Економічний метод 1 страница

Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом пе­редбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умо­ви постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з ура­хуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборот­них коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини:

1) норматив оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні ма­теріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, не­завершене виробництво та готова продукція (збільшується відпо­відно до темпів зростання виробничої програми у плановому пері­оді);

2) норматив оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (змен­шується на 50 % від зростання виробничої програми).

Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму кош­тів, що вивільняються в результаті планового прискорення обер­тання оборотних коштів.

Розрахунок сукупного нормативу оборотних активів у цілому по підприємству дорівнює сумі нормативів з усіх елементів оборот них засобів і визначає у підсумку загальну потребу господарюючо­го суб'єкта в оборотних активах.

Мінімальна кількість оборотних активів на підприємстві, що за­безпечується нормуванням, сприяє зміцненню платіжно-розрахун­кової дисципліни, створює економічні передумови безперервного виробництва і реалізації продукції, стійкого фінансового стану.

3. Джерела формування оборотних активів значною мірою визна­чають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами, зумовле­ного специфічними особливостями кругообігу капіталу на тому чи іншому підприємстві, є важливим завданням системи управління. Достатній мінімум власних і позикових засобів має забезпечити безперервність руху оборотних активів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з поста­чальниками, бюджетом, банками та іншими ланками.

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призво­дить до недофінансування господарської діяльності та до фінансо­вих ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з госпо­дарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціо­нальне використання як власних, так і позичених коштів.

Власні джерела. Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:

• статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників, надходження від емісії цінних паперів);

• відрахування від прибутку;

• цільове фінансування та цільові надходження (з бюджету, га­лузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);

• приріст сталих пасивів (мінімальна заборгованість із заробіт­ної плати працівникам, відрахування на обов'язкове пенсійне страхування.)

Банківські кредити призначені для фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, податковими платежами та іншими зобов’язаннями.

Комерційний кредит використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому випадку виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію і від споживача замість грошей одержує вексель обо інше боргове зобов’язання.

4. Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів. Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною їх наявністю. Надлишок власних оборотних коштів може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку, неповного внеску платежів до бюджету, безоплатного надходження товарно-матеріальних цінностей від інших організацій, неповного використання прибутку на цілі передбачені фінансовим планом...

5. В системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи підприємства і зміцнення його фінансового плану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів.

Для визначення ефективності використання оборотних активів використовують систему показників, одним із найважливіших серед яких є швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти здійснюють один оборот.

О = С*Д / Р

де, О - термін обертання оборотних коштів (днів);

С - середні залишки нормованих оборотних коштів (грн);

Д - тривалість періоду, за який обчислюється обертання (днів);

Р - обсяг реалізованої продукції (грн).

Цей показник водночас відображає обсяг реалізації створених товарів надання послуг за даний період і ефективність використання матеріальних засобів і коштів. Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих коштів, так і до окремих їх статей. Для характеристики ефективності використання оборотних використовується коефіцієнт обертання (К₀), який визначаєтьсяза формулою:

КО = Р / С

де, Р - обсяг реалізованої продукції (грн);

С - середні залишки нормованих оборотних коштів (грн).

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти тим краще вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження визначається за формулою:

Кз = С / Р

(6.9)

де, Кз - коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коп.).

Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим краще вони використовуються.

Коефіцієнт ефективності (К_е) визначається за формулою:

Ке = П / С

де П— прибуток від реалізації товарної продукції (грн.).

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів. Чим більший він, тим ефективніше використо­вуються оборотні кошти.

В результаті прискорення обертання оборотних активів з обігу вивільняються матеріальні ресурси і джерела їх формування, при уповільненні — до обігу залучаються додаткові активи.

Вивільнення оборотних активів може бути абсолютним і віднос­ним. Абсолютне має місце у випадку, коли фактичні залишки обо­ротних активів менші від нормативу або залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за визна­чений період.

Відносне вивільнення має місце у випадках, коли прискорення їх обертання відбувається одночасно зі зростанням виробничої про­грами підприємства, причому темп зростання залишків виробни­цтва випереджає темп зростання залишків оборотних активів.

