Пояснювальна записка 2 страница

Таблиця 5.3

Експорт товарів з України до США за 2009 рік (тис. дол. США)

№ товарної групи за ГТС	Опис товарної групи за Гармонізованою тарифною системою США (ГТС)			Динаміка
	Товари спеціальної класифікації			567%
	Чавун та сталь			-93%
	Енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки			-64%
	Продукти неорганічної хімії			-86%
	Вироби з чавуна та сталі			-86%
	Реактори ядерні, котли, машини, апарати і механічні пристрої; їх частини			-15%
	Інші готові текстильні вироби			-38%
	Руди, шлаки та зола			203%
	Вироби мистецтва, антикваріат			947%
	Екстракти дубильні або фарбувальні; таніни та їх похідні, пігменти та інші барвники, фарби і лаки; мастики, чорнила			26%
	Каучук, гума та вироби з них			-77%
	Електричні машини і устаткування та їх частини; апаратура для записування або відтворення звуку; апаратура для записування або відтворення зображення і звуку по телебаченню та частини і приладдя до них			-34%
	Цукор і кондитерські вироби з цукру			74%
	Продукти органічної хімії			285%
	Прилади та апарати оптичні, для фотографування або кінематографії, вимірювання, контролю або вимірювання точності; апарати медико-хірургічні; їх частини та приладдя			-4%
	Інші			-71%
	Всього			-79%

2. Виділіть основні характеристики Соціальної моделі Канади та визначіть якій би ще країні вона була б дієвою.

Канада виділяється своєю соціальною системою, яка багато у чому є унікальною не тільки на континенті, а й в усьому світі.

Соціальні реформи в Канаді розпочалися у період 60-70-х років ХХ ст. і мали на меті суттєве посилення участі держави перш за все у таких секторах цієї сфери як соціальне забезпечення, охорона здоров’я, освіта. З 1961 р. почала діяти система загального медичного страхування, а вже з 1971 р. вона трансформується у загальне медичне страхування, яке зробило для широких верств населення отримання лікувальних та діагностичних послуг більш доступним. З 1965 року в країні почала діяти нова загальнонаціональна програма – Канадський план допомоги бідним, за яким федеральний уряд взяв на себе покриття половини витрат регіонів на допомогу малозабезпеченим громадянам.

Упродовж 1965-1974 рр. – обсяг ВВП та реальні доходи населення зростали досить швидкими темпами, а відтак збільшувалися і надходження до державного бюджету. До цього слід додати також масований наступ профспілок, які традиційно були значно сильнішими ніж у США. Названі чинники створили належні умови для реалізації оновленої соціальної політики в Канаді, яка у цей період опиралася на фундамент фіскального федералізму, що зумовлювало не тільки декларування подальшого соціального розвитку, а й реальне фінансування відповідних програм.

З середини 70-х років розпочалося поступове погіршення економічного стану: уповільнилися темпи зростання ВВП, щорічний дефіцит бюджету у середині 80-х років перевищив 200 млрд. кан. дол. Стало зрозумілим, що підтримка у таких масштабах соціальних гарантій виступатиме дестабілізуючим фактором подальшого розвитку. Крім цього мало місце подальше нарощування суперечностей між федеральним та регіональними урядами Канади. Найбільш рельєфно це проявилося у ситуації з франкомовною провінцією Квебек, яка вважала себе обділеного при розподілі федеральних коштів. Суттєвий вплив мав також фактор приходу до влади консерваторів (1984-1993). На початку 90-х років уряд відмовився від “універсальних” програм соціального забезпечення, виплати за якими здійснювалися не за показником злиденності, а за соціально-віковими критеріями, а вже у 1993 р. соціальну модель Канади було трансформовано через введення принципу “селективності” щодо виплати допомоги, за яким масштаби та пріоритети її надання було змінено.

Основні реформи 90-х років зводилися до наступного:

Була змінена федеральна система страхування по безробіттю. Федеральний уряд країни повністю усунувся від фінансування допомоги – фонд виплат став формуватися тільки за рахунок внесків робітників та роботодавців. Внаслідок цього число отримувачів допомоги скоротилося майже удвічі, хоча за даними Л.Немової (2003) чисельність безробітних зменшилася при цьому тільки на 20%.

