Час відпочинку: поняття та види

Під часом відпочинку розуміється визначений законом або на його підставі час, упродовж якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків і має право використовувати його на власний розсуд. Законодавством встановлено такі види часу відпочинку: перерви впродовж робочого дня (зміни); щоденний відпочинок (міжзмінна перерва); вихідні дні (щотижневий відпочинок); святкові та неробочі дні; щорічні відпустки.

Відповідно до ст. 66 КЗпП, перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2-х годин. Така перерва повинна надаватись через 4 год після початку роботи. Правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлюється час початку і закінчення перерви. Працівники використовують час перерви на власний розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити неможливо, працівникам повинна бути надана змога приймати їжу впродовж робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлює роботодавець за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються у робочий час і не оплачуються.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) повинен

становити не менш 42 год (ст. 70 КЗпП). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних на тиждень, зазвичай підряд - у суботу і неділю. При шестиденному робочому тижні працівникам надається один вихідний. Загальний вихідний - неділя. Другий вихідний при п'ятиденному робочому тижні (якщо він не визначений законодавством), визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом, і зазвичай має надаватися підряд із загальним вихідним. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні встановлюють місцеві ради (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП, на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних причин або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні надаються в різні дні тижня - почергово кожній групі працівників, згідно з графіком змінності, що затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілковим комітетом.

Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні заборонена. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в таких виняткових випадках:

- для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;

- для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

- для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації загалом або їх окремих підрозділів;

- для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

У таких ситуаціях до роботи у вихідний працівників залучають за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Святкові та неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені такі святкові дні:

1 січня - Новий рік;

7 січня - Різдво Христове;

8 березня - Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня - День Перемоги;

28 червня - День Конституції України;

24 серпня - День незалежності України.

Робота також не проводиться і в дні великих релігійних свят. Такі дні, згідно зі ст. 73 КЗпП, називаються «неробочими», чим наголошується на їх недержавному характері. Проте держава, шануючи релігійні традиції більшості населення, закріпила це положення у законі:

7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) - Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до трьох днів відпочинку впродовж року для святкування їхніх великих свят із відпрацюванням за ці дні.

Рббота у святкові і неробочі дні допускається у виняткових випадках, аналогічно як і у вихідні дні та на тих же умовах. Робота у ці дні компенсується або подвійною оплатою, або наданням іншого дня відпочинку.

Наступним видом часу відпочинку є щорічні відпустки.

Відпустки - час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної плати за відпрацьований робочий рік. Закон України «Про відпустки» передбачає такі її види:

1. Щорічні відпустки:

основна;

додаткова за роботу зі шкідливими та важкими умовами

праці;

додаткова за особливий характер праці;

інші додаткові, передбачені законодавством.

2. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням.

3. Творча відпустка.

4. Соціальні відпустки:

у зв'язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

додаткова для працівників, які мають дітей. 5. Відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавство, колективний договір, угода та трудовий договір можуть установлювати інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, що відлічується від дня укладання трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) не враховуються при визначенні тривалості відпусток.

Окремі категорії працівників, названі в ст. 6 Закону «Про відпустки», отримують щорічну основну відпустку більшої тривалості. Тривалість додаткових відпусток визначається колективним договором, але не може перевищувати:

для додаткових відпусток за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці - 35 календарних днів; - для додаткових відпусток за роботу з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я -35 календарних днів;

працівникам з ненормованим робочим днем - 7 календарних днів. Щорічні відпустки за перший рік надаються, як правило, через 6 місяців безперервної роботи на підприємстві, а за наступні роки згідно графіка відпусток, який затверджується роботодавцем за погодженням з виборним профспілковим органом.

_ч 5. Оплата праці

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, зазвичай у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. її розмір залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства (ст. 1 Закону України «Про оплату праці».)

Структурно заробітна плата складається з трьох частин: основна, додаткова, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок, а також посадових окладів.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи, за винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік. премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або які виплачуються понад встановлені законодавством норми в силу ст. 91 КЗпП України.

Закон України «Про оплату праці» передбачає дві сфери регулювання заробітної плати: на державному і договірному рівнях. Держава регулює оплату праці працівників підприємств усіх форм власності через встановлення мінімальної зарплатні, а також інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи мають дотацію з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також через встановлення податків на доходи працівників.

Мінімальна заробітна плата - один з важливих соціальних стандартів, що"застосовується в усіх державах світу. Згідно зі ст. З Закону «Про оплату праці», мінімальна зарплата - це законодавче встановлений розмір зарплатні за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, погодинна норма праці (обсяг робіт).

