Висновок експерта 1 страница

Стаття 101. Висновок експерта

1. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом до­сліджень та зроблені за їх результатами висновки, обгрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суд­дею чи судом, що доручив проведення експертизи.

2. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який грунтується на його наукових, технічних або ін­ших спеціальних знаннях.

3. Висновок повинен грунтуватися на відомостях, які експерт сприй­мав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріа­лів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

4. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

5. Висновок експерта не може грунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

6. Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюваного, обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюва­ний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кри­мінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.

7. Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторо­на має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його ви­сновку.

8. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.

9. Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здій­снювалася експертиза.

10. Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка ііснкн провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмр і ивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

1. Визнавши необхідність проведення експертизи за кримінальним про­вадженням, особа, яка залучила експерта, виносить вмотивовану постанову, а слідчий суддя чи суд - ухвалу, які відображають сутність прийнятого проце­суального рішення і є підставою для її проведення (ст. ПО КПК). Експертиза вважається призначеною з часу ознайомлення експерта з відповідним процесу­альним документом, якщо тільки від нього не надійшло невідкладної відмови від проведення експертизи за передбачених КПК підстав. Для проведення екс­пертизи орган чи особа, яка залучила експерта або доручила її проведення, по­винна надати у розпорядження експерта належним чином оформлені й упакова­ні об'єкти дослідження та матеріали кримінального провадження, які необхідні для його проведення й надання висновку. Акти чи інші документи, й відомчі також, де зазначено обставини, встановлені із застосуванням спеціальних знань (приміром, про причини аварії, вартість ремонту, розмір нестачі матеріальних цінностей тощо), не можна розглядати як висновок експерта, а їхню наявність не можна розглядати як підставу для відмови в призначенні експертизи, навіть якщо такі документи отримані на запит слідчого, прокурора, суду чи сторони захисту (див. п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»).

До предмета висновку експерта можуть входити будь-які факти й обста­вини, що мають значення для правильного вирішення кримінального прова­дження, встановлення яких потребує спеціальних знань, проте він обмежується зв'язком фактів з обставинами кримінального провадження й можливостями наукових методів, що використовуються експертом.

2. Сторона обвинувачення (ч. 2 ст. 93 КПК), сторона захисту (ч. З ст. 93 КПК) здійснюють збирання доказів шляхом отримання від установ і ор­ганізацій, службових та фізичних осіб висновків експертів. Під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпі­лого за наявності підстав, передбачених ст. 242 КПК, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. Кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування висновку експерта має право надати відомості, які стосуються знань, умінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта (ч. 5 ст. 356 КПК).

3. Висновки експерта повинні містити відомості про ті чи інші факти об'єктивної реальності, які він встановив у процесі свого дослідження, напри­клад, констатація наявності слідів на предметі та їх ідентифікація. Повідомивши про отримані результати дослідження, експерт дає їм свою професійну оцінку, тобто повідомляє не лише відомості про безпосередньо сприйнятті ним факти, їх ознаки і властивості, а також надає наукове пояснення властивостям дослі­джуваного предмета, які він спостерігає, і висловлює своє оцінне судження.

висновок, аргументовану оцінку тому, що відбувається. Фактичні дані, які міс­тяться у висновку експерта, - це результат його роботи, коли він, посилаючись на результати власного дослідження і надані йому матеріали, нові і раніше не відомі по справі факти або точно встановлює факти, існування яких лише при­пускалося, або дає оцінку тим чи іншим фактам. Експерт проводить досліджен­ня і робить свій особистий висновок за результатами дослідження, а тому ви сновок може бути лише персональним. За правильність висновку експерт несе особисту відповідальність, хоча б проведення експертизи було покладено на відповідну державну установу.

Експерту можуть повідомлятися обставини кримінального провадження, які безпосередньо стосуються питань, що ним вирішуються, або надаватися для ознайомлення матеріали кримінального провадження. Він повинен також бути поінформований, як було виявлено і вилучено об'єкти та відібрано про­би, надані йому для дослідження. Доцільно експерту повідомляти лише про вірогідно встановлені факти, оскільки під впливом висловлюваних стороною, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи, припущень, сумнівів, версій, що перевіряються, в експерта може сформуватися певна настанова, яка у майбутньому справить негативний вплив на сприйняття і витлумачення ним результатів проведених досліджень, що може призвести до помилкових висновків. Висновки експерта повинні бути конкретними й категоричними. Імовірнісний висновок експерта не відповідає вимозі допустимості доказів і не придатний для обгрунтування висновків за кримінальним провадженням.

4. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не мо­жуть виходити за межі спеціальних знань експерта. У разі постановки перед експертом таких питань він повідомляє особу, яка залучила його, або слідчого суддю чи суд, що доручив проведення експертизи, про неможливість вирішення поставленого перед ним завдання. Таке повідомлення повинно бути аргументо­ваним та вказувати на конкретні причини, які виключають можливість надання висновку, на підставі яких експерт обґрунтовує, що поставлене запитання не відповідає його компетенції.

5. До оцінки висновку експерта відноситься й те положення, що у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате (ч. 2 ст. 89 КПК).

6. Встановлення того, чи становив психічний стан підозрюваного, обвинува­ченого елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відпові­дальність за правопорушення, виходить за межі компетенції судово-психіатричної експертизи, оскільки це питання є суто правовим і має бути вирішеним у відповід­ному процесуальному порядку органом досудового розслідування та судом.

7. Висновок експерта повинен бути наданий у письмовій формі, що випли­ває з ч. 7 коментованої статті. Письмова форма - обов'язковий атрибут цього

ви/ і доказів, що забезпечує чіткість формулювань, підвищує відповідальність екс ерта за свої висновки, виключаючи можливість помилок і неточностей, по­лег ує оцінку висновку експерта в досудовому розслідуванні й судовому про­вадь енні. Висновок має містити докладний опис усіх проведених досліджень, зроблені висновки за кожним з них та обгрунтовані й повні відповіді на по­ставлені питання.

18. Кожна сторона має право звернутися до суду з клопотання про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку. Показання експерта не можуть замінити висновок, вони отри­муються лише з метою роз'яснення або уточнення наданого ним висновку і поза ним самостійного доказового значення не мають. Отримані в ході допиту експерта відомості, які хоча б і відносяться до справи, але не є роз'ясненнями або уточненнями наданого ним висновку, не можуть розглядатися як докази і, зокрема, як показання свідка. Експерт не може давати показання з приводу експертизи, яка проводилася іншим експертом та давати оцінку висновкам, зро­бленим іншою особою. Не можуть бути доказами повідомлені експертом дані, встановлення яких не потребує використання спеціальних знань у межах його компетенції.

9. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, вони мають право скласти один загальний висновок або окремі висновки. Кожен з цих висновків долучається до справи. Якщо експерт виконував експертизу у складі комісії експертів, то він може давати показання в межах результатів тих досліджень, які він безпосередньо проводив.

Залежно від складності питання або дуже великого обсягу роботи осо­ба, яка залучила експерта, або слідчий суддя чи суд, що доручив проведення експертизи, можуть призначити, а керівник експертної установи доручити про­ведення експертизи двом і більше експертам. Така експертиза називається ко­місійною. Слід розрізняти комісійну експертизу однопредметну, яку проводять фахівці однієї галузі знань, і багатопредметну, яку здійснюють експерти різних спеціальностей і яка одержала назву комплексної.

Комісійна експертиза - це експертиза, яка проводиться кількома експерта­ми однієї спеціальності (або вузької спеціалізації). Зазвичай проведення такої експертизи доручається кільком експертам у випадках її особливої складності, трудомісткості або значимості для кримінального провадження. При проведен­ні комісійної експертизи експерти, члени комісії до надання висновку вправі радитися між собою. Із числа членів комісії керівником експертної установи призначається відповідальний за проведення експертизи. Він виконує різно­манітні організаційні функції (координацію діяльності членів комісії, розро­блення загального плану досліджень тощо), проте не має жодних переваг при вирішенні питань по суті. Будь-яка нерівноправність експертів, надання одно­му з них обов'язку (і права) давати остаточну оцінку результатів дослідження, проведених іншими експертами, руйнує гарантії об'єктивності й вірогідності експертизи, знеособлює процес формування експертних висновків і суперечить

законодавчому припису персональної відповідальності експерта за висновок, який може даватись тільки від його імені одноособово чи кожним окремо у групі. Якщо члени комісії дійшли загального висновку, вони складають єдиний висновок. У випадку розбіжності думок експерти, які не погоджуються з інши­ми, надають окремий висновок.