Прискорення обертання оборотних активів і вивільнення в резуль­таті цього їх певної суми дає змогу підприємству спрямувати їх за своїм бажанням і обійтись без залучення впровадження сучасних технологій та інших досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечують економію ресурсів, здешевлення виробництва і зростання якості продукції. Важливу роль у цьому відіграє удосконалення відносин з іншими господа­рюючими суб'єктами, контрагентами даного підприємства. Мова йде про удосконалення умов матеріально-технічного обслуговуван­ня. Крім того, покращання свого становища на ринку передбачає стабільність у відносинах з покупцями, вибір форм розрахунків, що гарантують платежі і забезпечують прискорення завершення реалізації продукції і надходження коштів на рахунки підприєм­ства. Це не тільки сприяє поліпшенню фінансового стану конкрет­ного підприємства, а й забезпечує закріплення господарських зв'язків, поліпшення фінансової і платіжної дисципліни.

Тема 7.

КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1. Індивідуальний кругообіг коштів підприємств та не­обхідність залучення кредитів.

2. Класифікація та форми кредитів, що надаються підприєм­ствам.

3. Різновиди банківських кредитів.

4. Принципи кредитування.

5. Способи отримання кредиту.

6. Кредитний договір.

7. Оцінювання кредитоспроможності підприємства.

8. Порядок погашення кредиту.

1. З економічного погляду кредит — це форма позичкового капі­талу (в грошовій або товарній формі), що надається на умовах по­вернення і зумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вар­тості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства — спо­живачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди ма­ють достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтво­рення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти

Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідні­стю забезпечення безперервного процесу відтворення, з тимчасо­вим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потре­би в них у інших.

Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взає­мовідносин. Поряд із об'єктивною основою існують специфічні при­чини виникнення і функціонування кредитних відносин, пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення:

• сезонний характер окремих виробництв;

• розбіжності між нагромадженням коштів та їх витраченням на підприємстві;

• відхилення фактичного використання оборотних коштів від їх нормативу в процесі індивідуального кругообігу оборотних фондів підприємств.

У процесі кредитування підприємств враховуються індивіду­альні особливості кругообігу їхніх оборотних коштів, які зумов­люються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами:

До об'єктивних факторів належать:

• галузева належність підприємства;

• характер виробничого процесу;

• сезонність виробництва.

До су б' єктивних факторів належать:

• рівень організації виробництва;

• рівень організації збуту й постачання;

• інші фактори.

Суб'єктами кредитних відносин є будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: кредитор і позичальник.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

• виробничі запаси;

• незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

• витрати майбутніх періодів;

• готова продукція;

• платежі та розрахункові операції з постачальниками.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, впровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва. Підприємства отримують такі кредити, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку та амортизаційних відрахувань.

Визначаючи потребу в кредитах, підприємства виходять із за­гальної потреби у коштах і наявності таких. Планування потреби в кредиті здійснюється в декілька етапів:

• на першому етапі розраховується потреба в оборотних кош­тах у цілому та за окремими напрямками: формування виробни­чих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції;

• на другому етапі визначається необхідний розмір залучен­ня кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах:

Коб = ОК – ОКн – Окпр + КЗ

де Коб — необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти;

ОК — потреба в оборотних коштах;

ОК_Н — власні оборотні кошти на початок періоду;

ОК_ПР — поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку під­приємства;

КЗ — зменшення кредиторської заборгованості;

• на третьому етапі визначається період залучення коштів. Він визначається банком і на сьогодні не перевищує 3 місяців.

2. Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікують­ся за такими ознаками:

І. За кредиторами

• банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути;

• підприємства;

• держава;

• міжнародні фінансово-кредитні установи.

II. За формами та видами

За формами:

• товарна;

• грошова.

У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями та покупцями, коли останні одержують товари чи по­слуги з відстрочкою платежу — комерційний кредит, продаж то­варів і надання послуг населенню в кредит тощо.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку то­вар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлятись борговим зобов'язан­ням — векселем.

Сфера товарної форми кредиту є незначною, оскільки переваж­на його частина надається (погашається) в грошовій формі. Грошо­вий кредит виступає передусім як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одер­жанні останнім кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопи­чення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі надало можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швид­ко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для фор­мування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами тощо.

За видами:

• банківський — це економічні відносини між кредитором і по­зичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забез­печення. Цей кредит надається на умовах, передбачених кредит­ним договором;

• комерційний — це економічні, кредитні відносини, які вини­кають між окремими підприємствами ний ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит по­гашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;

• державний – це відносини між державою та суб’єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є ДБУ, кошти якого спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.

• лізинговий – це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна.

Лізинговий, комерційний кредити надаються у товарній формі, а банківський, державний – у грошовій.

