Питання для самостійної перевірки знань 1 страница

Ответ

Вопрос

Ответ

Вопрос

Ответ

Вопрос

1. Способы измерения площадей на картах.

Способы измерения площадей на картах

Лучше всего подобрать карту в равновеликой проекции или карту с небольшими искажениями (если вас устраивает результат с небольшой ошибкой). Не рекомендуется производить вычисления по картам произвольных проекций. Определяется масштаб площадей карты. Для этого масштаб карты (это масштаб длин, расстояний) возводится в квадрат. Предположим, для измерения используется карта масштаба 1:25 000 000 (в 1 см 250 км). Тогда масштаб площадей будет в 1 см² 62 500 км².

Палетка – прозрачная накладка на карту, расчерченная на квадратики одинакового размера (например, площадьодногоквадратика1 см²). Палетку накладывают на карту и подсчитывают количество квадратиков на измеряемой территории. Неполные квадратики считают по 2-3 за один (в зависимости от того, каким именно образом они покрывают территорию). Измерив площадь по карте и использовав масштаб площадей, вычисляют, какова площадь территории в действительности. Предположим, при помощи палетки определили, что площадь территории 14,5 см²:
14,5 × 62500 км² = 906 250 км², т.е. приблизительно 0,9 млн км².

Если территория, площадь которой требуется измерить, напоминает по форме геометрическую фигуру (треугольник, квадрат, прямоугольник и т. д.), то измеряется длина элементов фигуры (основание, высота и др.), и площадь вычисляется по соответствующей геометрической формуле.

При любых измерениях по картам следует учитывать, что на них имеются искажения. Поэтому для конкретных точных измерений подбирают карты определенных проекций и масштаба. Наиболее точные измерения можно получить, используя топографические карты.

Полярный планиметр. Планиметрами называются приборы для измерения площадей. Наиболее распространён полярный планиметр (рис. 4.11). Он состоит из двух рычагов – полюсного 1 и обводного 4, соединяемых шарниром 8. Полюс планиметра (массивный цилиндр 2 с иглой, втыкаемой в бумагу) в процессе измерения площади остается неподвижным. На конце длинного плеча обводного рычага укреплен шпиль 3 (или лупа с маркой в виде креста в ее центре), которым обводят контур измеряемой площади. На коротком плече обводного рычага крепится каретка с мерным колесиком 6, опирающимся на поверхность бумаги, и счетным механизмом. Когда обводной шпиль 3 (или марка) перемещается по линии контура перпендикулярно рычагу, мерное колесико 6 катится по бумаге. При перемещении обводного шпиля по направлению рычага колесико скользит по бумаге, не вращаясь. При перемещении шпиля в иных направлениях происходит и вращение, и скольжение. Суммарное число оборотов колесика, накопленное при обводке шпилем контура, пропорционально площади, ограниченной контуром.

Рис. 4.11. Полярный планиметр

Для подсчета числа оборотов вращение колесика передается на циферблат5. По ободу колесика нанесено 100 делений. Отсчеты по шкале обода берут с помощью верньера 7. Отсчет по планиметру (рис. 4.12) состоит из отсчета числа целых оборотов колесика по циферблату (на рисунке – цифра 6), отсчета десятых и сотых долей оборота - по шкале обода против нуля верньера (цифры 4 и 2) и тысячных долей оборота – по номеру штриха верньера, совпадающего со штрихом на шкале обода (цифра 2).

Для измерения площади, обводят её контур, делая при этом два отсчёта по планиметру: один n ₁ - до обвода, другой n ₂ - после. Площадь вычисляют по формуле

S = c· (n ₂ - n ₁), (4.3)

где c – цена деления планиметра. Для надёжности площадь измеряют 3 - 5 раз и полученные результаты осредняют.

Если во время измерений полюс планиметра располагался внутри измеряемой площади, то вместо формулы (4.3) используют формулу

S = c· (n ₂ - n ₁ + Q),

где Q - постоянная планиметра.