У випадках, коли для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, потрібні знання з різних галузей знань, залу­чаються кілька експертів. Комплексна експертиза має низку особливостей. По-перше, до них відноситься те, що при її проведенні беруть участь кілька експертів різних спеціальностей (спеціалізації), а отже, існує й розподіл функцій між ними в процесі дослідження об'єктів експертизи. На відміну від однорідної експертизи, де всі експерти беруть рівну участь в процесі дослідження, кожний експерт під час комплексної експертизи може дослі­джувати лише ті об'єкти, які відносяться до його компетенції, й застосо­вувати ті методи, котрими він володіє. По-друге, особливістю комплексної експертизи є те, що загальний висновок робиться за результатами, отри­маними різними експертами. До того ж, у формулюванні цього загального (кінцевого) висновку можуть брати участь не всі експерти, що проводили дослідження, а лише ті, котрі компетентні в загальному предметі дослі­дження. Вузькі спеціалісти можуть і не брати участі в цьому, їх роль може обмежуватися констатацією проміжного висновку за результатами особис­то проведеного дослідження, на які спираються інші експерти. У зв'язку з вказаними особливостями на комплексну експертизу не може поширювати­ся вимога надання експертом висновку лише на основі особисто проведе­них досліджень, що є обов'язковою для звичайної, «класичної» експертизи. Тут експерт формулює висновок на основі досліджень, що проведені не лише особисто ним, а й іншими експертами, що мають іншу спеціалізацію. Тому при комплексній експертизі інакше вирішується й питання про осо­бисту відповідальність за ту частину дослідження, яку він провів, і за отри­мані результати (проміжні висновки). При формулюванні загальних (кінце­вих) висновків має місце свого роду умовна відповідальність експерта: він відповідає за правильність висновку, у формулюванні якого брав участь, за умови, що використані ним результати досліджень, проведених іншими експертами, також правильні.

10. Після закінчення дослідження висновок експерта, об'єкти досліджен­ня та матеріали кримінального провадження надаються стороні, за клопотан­ням якої здійснювалася експертиза, при цьому забезпечуються умови, необхід­ні для збереження конфіденційності досліджень та їх результатів.

11. Закон не визначає наперед сили і значення доказів, а достовір­ність того чи іншого доказу визначаються щоразу тією особою чи органом, який проводить досудове розслідування, та судом. Висновок експерта не є обов'язковим для органів досудового розслідування, прокурора та суду, і вони мають право не погодитися з висновками експерта. Вказівка на недо-

п\сТимість некритичного відношення до висновку експерта й необхідність Piord ретельної та всебічної оцінки відповідно до загальних правил оцінки докавів міститься у багатьох рішеннях вищих судових інстанцій. Незгода органів досудового розслідування, прокурора або суду з висновком експерта повинна бути вмотивованою у відповідному процесуальному рішенні (поста­нові, ухвалі, вироку). Необхідною умовою допустимості висновку експерта є дотримання процесуального порядку призначення й проведення експертизи. Повинна також бути перевірена компетентність експерта та його зацікавле­ність в результатах кримінального провадження. Експертному досліджен­ню можуть піддаватися лише об'єкти, котрі належним чином процесуально оформлені. У випадках суттєвих порушень, що тягнуть їх недопустимість, висновок експерта втрачає доказову силу. При оцінці належності висновку експерта необхідно враховувати, що вона залежить від належності об'єктів, котрі досліджувалися експертом. Якщо їх належність не підтверджується, то втрачає цю властивість і висновок експерта. Найбільш складним компонен­том оцінки висновку експерта є визначення його достовірності (правильнос­ті, обгрунтованості). Така оцінка тягне визначення надійності застосовуваної експертом методики, достатності наданого експерту матеріалу й правильності вихідних даних, повноти проведеного експертом дослідження тощо і саме з цією метою проводиться допит експерта.

Стаття 102. Зміст висновку експерта

1. У висновку експерта повинно бути зазначено:

1) коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експер­тиза;

2) місце і час проведення експертизи;

3) хто був присутній при проведенні експертизи;

4) перелік питань, що були поставлені експертові;

5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були вико­ристані експертом;

6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, засто­совані у дослідженні, отримані результати та їх експерта оцінка;

7) обгрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

2. У висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висно­вок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

3. Якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ста­вилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку. Висновок підписується експертом.

1. Висновок експерта - письмовий процесуальний документ, в якому відобра­жено хід та результати досліджень, проведених з питань, які поставлені особою, що залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, який доручив проведення екс­пертизи. Вимоги щодо змісту висновку експерта спрямовані на те, щоб забезпечити достовірність експертних досліджень й можливість їх перевірки та оцінки слідчим, прокурором, судом. Висновок експерта складається лише на підставі проведених досліджень і з урахуванням отриманих результатів, тобто особливості структури і змісту висновку експерта досить яскраво проявляються в певній структурі, обсязі і характері наявних відомостей, що мають значення для кримінального провадження.

