Початковий етап розслідування викрадення людини

С лідчі ситуації, які виникають при розслідуванні викрадення людини, відрізняються рзномантнстю, але стійка повторюваність деяких із чинникв дає можливість типізувати їх. Можна виділити наступні типові слідчі ситуації: 1) має місце викрадення людини, слдство має у своєму розпорядженні досить повні дані про обставини вчинення злочину і про особу, яка його вчинила, злочинця затримано після вчинення злочину по «гарячих слідах»  16,6 %; 2) має місце викрадення людини, слідчий володіє даними про обставини вчинення злочину і про особу, яка його вчинила, але місце перебування останньої не встановлене  52 %; 3) має місце викрадення людини, але відсутні вдомост про особу, яка його вчинила,  50,6 %; 4) слідчий володіє даними про обставини вчинення злочину і про особу, яка його вчинила, але відсутні дані про місце перебування викраденої людини  49,3 %; 5) слідчий володіє даними про особу, яка вчинила злочин, встановлено місце перебування викраденої людини  23,3 %.

Розглянуті слідчі ситуації зумовлюють особливості тактичних (проміжних) завдань розслідування та черговість проведення слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів.

При розслідуванні викрадення людини можна виділити кілька загальних слідчих версій, що висуваються на початковому етапі розслідування викрадення людини: 1) має місце викрадення людини 2) має місце інсценування викрадення людини 3) стосовно викраденої особи вчинено інший злочин Наведено підстави для висунення зазначених версій. У роботі зроблено спробу вдосконалити систему окремих версій, пов’язаних із припущеннями щодо окремих обставин вчинення викрадення людини.

Особливості початкового етапу розслідування, зумовлені нетрадиційним порядком проведення слідчих дій, а саме відсутністю місця події на початковому етапі розслідування, невизначеністю інформації щодо зникнення особи.

Слідчі дії, характерні для початкового етапу розслідування: допит, огляд місця події, обшук, відтворення обстановки і обставин події, пред’явлення для впізнання, призначення судових експертиз. Аналіз літературних джерел та вивчених кримінальних справ свідчить, що місцем події при вчиненні викрадення людини є: а) місце захоплення (викрадення) потерпілого; б) місце його подальшого утримання. Встановлення групового характеру вчинення викрадення людини є важливим діагностичним завданням огляду місця події, що впливає на дії слідчого, визначення оперативно-розшукових заходів, слідчих дій, тактичних операцій.

Важливою слідчою дією при розслідуванні викрадення людини є допит.

Результати проведеного узагальнення судово-слідчої практики дають можливість зробити висновок про те, що однією з основних форм використання спеціальних знань при розслідуванні викрадення людини є призначення та проведення цілого ряду судових експертиз (66,6 % опитаних слідчих відносять дану слідчу дію до найбільш ефективних). Судові експертизи в процесі розслідування даних кримінальних справ призначаються залежно від способів вчинення злочину та слідчої ситуації, що склалася.

Поряд зі слідчими діями повинні проводитися оперативно-розшукові заходи. Велике значення має взаємодія слідчого з оперативними працівниками. Оперативно-розшукові заходи мають бути спрямовані на встановлення місця насильницького утримання викраденого і виявлення злочинців.

Можна окреслити такі типові тактичні (проміжні) завдання розслідування даного злочину: 1) встановлення особи злочинця, який вчинив викрадення людини, 2) визначення кола осіб, які вчинили викрадення людини 3) визначення ролі кожного з учасників викрадення 4) встановлення обставин, що характеризують особу викрадача 5) встановлення особи викраденого 6) розшук викраденої людини 7) встановлення місця утримання викраденого 8) встановлення місця захоплення (викрадення) і часу вчинення викрадення людини 9) встановлення способу вчинення викрадення людини 10) встановлення мотивів вчинення викрадення людини 11) встановлення звязку між викрадачем і жертвою 12) встановлення звязків викраденої особи та її родичів з підприємницькими структурами; 13) встановлення обставин, що сприяли вчиненню викрадення людини; 14) встановлення технічних засобів, що використовувалися при викраденні людини  12 %.