Рис. 4.12. Отсчет по планиметру: 6422.

Цена деления планиметра c зависит от длины обводного рычага и регулируется перемещением по нему каретки с мерным колёсиком и счётным механизмом. Перед измерением площади цену деления планиметра определяют. При этом, расположив полюс в стороне, обводят фигуру, площадь S ₀ которой известна (например, квадрат километровой сетки на карте) и вычисляют цену деления

с = S ₀ / (n ₂ -n ₁).

Для определения постоянной Q обводят фигуру с известной площадью, поместив полюс внутри этой площади, после чего вычисляют

Q = (S ₀ /c) - (n ₂ -n ₁).

1. Форма и размеры Земли. Чем отличается эллипсоид от шара и геоид от эллипсоида?

В конце XVII в. на основании работ Ньютона возникло предположение о том, что ввиду осевого вращения земной шар должен быть сплюснут у полюсов.

Измерениями в XVIII в. было подтверждено, что Земля имеет фигуру эллипсоида -полярный радиус (=6356,8 км) короче экваториального (=6378,1 км) на 21,3 км.

Эллипсоид вращения - геометрическое тело, которое образуется при вращении эллипса вокруг его малой оси

Сжатие Земли - отношение разности наибольшего (а) и наименьшего (в) радиусов эллипсоида к наибольшему радиусу. Сжатие Земли = (а — в)/а= 1/298,3.

Сплюснутость у Северного полюса на 30 м меньше, чем у Южного.

Экваториальные радиусы Земли не равны: большой радиус

вдоль меридиана 15° в. д. - 165° з. д. на 213 м больше малого

вдоль меридиана 105° в. д. - 75° з. д.

Из-за полярного и экваториального (1/30 000) сжатия фигура

Земли является трехосным эллипсоидом.

Величина сжатия земного эллипсоида невелика и он мало

отличается от шара, его называют также сфероидом.

В 1873 г. немецкий ученый И.Листинг назвал фигуру Земли геоидом («подобным Земле»).

Геоид - фигура, поверхность которой всюду перпендикулярна направлению силы тяжести, т. е. отвесной линии.

Поверхность геоида совпадает с уровенной поверхностью Мирового океана в спокойном состоянии, мысленно продолженной под материками.

Поднятия и опускания над эллипсоидом составляют в среднем от ±50 до ±100 м. Из называют волнами геоида.

Выступы и понижения геоида: шесть гигантских неровностей на поверхности Океана:

максимальное возвышение геоида в Тихом океане близ острова Новая Гвинея (+ 78 м);

минимальные отметки - в Индийском океане у острова Шри-Ланка (- 112 м).

Общий размах выпуклостей и вогнутостей Океана 190 м.

1. Классификация географических карт по основным признакам.

Классификация карт - это система, представляющая совокупность карт, подразделяемых (упорядоченных) по какому-либо избранному признаку.

1.Классификация карт по масштабу:

планы - 1:5 000 и крупнее;

крупномасштабные - 1:10 000-1:100 000;

среднемасштабные –

1:200 000 до 1:1 000 000 включительно;

мелкомасштабные - мельче 1:1 000 000.

2. Классификация карт по пространственному охвату:

n карты Солнечной системы;

n карты планеты (Земли);

n карты полушарий;

n карты материков и океанов;

n карты стран;

n карты республик, областей и др. административных единиц;

n карты промышленных и сельскохозяйственных районов;

n карты отдельных (локальных) территорий (заповедников, промышленных, туристских районов и т.п.);

n карты населенных пунктов (городов, поселков);

n карты городских округов и т.д.

3. Классификация карт по содержанию

n общегеографические карты;

- топографические - в масштабах 1:100 000 и крупнее;

- обзорно-топографические - в масштабах 1:200 000-1:1 000 000;

- обзорные - мельче 1:1 000 000.

n тематические карты;

n специальные карты.

