Пояснювальна записка 3 страница

Необхідність жорсткого державного регулювання в цей період була очевидною, а це призвело до встановлення планового механізму управління господарством. У тому ж 1962 р. в Кореї був прийнятий перший п’ятирічний план і тоді ж з’явилося Управління економічного планування, яке в 1963 р. очолив заступник прем’єр-міністра. Цей орган регулювання був визнаний головним у проведенні південно-корейської реформи і саме на його диверсифікований інституційний апарат було покладено непритаманні для ринкової системи функції контролю руху товарів і капіталу всередині країни, надходження інвестицій, іноземної допомоги тощо. Тоді ж було визначено три пріоритетні галузі, яким держава надавала всебічну підтримку і допомогу: цементна, нафтопереробна промисловість, виробництво мінеральних добрив. У середині 1960-х рр. країна визначила для себе два основні напрями розвитку господарства — стратегію імпортозаміщення та експортної орієнтації внутрішнього виробництва. У 1965 р. уряд Кореї у 2,5 раза девальвував свою національну грошову одиницю — вон, що максимально полегшило експорт країни, сприяло залученню значних інвестицій в економіку, у тому числі у вільні економічні зони, які почали створюватися у 1966 р. З кінця 1960-х рр. активно йде процес розвитку обробних галузей, а на початку 1970-х держава оголошує про три нові галузеві пріоритети розвитку національної економіки, ними стали: машинобудування, хімічна промисловість та інфраструктура. Дефіцит кваліфікованих кадрів у 1970—80-ті рр. згодом зумовив ще один пріоритет — освіту. Численні гуманітарні програми, які реалізовувалися в країні у цей період, мали на меті не тільки доведення рівня кваліфікації корейських робітників та службовців до американського чи до японського рівня, а й створення передумов для технологічного прориву на світовому ринку інновацій, максимальне стимулювання науково-прикладного вектора розвитку національної економіки.

Досить специфічною в країні була система організації бізнесу, і її характерною формою стали чеболі, які виникли наприкінці 1950-х рр. і були організовані за типом японських дзайбацу (пригадайте, чому в Японії вони були розпущені?). Відмінними рисами нового утворення стали: висока галузева диверсифікація, сімейність в управлінні, обмеження ринкового механізму регулювання (держава всебічно опікувалася діяльністю чеболей, створюючи для них пільговий податковий режим і лобіюючи їх інтереси на внутрішніх та зовнішніх ринках). Подальша концентрація та централізація капіталу, створення в складі чеболей потужних банківських систем, посилило позиції останніх, які у 1970—80-ті рр. вже являли собою потужний конгломерат виробників, торгових фірм і банків сімейного типу (родинні клани й зараз володіють майже 60 % акцій чеболей) з чіткими структурними зв’язками і високою підтримкою уряду (експортні квоти, субсидії, централізоване планування виробництва тощо). До найбільших чеболей у країні відносять «Лаккі-Голдстар» (більш відома під новою маркою «LG»), Хьонде», «Самсун», «Деу» та ін. У 1983 р. 50 провідних чеболей (чіптан — друга назва цих об’єднань) виробляли близько 25 %, а 100 — 47 % ВВП країни (В. Ломакін, 1999 р.). На них припадало близько 75 % банківських кредитів, а перші міжнародні позики (кредити), які зробили чеболі у 1960—70-ті рр. гарантувала держава, нерідко сплачуючи за них тоді, коли сам позичальник не зміг вчасно повернути гроші.

Разом з тим, важливим чинником стрімкого збагачення чеболей можна вважати жорстку експлуатацію трудящих цієї країни, що мала вияв у низькій заробітній платі робітників та службовців, великій розбіжності у рівнях доходів населення (коефіцієнт Джині у 1976 р. становив 39,0, а в 1993-му зменшився до 31,6), значній тривалості робочого часу (до середини 1980-х рр. вона становила 60 год, проте в корпорації «Деу» тривалість робочого дня становила 12 год на шестиденний тиждень. Зараз держава регламентувала робочий час на тиждень 44-ма годинами). Низькі витрати на виробництво та політика жорсткої авторитарної модернізації дозволяли підтримувати низькі світові ціни на корейські товари на регіональних, а згодом і глобальних ринках та зберігти закритим від світових товарних потоків внутрішній ринок країни. Це привело до зменшення пільгових кредитів з-за океану, а в 1970—90-ті рр. до суттєвого скорочення їх загального обсягу, у тому числі у зв’язку із відмовою Південної Кореї повністю відкрити свій ринок для американських товарів.