3. За терміном надання

• короткострокові (до 1 року)

• середньострокові (1-3)

• довгострокові (понад 3 роки)

4. Залежно від забезпечення:

- забезпечений – гарантується певними видами активів

- бланковий – отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів)

5. За порядком надання:

• прямі - передбачає кредитування підприємства тільки одним кредитором

• консорціальні – надається, коли потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором, у цьому разі кілька кредиторів об’єднаються і кожен надає частину загального кредиту.

• позики участі – банки передають частини позики іншим кредиторам.

6. В залежності від цільового спрямування:

• виробничий

• споживчий

7. За строками користування:

• строкові, тобто кредити надані на визначений у договорі строк

• до запитання – це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернені у визначений ним час.

• прострочені кредити— це кредити, щодо яких строк по­гашення, встановлений кредитним договором, минув;

• відстрочені кредити— це кредити, щодо яких на підставі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній строк.

3. Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський кредит. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі пози­чальника.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками.

І. Цільова спрямованість

Залежно від мети кредит може надаватися на:

• фінансування оборотного капіталу;

• фінансування основного капіталу;

• викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприєм­ствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесен­ня платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

• проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредиту­вання заходів фінансової санації);

• під укладені ними контракти, які не передбачають захисту по­зичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в по­ставках товарів;

• коли вони мають прострочену заборгованість за раніше нада­ними кредитами.

II. Термін кредиту

• короткостроковий;

• середньостроковий;

• довгостроковий.

III. Вид відсоткової ставки

Підприємства можуть одержувати кредити з відсотковою ставкою:

• плаваючою;

• фіксованою.

Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам на­даються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі пози­ки підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін.

IV. Валюта кредиту

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у націо­нальній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іно­земній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України.

V. Види обслуговування

Підприємства можуть отримувати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру.

1. Кредити:

• позика на строк;

• кредитна лінія;

• контокорентний кредит (овердрафт);

• кредит під облік векселів.

2. Кредитно-гарантійні послуги:

• акцептний кредит;

• авальний кредит.

3. Послуги кредитного характеру:

• факторинг.

Сутність першого виду кредитування полягає в тому, що питан­ня про надання позики вирішується щоразу в індивідуальному по­рядку. Позика надається на певний строк у декілька тижнів, місяців чи років і пов'язана з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка позик суб'єктам підприємницької діяльності перевищує 50 %.

Другий вид кредитування полягає в наданні банком позичаль­нику позики в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування

на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових фондах фінансування (кредитна лінія). Для банку відкрити кре­дитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне позаба­лансове зобов'язання про надання грошових коштів.

В сучасних умовах комерційні банки переважно використовують метод індивідуального підходу до клієнта при видачі кожної окре­мої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відно­синах із позичальниками, які мають високий кредитний рейтинг. Метод кредитування, який включає організаційні і технічні умови кредитування, зумовлює форму позичкового рахунка. Фор­ма позичкового рахунка визначає режим функціонування рахун­ка, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі і погашення кредиту та їх відображення в облікових регі­страх. Для проведення операцій з кредитування банк може відкри­ти позичальнику простий (окремий) позичковий рахунок, спеціаль­ний позичковий рахунок і поточний рахунок із правом на овердрафт. Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображення кредитних операцій як при видачі ра­зової позики на цільову потребу, так і при наданні позик транша-ми в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути видана лише за наявності документа, який містить дозвіл на її видачу. Погашен­ня позики здійснюється з поточного рахунка позичальника за його власні кошти. Підприємству може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від числа видів кредитів, які він отримує в банку.

Спеціальний позичковий рахунок застосовується, коли по­зичальник відчуває постійну або сезонну потребу в запозиченні коштів. Рахунок відкривається на весь період кредитування на підставі дозвільного документа, але для виконання операції з ви­дачі позики спеціальний документ не потрібен. Операції з видачі кредиту здійснюються шляхом сплати грошово-розрахункових документів безпосередньо зі спеціального позичкового рахунка. Кредит погашається або плановими платежами з поточного ра­хунка, або через використання строкового зобов'язання з умовни­ми строками погашення. Застосування спеціального позичкового рахунка можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.

Поточний рахунок із правом на овердрафт відкривається пози­чальникам, які укладають з банком спеціальну угоду для отримання такого виду позики, як овердрафт. Право використання овердрафта надається лише надійним клієнтам. В угоді банк визначає максимальну суму овердрафта, або, іншими словами, ліміт за овердрафтом, мету позики, її тривалість, умови надання кредиту і по­рядок його погашення.