У 1996 році замість відокремленого переведення коштів на різні соціальні програми вводився єдиний блоковий трансферт на соціальні потреби. Суми, що поступали через нього були приблизно на 4 млрд. дол. нижчими за ті суми, що надходили раніше.

Відбувся перерозподіл повноважень у сфері соціальної політики за рахунок чого “центр відповідальності” змістився в провінції. Це не зменшило труднощі розподілу і перерозподілу бюджету, а відповідні переговори закінчилися на початку 1999 р. підписанням Загальної Угоди про соціальний Союз (Social Union Framework Agreement), яка чітко розподілила права і обов’язки кожного з урядів.

Відбулися значні зміни у системі охорони здоров’я, яка тоді представляла сукупність федеральної і десяти провінційних систем. Так, за даними Канадського інституту інформації, сукупні державні та приватні витрати на медичне обслуговування становили наприкінці періоду що розглядається 102,5 млрд. кан. дол. чи 10% ВВП. При цьому державні витрати усіх рівнів складали близько 68%, що у розрахунку на одного жителя сягало 3300 дол. Проте якісні та кількісні позиції 80-х років щодо співвідношення між чисельністю медичного персоналу та чисельністю населення було втрачено. Виник дефіцит лікарів та медичних сестер, який був зумовлений перш за все їх відтоком до США, де заробітна плата цього персоналу була значно вищою.

Суттєві зміни відбулися також у системі соціального забезпечення. Так, сучасна пенсійна система складається зараз з трьох позицій: пенсії за віком, пенсії за працю та приватні пенсійні плати.

Федеральна програма страхування зайнятості була введена у 1996 році. Її головний принцип полягав у тому, що зайнятість є більш вигідною справою ніж отримання допомоги. Правила 2000-го року доволі чітко декларували можливості отримання виплат: претендент має відпрацювати не менше 910 годин (22 тижні у перерахунку на повний робочий день) перед тим, як після звільнення претендувати на отримання допомоги. Цим заходом було ліквідовано штат «літунів», які трималися на роботі не більше місяця.

Зараз страхові виплати становлять близько 55% середнього заробітку канадців, проте вони не можуть перевищувати 413 кан. дол. на тиждень (у 1995 р. цей ліміт становив 465 кан. дол.), а термін виплат не може перевищувати 45 тижнів. Суттєвих змін зазнали також програми соціальної допомоги та соціальних послуг.

У цілому в Канаді та в США на поч. ХХІ ст. розрив між рівнем грошових доходів збільшився до 30-33% проти 25%, що існував у 80-ті роки. Разом з тим, питома вага витрат на соціальні потреби в Канаді зростала швидше ніж в США.

3.На основі таблиці 5.4 проаналізуйте стан торговельно-економічного співробітництва України з Канадою та назвіть можливі причини визначеної ситуації.

Таблиця 5.4

Динаміка загального товарообігу між Україною та Канадою за 2002-2009 рр.

(млн дол. США)

Показник									+/-	%
ЗТО	86,1	142,3	177,1	242,5	313,8	351,8	558,0	382,0	-176,0	68,5
В т.ч. – товарами	63,6	110,7	128,8	177,1	221,2	227,5	404,3	197,8	-206,5	48,9
- послугами	22,4	31,6	48,4	65,4	92,6	124,3	153,7	184,1	30,5	119,8
Експорт	48,3	49,5	109,5	129,7	187,4	191,2	264,6	195,7	-69,0	73,9
В т.ч. – товарами	41,1	36,2	82,6	90,1	122,5	95,4	144,1	61,6	-82,5	42,8
- послугами	7,2	13,3		39,6	64,9	95,8	120,5	134,0	13,5	111,2
Імпорт	37,8	92,8	67,6	112,8	126,4	160,6	293,4	186,3	-107,0	63,5
В т.ч. – товарами	22,5	74,5	46,2		98,7	132,1	260,2	136,2	-124,1	52,3
- послугами	15,2	18,3	21,4	25,8	27,7	28,5	33,1	50,1	17,0	151,3
Сальдо	10,5	-43,4		16,9		30,6	-28,7	9,4	38,1	-
В т.ч. – товарами	18,6	-38,3	36,4	3,1	23,7	-36,7	-116,1	-74,6	41,6	-
- послугами	-8	-5	5,6	13,8	37,2	67,3	87,4	83,9	-3,5	-

Власний аналіз стану торговельно-економічного співробітництва України з Канадою

За даними таблиці.