Ці завдання можуть бути вирішені за допомогою проведення тактичних операцій, тому одним із ефективних тактичних засобів розкриття, розслідування і профілактики викрадення людини є їх цільове планування та проведення. Залежно від тактичних (проміжних) завдань розслідування викрадення людини виділено та розкрито зміст таких тактичних операцій: «Особа викрадача» (42,6 %); «Звязок викрадача з організованими формуваннями» (1,3 %); «Склад і рольові функції злочинної групи» (3,33 %); «Розшук і затримання викрадача» (66,6 %); «Груповий обшук» (4 %); «Соціальний статус жертви» (22 %); «Розшук викраденої особи» (60,6 %); «Звязки жертви» (54 %); «Обставини (умови) викрадення людини» (12,6 %); «Механізм вчинення (організації) викрадення людини» (46,6 %); «Знаряддя злочину» (4 %); «Вктимнсть жертви» (6,6 %).

95. Класифікація і криміналістична характеристика шахрайства

Останнім часом в Україні шахрайство набуло значного поширення і характеризується зміною форм, видів та способів. З економічними перетвореннями в країні, розвитком ринкових відносин пов’язано про­никнення шахрайства до сфери підприємницької діяльності: інвести­ційної, довірчої, страхової, банківської. За видом шахрайства можна розрізнити: шахрайство у сфері обігу житла; у сфері страхових послуг; у сфері вексельних відносин; у сфері високих технологій; у сфері теле- комунікацій; на ринку цінних паперів; інтернет-шахрайство та ін.

Шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими докумен­тами, що надають право вступити у спадщину, одержати майно за за­повітом, вимагати виконання майнових зобов’язань та ін.).

З метою відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо встановити наявність обману чи зловживання дові­рою. Під обманом розуміється повідомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчування певних обставин, повідомлення про які було обов’язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман — це такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно до­бровільних дій з передання майна винному. Шахрайський обман перед­бачає передання злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. звернув увагу судів на те, що «обман (повідомлення потерпілому не­правдивих відомостей або приховування певних обставин) або зло­вживання довірою (недобросовісне використання довіри з боку по­терпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність і обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов’язковою ознакою шахрай­ства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього».

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм зміс­том і формами обман буває різноманітним і може стосуватися предмета, подій, дій та фактів. Формою шахрайського обману може бути катего­рична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довірою полягає у тому, що злочинець для заволодін- ня майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довіра може породжуватися службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю потерпілого.

Способи вчинення злочину. Існують різноманітні способи шахрай­ства, що можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, за­лежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:

1) з метою заволодіння майном юридичних осіб (підприємств, установ, організацій):

заволодіння матеріальними цінностями шляхом одержання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об’ єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;

заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного одержання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для одержання пенсії;

заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів у кредит за підробленими документами та ухилення від сплати решти суми;

привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

одержання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за поста­чання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов’язань за договором;

постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж перед­бачено договором;

заволодіння великими грошовими сумами у банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих чекових (та інших платіжних) документів;

2) з метою заволодіння приватним майном громадян:

підміна предметів продажу, обміну та грошових коштів, що під­лягають переданню контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»);

продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих);

заволодіння предметами правочину без наміру виконати зобов’язання за договором (залишення потерпілого під якимось при­водом і зникнення через прохідний двір — «протяг»);

обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у «розподіл» знахідки та видурювання грошей як частини вартості «знай­деного»;

обман під час азартних ігор;

проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

позичання грошей без наміру повернути борг;

шлюбні афери;

збирання «пожертвувань»;

продаж невідчужуваного майна.

Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери соціально-економічної діяльності:

1) соціальної допомоги (підроблення документів з метою одержан­ня пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);

2) побутового обслуговування (одержання речей, що дорого кошту­ють, за документами своїх родичів, викраденими чи знайденими до­кументами);

3) страхування (завищення суми шкоди, що підлягає сплаті клієн­тові внаслідок обумовлених страхових подій);

4) туризму (туристичні афери);

5) вивезення робочої сили за кордон (афери зі збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладення договорів та одержання товару без оплати);

2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від першого підприємства шахрай одержує матеріальні цінності, а від другого — гроші);

3) одержання позик під фіктивні проекти (шахрай пред’являє до­кументи, що нібито підтверджують його наміри).

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шах­райства:

1) одноразові (одержання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2) тривалі (незаконне одержання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути назва­ні такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло жертв;

2) спрямовані на широке охоплення населення.

Місце та обстановка. Місце вчинення злочину обирається з ура­хуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізува­тися у декількох місцях, не пов’язаних між собою. Може йтися і про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати «спеціальні фірми», в яких збираються гроші від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Шахрайські посягання з метою заволодіння майном юридичних осіб вчиняються за місцезнаходженням власників чи зберіганням їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння вчиня­ються в установах (чи на підприємствах), де укладаються правочини: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчи­няється у місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви.

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов’язана зі способом зло­чину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шля­хом обману чи зловживання довірою. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство із впливовими людьми (пред’ являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поінформованість із певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в конклюдентних діях, що вводять потерпілого в оману стосовно необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміну зовніш­нього виду, форми чи властивостей різних предметів і видання їх за інші предмети з метою заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістич­ної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з’ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з декількох часових відрізків.

Здебільшого шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути пов’язано з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи підприємства.

Предмет посягання. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути матеріальні цінності в усій їх різноманітності, грошові кошти, право на майно. Це можуть бути готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напівфабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.

Особа злочинця. Суб’єктом шахрайства може бути відповідно до чинного кримінального законодавства України лише фізична особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, умін­ня прихилити до себе оточуючих, знання способів підроблення доку­ментів. За своїм зовнішнім виглядом — це звичайно поважні люди, які вміють себе «подати», обізнані в галузі психології. Вони спостереж­ливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1) «нові» шахраї, які використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, псевдофірм, страхової, інвестиційної та довірчої діяльності;

2) шахраї-гастролери, які постійно роз’їжджають і негайно зника­ють з місць вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карточні шулери, «катали», «червоні валети» та ін.);

4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;

5) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впли­вом інших осіб чи ситуацій;

6) шахраї-одинаки і шахраї, які вчиняють злочин групою, у тому числі з розподілом ролей.

Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе зна­чення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спо­стерігається певний зв’язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи потерпілого, містить:

1) демографічні відомості (стать, вік, місця проживання, роботи та ін.);

2) дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв’язки та стосунки;

3) відомості про віктимність.

Сліди злочину. Для злочинної діяльності у формі шахрайства вза­галі не характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати й місця події. Здебільшого сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обману та введен­ня в оману державних службовців, посадових чи матеріально відпо­відальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди). Характерними слідами при шахрайстві є ідеальні сліди (ті, що збереглися в уявних образах). Це пов’язано з тим, що злочинець і жертва спілкуються значний час у спокійний та невимушеній обстановці.

96. Типові слідчі ситуації, завдання та засоби їх вирішення на початковому етапі розслідування шахрайства

Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:

1) є дані про подію злочину та особу злочинця;

2) злочинця затримано відразу після вчинення злочину;

3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було. Якщо передба­чається, що шахрайство мало місце, то можливе існування таких ти­пових версій: заволодіння матеріальними цінностями чи грошима могло бути вчинене за допомогою підроблених документів (доручень, накладних, чеків, договорів, посвідчень тощо); заволодіння майном могло бути вчинене за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних підприємств; заволодіння май­ном припускається вчиненим за допомогою «ляльок» (речових чи грошових), підміни товарів або грошових знаків; заволодіння грошима (іншими цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор; заволодіння майном припускається вчиненим групою шахраїв- гастролерів та ін. Залежно від ситуації і версії, що перевіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс.