Значних змін зазнало сільське господарство країни, яке до початку 1970-х рр. розвивалося переважно в межах традиційної для Кореї аграрної моделі. Системних реформ цей сектор зазнав лише впродовж 1970-х рр. у рамках «Руху за нове село» (1971 р.).

З цією метою розгорнулося будівництво доріг, електрифікація сіл, вводилося централізоване водопостачання та створювалося багато інших елементів інфраструктури. Допомога мала вибірковий характер і насамперед направлялась у ті провінції, де селяни могли більш раціонально розпорядитися фінансовими ресурсами. Внаслідок цього скоротився розрив між містом і селом, зросла вартість землі, підвищилася товарність виробництва тощо.

Проведені економічні реформи вивели Південну Корею на початку 1990-х рр. у число промислових лідерів планети. У першу чергу це стосувалось високих темпів економічного зростання (впродовж 1980-х рр. щорічне зростання ВВП становило 10,4 %, у 1990-ті — 7,6 %), скорочення рівнів інфляції (з 20 % у 1980-ті до 5—6 % у 1990-ті рр.), стрімкого нарощування експорту тощо.

Велике значення для модернізації моделі економічного розвитку мало так зване «подвійне економічне зростання» 1970—80-х рр., за якого експортна орієнтація у трудомісткості галузі готувала базу для капіталомісткої промисловості, у тому числі для наукомістких виробництв. У середині 1980-х рр. Південна Корея здійснила низку ліберальних реформ, які мали на меті суттєве підвищення заробітної плати, послаблення контролю за імпортом, зменшення цінового регулювання. Держава залишила за собою макроекономічне регулювання, підтримку інновацій та проведення антимонопольної політики.

Таким чином, чинниками економічного зростання Південної Кореї у 1961—1991 рр. були:

· підтримка макроекономічної стабільності через консервативну (у ряді випадків авторитарну) грошово-кредитну та фінансову політику;

· максимальне стимулювання розвитку найбільших ТНК (чеболей);

· створення експортно-орієнтованої та імпортозаміщувальної моделі економічного розвитку та збереження на перших порах закритості внутрішнього ринку;

· специфічна митно-тарифна політика, що була орієнтована на абсолютизований захист вітчизняного товаровиробника;

· чітке позиціювання галузевих пріоритетів у відповідні періоди реформування економіки країни;

· високий рівень експлуатації робочої сили, нетиповий для більшості постіндустріальних держав;

· поєднання західної системи організації з традиційними віруваннями і уподобаннями корейського народу.

3. Проаналізувавши наведену нижче інформацію визначіть, яка країна-дракон посідає перше місце серед інших «драконів». Розглянувши дані таблиці визначіть основні відмінності між країнами-тиграми та країнами-драконами.

Гонконг (особливий район Китаю, чи Аоминь) та Тайвань нерідко розглядаються фахівцями з міжнародної економіки та китайськими економістами й політиками в складі Китайської Народної Республіки, проте рівень розвитку виробництва в них та в розташованому на південному сході Азії Сінгапурі яскраво свідчить про фактично постіндустріальну фазу еволюції цих пріоритетних для азійської та світової економіки територій, які мають високий рівень локалізації господарської діяльності на невеликій території і чітко вписуються в парадигму «регіонів — квазікорпорацій». Основними рисами, які відрізняють ці країни в глобальному конкурентному середовищі, є:

· значні відносні показники ВВП, які перевищують 20 000 дол. на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) і мають стійку тенденцію до щорічного зростання (винятком є хіба що період азійської фінансової кризи 1998—1999 рр.) в межах 5—6 %;

· постіндустріальна структура економіки, в якій частка сфери послуг перевищує 60 %, а інтенсивний характер сільського господарства, приміром на Тайвані (в цій країні на нього припадає лише 3 % ВВП), мало чим відрізняється від більшості країн-лідерів (у Гонконзі та Сінгапурі цей сектор національного господарства майже зовсім не розвинутий через відсутність придатних для цього територій);

