Структура платіжного балансу 2 страница

Циклічна незбалансованість обумовлюється циклічним характе­ром економічного розвитку, внаслідок якого відбуваються періодичні зміни співвідношення попиту і пропозиції на світових ринках.

«Втеча», або відплив, капіталу з країни відбувається через невпев­неність його власників щодо майбутнього: передбачуване очікування війни, революції, націоналізації іноземних підприємств через зміну політичного режиму в країні. Останніми роками «втеча» капіталу

найчастіше відбувалася через очікуване знецінення валюти. Дестабі-лізаційна валютна спекуляція і «втеча» капіталу - явища різні за своєю природою, але відбуваються, зазвичай, одночасно. Вони поси­люють існуючу незбалансованість, а «втеча» капіталу може сама ста­ти її причиною.

Наведені вище причини дисбалансу зовнішніх платежів країни є основними, але не вичерпними. Дисбаланс може виникати і через комплекс заходів валютного регулювання, які здійснюються в країні; через глобальні технологічні зміни в економіці, які відбуваються з її переходом до вищого ступеня розвитку і тривають протягом кількох десятиліть.

Платіжний баланс будується у нейтральній формі, відповідно до стандартних складових. При цьому сальдо за рахунком поточних операцій повинно дорівнювати за абсолютною величиною та бути протилежним за знаком сальдо по рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій. У такій формі сальдо платіжного балансу завжди дорівнює нулю.

З метою оцінки загального стану платіжного балансу складається його аналітична форма побудови, в якій статті балансу перегрупо­вуються залежно від завдань, що виникають перед аналітиками.

В аналітичній формі розрізняють операції, що визначають довго­строкові тенденції розвитку зовнішнього сектора економіки країни, результат яких становить загальне сальдо платіжного балансу, та опе­рації щодо його фінансування. До операцій фінансування загального сальдо платіжного балансу належать іноземні інвестиції та іноземні кредити.

Платіжний баланс не може залишатись у стані порушення рівно­ваги постійно. Його регулювання може набувати декількох форм:

■ для короткострокового періоду - дефіцит платіжного балан­
су можна регулювати залученням припливу короткотермінового ка­
піталу;

■ для довгострокового періоду (за значного дефіциту) можливі
такі дії:

• здійснити внутрішню дефляцію цін і доходів відносно зарубіж­
них цін і доходів;

• провести девальвацію національної валюти;

• запровадити чи посилити валютний і торговельний контроль.
Аналіз платіжного балансу здійснюється з метою прогнозування

орієнтації внутрішньої та зовнішньої економічної політики на підста­ві аналізу результатів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення порівняльного аналізу макроекономічних показників за такими на­прямами:

• аналіз якості інформаційної бази;

• аналіз стану й динаміки статей;

• аналіз сальдо рахунків платіжного балансу;

• вплив стану платіжного балансу на макроекономічну ситуацію
в країні.

Контрольні запитання і завдання

1. Які функції виконує центральний банку сфері валютної політики?

2.Проаналізуйте види валютної політики.

3.Що таке валютне регулювання та яка його основна мета?

4. Якими є основні завдання валютного регулювання та контролю?

5. Проаналізуйте повноваження НБУ у сфері валютного регулювання.

6.Дайте характеристику основних методів валютного регулювання.

7.Проаналізуйте основні функції НБУ у сфері валютного контролю.

8. Які державні органи, крім НБУ, здійснюють функції валютного
контролю та якими є їхні повноваження?

9. Які макроекономічні чинники впливу на валютний курс Вам
відомі?

10. Проаналізуйте основні режими валютних курсів.

11. Наведіть порядок установлення офіційних валютних курсів НБУ.

12. З яких елементів складаються офіційні резерви країни? Дайте їм
характеристику.

13. Дайте характеристику джерел формування золотовалютних ре­
зервів.

14. Проаналізуйте критерії достатності офіційних валютних резервів
країни.

15. Які види валютних операцій можуть здійснюватися в Україні?

16. Які види валютних операцій можуть здійснюватися на міжбанків-
ському валютному ринку України?

17. Назвіть види поточних неторговельних валютних операцій та
умови їх здійснення.

18. Проаналізуйте повноваження НБУ у сфері регулювання валютних
операцій, пов'язаних із рухом капіталу.

19. Який порядок здійснення інвестицій за межі України?

20. Охарактеризуйте перелік документів для отримання індивідуаль­
ної ліцензії на здійснення інвестицій за кордон та порядок їх розгляду.

21. Що таке платіжний баланс країни та яке його значення?

22. Назвіть складники механізму реалізації концепції побудови пла­
тіжного балансу.

23. Проаналізуйте структуру платіжного балансу.

24. Які ви знаєте види рівноваги платіжного балансу країни?

25. Назвіть причини порушення рівноваги платіжного балансу країни.

