Управління необоротними активами підприємства

Політика управління необоротними активами підприємства.

Сформовані на початковому етапі діяльності підприємства необоротні активи вимагають постійного управління ними. Різноманітність видів та елементів необоротних активів підприємства визначає необхідність їх попередньої класифікації з метою забезпечення цілеспрямованого управління ними. З позицій фінансового менеджменту ця класифікація будується за такими ознаками:

За функціональними видами необоротні активи в сучасній практиці фінансового обліку та управління поділяються таким чином: основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, обладнання, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення інші види необоротних активів.

За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства виділяють такі групи необоротних активів:

- необоротні активи, що обслуговують операційну діяльність: основні засоби, нематеріальні активи;

- необоротні активи, що обслуговують інвестиційну діяльність: незавершені капітальні вкладення, обладнання, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення;

- необоротні активи, що задовольняють соціальні потреби персоналу (невиробничі необоротні активи): спортивні споруди, оздоровчі комплекси, дошкільні дитячі установи.

За характером володіння необоротні активи підприємства поділяються на такі групи:

- власні необоротні активи - довгострокові актив підприємства, що належать підприємству на правах власності і володіння, що відображаються в складі його балансу;

- орендовані необоротні активи – група активів, що використовується підприємством на правах користування відповідно до договору оренди (лізингу), укладеним із власником.

За формами заставного забезпечення кредиту і особливостями страхування виділяють такі групи необоротних активів:

- рухомі необоротні активи – група довгострокових майнових цінностей підприємства, які в процесі застави можуть бути вилучені із його володіння з метою забезпечення кредиту (машини та обладнання, транспортні засоби, довгострокові фондові інструменти);

- нерухомі необоротні активи – група довгострокових майнових цінностей підприємства, які не можуть бути вилучені із його володіння в процесі застави, що забезпечує кредит (земельні ділянки, споруди, будівлі, передавальні пристрої і т.п.).

З урахуванням особливостей циклу вартісного кругообігу необоротних активів будується процес управління цими видами довгострокових активів підприємства. Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання. З урахуванням цієї мети формується політика управління необоротними активами підприємства.

Політика управління необоротними активами являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає у фінансовому забезпеченні своєчасного їх оновлення та високої ефективності використання.

Політика управління необоротними активами підприємства формується за такими етапами:

- аналіз операційних необоротних активів підприємства в минулому періоді;

- оптимізація загального обсягу і складу необоротних активів підприємства;

- забезпечення своєчасного оновлення операційних необоротних активів підприємства;

- забезпечення ефективного використання операційних необоротних активів підприємства;

- формування принципів та оптимізація структури джерел фінансування операційних необоротних активів.

В системі формування і реалізації політики управління необоротними активами підприємства однією з найбільш важливих функцій фінансового менеджменту є забезпечення своєчасного і ефективного їх оновлення. Послідовність прийняття управлінських рішень з питань оновлення необоротних активів така:

1. Формування необхідного рівня інтенсивності оновлення окремих груп необоротних активів підприємства. Інтенсивність оновлення необоротних активів визначається двома основними факторами – їх фізичним і моральним зносом, в процесі яких необоротні активи поступово втрачають свої початкові функціональні властивості і їх подальше використання в операційному процесі підприємства стає чи технічно неможливим, чи економічно недоцільним.

Швидкість втрати необоротними активами своїх початкових функціональних властивостей під впливом фізичного та морального зносу, а відповідно і рівень інтенсивності їх оновлення, в багатьох випадках визначається індивідуальними умовами їх використання. Відповідно до цих умов індивідуалізуються і норми амортизації різних видів необоротних активів. Ця індивідуалізація норм амортизації, що визначає рівень інтенсивності оновлення необоротних активів, характеризує амортизаційну політику підприємства.

Амортизаційна політика підприємства - складова частина загальної політики управління необоротними активами, яка полягає в індивідуалізації рівня інтенсивності їх оновлення відповідно до специфіки їх експлуатації в процесі операційної діяльності.

Амортизаційна політики підприємства значною мірою відображає амортизаційну політику держави на різних етапах її економічного розвитку і базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Разом з тим, кожне підприємство має право індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні фактори, що визначають її параметри. Серед таких факторів слід виділити такі: обсяг використовуваних операційних основних засобів та нематеріальних активів; методи відображення в обліку реальної вартості використовуваних основних засобів та нематеріальних активів; реальний строк використання підприємством активів, що підлягають амортизації; дозволені законодавством методи амортизації; склад і структура використовуваних основних засобів; темпи інфляції; інвестиційна активність підприємства.

Залежно від прийнятої на підприємстві облікової політики можуть використовуватися різні методи нарахування амортизації, а саме, прямолінійний метод; метод зменшення залишкової вартості; кумулятивний метод; метод прискореного зменшення залишкової вартості; виробничий метод; податковий.

2. Визначення необхідного обсягу оновлення необоротних активів в майбутньому періоді та вибір найбільш ефективних форм їх оновлення. Оновлення необоротних активів може здійснюватися на простій і розширеній основі, відображаючи процес простого чи розширеного їх відтворення.

Організаційними форми оновлення необоротних активів на простій основі є:

- поточний ремонт – часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва);

- капітальний ремонт – значне відновлення основних засобів і часткова зманір їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства);

- придбання нових видів необоротних активів – заміна зношених основних засобів у межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.

