Етноси як історичні спільності – попередники націй – проходять певні стадії формування і розвитку, культурного і політичного дозрівання: від згуртування споріднених племен у ширші етнокультурні об’єднання і аж до перетворення цих об’єднань у самосвідомі спільності, а потім – у суб’єктів політичного життя, що волять або прагнуть утворити держави, тобто – у нації. А сама нація у цих випадках є не чим іншим, як етносом на вишій стадії його політичної зрілості.

Усвідомлення етносом своїх інтересів, прагнення захищати їх політичними методами і за допомогою такого політичного інституту як держава, говорить про його перехід у нову стадію розвитку – національну. Саме держава, з одного боку, створює чіткі рамки його об’єднання, вона встановлює межі панування, життя даного етносу, забезпечує його життєдіяльність, оберігає від асиміляції, захищає перед іншими націями, врешті, специфічними засобами розвиває етнос, перетворюючи його на державу – організовану спільноту. Отже, роль державного чинника для існування нації є вирішальною, цого втрата стає трагедією, що може перерости в катастрофу – асиміляцію нації з іншими, її загибель.

Вчені поділяють нації на політичні та етнічні.

Політичні нації – це ті державні народи, представники яких вирішують питання своєї національності на підставі громадянства, належності до певної держави, схвалення її найголовніших політичних цінностей. Вони сформувались там, де сильна й централізована держава виникла раніше, ніж відбувалася культурна консолідація народу, а отже, владні інститути мали змогу сприяти цій консолідації, прискорювати її, інколи використовуючи для цього навіть методи примусу.

Етнічні нації – це ті народи, що вбачають у своїй етнокультурній окремленості головне джерело національної самоідентифікації і підставу для утворення власної держави. Вони виникли в умовах бездержавності, там, де рух за духовне відродження і політичну консолідацію передував утворенню національної держави і здійснювався під керівництвом інтелектуальної еліти.

Процес формування сучасних націй як суб’єктів політики відбувався доволі швидко і завершився утворенням національних держав саме там, де існували стаільні й повноцінні еліти. Там, де вони були заслабкі, асимільовані, неповні, націогенез розтягувався у часі, набирав рис циклічності, а утворення національних держав зустрічалося зі значними труднощами.

Важливою і неодмінною ознакою нації необхідно вважати національну самосвідомість.

Дата добавления: 2015-05-26