Необходимые понятия, которые следует знать:

Карта – это математически определенное, уменьшенное, генерализованное изображения поверхности Земли, другого небесного тела или космического пространства, показывающее расположенные или спроецированные на них объекты в принятой системе условных знаков.

Картография – наука об исследовании, моделировании и отображении пространственного расположения, сочетания и взаимосвязи объектов и явлений природы и общества.

План – это чертеж небольшого участка местности в крупном масштабе и в условных знаках, построенный без учета кривизны земной поверхности.

Масштаб - это степень уменьшения длины линий на плане или карте по сравнению с их действительной длиной на местности.

Картографическая проекция – это математический способ изображения земной поверхности земного эллипсоида (шара) на плоскости. Известно, что при создании карт поверхность модели земного эллипсоида развернуть на плоскости без сжатий и растяжений невозможно.

Главный масштаб – показывает, во сколько раз линейные размеры на карте уменьшены по отношению к эллипсоиду или шару. Этот масштаб подписывают на карте но необходимо иметь в виду, что он справедлив лишь для отдельных линий и точек, где искажение отсутствует.

Частный масштаб – отражает соотношения размеров объектов на карте и эллипсоиде (шаре) в данной точке. Он может быть больше или меньше главного.

Картографическая генерализация – процессы отбора и обобщения содержания при составлении географических карт. Имеет целью сохранить и выделить на карте основные, типические черты и характерные особенности изображаемых явлений в соответствии с назначением данной карты, её тематикой и возможностями масштаба.

Ортодромия – название геодезической линии кратчайшего расстояния между двумя точками на поверхности земного шара, наименьший из отрезков дуги большого круга, проходящей через эти точки.

Локсодромия – кривая на поверхности вращения, пересекающая все меридианы под постоянным углом, называемым локсодромическим путевым углом.

Изоколы – линии равных искажений, являющиеся критерием при выборе картографических проекций и иногда наносимые на карты, чтобы показать величины искажений.

Изогипсы – линии на карте, соединяющие точки с равными высотами земной поверхности над уровнем моря, передающие плановые очертания форм рельефа суши.

Изобаты – изолинии глубин водного бассейна на карте.

Компоновка – размещение картографического изображения, название карты, легенды, врезок и других данных внутри рамки и на полях карты.

Картограмма – это способ картографического изображения (но не карта), визуально показывающая интенсивность какого-либо показателя в пределах территории на карте (напр., плотность населения по областям).

Картодиаграмма – карта, показывающая с помощью диаграммной фигуры суммарную величину какого либо статистического показателя в пределах каждой единицы нанесённого на картодиаграмму территориального деления (например, количество населения по областям, площадь).

Локализованная диаграмма – характеризуют явления, имеющие сплошное или полосное распространение, с помощью графиков и диаграмм, помещаемых в пунктах наблюдения (измерения) этих явлений. Таковы графики изменения среднемесячных температур и осадков, локализованные по метеостанциям, диаграммы загрязнения речных вод, приуроченные к гидропостам, и т.п.

Компоновка –Картодиаграмма – изображение абсолютно статистических показателей по единицам административно-территориального деления с помощью диаграммных знаков.

