Ісус Христос – осередок історії

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

«Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки».

1. Ісусе Христе, мені потрібно Господнього світла, дай же мені змогу пам'ятати Тебе. Ти – таїнство сторіч, Бог утаєний, живий у світлі неприступнім. Просвіти мого духа, й тоді я найду Господа мого і полюблю Його.

Як ти, Господи, проживав ще у світі, євреї питалися: хто ти є? І друзі Твої прохали явити Себе їм. Апостоли ж, мабуть, ще у Великий Четвер не знали Божества Твоєї Особи.

Тепер же, Господи, коли Ти піднявся на небо й залишився в наших Кивотах у скромних видах хліба і вина, ще важче Тебе пізнати, ще тяжче пам'ятати про Тебе. Світ ремствує та метушиться, тимчасові «власть імущі» сколочують історичні випадки, накреслюють або скреслюють кордони держав, і хтось міг би думати, що Господь зовсім маловажний у світі.

2. Однак, Володарю, Ти – осередок всього, учора, сьогодні і назавжди.

Сотворенням всесвіту, Ти явив славу Свою. Усяке твориво – відблиск краси Твоєї, відтінок сяєва, слід Твоєї довершеності.

Ти, Господи, первонароджений всієї твари. Отець же співтворив вселенну тільки для Тебе. Сторіччями готувався Твій прихід, а чергування поколінь вимостило Твої шляхи.

Це Тебе ждали відвічні пагорбки. Тужили за Тобою патріярхи і пророчі ряди. Заки попроїдали оцю долину вигнання, хотіли дуже побачити Твоє світле лице.

Ти розсіяв поміж поган вибраний нарід, щоб підготувати Твій прихід. Латинян учинив єси всесвітньою потугою, щоб у їх столичному городі встановити ценр Твого духового володіння.

Старий Заповіт – повністю Ісуса Христа.

Сказав би хто, що там усе йде навмання, усе – випадковість. Тимчасом ясний зір відкриває там величні пляни промощення шляхів для безсмертного Царя сторіч, аж Сам Він з'явиться покласти фундаменти Свого володарства.

3. Господь – учоршній і сьогоднішній. Хоч лютий ворог киринить, то Христос воцарився від Свого приходу по сьогодні.

Убого й незнатно народився Він з незнаної непорочної Діви, у малознайому містечку, і зазнав багато зависти, нехтувань та ненависти від своїх земляків. Однак Господь спокійно зачав історію Нового Заповіту і продовжує її аж до закінчення віків.

Одного чарівного вечора, над берегом озера, сповістив Христос гурток рибаків про будову Своєї Церкви, та що наріжний камінь тої будови поставить на Петрі, який в майбутньому три рази відречеться Його! Але оця Церква пошириться на весь світ і пекельні ворота ніколи не здужають її.

Уявім собі, що гордий Август, римський самодержець, був би тоді почув повище твердження. Безперечно, він посміхнувся б жалісно, як і сьогодні посміхаються недовірки з сучасних правителів. Однак Церква таки постала. Ніщо в світі не довело її до падіння, ніщо не спинило її розростання: ні переслідування, ні єресі, ні розколи, ані навіть відпадання її власних діток.

4. Іншим разом, тесля Ісус, із погорджуваного містечка Назарету сказав: як піднесуть Мене із землі, Я всіх потягну до Себе.

Апостоли, безперечно, нічого не розуміли з цієї мови, і Господь не роз'яснив їм сказаного. Йому було досить діла, писати історію світу.

Відтак закривавилась Голгота драмою. Ликують Христові вороги. Вони поклялися погубити Його з лиця землі, «щоб ім'я Його вже не згадувалося більше». Не лише погубили Його, але ще й присипали-пригнітили соромом та прокльонами.

Та оця Людина зо славою піднімається з могили, що в ній мала загинути пам'ять про Неї. Хрест, смертне дерево, мерехтить промінням слави. І від краю землі стали рушати на Голготу юрби людей видимо-невидимо, усі зворушені, розчулені, та й розкаяні. Мільйони стариків, жінок і дітей ідуть на костир, на порубання мечем, у зуби хижаків, щоб доказати любов до Розп'ятого Бога.