Висновок експерта складається з трьох частин: вступна; дослідницька; за­ключна або власне «висновок». Зміст висновку експерта повинен відображати сутність усіх частин експертного дослідження. Зокрема, до них можуть нале­жати: експертний огляд, порівняльне дослідження, експертний експеримент, оцінка отриманих результатів і формулювання висновків. Тим самим у межах дослідження експерт може здійснювати різноманітні дії, факт, зміст і результат проведення яких він повинен викласти у тексті висновку експерта.

Висновок експерта повинен містити певну сукупність відомостей, на під­ставі яких можна дійти висновку про те, хто, з якою метою призначив експер­тизу, хто саме її проводив, хто брав участь у її проведенні. Для цього у вступній частині викладаються такі відомості: найменування кримінального проваджен­ня та його реєстраційний номер, за яким призначена експертиза, відомості про орган або особу, яка призначила експертизу, фактичні і юридичні підстави при­значення експертизи, обставини кримінального провадження, що зумовлюють потребу використання спеціальних знань і яких саме, матеріали, які надані екс­пертові на дослідження з вказуванням при цьому способу доставки і виду упа­ковки кожного з об'єктів, наданих на дослідження, дата надходження матеріалів до експертної установи (експерта) і дата підписання висновку, відомості про експерта або експертів, питання, які поставленні слідчим, прокурором або судом на вирішення. Порядок групування питань може бути викладено експертом у тій послідовності, в якій він вважає за потрібне з точки зору порядку дослідження і зрозумілості викладення. Якщо експерт дає відповідь на деякі питання з власної ініціативи, то вони також повинні бути вказані у вступній частині.

У дослідницькій частині висновку відбивається весь процес експертного до­слідження і отримані на його підставі результати. На початку відображається аналіз матеріалів і опис відомостей, наданих слідчим, прокурором або судом. Для цього необхідно вказати про стан об'єктів, наданих на дослідження, викласти відомості про їх огляд експертом. Далі описуються методи дослідження, технічні засоби, які використовувалися в процесі дослідження, й умови, в яких відбувалося їх викорис­тання, включаючи технічні умови. Також необхідно докладно викласти дані про всі дії, які здійснювались експертом над об'єктами. Сам опис здійснюється, як прави­ло, згідно зі схемою дослідження і його методами. Експерт повинен пояснити, які і звідки взяті нормативні приписи були ним використані в процесі дослідження, різного роду коефіцієнти, табличні та інші відомості, якими він керувався в процесі

280,

свого дослідження. Він повинен також пояснити сутність та зміст методів дослі­дження, в деяких випадках навіть дати обфунтування, чому саме ця методика була використана в процесі дослідження, якщо таких методик існує кілька.

У заключній частині даються науково обфунтовані відповіді на поставлені експерту запитання, які повинні повністю випливати з дослідницької діяльності експеріа. На кожне поставлене експерту запитання повинна бути надана зміс­товна вмотивована відповідь або відповідь про неможливість вирішення цього запитання. Висновок є кінцевою метою всього дослідження. Наявність висно­вків у цьому джерелі доказів - одна з суттєвих ознак, яка дозволяє відрізнити висновок експерта від інших джерел доказів, отриманих за участі спеціаліста.

Висновок експерта повинен бути підписаний кожним експертом, який здійснював дослідження і надав його результати. Якщо існують креслення, схеми, фотографії, доповнення, довідкові та ілюстраційні матеріали, які забез­печують наочність, підвищують переконливість висновків, уточнюють процес дослідження, то вони також виступають складовою частиною висновку, дода­ються до нього і підписуються експертом або експертами.

2. Особа, яка залучила експерта, або слідчий суддя чи суд, що доручив про­ведення експертизи, зобов'язані роз'яснити експерту його права й обов'язки та попередити його про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України. Якщо експертиза проводиться в експертній установі, то роз'яснення прав та поперед­ження за ст. 384 КК здійснює керівник експертної установи. Якщо постанова (ухвала) про призначення судової експертизи надійшла поштою на адресу екс­перта, який не працює в експертній установі, або на адресу керівника експерт­ної установи, який сам проводить цю експертизу, то актом роз'яснення прав та попередженням про кримінальну відповідальність необхідно вважати надання ними відповідної підписки, яка долучається до кримінального провадження, а також повідомленням про попередження про кримінальну відповідальність у вступній частині висновку експерта. Відмова прийняти постанову (ухвалу) про проведення експертизи в подібних випадках внаслідок того, що ніхто «особис­то» не попереджав судового експерта, є необгрунтованою. До того ж експерт, який надав висновок і якого викликано в суд для роз'яснення висновку, відпо­відно до ч. 1 ст. 356 КПК попереджається головуючим про кримінальну відпо­відальність за надання завідомо неправдивого висновку.

