Кредитні спілки у сфері господарювання 4 страница

Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюються відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету та на основі досягнень науково-технічного прогресу і забезпечується державою.
Єдину транспортну систему України становлять:

транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);
промисловий залізничний транспорт;

відомчий транспорт;
трубопровідний транспорт;

шляхи сполучення загального користування.
Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Залізничний транспорт - одна з важливих базових галузей економіки України, що забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному й економічному розвиткові та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.
Залізниці у взаємодії з іншими видами транспорту своєчасно і якісно здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, забезпечують безпеку руху, розвивають сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.
До складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток.

68-Законодавство про транспорт (транспортне законодавство) - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності на транспорті.
Оскільки єдина транспортна система України налічує кілька видів транспорту, кожен з яких має певні особливості, то і законодавство про транспорт є досить значним за обсягом і різноманітним за змістом.
Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються, в першу чергу, загальним Законом України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р., законами України "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 р., "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р., "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 р., "Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період" від 20 жовтня 1998 р.
Значне коло транспортних відносин регулюється транспортними кодексами і статутами окремих видів транспорту: Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 р., Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р., Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР, Статутом автомобільного транспорту УРСР, Статутом залізниць України. Серед інших актів транспортного законодавства України варто виділити правила перевезення вантажів, що приймаються стосовно різних видів транспорту і різного роду вантажів.

69-Перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форма договору про організацію перевезень вантажів встановлюють Правила. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень. Місячне планування перевезення вантажів здійснюється залізницями відправлення на основі поточних або довгострокових договорів про організацію перевезення вантажів та замовлень відправників.
Умови та порядок організації перевезень в усіх видах сполучення визначаються Правилами.
Порядок розроблення, термін подання заявок, затвердження планів та облік виконання перевезень вантажів встановлюються Правилами, а військових перевезень - спеціальними інструкціями.
За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж У пункт призначення у зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Основним перевізним документом є накладна, оформлена відповідно до Статуту залізниць та Правил перевезення вантажів і надана залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів.
Хоч за загальним правилом завантаження вантажів у вагони (контейнери), а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами, проте залізниці можуть брати на себе виконання вантажних робіт за договорами з відправниками або одержувачами. Для транспортного обслуговування відправників і одержувачів у місцях загального користування у складі залізниць можуть у встановленому порядку утворюватись підприємства механізованих вантажних робіт, а на під'їзних коліях - з об'єднання підприємств залізничного транспорту.
Залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезинфіковані вагони та контейнери.
70- Фінансова діяльність у сфері господарювання - це діяльність, пов'язана з обігом коштів (фінансів). Вона може здійснюватися суб'єктами господарювання на професійних засадах з метою задоволення відповідних потреб інших осіб (професійна фінансова діяльність). Різновидами такої діяльності є грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжна діяльність у сфері фінансів і страхування, а суб'єктами такої діяльності є фінансові установи.
Водночас кожен суб'єкт господарювання, органи господарського керівництва здійснюють таку діяльність для забезпечення своєї основної діяльності. Це так звана індивідуальна фінансова діяльність, метою якої є забезпечення платоспроможності суб'єктів господарських правовідносин, у тому числі проведення розрахунків, пов'язаних з їх діяльністю, покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг), одержання прибутку (доходу) тощо.
Здійснення професійної фінансової діяльності має підпорядковуватися спеціальному правовому режимові, основні засади якого визначаються Господарським кодексом України (глава 35 "Особливості правового регулювання фінансової діяльності") та Законом України від 17.07.2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", відповідно до якого:
ринком фінансових послуг є сфера діяльності його учасників з метою надання та споживання певних фінансових послуг (банківських, страхових, інвестиційних, операцій з цінними паперами та інших), що забезпечують обіг фінансових активів;
71-Одним з видів фінансової діяльності є банківська діяльність, яка здійснюється організаціями зі спеціальним правовим статусом - банками. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність.
До банківської системи входять:
Національний банк України - центральний банк України, центральний орган державного управління у сфері банківської діяльності;
комерційні банки - організації, що безпосередньо здійснюють банківські операції; створюються в певних організаційно-правових нормах (відкритого акціонерного товариства, пайового банку); залежно від комплексу банківських послуг, що надаються цими організаціями, розрізняють універсальні банки (можуть здійснювати різні види банківської діяльності та банківських операцій) і спеціалізовані, а саме; ощадні, іпотечні, інвестиційні, розрахункові (клірингові); за критерієм форми власності, на базі якої функціонують банки, - держанні (створюються за рішенням Кабінету Міністрів України) та недержавні банки (рішення про створення приймають фізичні особи та юридичні особи, що не належать до сфери державної власності).
72-Ауди́т (лат. audit — слухати) — перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.^[1]
Страхува́ння — одна з форм охорони майнових й особистих інтересів застрахованих, які сплачують внески (премії) до страхових організацій і дістають відшкодування втрат, що виникають у наслідок стихійного лиха і нещасних випадків (страхування від недуг, пожеж, крадіжок, страхування життя та ін.). З другого боку, страхування є формою ризик-менеджменту, що використовується для хеджування проти ризику фінансових втрат, та, в ідеалі, страхування може бути визначене як справедлива передача ризику потенційної втрати від однієї сторони до іншої за відповідну сплату.
73-Правовим регулюванням зовнішньоекономічної діяльності є владний вплив на суспільні відносини в сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності з метою їх упорядкування і приведення у відповідність з нормами права. Суспільні відносини виникають між міжнародними та національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності; між національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності; між національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності та суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності; між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Завданнями правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:
• регламентація суспільних відносин з метою захисту прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• створення єдиного правового простору для здійснення суб'єктами своїх прав та обов'язків;
• укріплення співпраці суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - іноземних контрагентів, які належать до різних економічних, правових, соціальних та культурних систем.
Сферою правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є всі види взаємопов'язаних відносин, які відрізняються своєю цілеспрямованістю, змістом та формою. При визначенні сфери правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід враховувати такі моменти:
• з юридичного боку, ці відносини не є однорідними за своїм характером: серед них є приватні і суспільні, внутрішні і зовнішні;
• з точки зору юридичної рівності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, правові відносини можуть складатися із цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних правових відносин.
Таким чином, правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності є комплексним міжгалузевим правовим утворенням, яке потребує застосування відповідних методів правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Розрізняють наступні методи правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності:
• імперативний метод;
• диспозитивний метод.
74-Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності, розкриває Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ВВР, 1991, №29, ст.377). Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (п.8 ст. 1).
До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:
1. експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
2. надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

