Інституційна концепція системи фінансового права

Найяскравішим та найпослідовнішим представником інституційної концепції фінансово-правових інститутів у пострадянській науці фінансового права є, на нашу думку, М.В.Карасева. Критерієм виділення фінансово-правових інститутів вона вважає предмет правового регулювання, тобто, відповідні суспільні відносини [41].

Критерій утворення інститутів фінансового права, запропонований О.І.Худяковим, а саме, що кожен окремо взятий фонд публічних фінансових ресурсів утворює самостійний інститут фінансового права, М.В.Карасева спростовує. Вона, зокрема, відзначає, що «фінансово-правовий інститут державних позабюджетних фондів», який з’явився у системі фінансового права нещодавно у зв’язку з утворенням у фінансовій системі РФ державних позабюджетних фондів та їх правовим регулюванням - Пенсійного фонду РФ, Фонду соціального страхування РФ, Федерального і територіального фонду обов’язкового медичного страхування – забезпечує правовий супровід декількох фондів відразу. З іншого боку, фінансово-правовий інститут фінансів державних і муніципальних унітарних підприємств, як вважає М.В.Карасева, є комплексним і включає норми, які одночасно належать до інших фінансово-правових інститутів (підгалузей), як, наприклад, податкове право[42]. Таким чином, резюмує М.В.Карасева, окремі інститути фінансового права детермінуються багатьма фондами публічних фінансових ресурсів одночасно і в той же час окремі фонди публічних фінансових ресурсів призводять з неминучістю до появи відразу декількох фінансово-правових інститутів. М.В.Карасева також не наводить вичерпного переліку фінансово-правових інститутів.

Ю.О.Крохіна фінансово-правові інститути кваліфікує, як «комплекси однорідних норм фінансового права, які регулюють визначені групи суспільних відносин, що складають його предмет»[43]. Система фінансового права, зазначає вона далі, «базується на логічному, послідовному поділі норм фінансового права і їх об’єднанні в однорідні правові комплекси (інститути) з врахуванням змісту і характеру відносин, що регулюються ними у сфері фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування»[44].

Інституційну концепцію фінансово-правового інституту поділяє також переважна більшість провідних українських вчених юристів-фінансистів: Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко, О.П. Орлюк, Н.Ю. Пришва, Л.А. Савченко, Є.О. Алісов, І.Б. Заверуха та ряд інших[45]. Так, Л.К.Воронова послідовно дотримується думки, що «система фінансового права побудована на підставі об’єктивно існуючих фінансових відносин». «Особлива частина фінансового права, – продовжує вона, – поділяється на розділи або підрозділи, які складаються з фінансово-правових інститутів і субінститутів, у яких згруповані норми, що регулюють відносини в галузі: державного і місцевого бюджетів; державних і муніципальних позабюджетних цільових фондів; державних і муніципальних доходів; державного і муніципального кредиту; державного і муніципального боргу; обов’язкового страхування; державних і муніципальних видатків; валютного контролю; грошової емісії та грошового обігу»[46].

Загалом інституційної концепції фінансово-правових інститутів дотримується і Л.А. Савченко. Вона чітко заявляє, що «Виділення в самій галузі права правових інститутів базується на тому ж критерії, що і при поділі системи права на галузі права, тобто в основу поділу тут також покладено предмет правового регулювання»[47]. Однак автор цим судженням не обмежується, а збагатила даний підхід рядом нетрадиційних, надзвичайно важливих з огляду на постсоціалістичні тенденції розвитку права як суспільного феномену та теорії права методологічних міркувань.

Зокрема, вона зазначає, що «Основною підставою для відокремлення тих чи інших споріднених правових норм в інститут права є забезпечення останнім самостійного постійного впливу на певну ділянку відносин»[48]. А це уже не зовнішній, а внутрішній, правовий критерій об’єднання правових норм в інститут права. Про те, що це не описка, а свідома позиція Л.А. Савченко, свідчить наступне положення її монографії: «Головна функція* правового інституту полягає в тому, щоб у межах своєї ділянки суспільних відносин забезпечити єдине, відносно закінчене регулювання. А це, у свою чергу, означає, що правовий інститут повинен володіти повним «комплексом» норм, за допомогою яких можна охопити всі суттєві моменти регулювання відповідної ділянки» [49].

Спільним знаменником для більшості із вище наведених підходів українських вчених юристів-фінансистів, що дотримуються інституційної концепції фінансово-правового інституту, є повторення в кардинально інших історичних умовах наукових аргументів, сформульованих ще радянськими теоретиками фінансового права, схильність до економічного детермінізму, пошуків зовнішніх відносно фінансового права системоутворюючих факторів та недооцінка ролі власне фінансового права, яка в пострадянському суспільстві істотно змінилась і зміниться ще більше. Цей підхід, на нашу думку, не є перспективним та плідним для вироблення якісно нових теоретичних знань про системоутворюючі фактори у фінансовому праві та правових, іманентних критеріїв виділення фінансово-правових інститутів.

Дата добавления: 2015-05-31