Господь Ісус умер за нас

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

«Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками».

1. Найкращий доказ любови, це терпіти за улюблених. Підтвердив це Сам Господь: «Більшої від цієї любови ніхто не має, як хто душу свою кладе за друзів своїх».

А св. Павло хоче висловити таку гадку: Ти, Спасителю ще більше доказав нам свою любов тим, що віддав життя за нас тоді, коли ми ще були в таборі неприятелів.

Божу любов до людей виявляв Ісус Христос усе своє життя. Але виявом Своєї добрости в останній день, задивував Господь небо й землю.

Він занурився у бездонний океан принижень і горя для рятунку винуватої людини, та з любови до неї.

Щоб хоч трошки зрозуміти нечувану кількість зовнішніх та внутрішніх болів, зачнім від глибинного розсліду, чому Ісус страждав.

2. Перш за все Господь Ісус головує таїнственно складеному тілові Церкви, а ми – Його складові клітини. Отож запрагнув Він сам один справдити й відчути всі болі, смутки, приниження й тривоги всіх Його діток і кожного поодинці, аж по кінець віків.

Найперше хотів дуже міцно вичути прийдешню гіркоту, що стріне колись всіх Його братів, щоб так осолодити її.

Розміркуйте гаразд, для прикладу, скільки терпінь мусить перенести та скільки дошкульного страху зазнати, хоч би лише одна мати біля ліжка хворої дитини, або якась сирітка над могилою батька-матері.

Тепер візьмім, та багато-багато разів помножімо ці тортури й додаймо до них всесвітній біль і всесвітню печаль усіх поколінь і віків до кінця світу. Все це буде тільки слабке відображення терпінь Христового Серця.

3. Дальше, Ісус Христос бажав зазнати на Собі всі можливі болі тіла, які продовж віків мучитимуть всіх людей разом і кожного зокрема.

Тепер уявім собі цю навалу нещасть, різновидних хворіб, гидких чиряків, страшних боляків усіх всесвітніх лікарень. Додаймо до цього ще похмурнішу картину звірств кровожадної різанини й, каліцтв та масових вбивств, битв та воєнних лихоліть. Врешті відобразім собі різнорідні катівні мільйонів мучеників, залізні гаки, до білого розжарені клинки, кліщі, довгі вузькі ремені, ножі-різаки, зазублені колеса кровожадних хижаків та кип'яток олії!

Спаситель запрагнув наперед зазнати на Собі всі ці будучі муки вибранців.

4. Що більше, Своїми стражданнями хотів Спаситель спокутувати всі тяжкі та простительні гріхи всіх людей на землі, живих і померлих, тобто: всі неправди, всю розпусність, звірства, невдячність, богозневаги та згіршення.

Господь хотів спокутувати лукавство всіх цих злодіянь. Та лукавство це без кінця-краю, бо гріх – це образа святого Бога, кпини-знущання земського черва, кинені в обличчя Царя царів.

Ця гора безмежно злющих гріхів дуже гнітила Божественного Відкупителя. Він хотів все виправити точно й подрібно.

5. Опріч цього, Він схотів особисто прийняти муку за всі ці провини та повністю все направити, без будь-чиєї співпраці.

Як одна-одніська людина, навіть Бого-Чоловік, могла стільки витерпіти душею й тілом та повністю задовільнити вимоги Божої справедливости?

Цього ми не розуміємо. Навіть Діва Богородиця не потрапила зглибити бездонного горя Христової смерти. Одно певне: Він умер із болю.

6. Бог Отець обдарував Свого Сина дуже вразливим тілом і серцем. Ця чутливість та витонченість спричинили Йому силу терпінь, відміряну батьківською справедливістю.

Отак і Божа справедливість і саме злюще пекло, надзвичайно розгорнули та жахливо урізноманітнили муки Ісуса Христа, так що безталанна жертва прямо потапала у хвилях болю: «Увійшов у глибокі води, й пориває мене бистрінь».

7. Взяли Його та й зв'язали, волікли та й били в лице. Залізні гачки пошматували Його тіло, голову подряпали колючі терни. Його лице покрили гидкі плювання. Рамена порізало хресне дерево. Руки й ноги пронизили цвяхи. Суглоби Його порозтягали, нерви порвали, учленування звихнули. Бороду Йому вирвали, нутрощі й губи спалили спрагою. Очі Його зайшли згустками крови, а вуха Його ранили богозневаги. В Оливному саді вояки осоромили Ісуса Христа, а в приявності Анни люди заплювали Його наче обманного пророка. Пилатові представили Господа, як самозванця та обманця. Ірод потрактував Його, як божевільного, а голота окричала нашого Спаса гіршим за душогуба Варавву та достойним смерти. П'яне вояцтво поглумилось із Нього, як із циркового цісаря, а старшина храму, юрба, та злочинець розп'ятий із лівого боку, покпили собі до схочу з Нього.

До Його мук допомагали і друзі і недруги: Небесний Отець – суворістю Своєї справедивости, пекло – завзяттям, Юда-зрадою, учні боязливістю, Петро – невірністю, челядь – нахабством, вояки – звірством, князі духівництва – підступністю, Пилат – малодушністю, Ірод – погордою, голота – невдячністю, святі жінки – безпорадною спочутливістю, а Богомати – безуспішною зажуреністю.

8. Найдошкульніше, прямо безмежно страждав Господь Христос тим, що Небесний Отець залишив напризволяще Його як людину. Он чому Він так боляче скрикнув із хреста, аж зледеніло Матірне Серце:

«Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?»

Нам важко є уявити такий надмір болів.

9. Моя душо, витривало та в подробицях розмірковуй муки свого Господа, хоч ніколи не доберешся до самого дна цієї безодні.

Запитуй себе, чому стільки страждань?

Все те сповнилося єдино для спокутування твого гріха та щоб здобути твою любов.

Отож зогидь собі дуже провини, як щось жахливе, а тоді... виріши врешті дати Господеві те, чого прагне Він найгарячіше: дай Йому своє серце.

Господи Ісусе Христе! Хто я такий, що так полюбив Ти мене? Що вона є, оця моя любов, що Ти зволив радніше загинути, і то жахливою смертю, ніж згодитися на мою погибіль?

Чи вони такі вартісні й цінні, оці стукання мого серця, що аж такі муки прийняв єси, щоб воно билося для Тебе?

Мабуть, дуже, дуже важливе для Тебе є це просте твердження: Господи Ісусе Христе, я люблю Тебе! Як би цього було треба, то Ти готовий іще раз перестраждати муки, щоб ще бодай одна душа промовила так до Тебе.

Господи, Ісусе Христе, отож я дуже люблю Тебе. Це миле Твоєму Серцеві твердження дуже часто вимовлятиму, і стане воно за початок, продовження та докінчення мого духовного життя.

Дата добавления: 2015-06-25