Характер торговельно-економічних відносин України та Канади значно не змінився. Україна й надалі залишається другорядним канадським партнером, оскільки товарообіг між країнами є незначним і становить лише 0,2% усього товарообігу України.

Основним об’єктивним чинником, який стримує розвиток торговельно-економічного співробітництва між Україною і Канадою залишається традиційне орієнтування канадської економіки на свого основного торговельного партнера – США, а також ЄС, Латинську Америку та країни АТР.

За даними Держкомстату України, за 2009 рік загальний обсяг взаємної торгівлі товарами та послугамиміж Україною та Канадою зменшився у порівнянні з 2008 роком на 31,5% (на 176 млн. дол. США) і склав 382 млн. дол. США.

· Експортукраїнських товарів та послуг до Канади зменшився на 26,1% (на 69 млн. дол. США) та склав 195,7 млн. дол. США.

· Імпорт товарів та послуг до України зменшився на 36,5% (на 107 млн. дол. США) і склав186,3 млн. дол. США.

· Позитивне для України сальдо склало 9,4 млн. дол. США і поліпшенням на 38,1 млн. дол. США.

Треба відзначити, що ще у 2008 році намітилися негативні тенденції у розвитку двосторонньої торгівлі товарами, зокрема, значне погіршення негативного сальдо у торгівлі товарами з Канадою.

За 2009 рік загальний обсяг взаємної торгівлі товарами між Україною та Канадою зменшився у 2 рази (на 206,5 млн. дол. США) і становив 197,8 млн. дол. США.

· Експортукраїнських товарів до Канади зменшився у 2,3 рази (на 82,5 млн. дол. США) та склав 61,6 млн. дол. США.

· Імпорт товарів до Українизменшився у 1,9 рази (на 124,1 млн. дол. США) і склав136,2 млн. дол. США.

· Негативне сальдо торгівлі товарами для України склало 74,6 млн. дол. США і поліпшилося на 41,6 млн. дол. США.

Скорочення двостороннього товарообігу між країнами спричинено рядом негативних факторів як світового, так і регіонального масштабу. Однією з найбільш вагомих причин є світова економічна криза, яка негативно вплинула на макроекономічні показники, розвиток економік, провідних галузей обох країн. Враховуючи той факт, що економіки України і Канади є експортоорієнтовані, зниження попиту на металопродукцію, подорожчання енергоресурсів, криза автомобільної та будівельної галузей, не могли створити позитивних передумов для покращення показників двосторонньої торгівлі.

Суттєве падіння експорту української продукції до Канади у 2009 році порівняно з минулим роком відбулось перш за все через значне падіння експорту по товарним групам, які формували експорт до Канади в минулому році, а саме значне зменшення поставок продукції металургійної та хімічної промисловості.

4. На основі даних проаналізуйте і визначіть чи вплинуло проведене п'яте засідання Міжурядової українсько-аргентинської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва на розвиток співробітництва. Якщо так, то яким чином, чи виконано попередні домовленості між обома сторонами?

П'яте засідання Міжурядової українсько-аргентинської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва відбулося в м. Буенос-Айрес 9-10 жовтня 2006 року.

Українську делегацію очолював Міністр промислової політики України, Анатолій Головко. Аргентинську делегацію очолював Державний секретар з питань зовнішньої торгівлі та міжнародних економічних відносин Міністерства закордонних справ, зовнішньої торгівлі та культу Аргентинської Республіки, Посол Альфредо Кіарадіа.

Сторони відзначили важливість проведення двосторонніх українсько-аргентинських візитів, зокрема багатосекторіяльної Торгівельної Місії на чолі з Міністром Закордонних Справ Аргентинської Республіки Хорхе Таяна та українсько-аргентинського бізнес-форуму організованого УНК МТП та відмітили, що домовленості досягнуті в ході заходів будуть сприяти поглибленню відносин в різних сферах, й особливо в економічній та торговельній галузях.

Сторони відзначили перспективу розвитку двостороннього співробітництва в галузях промисловості: авіабудуванні, хімічній промисловості, металургійній промисловості та машинобудуванні. Оскільки проекти в усіх сферах носять довгостроковий характер, відповідні домовленості попереднього засідання знайшли логічне продовження та інтерес до обговорення у обох сторін.

Сторони домовились тісно співробітничати в нафтогазовій сфері, паливно-енергетичній галузі, в сферах сільського господарства та туризму.

