Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Розділ V

Злочини, що передбачені розділом IV Особливої частини КК¹, по­сягають на статеву свободу та статеву недоторканість особи (зґвалту­вання, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок, статеві зноси­ни з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповно­літніх).

Зґвалтування (ст. 152 КК). У законі цей злочин визначено як стате­ві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його засто­сування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Безпосереднім об 'єктом зґвалтування є суспільні відносини, що забезпечують статеву свободу, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості або перебувала в стані безпорадності, — її статеву недоторканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні її антигромадський спосіб життя, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за зґвалтування (подружні стосун­ки, наявність попереднього добровільного статевого зв'язку тощо), не виключають, за доведеності ознак складу цього злочину, відпо­відальності за ст. 152 КК.

За змістом ст. 152 КК потерпілим при зґвалтуванні може бути осо­ба як жіночої, так і чоловічої статі. У першому випадку безпосереднім виконавцем злочину повинен бути чоловік, а потерпілою — жінка, у другому, навпаки, виконавець — жінка, а потерпілий — чоловік. Співвиконавцем може бути будь-яка особа.

З об 'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або

¹ Роз'яснення щодо застосування законодавства про кримінальну відповідальність за злочини, передбачені цим розділом, надані в постанові Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 2008 р. № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» // Вісн. Верхов. Суду України. -2008. -№7(95). -С. 1-8.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Склад злочи­ну — формальний.

Статеві зносини при зґвалтуванні — це природні статеві зносини між особами різної статі, що відбуваються всупереч волі потерпілої особи. Унаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадно­го стану, коли потерпіла особа не здатна чинити опір, така воля ігно­рується. Для відповідальності за ст. 152 КК достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б одним із зазначених у законі спосо­бів: 1) застосуванням фізичного насильства, 2) погрозою застосування такого насильства або 3) використанням безпорадного стану потерпілої особи. Звертаючи увагу на дії, якими супроводжується зґвалтування, Пленум Верховного Суду України в постанові від ЗО травня 2008 р. № 5 підкреслює: «перелік неправомірних дій, якими обумовлюється факт зґвалтування, є вичерпним»¹. Тому одне лише домагання на вступ у статевий зв'язок, наприклад шляхом настирливих пропозицій, не утворює складу цього злочину². Не є зґвалтуванням і випадки, коли особа вступає у статевий зв'язок, застосовуючи обман або зловживан­ня довірою (освідчення у коханні, завідомо неправдива обіцянка уклас­ти шлюб, сплатити за сексуальну послугу тощо).

Заманювання потерпілої особи у зручне місце, придбання нарко­тиків для приведення її у безпорадний стан, створення групи та інше умисне створення умов для вчинення зґвалтування утворюють готу­вання до цього злочину. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не зале­жать від волі винного, утворюють замах на зґвалтування (наприклад, спроба подолати опір потерпілої особи шляхом застосування фізично­го насильства, зв'язування, зривання одягу, погрози негайної фізичної розправи).

З моменту початку статевих зносин зґвалтування вважається за­кінченим злочином. Для визнання зґвалтування закінченим злочином не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у фізіологіч­ному розумінні. Не є обов'язковими при статевих зносинах дефлорація або еякуляція.

¹ Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 7 (95). -СІ.

Кримінальне право України: Особлива частина [Текст]: підручник / за ред. М. І. Ба-жанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К., 2004. - С. 87 (автор розділу V «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» — проф. М. І. Бажанов).

Розділ V

Фізичне насильство як ознака об'єктивної сторони зґвалтування — це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або насиль­ство, застосоване для упередження очікуваного опору, який обумовле­ний небажанням вступити із ґвалтівником у статевий зв'язок. Фізич­не насильство має бути здатним перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір потерпілої особи. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб подолати опір. Він може на­магатися зв'язати особу, проти якої здійснює фізичні дії, завдавати по­боїв, заподіювати тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, здав­лювати горло руками або накинутою на шию петлею тощо. Різновидом фізичного насильства Пленум Верховного Суду України вважає також випадки уведення в організм потерпілої особи проти її волі та з метою зґвалтування алкоголю, наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин для приведення її у безпорадний стан.