При розширеному відтворенні формування (будівництво, створення, придбання) нових видів необоротних активів здійснюється із залученням додаткових фінансових ресурсів (понад накопиченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску цінних паперів. Оновлення операційних необоротних активів в процесі їх розширеного відтворення може здійснюватися у таких формах, як реконструкція та модернізація.

3. Визначення вартості оновлення операційних необоротних активів в розрізі різних його форм. Методи визначення вартості оновлення необоротних активів диференціюються в розрізі окремих форм цього оновлення. Вартість оновлення необоротних активів, що здійснюється шляхом поточного і капітального ремонту, визначають на основі розробки планового бюджету їх проведень (кошторису затрат). При підрядному способі здійснення ремонтних робіт основу розробки планового бюджету складають тарифи на послуги підрядчика, а при господарському – витрати підприємства калькулюються за окремими їх елементами.

Вартість оновлення необоротних активів шляхом придбання нових їх аналогів включає як ринкову вартість відповідних видів активів, так і витрати по їх доставці та встановленню.

Вартість оновлення необоротних активів в процесі розширеного їх відтворення визначається в процесі розробки бізнес-плану реального інвестиційного проекту.

Фінансування оновлення операційних необоротних активів зводиться до двох варіантів: за рахунок власних коштів; за рахунок змішаного фінансування.

Вибір відповідного варіанта фінансування оновлення необоротних активів здійснюється з урахуванням таких основних факторів:

§ достатності власних фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку підприємства у майбутньому періоді;

§ вартості довгострокового фінансового кредиту в порівнянні з рівнем прибутку, що генерується оновленими видами необоротних активів;

§ досягнутого співвідношення використання власного і позикового капіталу, що визначає рівень фінансової стійкості підприємства;

§ доступності довгострокового фінансового кредиту для підприємства.

ритерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду (лізинг) окремих видів необоротних активів, поряд з оцінкою вищевказаних переваг і недоліків та їх значимістю для даного підприємства з позицій фінансового менеджменту, є порівняння сумарних грошових потоків платежів при різних формах фінансування оновлення майна. Під час оцінювання грошових потоків, пов’язаних із різними способами формування необоротних активів, перевагу надають тому варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди (або лізингу).

Порівнюючи окремі грошові потоки (придбання необоротних активів на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) керуються такими правилами:

- порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх приведення до теперішньої вартості;

- ставка дисконту береться однаковою для всіх альтернативних варіантів;

- для більш об’єктивного оцінювання альтернативних грошових потоків враховується можливість отримання податкової економії (при оренді або лізингу – за рахунок віднесення на собівартість продукції орендних або лізингових платежів, при купівлі за рахунок кредиту - за рахунок відсотків за кредит та амортизаційних відрахувань).

13. Критерії прийняття управлінських рішень щодо придбання або оренди необоротних активів

У процесі управління необоротними активами одним з найбільш складних

завдань є вибір варіанта придбання або оренди окремих їхніх видів.

Об'єктом оренди в цьому випадку можуть виступати:

а) цілісні майнові комплекси;

б) нерухоме майно, що входить до складу основних фондів;

в) рухоме майно, що входить до складу основних фондів, крім того,

первісна вартість якого погашається протягом одного виробничо-комерційного

циклу;

г) окремі види нематеріальних активів.

Перші три групи об'єктів орендуються шляхом оперативної або фінансової оренди (лізингу), а четверта - шляхом селенга.

Оперативна оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу орендареві права користування матеріальними цінностями, що належать орендодавцеві, на термін, що не перевищує їхньої повної амортизації з обов'язковим поверненням цих матеріальних цінностей орендодавцеві. При цьому право власності на орендоване майно залишається в орендодавця протягом усього терміну оренди.

Фінансова оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання орендодавцем матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею орендареві права користування такими матеріальними цінностями на термін, не менший терміну їхньої повної амортизації з обов'язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендареві. При цьому ризики раптової загибелі й ушкодження об'єкта оренди, усі види цивільної відповідальності, що можуть виникнути в зв'язку з використанням орендованого майна, а також витрати на поточний і капітальний ремонт цього майна несе орендар.

Вирішуючи дилему оренди або придбання окремих видів матеріальних і нематеріальних цінностей, що входять до складу необоротних активів підприємства, варто виходити з переваг і недоліків орендних операцій. Розглянемо основні фінансові аспекти цих операцій.

Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду окремих видів необоротних активів, поряд з оцінкою вищевикладених переваг і недоліків оренди і їхньою значимістю для даного підприємства з позицій фінансового менеджменту, є порівняння ефективності грошових потоків. Показник вартості капіталу підприємства виступає критерієм прийняття управлінських рішень відносно використання оренди (лізингу) чи придбання у власність виробничих основних засобів. Якщо вартість використання (обслуговування) фінансового лізингу перевищує вартість капіталу підприємства — застосування цього напряму формування виробничих основних засобів для підприємства невигідне.

Ефективність грошових потоків порівнюється по таких основних варіантах

рішень:

1) оренда окремих видів активів (при одній із трьох форм орендних

відносин);

2) придбання окремих видів активів за рахунок кредитів банків

(довгострокових або короткострокових, за аналогією з терміном оренди);

3) придбання окремих видів активів за рахунок власних фінансових

ресурсів.

Основу грошового потоку оренди складає розмір орендної плати (при більш точних розрахунках у грошовий потік можуть бути включені і розміри економії податкових платежів). Відповідно до діючого законодавства розмір орендної плати визначається за згодою сторін. При оренді майна державних підприємств використовується спеціальна методика розрахунку розміру орендної плати.

Дата добавления: 2015-05-26