Почвірна Жертва

ЖЕРТВА

ВСТУП

Якою прославлюємо Бога більже, ніж самі анголи в небі.

ДОГМАТИЧНЕ ТА ПРАКТИЧНЕ ВИЯСНЕННЯ

БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ

На одній місії Всеч. о. Парох попрохав мене відвідати адвоката Н., що зачисляв себе до католиків, а до церкви заглядав хіба на Різдво та на Великдень, дивуючись, що коли тільки прийде до церкви, то там завжди щось мусять святити, як не воду, то пасху.

Пан адвокат чемненько прийняв мене. По вступнім офіціо­знім привіті вивязалася цікава й оживлена дискусія. Під кінець цієї реліґійної дискусії я попрохав свого співбесідника прийти до церкви, бо ж там свята місія. — Пощо мені ходити до церкви? — відказав мій співбесідник. — Якщо хочу молити­ся, так удома помолюся Богові. Бог і так чує мене! Не треба іти аж до церкви! — Добродію, кажу йому, не йде тут тільки про саму молитву. Тут справа про Божественну Літургію, що добрий католик має що-свята та що‑неділі вислухати. Можна й удома молитися, але молитва в церкві, зосібна в часі Літургії, куди вартіша, бо не самі, а Христос молиться з нами, зодягаючи силою та вартістю наші молитви. А чому ж Христос не годен зробити цього, як молюся вдома? — В часі Божественної Літургії Христос відновляє безкровно свою кри­ваву Хресну Жертву за спасіння світу, вдруге містично вми­рає за нас, бо Літургія це містичне відновлення Страстей і смерти Ісуса на горі Голгофті. Молячись в часі Літургії, лучимося з жертвою Ісуса Христа, тому й наші молитви ста­ють сильніші, миліші Богові, бо Христова Кров, що містично проливається по католицьких храмах, прикрашує наші бла­гання!

Пан адвокат поважно призадумався, попрохав дальших ви­яснень про Літургію й, почувши їх, закликав: Отче, шкода, що я досіль не зовсім розумів Божественної Літургії. Вона видавалася мені звичайною, церковною відправою, от як парастас або молебень, а тепер бачу, що це відновлення Страс­тей і Смерти Христової за спасіння людей.

Місія покінчилася. Пан адвокат відтоді не пропускає ні одної Літургії. «Волію стратити 100 долярів аніж одну Літургію, бо розумію, що таке Божественна Літургія та яка її вартість!» — заявив свому о. Парохові.

Божественна Літургія це безкровна ЖЕРТВА нового завіту.

Що ж таке жертва? Нераз ми чуємо: Цей вояк пожертву­вав власне життя за свою батьківщину, цей батько жертвує свою тяженьку працю для добра своєї родини, те великодушне дівча пожертвувало Богові свою юність, вступаючи до манастиря…

Що ж все це значить? Той вояк, цей люблячий батько, це невинне дівча вирікаються вигід, спочинку, роскошів, відсту­пають щось приємне та миле комусь, що палко кохають. Беруть собі невигоди, абитількн зробити приємність комусь дорогому, одним словом роблять йому жертву з чогось, що їм любе, але вони цього зрікаються, бо кохають когось більше ніж себе самих!

Якщо ж іде про Бога, так ЖЕРТВА це добровільне та люб­ляче віддання чи знищення на Його честь чогось вартісного й нам дорогого, щоб ушанувати Божу велич, подякувати за отри­мані добродійства, випрохати нові ласки, надолужити за зне­ваги, що ми Йому вчинили своїми невірностями та гріхами.

Від непамятних часів люди приносили Богові прерізні жерт­ви. Вже в самому початку людського роду два Адамові сини, Каїн і Авель складають Богові жертву з того, що мають. Авель був вівчар, Каїн рільник, каже святе Письмо. Згодом Каїн приніс Богові жертву з плодів землі, Авель же з товстеньких первеннів своєї отари. І споглянув Бог на Авеля та на його дар, бо пожертвував що найкраще мав поміж вів­цями. На Каїна і на його жертву не споглянув, бо не вибрав найкращих плодів землі, бувши лукавою та лихою людиною. І роззлостився Каїн і змарнів. (Бут. 4, 2-5).

Історія народів повна жертов, земля засіяна жертівникамн, на яких невпинно палахкоче святий вогонь, спалюючи прино­си людей на Божу честь і славу. Нема на землі народу, що б вірив в Бога й не приносив Йому жертви. Ной, Мелхиседек, Авраам жертвами почитали Бога. Палили на Його честь біленьку муку, вбивали вівці чи воли, розливали пянке вино по жертівниках, жертвували хліб, овочі. Зрікалися цього для Бога та нищили свої приноси, щоб заявити, що один Бог пан цих приносів. Люди не мали вже до них права, як їх пожерт­вовано Богові. Поганські ж народи навіть дітей і людей при­носили божкам у жертву, вбивали немовлят, різали щонайкра­щих хлопців і дівчат, палили на стосі їх тіла, бо ізраїльські безкровні чи криваві зо звірят жертви, от як з волів, ягнят, голубів, горлиць, муки, вина, кадила, видавалися їм заслабі та замалі щоб гідно вшанувати божество та виявити йому вдяч­ністьза отримувані добродійства.