Проведення VІ засідання МУАКАргентинська Сторона запропонувала перенести на перше півріччя 2010 року в м.Київ.

Точна дата VІ засідання має бути узгоджена дипломатичними каналами.В ході цього засідання, серед іншого, передбачається започаткування діяльності двосторонньої Робочої групи з питань енергетики та транспорту, що забезпечить сприятливий формат участі в роботі цього міжурядового консультативного органу відповідних галузевих підприємств обох країн, а також підписання двосторонньої угоди про співробітництво в енергетичній галузі.

Таблиця 5.5

Показники торгівлі товарами між Україною та Аргентиною

за період 2001 – 2008 рр. (млн дол. США)

Показники
Товарообіг	14,6		20,6		54,3	100,5	156,5	175,8
Експорт	8,2	2,9	6,6	21,8	15,8	42,8	86,1	36,7
Імпорт	6,4	8,1		17,2	38,5	57,7	70,4	139,1
Сальдо	1,8	-5,2	-7,4	4,6	22,7	-14,9	15,7	-102,3

Семінарське заняття 6. Країни Азійсько-Тихоокеанського регіону

у світовій економіці (2 год.)

1. Економіка Японії.

1.1. Місце країни у глобальній економіці та Азійсько-Тихоокеанському регіоні

1.2. Держава і корпорації в організаційно-управлінській структурі господарства. Державні інституції і державне регулювання.

1.3. Фінансові інститути і реформування механізму їх дій.

1.4. Корпоративний комплекс і типологія корпоративних групувань в Японії.

1.5. Галузева структура господарства.

1.6. Еволюція економічних моделей.

1.6.1. Чинники економічного успіху Японії у післявоєнний період. Динаміка розвитку японської моделі (1945-1995 рр.).

1.6.2. Причина та наслідки японської кризи 90-х рр. ХХ ст.

1.6.3. Японська модель в умовах глобалізації світового господарства.

2. Особливості економічного розвитку нових індустріальних країн

2.1. Спільні та відмінні риси.

2.2. Економіка Республіки Корея.

2.2.1. Особливості положення в глобальній економіці.

2.2.2. Особливості корейської моделі розвитку.

2.2.3. Галузева структура економіки та зовнішньоекономічні зв’язки.

2.3. Особливості економіки держав – “драконів”.

2.4. Особливості економіки держав – “тигрів”.

3. Економіка Китайської Народної Республіки (КНР) (2 год.)

3.1. Місце КНР у світовій економіці.

3.2.Еволюція економістичної моделі.

3.3.Галузева структура економіки.

3.4.Регіональні проблеми розвитку.

3.5.Розвиток економічних відносин України з КНР.

6.1. Практичні завдання

1. За наведеними даними дайте оцінку динаміки розвитку українсько-японських двосторонніх відносин.

Таблиця 6.1

Торгівля товарами між Японією та Україною.

(млн дол. США)

											11 місяців 2007
Товарообіг	242.8	171.3	158.1	167.5	231.9	267.2	465.6	522.2	630.2	947.2	1329.6
Баланс (Я)	57.2	56.4	39.2	30.6	97.5	101.9	289.8	321.8	466.2	750.0	1169.0
Експорт (ЯÞУ)	150.0	113.8	98.7	99.1	164.7	184.5	377.7	422.0	548.2	848.6	1249.3
Імпорт (УÞЯ)	92.8	57.5	59.5	68.4	67.2	82.7	87.9	100.2	82.0	98.6	80.3

Основними предметами експорту Японії в Україну в 2006 році були транспортні засоби (75.5% від загального об’єму), машини та устаткування (8.5%), прилади та апарати (4.8%), електричні машини (3.8%).

Основними предметами імпорту Японії з України в 2006 році були алюміній і вироби з алюмінію (34.3%), товари хімічної промисловості (17.6%), чорні метали (14.4%), молоко та молочні продукти (12.8%).