Застосування фізичного насильства і спричинення внаслідок цього певної шкоди здоров'ю потерпілої особи є складовим елементом об'єктивної сторони зґвалтування, що треба враховувати при кваліфі­кації цього злочину за ст. 152 КК. Так, заподіяння потерпілій особі при зґвалтуванні чи замаху на його вчинення умисного легкого тілесного ушкодження охоплюється відповідною частиною ст. 152 КК і додатко­вої кваліфікації за ст. 125 КК не потребує. Що стосується поєднання зґвалтування із заподіянням потерпілій особі умисного середньої тяж­кості тілесного ушкодження, то такі випадки Пленум Верховного Суду України рекомендує кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбаче­них відповідною частиною ст. 122 ККта відповідною частиною ст. 152 КК (абз. 2 п. З зазначеної постанови).

Зґвалтування може супроводжуватися спричиненням потерпілій особі також тяжких тілесних ушкоджень. Залежно від їх видів дії ґвал­тівника кваліфікуються по-різному. Так, якщо при зґвалтуванні було нанесено тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазна­чені в ст. 121 КК, то його дії кваліфікуються за ч. 4 ст. 152 КК за озна­кою спричинення особливо тяжких наслідків. Якщо дії ґвалтівника були поєднані із заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя в момент його заподіяння, то зґвалтування не вважається таким, що спричинило особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупніс­тю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 121 і 152 КК. Заподіяння при зґвалтуванні тяжкого тілесного ушкодження, що

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

спричинило смерть потерпілої особи, слід розглядати як настання осо­бливо тяжких наслідків, передбачених ч. 4 ст. 152 КК, і тому додатко­ва кваліфікація за ч. 2 ст. 121 КК у таких випадках не потрібна.

Дії ґвалтівника, який в процесі зґвалтування чи одразу ж після нього вчинив умисне вбивство потерпілої особи, потрібно кваліфіку­вати за сукупністю злочинів: за п. 10 ч. 2 ст. 115 та за ч. 4 ст. 152 КК, як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки.

Якщо при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин смерть потерпілої особи настає внаслідок її власних дій (наприклад, особа вистрибнула з вікна багатоповерхового будинку або із транспортного засобу під час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), дії ґвалтівника охоплюються ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребують.

Погроза застосуванням фізичного насильства як спосіб вчинення діяння являє собою різного роду залякування, які адресовані потерпі­лій особі стосовно застосування до неї і (або) до іншої людини, доля якої цій особі не байдужа (родича, близької особи), для того щоб по­долати чи упередити її опір. Наприклад, звернення до жінки з вимогою вступити в статевий зв'язок, що супроводжується погрозою вбити маленьку дитину, яка знаходиться поруч з нею. Таке залякування може полягати у висловлюваннях, жестах, демонстрації зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, або таких, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інших діях.

У статті 152 КК при окресленні зґвалтування погрозу застосування фізичного насильства поставлено в один ряд із застосуванням фізич­ного насильства, отже, ця погроза за своєю небезпечністю визнається законодавцем як рівнозначна фізичному насильству. Погроза застосу­ванням фізичного насильства повинна бути безпосередньою, сприй­матися потерпілою особою як реальна, у неї має скластися враження, що у разі протидії ґвалтівнику або невиконання його вимог погроза буде негайно реалізована. Цей характер погрози і можливість її не­гайного виконання ставлять потерпілу особу в безвихідь, змушують поступитися загрозливим вимогам ґвалтівника. Унаслідок такого на­сильства воля потерпілої особи практично паралізується. Звертаючи увагу на цю обставину, Пленум Верховного Суду України зазначає, що погроза може сприйматися як реальна, виходячи з часу, місця та об­становки, що склалася: оточення групою осіб, глухе і безлюдне місце,

Розділ V

нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статеві зносини тощо.

