Суб’єкти ринку праці та їх функції

Проблема зайнятості населення в умовах становлення і розвитку ринкових відносин є актуальною. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій, для допомоги безробітним громадянам у пошуках роботи та працевлаштуванні на всій території України створюються біржі праці, або служби чи центри зайнятості.

Біржі праці виникли в першій половині XIX ст., так, на сьогодні в США налічують близько 2000 бірж праці. У західних країнах існують ще й платні агенції, які виконують посередницькі функції щодо працевлаштування окремих категорій працівників (учителів, сільськогосподарських працівників), посередницькі бюро при профспілках, молодіжних організаціях тощо. У колишньому СРСР біржа праці існувала в 20-ті роки. Однак з ліквідацією безробіття біржі праці в 1930 р. було ліквідовано.

У класичному розумінні біржа праці, це установа, яка здійснює посередництво між найманими працівниками і підприємцями при укладенні угоди купівлі-продажу робочої сили. Біржа праці виконує посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають змінити місце роботи, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про спеціалістів, які потрібні на ринку праці. Біржа праці веде облік безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю. Для цього узагальнюється інформація про наявність робочих місць, організовується підготовка спеціалістів тощо.

На ринку праці її представлено закладами, які виступають посередниками між робітниками й підприємцями в разі трудового найму. В сучасних умовах біржі праці, як правило, є державними і підпорядковані міністерствам праці. Через них держава впливає на ринок праці з урахуванням інтересів підприємців.

Основні функції біржі праці:

- працевлаштування безробітних;

- сприяння швидкому переміщенню робочої сили всіх бажаючих змінити роботу;

- вивчення кон’юнктури робочої сили і надання інформації про неї;

- професійна орієнтація молоді;

- облік безробітних і виплата їм допомоги (в деяких країнах);

- перекваліфікація працівників;

- впровадження державної програми щодо зменшення безробіття.

У країнах ринкової економіки направлення на роботу, видані біржею праці, не є обов’язковими для підприємців, оскільки вони мають право найму робітників через власні відділи кадрів, що відповідають їхнім вимогам.

А тому в Україні, для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості України, створена в грудні 1990 року, є, практично, ровесницею незалежної України. За цей час відбулася трансформація системи соціального забезпечення від безробіття у систему загальнообов’язкового державного соціального страхування від безробіття.

Реалізація активної політики на ринку праці, сучасні методи інформування населення про попит і пропозицію робочої сили та реальні інвестиції в людський капітал дозволили суттєво скоротити реальне безробіття, збільшити обсяг та рівень зайнятості серед економічно активного населення.

Щорічно зростає чисельність незайнятих громадян, які користуються послугами Державної служби зайнятості України: якщо у 1995 році це був кожен десятий з числа реально безробітних громадян (визначення за методологією Міжнародної організації праці), то в 2001 році – кожен другий; а в 2006 році – дві третини реальних безробітних.

За понад 15 років роботи: послугами державної служби зайнятості України скористалося близько 19 млн. незайнятих громадян та 12,7 млн. працюючих, які бажали змінити місце роботи, студенти, пенсіонери; 8,2 млн. незайнятих громадян отримали роботу; 1,3 млн. безробітних пройшли професійне навчання за 568 професіями і спеціальностями; 2,7 млн. незайнятих громадян було залучено до громадських робіт.

Державна служба зайнятості постійно працює над розробленням та впровадженням сучасних інформаційних технологій, які вважаються передовим, єдиним такого масштабу напрацюванням у соціальній сфері. Робота за Єдиною технологією обслуговування незайнятого населення (ЄТОНН) дозволила суттєво скоротити пошук роботи безробітними та підбір фахівців роботодавцями.

Взаємовигідна співпраця з роботодавцями є одним з пріоритетів у діяльності державної служби зайнятості. Якість підбору претендентів на вільні робочі місця та зростання зайнятості в цілому безпосередньо залежать від наявності інформації про вакансії, яку роботодавці надають службі зайнятості. Так, у січні-липні 2006 року державній службі зайнятості роботодавцями було надано 1,5 млн. вакансій. Середня тривалість укомплектування вакансій становить 14 днів.

Сучасні можливості служби зайнятості викликають постійну зацікавленість роботодавців у співпраці – зокрема, надання дотацій для працевлаштування безробітних, у т.ч. з числа осіб, неконкурентоспроможних на ринку праці; організація професійного навчання, підвищення кваліфікації необхідних спеціалістів, у т.ч. на робочих місцях; допомога в організації оплачуваних громадських і сезонних робіт тощо.