Розділ 9

ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ТА ІНСТРУМЕНТИ її РЕАЛІЗАЦІЇ

§ 1. Соціально-економічна сутність грошово-кредитної політики

Грошово-кредитне регулювання є одним з інструментів державної макроекономічної політики. Воно здійснюється шляхом розробки і реалізації грошово-кредитної політики центрального банку (рис. 9.1.).

Грошово-кредитна політика - комплекс взаємопов 'язатіх, спря­мованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошо­вого ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою. Монетарна політика грунтується на дії об'єктивних економічних законів.

Економічний зміст грошово-кредитної політики полягає у тому, що:

♦♦♦ монетарна політика - одна зі складових економічної політики держави;

♦ монетарна політика забезпечується притаманними їй монетар­ними механізмами.

Рис. 9.1. Передавальний механізм впливу грошово-кредитної політики

на динаміку ВВП

Державне регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на кількість і ціну (процентну ставку) позичкового капіталу, для того щоб, відповідно до цілей дер­жавної економічної політики, впливати на попит і механізми вико­ристання кредитів в економіці.

Практично всі інструменти монетарної політики чинять опосеред­кований і загальний вплив на економіку. Розрив у часі між вико­ристанням того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики і його ефектом є досить тривалим, до того ж кількісний результат за­стосування цих інструментів важко піддається попередній оцінці.

Регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних методів передбачає створення умов, за яких економічний суб'єкт сам вибирає рішення, що відповідають інтересам держави. Це здійснюється через ринок цінних паперів, зміну грошової маси, банківських резервів і процентних ставок.

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої органи - центральний банк і відповідні урядові структури - міністерство фінансів, органи нагляду за діяльні­стю банків і контролю за грошовим обігом, інституції щодо страху­вання депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у здійс­ненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, можуть виступати:

121 пропозиція грошей;

0 процентна ставка;

0 валютний курс;

0 швидкість грошового обігу;

0 рівень інфляції тощо.

Вибір об'єктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної ситуації в країні та означає, що центральний банк може, залежно від ситуації, здійснювати орієнтацію на один із перерахова­них вище об'єктів чи навіть декілька одночасно.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є На­ціональний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної полі­тики беруть участь інші державні органи - Уряд, Міністерство фі­нансів, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої гілок влади визначають основ­ні макроекономічні показники, що слугують орієнтирами для форму­вання цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджет­ного дефіциту, платіжний і торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної по­літики належить Національному банку, оскільки він конкретно від­повідає перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

§ 2. Завдання й цілі грошово-кредитної політики. Типи грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика покликана стимулювати ділову ак­тивність в умовах депресії та пригнічувати економічні процеси за «перегріву» кон'юнктури, хоча реальне досягнення цього є справою надто складною.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні умов, за яких економічні агенти, реалізуючи свободу вибо­ру, здійснювали б дії, що збігаються з цілями економічної політики держави.

Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання еконо­міки збігається з основоположними цілями макроекономічної політи­ки держави. Тобто, центральний банк, будучи функціональним орга­ном країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, що їх ставить перед собою уряд.

Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічні цілі є основними в економічній політиці держави.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві цілі економічної політики держави:

■ економічне зростання;

■ стабільність процентної ставки;

■ стабілізація цін (приборкання інфляції);

■ стабільність фінансових ринків;

■ стабільність обмінного курсу грошової одиниці;

■ повна зайнятість;

■ зростання добробуту населення.

Центральний банк має сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них є суперечливими. Зокрема, заходи центрального банку щодо вирів­нювання платіжного балансу можуть негативно впливати на довгостро­кові тенденції розвитку сукупного попиту. Крім того, операції централь-

них банків з купівлі-продажу державних цінних паперів можуть нега­тивно впливати на рівень кредитного забезпечення економіки.

Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні банки та уряди країн у проведенні грошово-кредитної політики перед пробле­мою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економіч­ної ситуації одну зі стратегічних цілей. Нею, здебільшого є стабіліза­ція цін (чи приборкання інфляції), оскільки саме вона найбільше від­повідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. Через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Стратегічні цілі висуваються для довготермінового періоду. Вони не вимірюються безпосередньо як грошові величини і не є індикато­рами грошового ринку, тому центральні банки розробляють проміжні цілі, інколи - систему проміжних цілей для того, щоб поступово до­сягти головної.

Складником процесу розроблення грошово-кредитної політики є визначення проміжних її цілей. Важливість проміжних цілей базуєть­ся на твердженні, що для центрального банку досягнення стратегіч­них цілей є досить складним завданням: для передання імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей необхідний трива­лий час. Тому оцінка ефективності заходів монетарної політики при аналізі її стратегічних цілей може відставати від реальних процесів у грошово-кредитній сфері. Отож, проміжними цілями грошово-кре­дитної політики є ті показники, що передають вплив заходів з реалі­зації монетарної політики на одну або декілька стратегічних цілей.