На початковому етапі розслідування шахрайства дії слідчого ви­значаються залежно від характеру даних, які в нього є. У процесі роз­слідування мають бути доведені такі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинення злочину та ін.); винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; характер і роз­міри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчинен­ню шахрайства.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити: чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі слід докладно допитати заявника про обставини пере- дання майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з’ясувати, де і коли було придбане майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в яко­му місці, хто міг бачити передання майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло небагато часу, органі­зується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За криміналістичними обліками органів внутрішніх справ перевіряєть­ся, чи є у них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію про особу злочинця важливо одержати від потерпілого і свідків.

Як свідків допитують осіб, у розпорядженні яких перебувало май­но, незаконно одержане шахраєм, інших осіб, які бачили чи мали контакт зі злочинцем до шахрайства або під час його вчинення.

При допиті свідків необхідно з’ясувати обставини передання май­на, ознаки зовнішності злочинців, їх одяг, прикмети. Слід визначити, коли їх бачили, про що розмовляли; які дії вказували на те, що зло­чинці переслідували шахрайські цілі, та ін.

При допиті потерпілого треба з’ясувати: коли і за яких умов шах­рай вчинив обман чи зловживання довірою і заволодів майном; чому потерпілий опинився в цьому місці; чи був він один або з ким-небудь з числа своїх знайомих; чи були будь-які особи разом з шахраєм; як вони поводилися; який спосіб шахрайства застосував злочинець; які предмети чи документи передано шахраю; хто мав відомості про на­явність у потерпілого майна; коли і на підставі чого він запідозрив, що став жертвою злочину; які індивідуальні особливості майна, переда­ного злочинцям; в якому напрямі і за яких обставин злочинці втекли та ін. Цей перелік є приблизним і не охоплює всіх питань, що з’ ясовуються при допиті потерпілого під час розслідування різних форм і видів шахрайства.

З метою виявлення, фіксації і вилучення слідів злочину та інших речових доказів, з’ ясування обстановки події проводиться огляд місця події або огляд предметів чи документів.

Огляд місця події проводиться у тих випадках, коли передбачаєть­ся можливість виявлення слідів злочину, відоме місце, де було вчинене шахрайство.

Огляд предметів і документів (записок, візиток, грошових чи речових «ляльок», доручень, договорів та ін.), одержаних потерпілим від шахраїв, проводиться негайно при їх виявленні. Під час такого огляду здійснюється індивідуалізація виявлених предметів, встанов­люються ознаки підроблення документів, визначаються дані, що мо­жуть бути використані для розшуку шахрая. У разі необхідності про­водиться виїмка документів чи предметів.

Затримання підозрюваного має бути старанно підготовленим і несподіваним. Його необхідно проводити таким чином, аби шахрай не зміг непомітно викинути чи знищити ті чи інші предмети, речі, доку­менти. Після затримання шахрая проводиться обшук затриманої особи, а потім — обшуки за місцем її проживання та місцем роботи. У про­цесі обшуку здійснюються пошуки майна, одержаного шляхом об­ману, різного роду документів (у тому числі підроблених), інших предметів.

Допит підозрюваного повинен проводитися без зволікань. При цьому доцільно використовувати ефект раптовості. Перший допит підозрюваного має певною мірою розвідувальний характер, спрямований на з’ ясування позиції допитуваного, його аргументів, одержання інфор­мації про подію, що сталася. Слідчий ще не має достатньої сукупності доказів для повного викриття підозрюваного у шахрайстві.