Таблиця 6.2

Японські інвестиції в Україні

(млн дол. США)

Чистий притік (по рокам)	0.176	0.112	0.328	0.936	-0.01	-0.13	8.99	29.96	-3.60	17.78
Всього (наростаючим підсумком)	1.503	1.614	1.942	2.878	2.876	2.745	11.74	41.70	38.10	55.88

Примітка: Держкомстат України реєструє походження інвестицій за розташуванням материнської компанії. Оскільки багато японських компаній здійснюють свою інвестиційну діяльність через свої офіси, що розташовані в Європі, тому багато інвестицій з японським капіталом реєструється як європейські, наприклад як у випадку з компанією Japan Tobacco International Ukraine, материнська компанія якої розташована в Швейцарії і яка інвестувала понад 50 млн. доларів США в тютюнову фабрику в м. Кременчук. Таким чином, реальний обсяг японських інвестицій в Україні може бути набагато більшим.

2. Порівняйте Японську та Корейську моделі економічного розвитку. Назвіть спільні та відмінні риси, а також фактори що вплинули на результати розвитку цих моделей.

1. Японська модель в умовах глобалізації світового господарства

У період 1980—90-х рр. суттєво посилилися процеси глобалізації світового господарства, зумовлені передусім високим рівнем інформатизації, постіндустріалізацією розвинутих країн та індустріалізацією країн, що розвиваються, старінням нації в країнах-лідерах, подальшим зростанням відкритості національних економік тощо. Внаслідок цього японська національна господарська модель, її організаційно-управлінськими моделями кейрецу, про яку йшлося раніше, та відносно нова форма організації виробництва кього сюдан виявилися неготовими до функціонування в глобальному конкурентному середовищі, яке передбачає існування великої кількості продавців і покупців, вільне ціноутворення на основні види продукції, проведення аукціонів та вільне суперництво між товаровиробниками та продавцями послуг.

Модель кейруцу зараз має вигляд цілісної, органічно зв’язаної підприємницької структури, в якій довгострокові та стабільні відносини між головною фірмою та її субпідрядниками приносять великі економічні переваги всім учасникам. Проте цінові переваги, які надає головна фірма своїм партнерам щодо закупівлі у них (а не в інших фірмах за низькою ціною) окремих комплектуючих, свідчать швидше за все про неринкову поведінку, чого немає в розвинутих європейських та північноамериканських країнах. Разом з тим, низькі трансакційні витрати, які існують у межах цього вертикально інтегрованого підприємства, робили його до недавнього часу висококонкурентним у постіндустріальному світі.

Кього сюдан являє собою об’єднання великих та найбільших компаній, що формуються навколо великого траст-банку, кількох страхових, промислових, транспортних фірм, компаній, які спеціалізуються на операціях з нерухомістю та цінними паперами, універсальних торговельних компаній (сого сьося), що мають власні універмаги. Саме вони утворюють ядро елітного Президентського клубу, зайнятого розробкою загальної (середньо- та довгострокової) стратегії розвитку. З метою підтримки сталості свого об’єднання ще у 60-ті рр. ХХ ст. було введено новий принцип — взаємного володіння акціями. На цьому етапі вдалося обійти місцеве законодавство, яке забороняло більш як п’ятивідсоткове володіння акціями іншої компанії, проте обмежень щодо кього сюдан воно не мало. Внаслідок цього мали місце подальша монополізація ринку, неконкурентна та неринкова поведінка фірм, укладання внутрішніх договорів, узгодження цін тощо. Основна мета цього об’єднання ґрунтувалася на досягненні спільного благополуччя всередині угруповання. Глобалізаційні процеси виявили не тільки неринковий характер подібного утворення, а й те, що навіть тоді, коли кього сюдан і кейрецу вимагали значних інвестицій, у тому числі іноземних, можливості залучити такі не було.

На початку ХХІ ст. у двох цих моделях відбувалися значні зміни. Так, у вертикально інтегрованій структурі кейрецу розчинилися контурні основи, за яких частина субпідрядників опинилася за межами групи, а стосунки решти підприємств і головної фірми все більше нагадували характер мережевих відносин. Значні зміни відбулися й у кього сюдан. Насамперед це — злиття банків, які раніше входили до складу різних груп, об’єднання найбільших промислових та страхових компаній, координація зусиль банків та компаній, що належать до найбільших груп, з метою поглинання незалежних аналогічних структур, купівля акцій японських компаній іноземними інвесторами (прикладом може служити купівля контрольного пакету акцій «Ніссан дзидося» компанією «Рено» (Франція), а також приплив американських інвестицій до найбільших страхових компаній відповідно до цілей фінансової реформи 1997 р. «Великий вибух».