75-Правовий режим ЗЕД - це особливий порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що виражається в комплексі взаємопов'язаних між собою економіко-правових заходів (стимулюючих та обмежуючих), спрямованих на досягнення цілей такої діяльності згідно із визначеними законодавцем принципами.
Принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплені та конкретизовані в ст. 2 Закону “Про ЗЕД”.
Усі учасники зовнішньоекономічної діяльності при її здійсненні повинні дотримуватися таких принципів:
- суверенітету народу України у здійсненні ЗЕД;
- свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
- юридичної рівності і недискримінації;
- верховенства закону;
- врахування та захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
- еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
Законодавство про ЗЕД, визначаючи цілі регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ст. 7 Закону “Про ЗЕД”), передбачає дві основні категорії економіко-правових засобів, що в комплексі забезпечують досягнення таких цілей: 1) стимулюючих; 2) обмежувальних.
До кола перших (стимулюючих) належать:
А) права суб'єктів ЗЕД: загальні для всіх суб'єктів господарювання та спеціальні, закріплені законом для суб'єктів ЗЕД;
Б) пільги для суб'єктів ЗЕД, що надаються за наявності передбачених законом умов (реалізації на території спеціальної/вільної економічної зони затверджених інвестиційних проектів відповідно до укладених інвестиційних договорів з органом управління відповідної СЕЗ; ввезення на територію України майна як вклад іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями тощо).
Пільги можна поділити на дві категорії за критерієм кола суб'єктів, видів здійснюваної ними діяльності: 1) ті, що передбачаються для всіх суб'єктів господарювання у процесі здійснення певних видів господарської діяльності безвідносно до наявності в ній ознак ЗЕД (інноваційна, наприклад); 2) пільги, які встановлюються лише для суб'єктів ЗЕД в процесі її здійснення.