· інноваційний характер розвитку різних секторів економіки. Країни цього мегарегіону мають провідні міжнародні позиції за значеннями індексу технологічних досягнень і посідають місця з 10-го (Сінгапур) по 24-те (Гонконг) (1999 р.). Важливим є також наявність у них світових технологічних центрів, які за шіснадцятибальною шкалою оцінюються світовими експертами в межах 7—13 балів, у тому числі:

Тайбей (Тайвань) — 13;

Хсинчу (Тайвань) — 11;

Гонконг (Гонконг) — 9;

Сінгапур (Сінгапур) — 7;

· високі позиції конкурентоспроможності національної економіки, які посилюються рік у рік. За індексом конкурентоспроможності, що зростає, Тайвань вийшов у 2004 р. на 4-те місце у світі (у 2003-му посідав 5-е), Сінгапур на 7-ме (був на 6-му), Гонконг на 21-ше (був на 24-му). За рівнем ділової конкурентоспроможності у 2004 р. ці країни посідали такі місця: Сінгапур —10-те, Гонконг — 11-те, Тайвань — 17-те;

· міцні фінансові позиції в світі та наявність одних з найбільших у глобальній економіці фондових бірж. Капіталізація однієї з них Singapur Exchange (SGX) після періоду злиття та поглинань 1990-х рр. досягла 274 млрд дол. Досить значущою у світовій економіці виступає подібна до неї фондова біржа у Гонконгу Hong Kong Exchanges and Clearing (HKE);

· значні обсяги експорту та реекспорту, які в окремі роки можуть перевищувати ВВП країн цієї групи. Найбільш типовим при цьому є зовнішня торгівля між Китаєм та Тайванем через Гонконг, що пов’язано з політичним несприйняттям урядом КНР Тайваню як окремого державного утворення, проте така система торгівлі виявилася корисною для всіх учасників міжнародного обміну товарами та послугами в АТР;

· низький рівень безробіття та висока кваліфікація робітників і службовців; велика питома вага нелегальної робочої сили;

· значне соціальне розшарування населення (порівняно високий показник коефіцієнта Джині (522) у Гонконзі у 1996 р. пояснюється значним припливом іноземців з менш вдалих регіонів ПСА та континентального Китаю).

Названі вище спільні риси і в першу чергу високий інноваційно-інвестиційний динамізм національних економік є позитивними чинниками розвитку цих держав у складній конкурентній моделі АТР. Разом з тим Сінгапур, Тайвань та Гонконг мають чимало специфічних рис свого господарства, притаманних тільки їм одним.

Тайвань є країною, яка активно використовує елементи планового ведення господарства та індикативного планування. Прийнятий у 2000 р. План Глобального розвитку логістики передбачає підвищення технологічності національної економіки, розвиток нових напрямів хай-тех, електронної торгівлі та логістики. Планується, що саме в цих галузях упродовж наступних десяти років країна може досягти світового лідерства.

Упродовж 2002—2007 рр. уряд Тайваню поступово вводитиме новий інноваційний план, метою якого стане створення «Суперництва–2008», нового суперінноваційного центру, що буде аналогічним до Силіконової долини США (Green Silicon Island).

Сучасну економіку Тайваню відрізняє досить низький рівень інфляції та безробіття, позитивне торгове сальдо, великі обсяги зарубіжних інвестицій (третє місце у світі). Ті трудомісткі галузі, з яких країна починала свою індустріалізацію у 1960—70-х рр., поступово замінюються на високотехнологічні виробництва та виводяться за межі країни. Достатньо сказати, що у 2001 р. продукція високих технологій у структурі експорту Тайваню становила 54 %. Найбільшими за ринковою капіталізацією компаніями на цьому острові станом на початку квітня 2002 р. були Taiwan Semicon (46,5 млрд дол. США) та United Micro Electronic (20 млрд), саме ці дві корпорації є лідерами виробництва продукції електроніки та електротехнічної промисловості, основної статті експорту Тайваню.

