Фондова концепція системи фінансового права

Найбільш яскравим та послідовним прихильником фондової концепції системи фінансового права у пострадянській науці фінансового права є О.І. Худяков. Він резонно зауважує, що «серед чисельних робіт з фінансового права не знайти і двох, автори яких дотримувалися б однакового переліку. Тобто, питання про склад особливої частини фінансового права належить до числа спірних»[32]. Однією з головних причин даного явища на думку О.І.Худякова, є той факт, що при побудові даної системи порушується «один з головних методологічних принципів систематизації, згідно якого групування явищ при вибудові класифікаційного ряду повинно здійснюватись на основі єдиного класифікаційного критерію. Тут же правові інститути сформовані за найрізноманітнішими критеріями. Так, одні з них виділені за ознакою наявності відповідного фонду грошових коштів (бюджетне право, позабюджетні грошові фонди, фінанси державних підприємств), в основу інших покладена характеристика руху грошових коштів у якості доходу чи видатків (державні доходи, державні видатки), критерієм третіх виступає метод фінансової діяльності (податкове право, державний кредит), четверті відображають вид підприємницької діяльності (страхування, банківське кредитування), п’яті – умови руху коштів та обігу валюти (грошовий обіг і розрахунки, валютне регулювання)… Внаслідок такого невпорядкованого використання системоутворюючих критеріїв самої системи як такої немає взагалі, виникають чисельні неув’язки, нашарування і дублювання, коли неможливо визначити, предметом якого правового інституту виступає те чи інше суспільне відношення»[33].

Сам О.І. Худяков вище зазначеної методологічної помилки при класифікації інститутів особливої частини фінансового права не робить – він дотримується єдиного критерію для усіх груп споріднених норм – наявності відповідного публічного грошового фонду. Однак виділити інститути Особливої частини фінансового права та з’ясувати їх систему даний критерій не допоміг О.І. Худякову – у підручнику з Особливої частини фінансового права він виділяє не інститути як її складові, а розділи, не зазначаючи при цьому, тотожні дані поняття чи ні, а якщо ні, то як вони співвідносяться між собою. На нашу думку, дана проблема зумовлена тим, що, аби запобігти одній методологічній помилці – перемішуванні критеріїв виділення та систематизації фінансово-правових інститутів, О.І. Худяков допустив не менш глибоку іншу методологічну помилку – обрав для виділення та систематизації інститутів особливої частини фінансового права не іманентний фінансовому праву критерій, взагалі не правовий критерій, а зовнішній по відношенню до фінансового права фактор – фонд публічних фінансових ресурсів.

Підхід О.І. Худякова до розуміння критеріїв виділення інститутів фінансового права поділяє також А.А. Мамедов, який досліджує інститути державного обов’язкового страхування в постсоціалістичних суспільствах. Зокрема, він дійшов висновку, що страхування є одним з методів формування централізованого страхового фонду для відшкодування за рахунок страхових внесків втрат в народному господарстві від стихійних бід і нещасних випадків, а також для виплат відповідних сум у зв’язку з настанням певних подій, пов’язаних з життям і працездатністю застрахованих. «Визначальна роль страхового фонду, - на його думку, - може вважатися загальноприйнятою» [34] у виділенні інституту державного обов’язкового страхування.

Прихильником фондової концепції фінансово-правового інституту є також Г.Ф.Ручкіна. Зокрема, досліджуючи фінансово-правове регулювання підприємницької діяльності вона виділяє у даній сфері наступні юридично виокремлені фінансові ресурси (фонди): статутний фонд; фонд нагромадження і споживання; різноманітні резервні фонди; інвестиційний фонд; валютний фонд; інші фонди [35]. У своїй докторській дисертації вона взагалі прийшла до несподіваного і, на нашу думку, хибного висновку, що інститутом фінансової системи держави «є не тільки фінанси державних і муніципальних унітарних підприємств, але й фінанси інших комерційних організацій, що функціонують на праві приватної власності»[36].

В українській науці пострадянського періоду найяскравішим та найпослідовнішим представником фондової концепції фінансово-правового інституту є, на нашу думку, відомий теоретик фінансового права А.А. Нечай. Досліджуючи проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків, вона прийшла до висновку про те, що «Сучасна система публічних фінансів в Україні включає такі ланки: 1) публічні фінанси держави – складаються із суспільних відносин, які виникають з приводу утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів держави; 2) публічні фінанси органів місцевого самоврядування – складаються із суспільних відносин, які виникають з приводу утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів органів місцевого самоврядування всіх видів; 3) публічні фінанси суспільного (соціального) призначення – складаються із суспільних відносин, які виникають з приводу утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів, за рахунок яких задовольняються суспільні (соціальні) інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування, та які не є державною чи комунальною власністю»[37]. Причому «матеріальною основою системи публічних фінансів», наголошує А.А.Нечай, є «публічні фонди коштів» [38].

А.А. Нечай переконливо показала, що поява в Україні на сучасному етапі публічних накопичувальних фондів коштів розширила та збагатила предмет фінансового права новими фінансово-правовими інститутами. Однак найвагоміший теоретичний здобуток А.А.Нечай, на нашу думку, полягає навіть не у цьому – вона після тривалої історичної перерви повернула у фінансово-правову теорію основоположну суспільствознавчу категорію «інтерес»[39], яка може стати методологічним ключем для перегляду найфундаментальніших засад теорії фінансового права. Цей момент не пройшов повз увагу і деяких інших вчених юристів-фінансистів. Зокрема, Е.Д.Соколова небезпідставно зауважила: «Визначаючи публічні фінанси, А.А.Нечай враховує не стільки форму власності на доходи грошових коштів, скільки характер інтересу, що задовольняється за рахунок даного фонду»[40].

Дата добавления: 2015-05-31