3. Якщо при проведенні експертизи експерт встановить нові обставини, що мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право вказати на них у своєму висновку. Таке право експертної ініціативи є гарантією повноти і всебічності дослідження всіх обставин кримінального провадження.

Глава 5. Фіксування кримінального провадження. Процесуальні рішення

Стаття 103. Форми фіксування кримінального провадження 1. Процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фік­суватися:

1) у протоколі;

2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафік­совані процесуальні дії;

3) у журналі судового засідання.

1. Коментована стаття КПК містить вичерпний перелік форм фіксування процесуальних дій під час кримінального провадження, а саме: протокол, но­сій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані проце­суальні дії, журнал судового засідання. Фіксування в будь-якій іншій формі не допускається, а результати не передбаченого законом фіксування не можуть мати ніякого юридичного значення. Наприклад, сторонам, потерпілому нада­но право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів (ч. 8 ст. 95 КПК), а мають лише тактичне, орієнтуюче значення, можуть бути корисним інформаційним матеріалом для створення змістовних заявлюваних клопотань органам досу-дового розслідування і суду та для прийняття виважених інших процесуаль­них рішень.

2. Під час досудового розслідування хід і результати слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій фіксуються в протоколах, а також додат­ково в разі необхідності за допомогою технічних засобів, що передбачено відпо­відними статтями КПК.

3. Фіксування судового провадження в сенсі п. 23 ч. 1 ст. З КПК здійсню­ється в журналі судового засідання та одночасно і без виключень згідно з п. 7 ч. З ст. 129 Конституції України та ч. 5 ст. 27 КПК у повному обсязі технічними засо­бами, якими може бути техніка звукозапису та іноді - відеозапису й фотографії, причому офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійсне­ний судом у передбаченому КПК порядку. Необхідність паралельного фіксування судового провадження технічними засобами на всіх його стадіях передбачена в імперативних нормах КПК, зокрема: в підготовчому судовому провадженні (ч. 2 ст. 314), в судовому розгляді суду першої інстанції (ст. 343), в апеляційному про­вадженні (ч. 2 ст. 405), в касаційному провадженні (ч. 2 ст. 434), в провадженні у Верховному Суді України (ч. З ст. 453), в перегляді судових рішень за нововияв-леними обставинами (ч. 1 ст. 466).

Стаття 104. Протокол

1. У випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведен­ня процесуальної дії фіксується у протоколі.

2. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслі­дування за допомогою технічних засобів про це зазначається в протоколі.

Якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст по­казань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден і учасників процесуальної дії не наполягаг на цьому. У такому випадку у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього.

3. Протокол складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії;

особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада);

всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання);

інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, ха­рактеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосо­вуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх викорис­тання;

2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій;

отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і до­кументи;

3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників

процесуальної дії.

4. Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії нада­ється можливість ознайомитися із текстом протоколу.

5. Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписа­ми. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні про­цесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його під­писання особою.

6. Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, від­мовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від під­писання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин

такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представни­ка), а у разі його відсутності - понятих.

1. У КПК передбачено, що хід і результати процесуальних дій, які про­водяться під час досудового розслідування, обов'язково фіксуються в прото­колах, котрі виступають як засоби збирання й перевірки доказів та їх джерсі У зв'язку з цим необхідно визначити місце протоколів у системі категорій до­казового права. В КПК визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, тобто знання про факти, які мають значення для кримінально­го провадження і лежать в основі юридичного доказування (ч. 1 ст. 84 КПК). Ці дані офіційно можна черпати з точно визначених джерел доказів, до яких. крім показань, речових доказів і висновків експертів, належать документи (ч. 2 ст. 84 КПК). Водночас згідно з п. З ч. 2 ст. 99 КПК до числа документів як дже­рела доказів належать складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи про­цесуальних дій та додатки до них. Отже, протоколи процесуальних дій мають правовий статус джерел доказів, і інформація про факти, яка міститься в них, може повною мірою використовуватись в юридичному доказуванні, звичайно, в сукупності з іншими доказами.

Дата добавления: 2015-06-25