На відміну від інших держав АТР країна меншою мірою постраждала від фінансової кризи кінця 1990-х рр., тому що проводила консервативну фінансову політику та реалізовувала своєрідну підприємницьку стратегію. Сучасний Тайвань активно інвестує в промисловість Малайзії, Таїланду, Індонезії і опосередковано в Китай, останнім часом також проявляє активність щодо вкладання капіталу в економіку ряду постіндустріальних держав.

Гонконг входить до складу КНР, утворюючи особливий адміністративний район Китаю, статусу якого він набув 1 липня 1997 р., проте кінцеві процедури входження були завершені у 1999 р. Разом з тим, Гонконг буде впродовж наступних 50-ти років зберігати свою незалежність практично в усіх галузях за винятком сфери оборони та закордонних справ. Протягом останніх двадцяти років цей регіон Китаю розвивався швидкими темпами, забезпечуючи щорічне 5-відсоткове зростання ВВП. Основними секторами економіки стали: виробництво тканин, туризм, електронна промисловість, виробництво пластмас, годинників тощо. Про-те реальну сучасну структуру господарства відображає все ж таки структура зайнятості, яка напередодні азійської фінансової кризи (від якої Гонконг суттєво постраждав) мала такий вигляд:

оптова і роздрібна торгівля, ресторани та готелі — 31,9 %;

громадська сфера послуг — 9,9 %;

обробна промисловість — 9,2 %;

фінанси, страхування та торгівля нерухомістю — 13,1 %;

транспорт та комунікації — 5,7 %;

будівництво — 2,6 %;

інші галузі — 27,6 % (жовтень 1998).

Скорочення обсягів експорту під час азійської кризи і, що особливо важливо для цієї країни — реекспорту (сумарний ВВП Гонконгу за ПКС в 1999 р. становив 158,2 млрд дол., а експорт, включаючи реекспорт, — 170 млрд), викликало значні зміни в структурі зовнішньої торгівлі. Проте основними статтями імпорту Гонконгу залишилися продукти харчування, транспортне обладнання, сировина, напівфабрикати, нафта. Основними торговими партнерами зараз є Китай, США, Японія, ЄС, Південна Корея.

На початку ХХІ ст. великої шкоди економіці Гонконгу завдала епідемія атипічної пневмонії, яка суттєво скоротила обсяги експорту, мало місце також зменшення потоків іноземного туризму та зниження зовнішньої і внутрішньої фінансової активності в господарстві країни. Проте після невдалого для Гонконгу 2001 р. зростання економіки розпочалося знову вже в 2002 р. Основними чинниками подальшого розвитку цього особливого району Китаю впродовж наступних десяти років будуть:

поступове перетворення Гонконгу в ділову столицю світу, що пов’язано з диверсифікацією фінансової сфери;

відкриття юаневих рахунків у гонконзьких банках (як відомо, в країні діє своя валюта — гонконзький долар, курс якого жорстко прив’язаний до долара США), що дозволить перебрати на себе додаткове посередництво у конвертації інвестицій, що надходять в КНР;

посилення обсягів транскордонного руху товарів;

розвиток матеріально-технічного забезпечення комерційної діяльності;

суттєве збільшення обсягів туризму, який уже зараз забезпечує 3 % виробництва ВВП країни; передбачається, що суттєво має збільшитися потік відвідувачів з КНР, майбутній потенціал якої досить великий.

Прикладом постіндустріальної економіки на азійському континенті справедливо можна вважати Сінгапур, місто-країну, щорічний ВВП якої на одного жителя наближається до 30 000 дол., а за рівнями конкурентоспроможності цю державу варто відносити до країн-лідерів. У Сінгапурі створено належні умови для розвитку бізнесу, а рівень корупції є одним з найнижчих у світі. Основою сучасного виробництва Сінгапура є електронна промисловість, фінансові послуги, нафтопереробка, біотехнології, судноремонт, транспортні послуги, харчова індустрія. Проте майбутнє своєї країни уряд бачить у створенні інноваційних комплексів та індустрії знань.

Цією парадигмою передбачається, що у конкурентній моделі ХХІ ст. виділятимуться міста-держави, в яких зосереджуватимуться фінансові, людські, промислові та інформаційні ресурси. Саме вони визначатимуть економічний і соціальний прогрес майбутнього суспільства. Гонконг та Сінгапур є ілюстрацією такої квазідержавної та квазікорпораційної моделі.