76-Правовий режим ЗЕД - це особливий порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що виражається в комплексі взаємопов'язаних між собою економіко-правових заходів (стимулюючих та обмежуючих), спрямованих на досягнення цілей такої діяльності згідно із визначеними законодавцем принципами.
Принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплені та конкретизовані в ст. 2 Закону “Про ЗЕД”.
Усі учасники зовнішньоекономічної діяльності при її здійсненні повинні дотримуватися таких принципів:
- суверенітету народу України у здійсненні ЗЕД;
- свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
- юридичної рівності і недискримінації;
- верховенства закону;
- врахування та захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
- еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
Законодавство про ЗЕД, визначаючи цілі регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ст. 7 Закону “Про ЗЕД”), передбачає дві основні категорії економіко-правових засобів, що в комплексі забезпечують досягнення таких цілей: 1) стимулюючих; 2) обмежувальних.
До кола перших (стимулюючих) належать:
А) права суб'єктів ЗЕД: загальні для всіх суб'єктів господарювання та спеціальні, закріплені законом для суб'єктів ЗЕД;
Б) пільги для суб'єктів ЗЕД, що надаються за наявності передбачених законом умов (реалізації на території спеціальної/вільної економічної зони затверджених інвестиційних проектів відповідно до укладених інвестиційних договорів з органом управління відповідної СЕЗ; ввезення на територію України майна як вклад іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями тощо).
Пільги можна поділити на дві категорії за критерієм кола суб'єктів, видів здійснюваної ними діяльності: 1) ті, що передбачаються для всіх суб'єктів господарювання у процесі здійснення певних видів господарської діяльності безвідносно до наявності в ній ознак ЗЕД (інноваційна, наприклад); 2) пільги, які встановлюються лише для суб'єктів ЗЕД в процесі її здійснення.
77- Комерційна концесія - це підприємницька діяльність, що здійснюється на підставі договору комерційної концесії і полягає у наданні однією стороною концесійних відносин (правоволодільцем) другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку права використання на платній основі комплексу належних правоволодільцеві виключних прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Комерційна концесія (зарубіжні аналоги - франчайзинг, франшиза) - оптимальний засіб забезпечення розширення бізнесу комерційних організацій (зазвичай крупних) без тягаря створення філій та дочірніх підприємств у певній місцевості й навіть на території іншої держави. За допомогою системи договорів комерційної концесії комерційна організація - правоволоділець отримує можливість збільшити виробництво певних товарів (надання певних послуг) з підтриманням відповідних (зазвичай високих) стандартів їх якості, залучивши до цього інших суб'єктів підприємництва та контролюючи їх діяльність. У такий спосіб швидко створюється розгалужена мережа бізнесу комерційної організації - правоволодільця.
Комерційна концесія як вид підприємництва, що здійснюється на підставі відповідного договору (франчайзинга, франшизи), набула значного поширення лише в 70-х роках XX століття (хоча ще в 30-і роки того ж століття такі договори використовувалися в США для виробництва та збуту товарів1). Як зазначає В.В.Вітрянський, основна сфера поширення франчайзингу - автомобільна промисловість та послуги автосервісу, ремонтно-будівельні роботи, косметичні послуги та салони моди, аптеки, побутове обслуговування готельне господарство, ресторани, підприємства швидкого обслуговування тощо2.
Цей же дослідник виділяє такі специфічні риси договору комерційної концесії (франчайзингу, франшизи), що відрізняють його від інших договорів, у тому числі концесійних, ліцензійних:
спеціальний суб'єктний склад: сторонами договору можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності;
необхідним елементом предмета договору є падання правоволодільцем користувачеві комплексу виключних прав, ділової репутації та комерційного досвіду правоволодільця;
за договором комерційної концесії користувачеві надається лише право використовувати відповідні виключні права, що належать правоволодільцеві, без їх передання (уступки) контрагенту;
метою є надання користувачеві комплексу виключних прав, що належать правоволодільцеві, для їх використання у підприємницькій діяльності користувача;

78-У світовій практиці існують території зі спеціальним господарсько-правовим режимом, тобто законодавче регулювання на таких територіях відрізняється від загального законодавства, що діє на території всієї країни. Так, наприклад, у Китаї є десять видів територій зі спеціальним правовим режимом господарської діяльності. Такого роду територій налічується більше чотирьохсот. Території зі спеціальним режимом господарювання мають місце й на Україні, виділяються українським законодавством. Однак, на сьогоднішній день, цьому питанню не було приділено належної уваги в науковій літературі. Якщо й розглядався спеціальний режим господарювання, то він зводився до вільних економічних зон (СЕЗ). Однак спеціальний режим господарювання припускає не тільки створення СЕЗ. Тому є необхідність розгля­нути особливості встановлення спеціального режиму господарсь­кої діяльності на різних територіях й у різних галузях економіки України.

У першу чергу необхідно визначити, що розуміється під спеціальним режимом господарювання. Для цього зупинимося на деяких особливостях спеціального режиму господарювання, що дасть можливість усвідомити суть даного режиму.

По-перше, встановлення спеціального режиму господарю­вання необхідно для досягнення державою певних цілей.

Цілі встановлення спеціального режиму господарювання можуть бути наступні:

1. Вирішення проблем, які стоять перед державою, окреми­ми територіальними утвореннями, окремими галузями економіки (соціально-економічних, організаційно-право­вих, екологічних й інших).

2. Збільшення позабюджетних фінансових надходжень в економіку слаборозвинених регіонів, галузей.

3. Охорона територій або об'єктів, що мають державне або місцеве значення.

4. Досягнення балансу приватних і публічних інтересів на певних територіях або в певних галузях економіки.

Дата добавления: 2015-05-31