Управління реальними інвестиціями

Інвестиційна політика підприємства.

Інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що заключається у виборі і реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових його інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку і розширення економічного потенціалу господарської діяльності. Етапи розробки інвестиційної політики: 1) формування окремих напрямів інвестиційної діяльності підприємства у відповідності з стратегією його економічного і фінансового розвитку. Воно дозволяє визначити пріоритетні цілі і задачі цієї діяльності по окремим етапам наступного періоду. 2) дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон’юнктури інвестиційного ринку: правові умови, поточна кон’юнктура інвестиційного ринку і фактори, що її визначають, прогноз кон’юнктури в розрізі окремих сегментів ринку. 3) пошук окремих об’єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямам інвестиційної діяльності підприємства: вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі інвестиційні проекти, фінансові інструменти, розглядаються можливості і умови придбання окремих активів, проводиться експертиза відібраних об’єктів інвестування. 4) забезпечення високої ефективності інвестицій: аналіз економічної ефективності відібраних об’єктів інвестування, ранжування їх по критерію доходності. 5) забезпечення мінімізації рівня ризиків, пов’язаних з інвестиційною діяльністю. 6) забезпечення ліквідності інвестицій. 7) визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел: прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності підприємства, визначається можливість формування цих ресурсів за рахунок власних фінансових джерел, визначається доцільність залучення позикових коштів. 8) формування і оцінка інвестиційного портфелю підприємства.

Реальні інвестиції – це вкладання в основний капітал та в приріст матеріально-технічних запасів. Вони класифікуються за групами: 1) за формами власності: державні, кап. вкладення колективних підприємств, кап. вкладення населення; 2) за джерелами фінансування: централізовані, децентралізовані; 3) за призначенням: виробничі, невиробничі; 4) за адресою: галузеві, регіональні; 5) за формами відтворювання ОФ: нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переозброєння; 6) за складом витрат: на будівельно-монтажні роботи, на придбання обладнання, інструментів і проектно-дослідні роботи. Нове будівництво – це створення виробничих потужностей на нових площах за новими проектами. До нього можна також віднести будівництво філіалів, цехів, окремих виробництв, які після завершення будівництва переводяться на самостійний баланс. Розширення – це будівництво нових підприємств, цехів, окремих виробництв, які після завершення будівництва не переводяться на самостійний баланс. Реконструкція – це перебудова діючих цехів, виробництв за єдиним комплексним проектом реконструкції підприємства в цілому. Технічне переозброєння – це комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня окремих цехів, виробництв, ділянок за допомогою механізації, автоматизації виробничих процесів, впровадження прогресивної технології та ноу-хау, заміни фізично зношеного і морально застарілого обладнання. Технічне переозброєння здійснюється за окремими проектами і кошторисами на окремі види робіт і витрат. Інноваційне інвестування в нематеріальні активи: придбання готової науково-технічної продукції і інших прав, розробка нової науково-технічної продукції. Інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів: це інвестиційна операція, направлена на розширення обсягу операційних оборотних активів, які використовуються, що забезпечує тим самим необхідну пропорційність (збалансованість) в розвитку необоротних і оборотних операційних активів в результаті здійснення інвестиційної діяльності.

Дата добавления: 2015-05-29