Приміром, витрати на освіту в бюджеті Сінгапуру становлять щорічно не менше 20 % загальної суми видатків.

Таблиця 6.3

Основні макроекономічні показники

Країн-тигрів Південно-Східної Азії

Назва країни	ВВП на душу населення, ПКС, дол. США (2001 р.)	ІЛР, світовий ранг (2001 р.)	Питома вага бідного населення, % (1999 р.)	Зовнішня торгівля, млрд дол. (2001 р.)
експорт	імпорт
Індонезія			27,1	56,7	31,2
Малайзія			15,5	88,5	74,4
Філіппіни			36,8	33,6	31,4
Таїланд			13,1	64,2	60,2

4. На основі нижче наведеної інформації визначте чи варто розвивати подальшу співпрацю України з Сінгапуром.А також спрогнозуйте подальший розвиток співпраці з держав після робочого візиту Міністра закордонних справ України до Республіки Сінгапур.

Торговельно-економічне співробітництво

Відкриття Посольства України в Республіці Сінгапур сприяло активізації співробітництва двох країн у торговельно-економічній сфері.

З 2003 року обсяги товарообороту між Україною та Сінгапуром зросли в 2,5 рази, вперше перевищивши в 2008 році 1 млрд.дол.США (за даними сінгапурської статистики).

Розвитку торгівлі сприяли наступні заходи:

2005 р. - візит у Сінгапур першого заступника міністра економіки України (травень);

2006 р. - візит у Сінгапур Міністра економіки України (вересень), підписання Угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій; візит Міністра транспорту та зв'язку України (грудень); засновано перший від країн СНД бізнес-інкубатор;

2007 р. - візит у Сінгапур Першого віце-прем'єр-міністра, Міністра фінансів України, підписання Угоди про уникнення подвійного оподаткування; три візити у Сінгапур заступників Міністра економіки України; 1-й раунд переговорів щодо укладення Угоди про вільну торгівлю;

2008 р. - візит міжвідомчої делегації Сінгапуру в Україну для проведення 2-го раунду переговорів щодо Угоди про вільну торгівлю (червень); візит міжвідомчої делегації України на чолі з Заступником Міністра економіки України в Сінгапур для проведення третього раунду переговорів щодо Угоди про вільну торгівлю (грудень).

Активізації стосунків між діловими колами двох країн сприяли українсько-сінгапурські бізнес-форуми та семінари, що проводилися за сприяння Посольства України на щорічній основі, починаючи з 2005 року.

Традиційним експортом з України до Сінгапуру продовжує залишається продукція нафтопереробної та металургійної промисловості, а із Сінгапуру в Україну - побутова техніка, мікроелементна база та розчинна кава.

Несприятливі тенденції 2006 р. дещо загальмували позитивну динаміку обсягів українсько-сінгапурської торгівлі товарами та послугами попередніх років і привернули увагу до її недосконалої структури. Дані двосторонньої торгівлі за 2007-2008 рр. засвідчили позитивні зрушення на цьому напрямку. Зокрема, за даними сінгапурської статистики, позитивні зміни в структурі українського експорту сприяли зростанню його обсягів у 2007 р. на 39,05%, а у 2008 р. вже на 66,7%. Порівняно з 2007 роком обсяг позитивного для України сальдо торговельного балансу зріс на 72%.

У 2008 році товарообіг між Україною та Сінгапуром вперше перевищив 1 млрд.дол. США (за даними сінгапурської статистики).

Глобальна економічна криза негативно позначилася на торговельно-економічному співробітництві сторін. Дані сінгапурської статистики за 2009 рік засвідчили зменшення на 31,82% двостороннього торговельного обороту.

Зазначене, насамперед, пов'язане із зменшенням поставок у Сінгапур основного сегменту українського експорту - продукції металургійної промисловості, зокрема, сталевих виробив. Разом з тим, спостерігається певне зростання експорту в Сінгапур продукції нафтопромислового комплексу України та хімічної промисловості (сечовина, титановий окис та ін.). Протягом 2009 року в структурі українського експорту з'явились такі нові елементи як коштовні метали, меблі, горілчані вироби, керамічні вироби, побутова техніка, продукція легкої промисловості тощо.