Потреба в банківському овердрафті у прибуткових підприємств може виникнути з таких причин. Овердрафт є додатковим джерелом фінансування, яке дає змогу забезпечити безперервність платіжного обігу. Овердрафт надається автоматично за відсутності у підприєм­ства коштів на поточному рахунку шляхом здійснення його платежів.

Видача позики здійснюється з окремого позичкового рахунка за овердрафтом шляхом сплати грошово-розрахункових документів. На погашення заборгованості за цим рахунком скеровуються всі суми, зараховані на поточний рахунок підприємства. Отже, по суті, цей рахунок функціонує в режимі спец позичкового. Як правило, відсоткова ставка за овердрафтом фіксується відносно базової відсоткової ставки банку (наприклад, 5 пунктів понад базову став­ку). У випадку перевищення встановленого максимального розмі­ру за овердрафтом банк стягує з клієнта підвищений відсоток і ко­місійний збір, розмір якого обумовлюється в угоді.

4. Проведення кредитних операцій комерційних банків має відпо­відати певним вимогам і умовам, що продиктовані вимогами зако­нодавства і кредитною політикою банку.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має у своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання пози­чальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капі­талу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити На­ціональний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зо­бов'язань, виданих одному позичальникові, не може перевищува­ти 25 % власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком всім позичаль­никам, з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання бан­ківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіальне (кредитним комітетом) й оформлятися протоколом.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку. Вони охоплюють:

• пріоритетні напрями в кредитуванні;

• обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля;

• граничні розміри кредиту на одного позичальника;

• методику оцінювання фінансового стану та кредитоспро­можності позичальника;

• рівень відсоткової ставки тощо.

Підприємства отримують кредити на принципах терміновості, повернення, цільового використання, забезпечення, платності.

Принцип терміновості означає, що кредит має бути поверне­ним у визначений строк.

Принцип повернення— кредит має бути повернений у повній сумі.

Розрізняють кредити:

• строкові (виплачені своєчасно);

• пролонговані (за згодою банку прострочений термін погашен­ня у зв'язку з браком коштів з причин, не залежних від резуль­татів діяльності підприємства);

• прострочені (коли у підприємства немає коштів для повернен­ня кредиту).

Принцип цільового використання і цільовий характер креди­тування припускає вкладення позикових коштів у конкретні гос­подарські проекти, підприємства. Від дотримання цього принци­пу значною мірою залежить своєчасність погашення кредиту, бо тільки реалізація цілі, на яку одержано позику, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу. 162

Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприєм­ства юридичне оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту. Такими документами можуть бути:

а) заставне зобов'язання (згідно з законом України "Про заста­ву");

б) договір-гарантія;

в) договір-поручительство.

Застава здійснюється передачею товаророзпорядчого докумен­та підприємством-позичальником кредитору. Майно чи цінні па­пери з укладанням договору застави в письмовій формі і нотарі­альним засвідченням договору застави нерухомого майна — за його місцезнаходженням. Договір застави транспортних засобів — за місцем їх реєстрації. Договір застави товарів в обороті — за місце­знаходженням підприємства.

Стягнення закладного майна може статися з рішення суду, ар­бітражу або третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів. -

Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.

Відсоток за користування короткостроковим кредитом відно­сять на собівартість продукції.

Відсоток за користування кредитом на реконструкцію та капі­тальне будівництво сплачується за рахунок прибутку.

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залеж­но від виду та об'єкта кредитування, строку кредитування, фінан­сового стану позичальника, міри критичного ризику та інших умов. В Україні на рівень відсотків за кредит комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, що встановлює Національний банк України.

Порядок надання і оформлення кредиту визначається Положен­ням Національного банку України "Про кредитування".

Банки не можуть надавати кредити:

• на покриття збитків господарської діяльності позичальника;

• на формування та збільшення статутного капіталу підприєм­ства;

• на внесення позичальником платежів до бюджету і позабю­
джетних фондів (за винятком кредитування за контокорентним ра­
хунком);
• підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство;

• підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхуван­ня можливих втрат від не поставки товарно-матеріальних цінностей;

• підприємствам, які мають прострочену заборгованість за ра­ніше отриманими позичками і несплаченими відсотками.

5. Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банка­ми можливе за таких умов:

1) учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку;

2) підприємство або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним;

3) необхідна наявність економічних і юридичних гарантій по­вернення кредиту після певного строку;

4) кредитор має бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як підприємство в його отриманні.

Дата добавления: 2015-05-26