Вибір проміжних цілей грошово-кредитної політики здійснюється за такими критеріями:

■ тісний зв'язок із стратегічними цілями;

■ можливість чіткого кількісного вираження;

■ легкість здійснення контролю та оперативного впливу з боку
центрального банку.

Дія інструментів грошово-кредитного регулювання на проміжні цілі проявляється значно швидше, ніж на стратегічні. Але при цьому слід чітко вирізняти вплив факторів немонетарного характеру.

Отже, проміжні цілі грошово-кредитної політики полягають у змінах певних економічних процесів для сприяння досягненню стра­тегічних цілей. Проміжні цілі є індикаторами грошового ринку, які дають змогу відслідковувати загальні макроекономічні тенденції.

До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень про­центної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропози-

цію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвес­тицій, зростання виробництва і зайнятості. Центробанки при здійс­ненні грошово-кредитної політики досить часто як проміжну мету встановлюють певний рівень інфляції, що тісно корелює з головним завданням центральних банків - підтриманням стабільності націо­нальної грошової одиниці. Таку політику контролю за інфляцією у 1990-ті рр. проводили центральні банки Великої Британії, Іспанії, Канади, Швеції та інших держав (всього близько 30 країн).

Тактичні цілі грошово-кредитної політики, як і проміжні, є грошо­вими величинами. Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання чільних економічних параметрів. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний харак­тер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Тактичні цілі можна об'єднати у три групи: ♦♦♦ цілі, зумовлені збереженням грошової маси на постійному рівні;

♦ цілі, продиктовані фіксацією процентної ставки на постійному
рівні;

♦ цілі, спрямовані на утримання на постійному рівні банківських
резервів.

Перелік тактичних цілей монетарної політики є досить широким. Тактичними цілями можуть бути: короткострокова процентна ставка на різних сегментах грошового ринку, ліквідність банківської систе­ми, грошова база тощо. Досягення тактичних цілей забезпечується, переважно, через регулювання центральним банком пропозиції гро­шей, що знаходить відображення у зміні структури його активів.

Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика - в основно­му не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. Крім того, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди можна точно передбачити. Розроблення системи тактичних цілей дає змогу запобігати негативним впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.

Із тактичних цілей слід вибирати ті, що забезпечують можливість виміру досягнутих результатів, здійснення оперативного контролю, а також оперативного впливу на відповідні економічні процеси. Го­ловною рисою обраних тактичних цілей є їхній безпосередній зв'язок з обраними стратегічними цілями.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних і тактичних цілей, центральний банк країни розробляє грошово-кредитну політику за­лежно від економічної та політичної ситуації.

Для більшості центральних банків основною метою грошово-кре­дитної політики є утримання інфляції на низькому і стабільному рівні.

Отже, до вищої мети монетарної політики треба віднести стабіль­ність цін. Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін еко­номічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів в економіці головною умовою не­похитності держави були і залишаються стабільні гроші.

Ефект заходів монетарної політики не обмежується грошово-кредитною сферою, а проявляється також у реальному секторі завдя­ки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика, власне, є складовою загальноеконо­мічної політики держави.

У своєму впливі на реальну економіку грошово-кредитна політи­ка взаємодіє з бюджетно-податковою, фіскальною, ціновою, інвес­тиційною, структурною політикою.

Типи грошово-кредитної політики наведено на рис. 9.2.

Рестрикційна ГКП

Рис. 9.2. Типи грошово-кредитної політики

Інструменти грошово-кредитної політики аналізуватимуться у на­ступних параграфах посібника.

§ 3. Класифікація інструментів грошово-кредитної політики

Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфраст-руктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної по­літики, від якого багато в чому залежить ефективність здійснення мо­нетарного регулювання.

Реалізація грошово-кредитної політики визначає місце централь­ного банку в економічній системі. Центральний банк здійснює гро­шово-кредитну політику з метою ефективного впливу на темпи еко­номічного зростання, обмеження інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо.

Основними інструментами грошово-кредитної політики є:

> облікова ставка;

У норма обов'язкових резервів; У операції на відкритому ринку;

> деякі селективні методи впливу на кредитну активність комер­
ційних банків.

Наявні в розпорядженні центрального банку інструменти регулю­вання грошової сфери розрізняються:

■ за об'єктами впливу:

о на пропозицію грошей (кредитна експансія, кредитна рест­рикція);

о на попит на гроші;

■ за формою:

о прямі (адміністративні); о опосередковані (ринкові);

■ за особливостями параметрів, що встановлюються у проце­
сі регулювання:

о кількісні;

о якісні;

■ за термінами впливу:
о короткотермінові;

о довготермінові.

Вказані методи використовуються комплексно.

Визначення пріоритетності важелів грошово-кредитної політики залежить від цілей, що визначені центральним банком на певному етапі, а також від дієвості конкретних інструментів.

Дата добавления: 2015-06-26