Важливу роль у подальшому поглибленні взаємодії ділових кіл України та Сінгапуру має також зіграти практичне використання сторонами переваг Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Сінгапур про уникнення подвійного оподаткування (набула чинності 18 грудня 2009 р.), а також укладання протягом 2010 р. двосторонньої міжурядової Угоди про вільну торгівлю.

Сінгапур, місто-країну, щорічний ВВП якої на одного жителя наближається до 30 000 дол., а за рівнями конкурентоспроможності цю державу варто відносити до країн-лідерів. У Сінгапурі створено належні умови для розвитку бізнесу, а рівень корупції є одним з найнижчих у світі. Основою сучасного виробництва Сінгапура є електронна промисловість, фінансові послуги, нафтопереробка, біотехнології, судноремонт, транспортні послуги, харчова індустрія. Проте майбутнє своєї країни уряд бачить у створенні інноваційних комплексів та індустрії знань.

Цією парадигмою передбачається, що у конкурентній моделі ХХІ ст. виділятимуться міста-держави, в яких зосереджуватимуться фінансові, людські, промислові та інформаційні ресурси. Саме вони визначатимуть економічний і соціальний прогрес майбутнього суспільства. Гонконг та Сінгапур є ілюстрацією такої квазідержавної та квазікорпораційної моделі.

Приміром, витрати на освіту в бюджеті Сінгапуру становлять щорічно не менше 20 % загальної суми видатків.

Робочий візит Міністра закордонних справ України до Республіки Сінгапур.(20 січня 2010 р.)

20 січня 2010 року Міністр закордонних справ України П.Порошенко здійснив робочий візит до Республіки Сінгапур. Головна мета візиту – залучення інвестицій в Україну в 2010 році, використовуючи як суверенні інвестиційні фонди, так і приватні.

В ході візиту відбулися зустрічі Міністра з представниками бізнесових структур Республіки Сінгапур, зокрема, інвестиційної компанії „Amtel”. П.Порошенко відвідав завод сінгапурської компанії з опріснення води "Sing Spring Desalination Plant", де йому були продемонстровані сучасні технології очищення води, які можуть бути використаними у спільних українсько-сінгапурських проектах в Запорізькій, Миколаївській, Херсонській областях та у Криму.

Міністр ознайомився також з роботою Імміграційного та контрольно-пропускного управління Республіки Сінгапур (ІКПУ) в контексті можливого використання сінгапурського досвіду в розбудові надійного міграційного регулювання в Україні. Йшлося про важливість створення окремого міграційного органу та необхідні зміни законодавства.

В рамках візиту Глава зовнішньополітичного відомства України Петро Порошенко провів переговори з Міністром закордонних справ Сінгапуру Джорджем Йо. У ході зустрічі сторони обговорили перспективи розвитку двостороннього політичного діалогу, а також низку питань українсько-сінгапурського співробітництва в торговельно-економічній сфері, у т.ч. залучення сінгапурських інвестицій для виконання інфраструктурних проектів в рамках підготовки до „Євро-2012”, активізації двостороннього науково-технічного та військово-технічного співробітництва.

Сторони констатували прогрес у переговорах по підготовці Угоди про вільну торгівлю між Україною та Сінгапуром, яка може стати першою такою угодою, укладеною з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Зокрема йшлося про взаємне скасування мита на товари та послуги, обговорювалися питання процедур сертифікації та стандартизації.

Окрему увагу було приділено питанням взаємодії у протидії піратству. З боку офіційних чинників Сінгапуру заявлено про наміри направити в Україну експертів для передачі свого операційного досвіду. Сторони домовилися про координацію дій в реалізації заходів з протидії піратству в районі Африканського Рогу.

Під час обговорення питань взаємодії в рамках міжнародних організацій Міністр звернувся до сінгапурської сторони з проханням надати підтримку кандидатурі України на виборах до складу непостійних членів РБ ООН на період 2016-2017р.

Глава зовнішньополітичного відомства України запросив свого сінгапурського колегу здійснити візит в Україну в 2010 році. Запрошення було з вдячністю прийняте.

