Любляча душа слухає Ісуса

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

«Сівши в ногах Господа, слухала його слова».

1. Слухняність, це – схильність прислухуватися Господеві, вірити Його вченню, приймати Його дарунки, діяти за Його спонукою та виконувати найменші Його бажання. Слухняність – це поведінка маляти, що самотужки нічого не може, нічого не знає.

Слухняність тут, на землі, це навіть не мати наперед утриваленої програми святости. Душа, яка не знає цього досконалого позбавлення, волить молитися без неуважности, безпосушно, волить праці приємні та за своїм уподобанням, волить вишукані способи добродіяння та принижування себе, а також своєрідний бойовий сприт поборювати свої хиби. Такий-то визначає Богові, коли та як Бог мав би Його пробувати та добирає способи, як вгоджатиме Богові.

2. Слухняність – це те саме, що простосердість. Простосерда душа – сповнена тільки доброю волею. Але цей нахил є в неї підставою всього. Щиросердий ладний кожночасно відобразити собою те, що завгодно Богові. Він не ворушиться самочинно, лиш вмить приймає волю та бажання Учителя.

Щиросердий завжди прислухається, що скаже Вчитель (у цьому його звершеність!) та слухає Його без огляду на жертву, поборювання відрази та зазнавання принижень.

Він іде завжди навпростець до мети та не оглядається назад себе. Не зважаючи на вогні напастей та переслідувань, щиросердий зміряє прямо до Господа, своєї цілі.

3. На шляху чесноти, основне для поступу, безпеки та швидкости, це – послух голосові Спасителя.

Святість – діло величне, добірне та вище за всяке земське пізнання. Одинокий Божественний Учитель потрапить навчити святости. У самих високовчених книгах, про неї знайдеш хіба декілька блідих вказівок, заплутаних рисок та розсіяних думок. Оволодієш цим вченням тільки пильністю на лекціях Самого Господа Ісуса Христа.

Уяви собі, що хтось переглянув усі трактати про духовне життя, та вважає себе майстром-першуном духовного подвигу й непомильним учителем других. Тоді він подібний до незрячого сліпця, що одчайдушно спрямувався через грізні гірські урвища.

Господи Ісусе Христе, навчай мене всієї мудрости, як маленьку дитину. І на часок не відпускай мене з Твоїх рук, бо зачеплю на дорозі за каміння-сторчаки, упаду ниць і поранюся до крови.

4. Отож зачинай, продовжуй та завершуй свою духовну дорогу, наснажений полум'яною любов'ю до Господа Ісуса: завжди твори Господню волю і виконуй всі Його бажання, як тільки їх пізнаєш. Врешті, підкоряйся всім пробам та прямим чи непрямим, досвідченням від Нього, в будь-яку хвилину життя. Таке має бути твоє основне та тривке розположення.

По-просту залишайся близько Ісуса Христа та уважно слухай, чого Він хоче і виконуй те, чого Собі бажає.

Господь Ісус виявляє Свою волю у заповідях, в Уставах твого чину, в зарядженнях твоїх зверхників та обов'язках стану і силою-силенною незалежних від тебе подій. Але крім цього, говорить Він надхненнями і таємними дотиками, картає або схвалює, збуджує й потішає.

5. Мабуть ти здивований, що в життєписах святців Учитель так часто й дружньо говорив із ними, іноді називав їх Своїми повірниками та втаємниченими.

І тепер Він говорить так само до кожного, але не відчутно, тільки духово, безпосередньо до серця.

За душі поклав Христос життя і тому Він дуже хоче подружньому зустрічатися з ними. Побачить Він кого, що має добру волю слухати, вже по приятельськи говорить до нього.

Проси Його часто дружити й говорити з тобою, то Він відізветься й скоро порадує тебе Своєю солодкою розмовою.

Також і тепер, хоч ти Господа слухаєш рідко та неуважно, Він ще говорить.

6. Його голос премилий як вітровий легіт. Він зворушує, раптом просвітлює, миттю дає переконання, враження, або заговорить нишком до серця. Голос Христа гомонить у душі і в пору наших розмов із людьми та в час молитов.

Деколи знечєв'я схоплюємо біблійний стишок у досі незнаному значенні, то знову почув ти зовсім звичайне словечко в пору якої балачки, і, неждано, воно таємниче потрясає тебе. Буває, що якась звичайна зовнішня подія могуче сколихує душу. Врешті, Спаситель деколи збентежує чим-небудь людину або говорить до її серця, й так скеровує її.

7. Непомітно привчаємось відмічати, коли Ісус Христос говорить до нас. Поволі між Спастслем та богобійною людиною встановляється розмовна сердечність, сколихувана лиш деколи внутрішніми бурями, потрібними для зміцнення чеснот.

На людину вічно чатує мрійливість. Тому Сам Господь звелів, щоб у важливіших ділах провіряли нашу поведінку духовні керівники.

8. Втихомир свою душу хосенною мовчанкою, а почуєш голос Господа нашого Ісуса Христа та покеруєшся Його надхненням.

Не розбалакуйся непотрібно з людьми. Будь із ними чемний та ввічливий, а відтак сизокрилою горлицею сховайся в ущелини крем'яних гір.

Перш за все, угамовуй свої прагнення, радощі та смутки, тривоги та всяке відчуттєве збентеження. Це все порушує спокій душі.

Геть із усіми безхосенними думками, безглузними мріями та марними плянами твоєї голови.

Викинь усі сердечні зв'язки. Дай місце Самому тільки Ісусові Христові на повну твою люб'язність.

Врешті, упорядкуй свої зовнішні заняття так, щоб ділова гарячка не потягнула тебе за собою.

Словом, прожени геть усіх міняйлів, що зайняли Господній храм й опоганють його своїми безвартісними справами та метушнею.

Господь наш Ісус Христос увійде в твоє очищене серце та зв'яжеться з тобою по-дружньому.

Он саме й тоді прийде пора твого правдивого духовного життя.

Дата добавления: 2015-06-25