Основні концептуальні підходи до розуміння влади

Герменевтика в структурі судового слідства

Під час допиту в кримінальному розслідуванні або в судовому слідстві, коли відбувається безпосереднє усне спілкування, найвитонченіша гра і балансування смислами у правовій інтерпретації дій суб’єкта стає основною формою здійснення цих юридичних процедур.

Тобто ефективність регулятивних механізмів права залежить від пізнавальної насиченості у формі герменевтичним процесів.

Головним у слідстві стає інтерпретація, в судовому процесі – переконання сторін, а не виявлення дійсних обставин справи, які використовуються тільки як матеріал інтерпретації

Сам характер запитання на допиті вже своєю структурою і напрямом значною мірою визначає особливості відповіді. Правильно поставлене запитання вже містить у собі половину відповіді.

В акті тлумачення ми отримуємо мікросхему “всього суб’єкта, яким він є ”, і в цьому розумінні тлумачення завжди екзистенціонально насичене.

Інша річ, що реалізується ця екзистенціонально природа через мовну форму – так, під час допиту свідок говорить іншою, більш вишуканою мовою, прагнучи позитивно вплинути на слідчого.

Отже, людський фактор, здатність використовувати правила риторики і закономірності психологічного маніпулювання більш визначають характер судового рішення, ніж отримана внаслідок слідства істина, котра, отже, постає не як об’єктивна істина, а як специфічна форма конструювання правової реальності.

2. Судовий процес постає як специфічна форма конструювання правової реальності з матеріалу двох неадекватних версій подій, які намагаються відстояти протилежні сторони.

Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових. Інколи цю концепцію називають легітимістською (лат. legitimus — законний). Вона виходить з того, що закон виступає і як правовий, і як моральний чинник, який має юридичну силу. Глибокі історичні корені цієї обставини породили легітимізм як політичну концепцію, головна ідея якої полягає в абсолютизації правових норм влади. Як політична доктрина вчення постало в IX—III ст. до н. е. за існування абсолютної монархії.

Органістична концепція. Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що визначають загальносуспільні функції влади, які применшують або ігнорують її класовий характер. Наприклад, за структурно - функціоналістською теорією влада — це особливий вид відносин між управляючими і підлеглими. Роль особи в політичній системі чітко визначена: підтримка існуючої суспільної системи.

У річищі органістичної концепції влади перебуває й елітна теорія влади.

Суб'єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин — біхевіористська теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у сфері владних відносин, а прагнення до влади проголошує домінуючою рисою людської поведінки і свідомості. Владу тлумачить і як мету, і як засіб.

Індивідуалістично-соціологічна концепція. Її прихильники розглядають владу як гру інтересів — особистих суперечностей між свободою одних та її обмеженнями щодо інших. Цю “гру” забезпечують угоди, переговори. Її успіх залежить від здібностей, волі, гнучкості суб'єктів, правил “політичної гри” тощо.

Марксистська концепція влади. Беручи за основу передусім економічні інтереси, що визначають зміст і форму реалізації класових інтересів, вона тлумачить політичну владу як панування певного класу. За Марксом, той клас, який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, що захищає його ж інтереси.

Дата добавления: 2015-05-26