Теоретичні основи соціальної роботи 115

Соціальна робота

Про міжнародну увагу до проблеми насильства в сім'ї свідчать такі факти, як обговорення і прийняття рішень на конгресах ООН з питань жінок, Всесвітній асамблеї з проблем старіння, а також Всесвітній про­грамі дій стосовно інвалідів і Конвенції про права дитини.

Соціальні та психолого- педагогічні проблеми сімейного насилля над дітьми

Сімейне насилля це форма дест­руктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне пе-благополуччя і порушення в цішіісно-иормативній сфері індивідів. Насил­ля в сім'ї є чинником соціального ризику, що спричиняє поглиблення соціальпо-исихологічпої та моральної відчуженості, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні.

Типова модель сімейного насильства — це застосування сили сильні­шим стосовно слабшого члена сім'ї. Сила може бути фізична чи обумов­лена соціальним статусом. Акти сімейного насильства є різними за своєю жорстокістю. Міра насилля може проявляється від незначного пошкод­ження до смертельного випадку.

І. М. Трубавіиа та Н. А. Бугаєць визначають такі сфери суспільного життя, де має місце насильство в сім'ї:

1) сім'я: вона готує своїх членів до життя в суспільстві, до сприй­
няття ієрархічних відносин, виражених у нерівному розподілі між статя­
ми праці та права розпоряджатися ресурсами;

2) громада: забезпечує механізми підтримування контролю чоловіків
над сексуальністю, мобільністю та працею жінок;

3) держава: легітимізує власницькі права чоловіків щодо жінок,
забезпечуючи сім'ю та громаду правовою основою для подальшого підтри­
мання таких відносин. Держава досягає цього шляхом впровадження
відповідної правової політики, ухвалення дискримінаційних законів та
застосування дискримінаційної практики у виконанні законів. Власне тому
права людини повинні захищатися па трьох рівнях:

—па макрорівиі суспільства через міжнародні та національні законо­
давчі акти;

—па мезорівні — через громади завдяки місцевим традиціям, інфор­
мування розпорядчих актів, адвокатству дітей, церкві;

—на мікрорівні — рівні окремої особи, родини через самооборону,
захист соціальним педагогом, членами сім'ї.

За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйоз­на і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та інди­відуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недо­статньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.

Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора.

Окрім того, насильство над дорослими членами сім'ї відповідно впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень про­цесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються па насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насиль­ства або його свідками.

Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстоко­му ставленню; право па життя і фізичну недоторканність; право на ви­сокі стандарти фізичного і психічного здоров'я

У нсихолого-недагогічпій літературі немає даних, які б відображали реальність масштаби і частоту випадків насильства в сім'ї згідно зрозум­ілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити валідні висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реаль­них чи потенційних жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслідування, небажання робити свою таємницю надбанням суспільства та інше. Таким чином, статистич­но видимою стає лише "верхівка айсберга".

116 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Отже, аналіз проблеми насильства в сім'ї дає можливість виявити ряд труднощів:

1. Насильство в сім'ї відрізняється високим ступенем латентності. Це
зумовлюється, з одного боку, небажанням потерпілих звертатися в пра­
воохоронні органи (через недовіру до правоохоронних органів, боязнь
позбавитися матеріальної підтримки і тлі.), а також нездатністю деяких
залежних членів сім'ї звернутися в правоохоронні органи (це стосується
перш за все дітей). З іншого боку, латентність насильства провокується
небажанням, а іноді й нездатністю правоохоронних органів забезпечити
реальний захист потерпілих. Спостерігаються випадки приховування звер­
нень про факти насильства в сім'ї самими правоохоронними органами.

2. У даний час в Україні немає офіційної статистики стосовно на­
сильства в сім'ї. Статистика з проблеми характеризує весь масив потерп­
ілих від усіх видів злочинів, не виділяючи при цьому кількість жертв
від насильницьких злочинів взагалі і від насильницьких злочинів, здійсне­
них у сім'ї, зокрема [9].