Державна служба зайнятості України є 92-м членом Світової Асоціації громадських служб зайнятості. Вступ в Асоціацію сприяє руху України на шляху подальшої інтеграції до Європейського Союзу, підвищенню громадського іміджу служби зайнятості України. Членство в цій міжнародній організації дозволяє Україні вивчати та використовувати досвід тих країн, служби зайнятості яких створені та функціонують уже тривалий час.

Як орган виконавчої влади державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи і організації, підпорядковані службі зайнятості.

У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.

Законодавець передбачив виконання державною службою зайнятості таких обов’язків:

- аналіз і прогноз попит та пропозицію на робочу силу, інформування населення й державні органи управління про стан ринку праці;

- консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

- ведення облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

- здійснення у порядку, встановленому законодавством, збору та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становища в сфері зайнятості населення;

- надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

- організації при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості або направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

- надання послуг щодо працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

- реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в т. ч. і грошової;

- брання участі у підготовці перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Для виконання зазначених обов’язків державна служба зайнятості має право:

- одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані по наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

- розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

- направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, ‑ відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань;

- направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

- укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

- розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

- оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальної допомоги у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

- в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

- вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;

- стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов’язкових зборів та недоїмок до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

- компенсувати до 50 процентів витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування. Розміри витрат та джерела їх фінансування у вищезазначених випадках, визначаються відповідно до законодавства України рішеннями місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості[90].

Суб’єктами ринку праці виступають також підприємства, установи й організацій, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов’язані сприяти проведенню державної політики зайнятості на основі:

- додержання законодавства про працю, а також прийнятих відповідно до нього умов договорів та угод;

- організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва, у тому числі інвалідів;

- працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні";

- інформування працівників про наявність вакантних робочих місць (посад), у тому числі з неповним робочим часом.

Значна роль у функціонуванні ринку праці належить професійним спілкам. Зокрема вони беруть участь у розробці державної політики зайнятості, відповідних законодавчих актів України і рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад.

Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються генеральною, галузевими, регіональними угодами та колективними договорами, що укладаються профспілковими органами з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами відповідно до законів України. Професійні спілки, власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення.

Одним із заходів боротьби з безробіттям законодавець передбачив організацію оплачуваних громадських робіт.

З цією метою місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, як суб’єкти ринку праці за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності і за договорами ‑ на інших підприємствах, в установах і організаціях.

З особами, які бажають брати участь в громадських роботах, укладається строковий трудовий договір з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу. Переважним правом укладання договорів користуються громадяни, зареєстровані як безробітні.

Вищезазначені суб’єкти ринку праці наділені зазвичай владними повноваженнями, які спрямовані на реалізацію державної політики зайнятості населення. Що стосується продавців на ринку праці, то такими є: зайняте населення, а також безробітні.

Згідно вітчизняного законодавства до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

- працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб;

- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

- обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

- які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

- які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

- працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Такий перелік зайнятого населення не є вичерпним, оскільки законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Що стосується статусу безробітних, як суб’єктів ринку праці, то ними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років або досягли встановленого законом пенсійного віку.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби ‑ військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій створюється Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі – Фонд).

Основним джерелом формування коштів Фонду є страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством. Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік. Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць в день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці[91].

Отже, з метою поліпшення державної політики зайнятості, суб’єкти ринку праці повинні займатися вирішенням проблем, пов’язаних з прогнозуванням сукупної робочої сили залежно від попиту і під впливом зміни відносин власності, цін, політики доходів, а також заходів державного регулювання розвитку виробничих галузей та сфери, що обслуговує населення, особливо охорони здоров’я, освіти, науки і наукового обслуговування. Все це разом взяте дозволить інститутам ринку праці оцінити очікувані зміни, спрогнозувати демографічну і міграційну поведінку, економічну активність населення, і тим самим впливати на рівень безробітних.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть ознаки сучасного ринку праці в Україні.

2. Дайте видову характеристику ринку праці.

3. Назвіть категорії зайнятого населення.

4. Охарактеризуйте елементи ринку праці.

5. Назвіть функції ринку праці.

6. У чому сутність біржі праці як елементу інфраструктури ринку?

7. Назвіть основні функції державної служби зайнятості.

8. Яка роль громадських робіт у зменшенні безробіття?

9. Що є джерелом фінансування виплат по безробіттю?

10. Які перспективи розвитку ринку праці в Україні?

Дата добавления: 2015-05-31