97. Особливості розслідування шахрайства в сфері обігу житла

Закономірність розвитку та функціонування шахрайства у сфері житла пов’язана, насамперед, з початком приватизації (у 1992 р.) житлового фонду в Україні й зумовлена факторами правового, економічного, психологічного та організаційного характеру. Зміни, що відбулися у різних сферах держави, зумовили виникнення цілого ряду процесів, що стали причиною криміногенних проявів у сфері приватного житла. Тому за сучасних умов криміногенна ситуація у галузі житлових правовідносин визначається низкою характерних ознак;

Способи шахрайств, пов’язаних з відчуженням приватного житла, за ступенем складності є повноструктурними, оскільки характеризуються наявністю системи взаємопов’язаних дій щодо підготовки, вчинення та приховування слідів. Підставою класифікації способів є їх розподіл, залежно від певних обставин, а саме: 1) за стадією відчуження житла; 2) за видом відчуження; 3) за кількістю об’єктів шахрайства; 4) за кількістю суб’єктів, які беруть участь у шахрайстві; 5) за рівнем підготовки шахраїв; 6) за стосунками між шахраєм і потерпілим; 7) за змістом вчинюваних шахрайських дій; 8) за об’єктивною стороною шахрайств;

Для шахрайства у сфері приватного житла характерним криміналістичним елементом є не лише предмет (приватне житло), а й об’єкт злочинного посягання (право на житло);

Специфіка зазначеного злочину обумовлена тривалим характером його вчинення та розтягнутістю у часі та просторі;

дослідження особи шахрая, що вчиняє злочини у сфері житла, здійснюється вивченням його соціально-демографічної, біологічної та морально-психологічної характеристики. Найбільш важливими є відомості щодо освітнього рівня шахраїв, їх професійної зайнятості, наявності судимості, віку, статі, психологічних особливостей. Освітній рівень, інтелект шахраїв набагато вищий, ніж у потерпілих. Останніми, у переважній більшості, є особи, що зловживають спиртними напоями та наркотичними засобами, мають психічні вади, самотні та особи похилого віку (соціально незахищені групи);

Обов’язковим етапом стадії порушення кримінальної справи, у ході якого вирішується питання щодо встановлення наявності або відсутності ознак шахрайства у сфері приватного житла, є перевірка заяв та повідомлень щодо події злочину. Першочерговим завданням на цій стадії є визначення характеру відповідальності за вчинене діяння. Водночас, критерієм розмежування злочину від цивільно-правових деліктів є встановлення факту, що особа заздалегідь усвідомлювала протиправність своїх дій і діяла відповідно до цього;

Типові слідчі ситуації початкового етапу можна класифікувати, виходячи з певного обсягу інформації про подію: 1) шахрай відомий, є достатні фактичні дані, що свідчать про вчинення злочину саме ним; 2) шахрай відомий, але його злочинні дії завуальовані під виглядом законних правочинів; 3) шахрай відомий, але він зник; 3) особа шахрая невідома. Водночас, слідчі ситуації подальшого етапу зумовлюються позицією підозрюваного (обвинуваченого) на досудовому слідстві. Успіху розслідування можуть сприяти визначені в роботі алгоритми дій слідчого стосовно зазначених слідчих ситуацій та етапів;

Специфіка розслідування шахрайства у сфері приватного житла зумовлена необхідністю вилучення та огляду ряду документів, що знаходяться в різних місцях та оформлюються низкою осіб у різні часові періоди. Документи, що мають значення для справи та підлягають вилученню, поділяються на групи: 1) документи, доказове значення яких пов’язано з їх змістовною частиною; 2) документи-речові докази, що були засобом вчинення злочину. При розподілі документів за вказаними групами обов’язково необхідно враховувати місцезнаходження установ, із яких вони вилучатимуться. З’ясування та аналіз під час огляду змісту і форми договорів, заяв, довіреностей тощо, місця та часу їх складення дозволяє встановити місце, час вчинення шахрайства та осіб, причетних до вчинення цього злочину. Вивченням змісту документа можна отримати відомості про обставини та умови укладеного договору та встановити справжні наміри певних осіб;