Петро Порошенко також передав запрошення відвідати Україну Міністру-наставнику Уряду Республіки Сінгапур, колишньому Прем`єр-міністру, "батьку” сінгапурського економічного дива Лі Куан Ю.

5. Проаналізуйте динаміку зовнішної торгівлі товарами між КНР та Україною за даною таблицею. Зробіть висновки про тенденції зовнішньторгівельних відносин між країнами за останні роки.

Таблиця 7.1

Зовнішня торгівля товарами між КНР та Україною

за даними Головного управління митниці КНР (млн дол. США)

Роки									2010 (січень-червень)
Товарообіг		2175,0	2488,30	3277,29	4159,83	6529,57	8660,85	5776,32
Імпорт		1246,1	1044,47	784,87	437,169	665,66	1185,60	2172,54
Експорт		928,9	1443,83	2492,43	3722,67	5863,90	7475,25	3603,78	495,6
Сальдо	- 178	- 138,5	399,36	1707,56	3285,5	5198,24	6289,65	1431,24

6. Проаналізуйте підписану спільну заяву, як результат зустрічі, між Президентом України Віктором Януковичем та Головою КНР Ху Цзіньтао у Пекіні стосовно всебічного підвищення рівня китайсько-українських відносин. Сформульйте своє бачення розвитку по цих напрямках.

Частина тексту стосовно економічних відносин додається:

“Сторони вважають, що між двома країнами існують широкі перспективи розширення співробітництва в торговельно-економічній, інфраструктурній, інвестиційній, транспортній та інших сферах. Сторони використовуватимуть можливості двостороннього співробітництва, а також Світової організації торгівлі та інших багатосторонніх інститутів для безперервного підвищення рівня взаємодії.

Сторони відзначають появу позитивних тенденцій зростання в двосторонньому торговельно-економічному співробітництві, яке подолало негативний вплив міжнародної фінансової кризи. Сторони повинні скористатися нинішнім сприятливим моментом для регулювання структури двосторонньої торгівлі та зміни моделі її зростання, докласти зусиль для збільшення обсягів торгівлі машино-технічною та високотехнологічною продукцією, упорядкувати торгівлю, побудувати сучасні логістичні та торговельні майданчики, активізувати обмін та співпрацю у сфері захисту прав інтелектуальної власності, прискорити реалізацію масштабних двосторонніх проектів з метою створення умов для здорового, стабільного та сталого розвитку китайсько-українського торговельно-економічного співробітництва.

Сторони підтвердили готовність сприяти розвитку інвестиційного співробітництва між Україною і КНР.

Сторони розширять співпрацю між Китайським комітетом сприяння міжнародній торгівлі та Торгово-промисловою палатою України, Українським союзом промисловців і підприємців, проводитимуть спільні інвестиційні форуми, виставки та ярмарки.

Сторони погодились розглянути можливість започаткування постійно діючого механізму Українсько-китайського бізнес-форуму”.

6.2 Тестові завдання для самоконтролю

1.Який відсоток у двосторонньому економічному співробітництві України та Китаю належить торгівлі:

а) до 30 % в) 50-90 %

б) 30-50 % г) більше 95 %

2.Головною причиною зменшення обсягів українського експорту до КНР у першому півріччі 2010 року є:

а) скорочення поставок продукції чорної металургії;

б) скорочення поставки продукції машинотехнічної галузі (в основному – двигуни турбореактивні);

в) скорочення поставок продукції сільськогосподарської сфери;

г) зменшення поставок продукції кольорової металургії.

3.Основною статтею імпорту в Україну з КНР в другому півріччі 2010 року є:

а) продукція хімічної промисловості;

б) товари широкого вжитку;

в) продукція машино- та приладобудівної галузі;

г) продукція автомобілебудування.

4. Зовнішній борг КНР на кінець 2009 р.становив (в млрд. дол. США):

а) до 200 в) до 400

б) до 300 г) 400 і більше

Семінарське заняття 7. Економіка країн Африки. (2 год.)

1. Загальний стан економіки країн Африки.

2. Природні ресурси в країнах Африки.

Дата добавления: 2015-05-26