Значно розширює свої кордони автомобільна промисловість. «Міцубісі Мотор» уклала угоду з «Вольво АБ» та «Рено СА» про спільне виробництво вантажівок, вступила в альянс з «Даймлер-Крайслер». В останні роки більшість з японських фірм закривають свої заводи у своїй країні і переводять їх до Європи, США та країн АТР. Останнім часом 13 японських компаній пройшли процедуру лістингу на Нью-Йоркській фондовій біржі і ще 15 корпорацій проходять цю процедуру зараз. Ціла група компаній, серед яких «Фудзі», «Команцу» та інші розпочали продаж своїх акцій у Нью-Йорку. Наведені факти красномовно говорять про те, що Японія відкриває свою економіку, проте робить це досить обережно та поступово.

Не менш значною для Японії є проблема глобалізації ринків трудових ресурсів. За даними Фонду розвитку ООН, населення країни впродовж найближчих п’ятдесяти років матиме тенденцію до скорочення. Так, у 2025 р. кількість жителів країни становитиме 121 млн, а у 2050 р. — 105 млн (у 2000 році у цій державі проживало 127 млн). Поліпшити цю ситуацію можна було за рахунок щорічного залучення не менше 600 тис. мігрантів з інших країн. Станом на початок 2000 р. в Японії працювало 1,5 млн іноземців, що становило, за даними І. Лебедєвої, 1,23 % населення країни. Зрозуміло, що для того щоб забезпечити мінімальні темпи приросту ВВП, треба буде залучати щорічно у подальшому ще додатково 100 тис. мігрантів.

Зміна парадигми економічного розвитку такої постіндустріальної країни як Японія передбачає розроблення нової стратегії соціально-економічного розвитку держави, проблемами якої опікується національна Рада з питань економічної стратегії, в її баченні перед державою, яка перебуває у завершальній стадії трансформації економічної системи, стоять такі завдання:

-посилення довіри до ринкового механізму та проведення подальших адаптаційних до глобального конкурентного середовища реформ; відміна регламентацій;

-розроблення нових правил та встановлення контролю за їх дотриманням у таких галузях, як екологія, національна безпека, бухгалтерська звітність, інформаційна відкритість тощо;

-удосконалення системи соціальної підтримки.

2. Особливості корейської моделі розвитку

Після закінчення війни між Південною та Північною частинами Кореї на початку 1950-х рр. встановилося перемир’я, і саме з цього періоду розпочинається формування фактично двох різних за ідеологією та господарським устроєм держав — Південної Кореї (Республіка Корея) та Північної Кореї (Корейська Народно-Демократична Республіка). Перші роки реформування їх економік виявили різні підходи урядів щодо піднесення економіки, а відтак і моделі подальшого соціально-економічного розвитку. Саме з цього періоду розпочалася поляризація господарств двох Корей, при цьому в основу першої з них було покладено ринкову концепцію з жорстким державним регулюванням не тільки основних макропропорцій, а навіть випуску і реалізації продукції, в основу другої — командно-адміністративну систему, головним завданням якої була побудова соціалізму, з домінуючою ідеологією Чучхе (соціалізм з національною специфікою корейського народу). Подальший розвиток КНДР був багато в чому тотожним до сусіднього Китаю, з тією різницею, що період системних реформ та «політики відкритих дверей» у цій країні ще не наступив. Натомість економічна модель Південної Кореї являє собою хоча і подібний до Японії феномен «післявоєнного економічного дива», проте має чимало й відмінних рис.

У середині 1950-х рр. Південна Корея була однією з найбідніших азіатських країн, а згадуваний вище військовий конфлікт завдав великої шкоди її господарству. Достатньо сказати, що тодішній ВВП РК становив менше 100 дол. на душу населення за валютним курсом. Кризовий стан економіки був багато в чому зумовлений також високим приростом населення, низькою кваліфікацією робочої сили, високим рівнем безробіття, переважанням у структурі економіки екстенсивного аграрного сектору, значним дефіцитом торгового балансу. Спроби різних урядів вплинути на економічну ситуацію в країні впродовж 1955—1961 рр. виявилися марними, а неврожай 1962 р. і викликаний ним економічний занепад та інфляція виступили каталізаторами дій уряду щодо здійснення системних реформ у господарстві цієї країни. Певною мірою стали у пригоді також поради американських експертів і та фінансова допомога, що надходила із США.

Дата добавления: 2015-05-26