Чому ж воно так? Хто змушував людей усіх віків прнносити Богові прерізні жертви, зрікатися для Нього земських дібр, спалюючи їх на Божу честь? Розум і серце! Хто вірить у Бога той мусить почитати Його. Реліґія відкриває людям, що Бог – їх Творець, пан, управитель, суддя, батько. Самі ми та все наше добро, матеріальне, моральне, духове, природне та надприродне походить від одного Бога, вічного джерела всякого буття та добра. Бог сотворив нас із нічого, обсипав прерізними дарами та безчисленними добродійствами.

За все те належиться Йому пошана та подяка. Ми ж щануємо Бога, як признаємо безконечну Його велич, тішимося Його предивними досконалостями, бо Він Цар над царями та Пан над панами! (І Тим. 6, 15). Підвладні нерідко жертвують царям плоди своїх піль чи здібностей, признаючи їхню вищість, зрікаються нераз найдорощих перлин, самоцвітів, щоб заявити пошану та любов тим, що володіють ними.

Якщо ж Бог Цар над царями, безмежний, безконечний, всемоогучий, премудрий, предобрий володар, так що ж могли б люди, Божі сотворіння, пожертвувати Йому, щоб гідно виявити Йому свою пошану, любов і вдячність? — СЕБЕ САМИХ! — Проте ласкавий Господь не бажає людських жертов. Оттому люди замість себе, свого життя, відступають Йому частину себе цебто свої добра, от хоча б плоди зрошеної їхнім потом землі, отар, дерев... «Жертва є така давня, як і сама реліґія та подибуєтьсч в усіх часах і всіх народах», каже Святий Тома Аквінський, бо вона є істотною частиною реліґії. Св. Авґустин додає, що жертва є Божого походження. При цьому він зазначує, що «не Бог потребує жертви, але спасіння людей, бо не Богові, але людям є корисне богопочитання».

Люди приносили Богові різнорідні жертви. Всі вони більш менш зводяться до чотирьох родів.

І. – ПОХВАЛЬНА ЖЕРТВА. — Бог — пан неба та землі, людей і анголів, часу та вічности, володар, що своїм блиском та потугою безконечно перевищає все, що існує на небі та на землі. Господи, кличе цар Давид, хто подібний до тебе? (Пс. 34, 10). — Люди, немічні, смертельні сотворіння, покірно схиляються перед недосяжною Його величчю, прославляють могутність, признають свою від Нього залежність, бо, бувши ділом Його рук, вповні належать до Його як власність. Він уділив їм буття, підтримує життя, подає спроможність діяння. Ми в нім живемо, рухаємося й існуємо! — каже св. Апостол Павло. (Дії 17, 28). Сотворив Господь усе для себе самого. Ото ж люди та всесвіт для одного Бога існують, щоб прослав­ляти, любити та служити Йому так, як Анголи адорують Його в небі в найглибшій пошані, кличучи невпинно: Святий, Святий, Святий Господь Сил; вся земля повна слави його!!! (Іс. 6, 3).

Як Анголи в небі, так ЛЮДИ на землі повинні прославляти Бога, віддаючи Йому себе самих і все, щонебудь мають чи ді­ють. Коли ви їсте, кличе святий Павло до Коринтськнх хри­стиян, чи пєте або що інше робите, робіть усе на Божу славу! (І Кор. 10, 31). — Невольник і його праця та сили належать до пана, не до невольника, тому й усе має віддати свому пано­ві. Люди ж сотворіння та слуги Господа, що сотворив їх. Його безконечна велич, могутність і доброта зневолює їх вповні віддатися Йому та гейби винищити себе, віддаючись Йому без­застережно, бо Він початок і послідня ціль сотвореного все­світу. Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, що Він є й був, і що має прийти, Всемогутній! (Апок. 1, 8).

Якщо Господь зажадає, так треба віддати Йому навіть жит­тя, бо ж Він уділив нам його. Те саме з усім, що маємо. Бог дав нам те все, щоб ми тим користувалися, як довго це Богові подобається; якщо ж зажадає, мусимо звернути дар, що він позичив нам.

