Мова права як предмет філософсько-правового аналізу

Історичний спосіб тлумачення норми права

Історико-політичний - з'ясування змісту норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; виявлення політичних цілей і завдань, закладених законодавцем. Його ознаки: а) ґрунтується на джерелах, що перебувають за межами права, на основі оцінки суспільно-політичної обстановки, за якої була ініційована і прийнята норма права; б) враховує процес обговорення нормативно-правового акта, в якому ця норма міститься, зокрема доповідь і співдоповідь за його проектом, альтернативні проекти, публікації в пресі під час обговорення проекту, дебати, внесені виправлення, підстави їх прийняття або відхилення; в) виражається у правильній оцінці призначення норми в період її встановлення ("волі історичного законодавця"), що дає можливість визначити, як найраціональніше її застосувати в момент вирішення справи (можна по-різному реагувати на те саме діяння в умовах загострення соціально-політичної обстановки та її стабілізації тощо).

Самі по собі історико-політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати основою для прийняття юридичних рішень.

Мова права — одна з професійних мов, що виникли на основі літературної національної мови (поряд з мовами медицини, тех­ніки, мистецтва тощо). Вона містить у собі низку відносно самостійних видів: мову законодавства і підзаконних правових актів, мову правозастосовної практики, мову юридичної науки і юридичної освіти, мову юридичної журналістики та ін. Крім того, предметна специфіка галузей права визначає додаткові особливості кожної з цих підмов, які у свою чергу також підрозділяються на декілька видів – мови цивільного, кримінального, міжнародного права тощо, мови відпо­від­них видів судочинства і т.ін.

Хоча цілком очевидно, що права без мови немає і бути не може, дослідження їхньої взаємодії протягом всієї історії правової рефлексії знаходилися нібито“на периферії”, і про саму цю взаємодію згадували головним чином у зв’язку з розробками техніки і методики складання та тлумачення правових текстів (словесне, філологічне або граматичне тлумачення).

Однак дослідження мови права може і повинно мати більш широкий міждисциплінарний характер. У ньому необхідним є залучення принципів, методів і результатів психології, соціолінгвістики, соціології права, історії і теорії права, історії юриспруденції, риторики та інших наук. Але конкретно технологічні розробки всіх цих наук мають певні теоретичні обмеження "згори", за якими починається сфера філософського аналізу, зокрема логіки і семіотики права.

Отже, вже внаслідок комплексності юрислингвістичного напрямку воно має бути включено в більш загальну дослідницьку програму розробки філософської юрислінгвістики та її складової частини - юридичної семіотики як метаюрислінгвістики. Проте у швидко зростаючому масиві публікацій з юридичної лінгвістики практично відсутні спроби філософського осмислення їхнього предмета. У роботах з філософії права як російських і українських (С.С. Алексєєв, О.А. Бандура, О.Б. Венгеров, К.К. Жоль, Д.А. Керімов, С.І. Максимов, О.І. Овчинніков, Л.В. Петрова, В.М. Розін, С.С. Сливка, Ю.В. Тихонравов та ін.), так і західних авторів (С.П. Сінха, Е.Х. Леві, Р. Ціппеліус) питання мови права в кращому разі тільки згадуються в зв'язку з загальними питаннями розвитку правового мислення.

Дата добавления: 2015-05-26