Могутні цього світу збентежились та скипіли, побачивши, як державою сколихував цей завершений Голготою струм почитания. Володарі заборонили славословити, почитати й любити Ісуса Христа.

Річками ллється кров мучеників, але струм мугутнішає й вал любови стає рвучкий і поривчастий. Врешті води прорвали греблі та підважили підвалини їх земського володарства.

5. Господь сказав іще: «Хто не зо мною, той – проти мене».¹²⁸ Цей рішучий вислів Христа прогомонів перед юрбою жінок, рибалок та ремісників. Фарисеї та книжники вважала за нижче їх достойности встрявати у цю масу.

Промовці та філософи вчених Атен та гордовитого Риму й не думали заявлятись по боці невідомого Пророка, отже у висліді вище сказаного, ставали проти Нього.

Але Господь далі писав історію грядущих сторіч.

Небавом Його вчення, сповнене братолюб'ям та самовідреченням, поширюється зо Сходу на Захід. Пару років по смерті Галилейця проповідають та й приймають Його засади в головних частинах світу. Щораз більше християн і на дворі римських цісарів. Християн убивають, а їх число росте.

У світі постали два величезні табори: послідовники Христа та Його вороги. На другий плян відходять майно, політика, мистецтво та вченість, перед запитанням: Чи ти – християнин, чи ти – проти Христа?

6. Дальші сторіччя ще поглибили яругу поміж сторонниками Ісуса Христа та Його противниками.

Пройшли-прошуміли дві тисячі років, двадцять політичних, економічних та світоглядових зрушень, хвилі толерантности, сумніву та байдужности, але релігійне питання залишається й далі на першому пляні всесвітніх турбот.

Всі народи цікавляться Христом та Його Намісником, відносинами або зірванням із старушком Ватикану, бо колись сказав Господь: хто не зо мною, той – проти мене.

7. Шанобливий Учителю! Я уявляв собі, що Ти турбуєшся тільки поступом уперед моєї душі. Я думав, що Твоє володарство – повністю духове. Та ось дія Твоя росте й ширшає нескінчено й усі друзі та вороги мають заниматись Тобою і стаєш осередком світу та історії; Ти справді володієш та царствуєш.

8. Особисто накреслив Ти, Господи, декілька рисок цієї історії. Тоді то Ти доручив святому Іванові, учневі, сповістити грядущим вікам усю прийдешність аж до закінчення сторіч. В Книзі Об'явлень він вичислив різні сили, які аж до кінця світу будуть змагатися між собою та з Твоєю Церквою. Там теж наперед описуєш війну, затіяну на Тебе ворогом людського роду. Спочатку його ненависть увінчається деякими успіхами, але вкінці ворог буде розбитий.

Нашим очам недостає належної прозорости. З нею ми досліджували б нашим зором сучасну історію в поході, як то зачинають об'єднюватися, зазначені в Книзі, дві великі потуги прикінцевих епох: табір суцільного християнства і другий – повного безбожництва, тобто свавільної думки з наслідками в ділянці міркувань, політики та державного господарства.

І ми пізнали б значення спокусника народів розлогого Вавилона й семиглавої та десятирогої бестії, богозневажниці, та ката святців. Будуть у нас очі, то до спілки з Іваном Богословом побачимо відкрите небо та й Божого Сина з іскрометними очима, з вінком на голові та з убивчим для антихриста подихом Своїх уст.

9. Ісус Христос живе та царствує у віках. Цар царів і Володар володарів, вчорашній, сьогоднішній та – вічний.

Який він теж великий та гідний уваги! Щоденно відпочиваю на Його серці та вслухуюся в Його Божі таємниці. Господь же простягне долоню, щоб не спіткнулася нога моя об камінь дорожній.

Полюблю Його від усього серця за те, що Він – величний та добрий.

Дата добавления: 2015-06-25