Майнові права та обов’язки подружжя

Майнові права та обов’язки подружжя визначаються у гл.7-8 СК України, зокрема, спільна сумісна власність подружжя визначається у гл.8. Спільною сумісної власністю подружжя визначається майно, нажите подружжям за час шлюбу. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Таким правом подружжя користується і в тому разі, коли працюючим в сім’ї являється тільки один з подружжя ст. 60 СК та в разі, коли доходи подружжя є нерівними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Сумісною власністю може бути визначене майно набуте одним з подружжя до шлюбу і вдосконалене після його укладення у разі, якщо на це було витрачено значні кошти або інші ресурси обома сторонами і це майно набуло значної цінності. У цьому випадку майно може бути занесене до обсягу спільного майна за вироком суду (ст.62 СК). Проте, виключно особистою власністю подружжя визначаються речі індивідуального користування. Такими речами є одяг, взуття, за винятком коштовностей, хутра та інших предметів розкоші (ч.2 ст.52 СК). Цікавим винятком є речі професійних занять кожного з подружжя, яке являється майном спільної власності, але при розділі майна при розлученні дані речі переходять до власності того з подружжя, чиєю річчю професійного заняття вони являються, а іншому з подружжя здійснюється грошова компенсація (ч.4 ст.61 СК). При розділі майна подружжю відходить по рівній частині спільної сумісної власності в окремих випадках ці частини можуть визнані нерівними в зв’язку з прожиттям дитини з одним з батьків тощо; при фактичному розірванні шлюбу суд може визначити майно нажите кожним з подружжя при факті роздільного проживання власністю кожного з них. При спірному питанні розділі майна спільної сумісної власності подається позов до суду про розділ майна подружжя. Строк подання такого позову визначений законодавцем в три місяці з дня факту розірвання шлюбу. Позов може бути поданий і без факту розірвання шлюбу.

Згідно зі статтею 75 Сімейного кодексу України подружжя повинні матеріально підтримувати одне одного, у випадку відмови в такій підтримці той з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріаль­ної допомоги, а також дружина в період вагітності й протягом трьох років після народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною до досягнення дитиною шести років, але якщо дитина проживає з чоловіком, то аліменти сплачує дружина) мають право одержувати кошти на утримання від іншого з подружжя, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи.

У той же час той з подружжя, хто негідно пово­дився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом, не має права на утримання.

Обов'язки подружжя щодо взаємного утримання не обмежені ніякими строками. Для стягнення коштів на утримання не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним - до шлюбу чи під час перебування у шлюбі. Утримання надається у натуральній або грошовій формі. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначи­ти умови, розмір та строки виплати аліментів. Такий договір укладається у нотаріальній формі.

Право на утримання припиняється в разі понов­лення особи, яка його отримувала в працездатності, а також у випадку укладення цією особою нового шлюбу. Якщо аліменти були присуджені судом, то право одного з подружжя на аліменти може бути припинене за рі­шенням суду. У певних випадках рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утриман­ня або обмежено його строком.

Дата добавления: 2015-05-31