Для пояснення механізмів насильства взагалі і сімейного насильства зокрема, в різних наукових дисциплінах використовуються наступні кон­цептуальні підходи: соціологічний та психологічний [10,127].

У рамках соціологічного підходу провідним фактором вважається соціокультурна обумовленість, тобто насильство є стереотипом сімейних відноснії, прийнятим у даній групі населення і вихованим з дитинства, а також вплив соціальних факторів (соціальпо-економічпе положення ди­тини (сім'ї), безробіття, погані побутові умови та інше).

В аспекті психологічного підходу насильство розглядається як ре­зультат негативного особистого життєвого досвіду, "травми дитинства", алкоголізму, психопатології, або як симптом дисфуикційпої сім'ї, пара­доксальним (але неадекватним) чином стабілізуючий сімейну систему. Негативне ставлення може також розглядатися як результат деструктив­ної сімейної взаємодії, коли один із членів сім'ї (наприклад, дитина) незалежно від наявності чи відсутності в нього специфічних психосома­тичних характеристик чи особливостей поведінки сприймається як відхи­лення або важкий "тягар", що викликає ризик насильницької дії.

З психологічної точки зору насильницьке ставлення і жорстокість рідко бувають безглуздими. Цей момент дуже важливий з тієї причини, що будь-яке суб'єктивне спонукання повинно висвітлюватися з позиції особистішого змісту, особистішої значимості. На цьому рівні мотиви агресивної поведінки, як правило, неусвідомлювані.

У психолого-педагогічній літературі існує безліч пояснень насиль­ства. Психоаналіз бачить у ньому перенесення індивідом примітивного потягу до смерті (якому Фрейд дав назву — "інстинкт смерті") із само­го себе па зовнішні об'єкти. Необіхевіоризм вважає насильство наслідком фрустрацій, що переживаються особистістю в процесі соціального паучі-ипя (Дж. Доллард, Н. Міллер, А. Бандура). Іитеракціонізм — наслідком об'єктивного "конфлікту інтересів", "несумісності цілей" окремих осо­бистостей і соціальних груп (Д.Кзмибелл, М.Шериф). Кошітивізм розг­лядає насильство як результат "диссопапсів" і "невідповідностей" у пізна­вальній сфері суб'єкта (Л.Фестингер, Г. Тешфел).

З позицій системної сімейної психотерапії, представником якої є Ей-деміллер, жорстока поведінка в сім'ї — показник дисфупкційної сімей­ної системи, структурна ознака порушення внутрішньосімейиих стосунків, спроба неадекватними засобами стабілізувати сімейну систему (наприк­лад, насильство може застосовуватися в контексті боротьби за контроль, порядок і владу в родині). І якщо існуючі проблеми виутрішиьосімейпих відносин (початково не пов'язані з насильством) не усунути, то насиль­ство приймає або хронічний, або циклічний характер.

Акти сімейного насильства рідко бувають одиничними, зазвичай вони повторюються багаторазово, насильство стає складовою частиною сімей­них відносин. Малоймовірно, що перша жертва насильства залишиться

єдиною.

Р.Р. Максудовим досліджено, що якщо випадки насильства спостер­ігалися більше, ніж двічі, то в стосунках встановлюється певний цикл, фази якого варіюються за тривалістю та інтенсивністю (рис. 1). З часом періоди примирення та заспокоєння зменшуються, можуть зовсім зникну­ти, а період насильства збільшується [7,85].

У даний час більш продуктивними вважаються міждисциплінарні підхо­ди до проблеми, а саме: психобіологічний, соціальпо-психологічпий і соціокультуриий (чи соціально-структурпий).

Згідно концепції исихобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для осіб з патопсихологічними відхиленнями й обу­мовлюється наявністю в індивіда патологічних і девіантпих рис.

Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім'ї як про­дукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого дос­віду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж

Дата добавления: 2015-06-25