Он Господь благословляє старенького Авраама єдиним сином, Ісааком. Сивоволосий патріярх тішиться, що матиме нащадка, а тимчасом Господь жадає від нього пожертвувати Йому улюб­ленця, єдину надію Авраамової старости. Щоправда Господь не бажав людської крови, а тільки випробовував свого слугу, чи дорожить він Богом понад усе та чи готов пожертвувати Йому свого коханого синка, підпору старости. Бог спокушував Авраама, подає Святе Письмо, та сказав йому: Візьми сина свого одинака, Ісаака, що ти полюбив, і йди в землю Морія та принеси його там у цілопалення, вбий його та спали на жертівнику, показуючи, що ти признаєш мене паном життя та смерти! (Бут. 22, 2). Авраам негайно вирушив із сином на гору, але Господь замість сина задовольнився приносом з яг­няти.

II. — ПОДЯЧНА ЖЕРТВА. — Бог не тільки плн і володар людей, але й найбільший їх добродій, бо від Бога дістали все, що мають: життя, сили, здоровя, розум, волю, душу, ласку, Боже всиновлення, право до неба, надію на вічне блаженство, порятунок в небезпеках, потіху в недолі, прощення гріхів, урожайність землі, охорону плодів...

За це належиться Йому вдячність. І людство завжди пам’ятало, що всяке добро від Бога. Ізраїльтяни складали Богу жертву з первоплодів землі, дякуючи Йому за добрий урожай. – Цapi вибраного народу, вернувшись щасливо з удачного походу приносять Богові подячну жертву за поміч у війні та перемогу над ворогами. — Старенький Ной, вийшовши по потопі з ковчега, що врятував його та всю родину від певної загибелі, приносить Богові жертву. І збудував Ной жертівник Господеві та приніс цілопалення. Ця жертва так подо­балася Богові, що прирік: Не проклинатиму вже більше землі зза чоловіка. (Бут. 2, 21).

ІІІ. — БЛАГАЛЬНА ЖЕРТВА. — Люди обдарені прерізними прикметами та здібностями. Дехто так задивиться в себе, що аж гордується своєю здібністю, красою, силою, думаючи, що він пан над панами. Бувають проте хвилини спасенного про­тверезіння, коли то люди бачуть, що вони бідні, нужденні істо­ти, нездібні до нічого доброго... Це хвилини недолі, горя, хвороби, страждань, в які наше земське життя надзвичайно обильне. В хвилині горя та нужди, уста спонтанно шепочуть молитву, руки самочинно знімаються до неба, пригноблене серце звертається до Бога, благаючи в Його потіхи, розради, помочі.

Чим виблагаємо в Бога цю поміч? Жертвою. Он Юда Макавейський має розпочинати бій з куди численнішими та краще озброєними ворогами. Страх і непевність за долю безталанної батьківщини мучить його. Хто поможе йому перемогти люто­го та зухвалого Сирійця, що вже насміхається з Юди, бувши певний перемоги? Всемогутній Бог! І тому Юда звертається до Бога за помічю. Приносить жертву, благає благословення. По жертві йде сміло до бою; Господь при ньому, тому Юда розгромлює противника, рятує край від грабежі та руїни. (2 Мак. 12, 43).

IV. – ВІДПОКУТНА ЖЕРТВА. — Відпокутна чи переблагальна жертва була найбільше поширена в світі. Що ж легше для упалої людини ніж грішити?— Кожен гріх розбуджує Божий гнів, озброює громами Божу правицю. Треба успокоїти загніваного Бога, надолужити за зневагу, помиритися з Ним, інакше кара нехибно спаде на грішну людину. Чим направлять зневагу? – Жертвою! — Бог мав би за гріх знищити людину, стерти її лиця землі. Людина ж признається до вини, за яку належиться їй смерть, бо ж зневажила гріхом безконечного Бога. Але тут жертва виручує її! Замість сама йти на смерть, людина приносить Богові жертву, вбиває ягня, і звіря­чою кровю усмирює Божий гнів, надолужує за зневагу…

Цар Давид згордів своїм численним військом. Бог карає край помором. Приносить жертву й уступає кара за гріх гордости. — Жиди збунтувалися проти Мойсея. Бог хоче вигу­бити невдячний нарід масовою смертю. Мойсей посилає Арона з кадилом поміж нарід, цебто приносить Богові жертву з кади­ла й ангол смерти забирається споміж Ізраїльтян. — Ізраїльсь­кий Первосвященнк щороку в день очищення, кладучи руку на голову козла, відчитував над ним гріхи всього народу і про­ганяв його в пустиню... Крім цього Первосвященнк кожного вечора приносив Богові жертву з ягняти в єрусалимській свя­тині за гріхи всього Ізраїля.

Отак грішне людство в Старім Завіті намагалося прерізними жертвами прославляти Бога, дякувати Йому за доб­родійства, благати ласк, надолужувати за гріхи, поки не зявився в світі Христос, Богочоловік, що своєю кривавою жертвою на хресті доконав, чого віками не могли доконати люди безчисленними жертвами! Прославив Бога, подякував Йому за всі добродійства подані людям, виблагав безконечну кількість ласк для всіх, надолужив за гріхи всього людства!

Дата добавления: 2015-06-25