Відповідальність за ст. 152 КК настає незалежно від того, чи мав ґвалтівник намір дійсно реалізувати погрозу або розраховував лише таким чином вплинути на потерпілу особу, щоб паралізувати її волю, упередити можливий опір та вступити у статевий зв'язок.

Інші види погроз, зміст яких не передбачав застосування фізично­го насильства до потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, по­гроза знищити або пошкодити майно потерпілої особи чи близьких їй осіб, родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність), не дають підстав розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини як зґвалтування (абз. З п. 4 зазначеної постанови).

Погроза вчинити вбивство, яка була виконана з метою подолання чи упередження опору потерпілої особи, охоплюється диспозицією ст. 152 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 129 КК.

Звертаючи увагу на вчинення зґвалтування з використанням без­порадного стану потерпілої особи, Пленум Верховного Суду України зазначив: «Стан потерпілої особи слід визнавати безпорадним, коли вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад, розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з ін­ших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір» (абз. 1 п. 5 зазначеної постанови).

Розрізняють два види безпорадного стану: 1) психічну безпорад­ність і 2) фізичну безпорадність.

У разі психічної безпорадності потерпіла особа не усвідомлює характер і значення вчинюваних з нею дій. Про психічну безпорадність свідчать:

а) психічна хвороба, за наявності якої потерпіла особа не усвідом­
лює свої дії (бездіяльність) і (або) не може керувати ними;

б) непритомний стан (непритомність, що виникла, наприклад, уна­
слідок хвороби);

в) малоліття потерпілої особи.

При фізичній безпорадності потерпіла особа усвідомлює характер та значення вчинюваних з нею дій, але не може чинити опір ґвалтівнику. Такий стан може бути викликаний фізичними вадами потерпілої особи (наприклад, відсутність рук, ніг, сліпота і т. ін.), її похилим віком або хворобою, що не є психічною, наприклад пов'язаною з високою темпе­ратурою, виснаженістю організму, перенесеною операцією тощо.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

При зґвалтуванні з використанням фізичної безпорадності потерпі­лої особи опір останньої відсутній. Відсутність опору має бути наслідком об'єктивних причин, які використовуються ґвалтівником, а не згоди особи на статеві зносини. У тих випадках, коли особа, незважаючи на важкий фізичний стан, здатна чинити опір і чинить його, дії ґвалтівника кваліфікуються як вчинені із використанням насильства.

Особливу увагу слід приділити оцінці випадків безпорадного стану, який може виникнути внаслідок сп'яніння або дії на організм людини певних речовин. Звертаючи увагу на такі випадки, Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 5 зазначає: «Вирішуючи питання про те, чи є стан потерпілої особи безпорадним внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильноді­ючих речовин, судам слід виходити з того, що безпорадним у цих ви­падках можна визнавати лише такий стан, який позбавляв потерпілу особу можливості розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій або чинити винній особі опір. При цьому не має значення, чи винна особа привела потерпілу особу у такий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала у безпорадному стані незалежно від дій винної особи».

Суб'єктивна сторона. Вина — прямий умисел. Суб'єкт злочину усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує без­порадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини, і бажає цього. Мотивом зґвалтування є переважно прагнення задо­вольнити статеву пристрасть¹.

Суб 'єкт зґвалтування. Безпосереднім фізичним виконавцем зло­чину може бути будь-яка осудна особа (як чоловік, так і жінка), проти­лежної з потерпілою особою статі і яка досягла 14-річного віку.

За своєю об'єктивною стороною зґвалтування — це злочин, що має складене діяння, тому його виконавцем (співвиконавцем) визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне або психічне насиль­ство з метою примусити її вступити у статеві зносини з безпосереднім насильником. У таких випадках стать виконавця злочину (щодо по­терпілої особи) значення не має.

У частині 2 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалту­вання, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 КК.