Кожен з видів допиту у справах щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, має певну специфіку, у зв’язку з чим велике значення має обрання слідчим правильних тактичних прийомів та вивчення особи допитуваного. Специфіка допиту потерпілого зумовлена способом вчинення шахрайства та його предметом, який залежить від приналежності допитуваного до певної групи учасників цивільно-правових відносин (покупець житла (набувач) чи продавець (відчужувач)). Водночас, специфіка допиту свідка визначається його відношенням до розслідуваної події та залежністю від тих чи інших осіб. Особливості допитів підозрюваних та обвинувачених визначаються їх роллю у розслідуваній події, слідчою ситуацією тощо;

Різноманітність способів вчинення шахрайства у сфері житла та використання ряду документів зумовлює потребу у призначенні почеркознавчих та техніко-криміналістичних експертиз документів. Однак їх проведення ускладнюється низкою причин: 1) наявністю коротких текстів та підписів; 2) неможливістю відбору в особи експериментальних зразків її почерку та підпису без її згоди; 3) поширеністю виконання текстів та підписів у документах з імітацією почерку іншої особи; 4) необхідністю надання для порівняльного дослідження офіційних бланків з різноманітних установ тощо.

98, 99. Особливості розслідування шахрайства у банківській сфері, у кредитній сфері.

Злочинність у банківській сфері була і залишається невід’ємною складовою загальної картини протиправних дій у сфері економіки. І саме від діяльністі правоохоронних органів з розслідування та розкриття злочинів у банківській сфері залежить, чи зміниться ця ситуація надалі.

До злочинів у банківській сфері належать різні за родовим об’єктом кримінально-карані діяння, що можуть бути названі «традиційними», зокрема розкрадання, посадові злочини; шахрайство з фінансовими ресурсами, фіктивне підприємництво, фіктивне банкрутство та ін.

Злочини у банківській сфері – це суспільно небезпечні, виннні діяння, що посягають на фінансові ресурси банків чи інших кредитно-фінансових установ, що вчиняються з викорстанням кредитно-банківських операцій уповноваженими на їх здійснення суб’єктами підприємницької діяльності чи іншими особами, які не мають жодного відношення до банку чи кредитно-фінансової установи.

Фінансова сфера життєдіяльності держави, що пов’язана з накопиченням, розподілом і використанням державних і приватних коштів, є однією з найбільш привабливих для діяльності злочинців. У даній сфері відбувається значна кількість різних злочинів, що вчинюються найчастіше при різноманітних кредитних операціях. Певне місце серед них займає шахрайство з фінансовими ресурсами.

У кримінальному законодавстві України шахрайство з фінансовими ресурсами з’явилося відносно недавно (1994 р.), що спричинило цілий ряд труднощів, пов’язаних з виявленням та розслідуванням даного виду злочинів. Особливо це відчувається на початковому етапі досудового слідства, коли ще недостатньо відомостей про механізм злочину, осіб, причетних до його вчинення, і всі дії слідчого спрямовані на усунення інформаційної невизначеності.

В умовах формування ринкових відносин кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших у сфері економіки. Особливу роль у цій діяльності відіграє одна з основних функцій банку — кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян. Крім банків, кредиторами можуть виступати інші кредитно-фінансові установи — фонди, асоціації, ломбарди та ін.

Кредитно-банківська діяльність регулюється законодавчими актами, основним з яких є Закон України «Про банки і банківську діяльність». Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система водночас відчуває на собі негативний вплив неврегульованості певних правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, недостатнього професійного рівня працівників кредитної галузі, а також існування можливості зловживань як з боку працівників кредитно-фінансових установ, так і позичальників. Зазначені обставини загострюють криміногенну обстановку, сприяють зростанню злочинних посягань на кредитно-фiнансові ресурси.

Основними елементами криміналістичної характеристики злочинів є: предмет злочинного посягання; способи підготовки, вчинення та приховування злочину; особа злочинця; обстановка вчинення злочину; «слідова картина».

З усіх елементів криміналістичної характеристики кредитно-фінансових злочинів необхідно особливо виділити способи їх вчинення. Способи вчинення злочинів у кредитно-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практиці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або у змові.

Дата добавления: 2015-06-04