Марксизм та соціологічна юриспруденція

Прагматичний інструменталізм у праві Р. Паунда

Розвиваючи тезис Холмса, згідно якого “життям права є не логіка, а досвід”, Паунд робить акцентна подоланні формалізму у практичній діяльності суддів: 1)орієнтує суддів та адміністраторів на необхідність виходу за рамки застиглих законодавчих норм у пошуках більш гнучких правових рішень, адекватних динаміки суспільства. 2)законодавство має розглядатися узагальненим передбаченням того, що роблять і як вчиняють судді при розв’язанні конкретних спорів про право.3) закон є лише вихідним матеріалом, наданим у розпорядження суддів; 4)закон набуває правове значення лише тоді, коли він витлумачений судом, а, отже, прийняв форму прецеденту. В контексті аналізу права як засобу соціального контролю Паунд обґрунтував погляд на право як на “соціальну інженерію”, т.б. сукупність засобів для досягнення бажаного результату – гармонізації соціальних інтересів.

Марксизм твердо стоїть на позиціях матеріалізму, доповнивши його запозиченою у Геґеля діалектикою. За Марксом, не свідомість чи Богстворюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.

Соціологічна юриспруденція: право – це зумовлена суспільними відносинами система юридичних норм, що впорядковують реальну поведінку суб’єктів суспільного життя.

Ознаки соціологічної юриспруденції, що визначають переваги цієї концепції права:

Визначають пріоритет суспільних відносин, що зумовлюють зміст права;

Розкривають залежність права від соціальних факторів;

Орієнтують на реалізацію права, впорядковують реальну поведінку суб’єктів суспільних відносин;

Розширюють межі нормотворення;

Охоплюють діяльнісні аспекти («живе» право);

Збільшують кількість суб’єктів нормотворення.

Ознаки соціологічної юриспруденції, що визначають недоліки цієї концепції права:

Соціальний детермінізм викликає обмеженість та однобокість розуміння права (оскільки специфіка суспільних відносин визначається конкретно-історичними умовами);

Втрачаються чіткі критерії правомірного та неправомірного;

Недооцінювання ролі спеціальних правотворчих суб’єктів;

Перевищення (абсолютизація) ролі судових та адміністративних органів у нормотворенні.

Судді не пов’язані жорстко державними приписами, особливо якщо є прогалина чи приписи застаріли. Суддя тоді може шукати норму „живого права” і на її підставі виносити рішення (таким чином обґрунтовували свободу суддівського розсуду. Звідси ж і рух „вільного права”).

Дата добавления: 2015-05-26