В Україні заробітна плата формується на основі тарифної системи, елементами якої є: тарифні сітки; тарифні ставки; схеми посадових окладів; тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифна сітка - шкала (схема), за допомогою якої здійснюється співвідношення в оплаті праці працівників залежно від складності роботи та їх кваліфікації, тобто забезпечується вища оплата праці за складнішу роботу. Тарифний розряд - це показник ступеня складності роботи, що виконується, і рівня кваліфікації працівника. Тарифна ставка І розряду встановлює розмір оплати праці найпростішої роботи: чим складніший вид роботи, тим вищий тарифний розряд. Тарифно-квсиіфікаційні довідники (ТКД) становлять систематизовані переліки робіт і професій, що використовуються на виробництві.

Під системою оплати праці розуміють спосіб обчислення розмірів винагороди, належної виплати працівникам відповідно до витрат праці, а в деяких випадках - до її результатів. На підприємстві системи оплати праці встановлюються в колективному договорі. Переведення працівників на іншу систему оплати -це зміна істотних умов праці, що вимагає попередження працівників за два місяці. Практика виробила дві основні системи, які застосовуються і в «чистому» вигляді, і з різними модифікаціями, -почасову та відрядну. При почасовій системі розмір заробітної плати визначається залежно від тривалості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника. Відрядна система передбачає визначення заробітку залежно від фактичного виробітку продукції належної якості.

Почасова система може мати наступні підвиди: погодинна, поденна, помісячна. Праця оплачується за фактично відпрацьований час: години, дні, місяць. При щомісячній оплаті розмір окладу не залежить від кількості робочих днів у місяці.

Застосовується і така система, як акордна оплата праці - винагорода за виконання комплексу робіт (об'єкт будівництва). Остаточний розрахунок відбувається за акордним нарядом після прийняття всього обсягу робіт, про що складається акт.

До заробітної плати, крім основної, вводяться доплати і надбавки. Призначення надбавок з основної оплати праці полягає в тому, щоб стимулювати працівників до підвищення ділової кваліфікації і зростання майстерності, тривалого виконання трудових обов'язків у певній сфері цієї діяльності.

За допомогою доплат зазвичай компенсується підвищена інтенсивність праці.

Гарантійні виплати - це суми, що зберігають працівнику зарплатню (повністю або частково) за час, коли він з поважних причин, передбачених законом, звільняється від виконання трудових обов'язків і за ним зберігається місце роботи.

До основних гарантійних виплат належать:

- виплати працівникам за час виконання державних або громадських обов'язків (ст. 119 КЗпП):

- виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП);

- виплати при службових відрядженнях (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон»);

- виплати за час підвищення кваліфікації з відривом від виробництва (ст. 122КЗпП);

- виплати за час перебування в медичному закладі на обстеженні (ст. 123 КЗпП);

- виплати донорам (ст. 124 КЗпП);

- виплати працівникам — авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій (ст. 126 КЗпП);

- виплати за участь у колективних переговорах і підготовці проекту колективного договору або угоди (ст. 12 Закону України «Про колективні договори і угоди»);

- виплати незалежним посередникам, членам примирюваль-них комісій і трудових арбітражів під час роботи у примирюваль-них органах, тобто за участь у вирішенні колективного трудового спору (ст. 14 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).

Гарантійні доплати виплачують працівникові у випадку зниження заробітку. До основних видів гарантійних доплат належать:

- доплати неповнолітнім працівникам (ст. 194 КЗпП);

- доплати при переведенні працівника на іншу роботу і при переміщенні (при переведенні на іншу нижчеоплачувану роботу і переміщенні - ст. 114 КЗпП, при переведенні на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, - ст. 178 КЗпП) та в інших випадках.

Компенсаційні виплати - це суми, які виплачують працівникам понад оплату за працю для компенсації витрат, пов'язаних із виконанням ними своїх трудових обов'язків, а також витрат у зв'язку з переїздом при прийнятті на роботу в іншу місцевість. Вони також не входять до заробітної плати. До основних видів компенсаційних виплат належать:

- виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП);

- витрати на відрядження при скеруванні в службове відрядження (ст. 121 КЗпП);

- компенсацію за зношування інструментів, що належать працівникам (ст. 125 КЗпП);

- виплати при призові на військову службу або проходженні військових зборів (ст. 21);

- при скеруванні для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва;

- компенсацію витрат за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок;

- компенсацію окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій витрат на проїзд у пасажирському транспорті в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

Дата добавления: 2015-05-31