¹ Кримінальне право України: Особлива частина [Текст]: підручник / за ред. М. І. Бажа-нова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К.; X., 2001. - С. 85 (автор - проф. М. І. Бажанов).

Розділ V

Зґвалтування вважається повторним, якщо йому передувало вчи­нене цією ж особою діяння, яке вказане у частинах 1-4 ст. 152 КК. Для визнання зґвалтування повторним не мають значення стадії вчинених винною особою злочинів, вчинення їх одноособово чи у співучасті, наявність чи відсутність факту засудження винної особи за раніше вчинений злочин (злочини). Ознака повторності виключається, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної від­повідальності, або якщо судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято у встановленому законом порядку, або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнен­ня до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Ха­рактеризуючи цю ознаку, Пленум Верховного Суду України звернув увагу на випадки кваліфікації зґвалтувань, вчинених повторно. У пунк­ті 6 його постанови зазначено, що відповідно до вимог ст. 33 Загальної частини КК при вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152 КК, дії винної особи на­лежить кваліфікувати за сукупністю вчинених злочинів. Це правило застосовується і тоді, коли перший злочин було вчинено без обтяжую­чих обставин, а другий кваліфікується за ч. 2 ст. 152 КК за ознакою його повторності. Таким же чином слід кваліфікувати і дії винної осо­би, якщо вчинені нею злочини мали різні стадії, а також коли один із злочинів вона вчинила одноособово чи як виконавець (співвиконавець), а при вчиненні іншого була організатором, підбурювачем або пособ-ником.

Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному ви­падку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Разом із тим озна­ка повторності виключається, якщо при вчиненні одного зґвалтування винна особа вступила з однією й тією самою потерпілою особою в ста­теві зносини два або більше разів, тобто за наявності ознак продовжу­ваного зґвалтування. В останньому випадку потерпіла особа продовжує перебувати під впливом психічної або фізичної дії, її воля пригнічена ще до перших статевих зносин.

Зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 КК, є спеціальним видом повторності та окремою обставиною, що обтяжує кримінальну відпо­відальність.

У разі вчинення зґвалтування особою, яка раніше вчиняла будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 КК, за який вона

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

не була засуджена, її дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: за ч. 2 (або частинами 3 чи 4, якщо є інші більш небезпечні обтяжу­ючі обставини) ст. 152 та відповідною частиною статей 153, 154 або 155 КК.

У частині 3 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалту­вання, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи не­повнолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає: вчинення зло­чину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14 років, та узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою. Як було зазначено, виконавцем зґвалтування є як особа, що безпосередньо здійснює статевий акт з потерпілою особою, так і та, яка застосовує фізичне насильство або погрози, тобто є спів-виконавцем. Дії останніх слід кваліфікувати також за ч. З ст. 152 КК за обставиною, що обтяжує відповідальність, — «вчинене групою осіб», без посилання на ст. 27 КК.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо декількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні, діючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

У разі, коли із групи осіб, які вчинили зґвалтування, лише одна особа має необхідні для кримінальної відповідальності ознаки суб'єкта злочину, а решта осіб внаслідок неосудності або у зв'язку з недосяг-ненням віку, з якого може настати кримінальна відповідальність, не мо­жуть бути суб'єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб (абз. 5 п. 9 зазначеної постанови).

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчи­нюється щодо потерпілих осіб у віці від 14 до 18 років. Для відпові­дальності необхідно встановити, що ґвалтівник достовірно знав або припускав, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або повинен був і міг це усвідомлювати. Якщо ж винний у вчиненні зґвалтування сумлінно помилявся щодо фактичного віку по­терпшої особи, тобто за всіма обставинами справи вважав, що вона досягла повноліття, то він не може бути притягнутий за ч. З ст. 152 КК на підставі цієї обтяжуючої обставини.

^{4 К}Р^им'"шьне право України. Особлива частина 97

Дата добавления: 2015-05-31