1.	При рН = 7.0 більшість амінокислот існують у вигляді цвіттер-іонів (a-аміногрупа протонована, a-карбоксильна група депротонована).
	а)	назвіть АК, які мають при рН=7.0 додатковий від’ємний заряд та напишіть їх формули в іонізованій формі;
	б)	назвіть АК, які мають рН=7.0 додатковий позитивний заряд та напишіть їх формули в іонізованій формі.
2.	Напишіть формулу пептиду: Глу – Тир – Про – Гис.
3.	Про що дозволяють судити кольорові реакції на білки?
	а)	про наявність білків в біологічних рідинах;
	б)	про первинну структуру білку;
	в)	про наявність деяких амінокислот в білках;
	г)	про функції білків.
4.	Визначте послідовність АК в тетрапептиді використовуючи відповідні дані:
	1)	при аналізі N-кінцевої АК та амінокислотного складу пептиду отримано: Фен (Лиз, Глу, Про);
	2)	після гідролізу трипсином (розщеплює пептидні зв’язки, в утворенні яких приймають участь карбоксильні групи Ліз і Арг) утворюється трипептид, який вміщує Ліз, Фен, Про.
5.	Різні рівні структурної організації білків є стабілізованими певним типом зв’язків. Підберіть кожному пронумерованому типу зв’язків відповідь, що позначена літерою.
	1)	зв’язок між карбоксильними та аміногрупами радикалів АК;
	2)	зв’язок між a-аміно- та a-карбоксильними групами АК;
	3)	зв’язок між радикалами цистеїну;
	4)	водневі зв’язки між пептидними угрупованнями;
	5)	водневі зв’язки між радикалами АК;
	6)	Гідрофобні взаємодії радикалів АК.
	А – первинна структура; В – вторинна структура; С – третинна структура.
6.	Підберіть для кожної з АК відповідну властивість радикалу:
	1)	Три;	А –	гідрофільний з аніонною групою;
	2)	Асп;	В –	гідрофільний з катіонною групою;
	3)	Цис;	С –	гідрофільний незаряджений;
	4)	Лей;	D –	гідрофобний.
	5)	Арг;
	6)	Сер
7.	Напишіть структурну формулу пентапептиду: Цис-Арг-Фен-Глу-Три.
	а)	позначте N– та С-кінці пептиду;
	б)	відмітьте групи, що утворюють пептидний остов та радикали АК, які регулярно повторюються.

8.

Представлено функціональні групи АК, які утворюють в білках певні типи зв’язків:

1)

4)

2)

5)

3)

6)

а)

назвіть типи зв’язків, які можуть виникнути між функціональними групами пронумерованої пари;

б)

Випишіть номери пар, які беруть участь у формуванні вторинної та третинної структур.

9.

У поліпептидному ланцюзі між радикалами АК можуть виникнути хімічні зв’язки. Оберіть пари АК, які здатні утворювати зв’язки та вкажіть тип цих зв’язків:

1)

Асп, Сер

5)

Гис, Асп;

2)

Ала, Вал

6)

Фен, Арг;

3)

Глу, Асп;

7)

Цис, Ала;

4)

Цис, Цис;

8)

Глу, Лиз.

10.

Оберіть визначення первинної структури білка:

1)

амінокислотний склад поліпептидного ланцюга;

2)

лінійна структура поліпептидного ланцюга, яка є утвореною ковалентними зв’язками між радикалами АК;

3)

порядок чергування АК, які з’єднані пептидними зв’язками в білку;

4)

структура поліпептидного ланцюга, який є стабілізований зв’язками між атомами пептидного остова.

11.

Яке визначення вторинної структури білку є вірним?

1)

спосіб укладки протомерів в олігомерному білку;

2)

послідовність АК, які з’єднані пептидним зв’язком в поліпептидному ланцюзі

3)

просторове укладення поліпептидного ланцюга, який є стабілізованим в основному слабкими зв’язками між радикалами АК;

4)

спосіб укладення поліпептидного ланцюга у вигляді a-спіралей та b-структур;

5)

Об’єднання декількох поліпептидних ланцюгів у фібрилярні структури.

12.

Що представляє собою центр зв’язування білка з лігандом?

1)

сукупність радикалів АК, які є зближеними на рівні третинної структури;

2)

фрагмент пептидного остова;

3)

простетичну небілкову групу;

4)

Ділянку білка, яка є комплементарною до ліганду.

13.

При вивченні властивостей білків використовуються (поряд з іншими) методи діалізу і гель-фільтрації. В якому з перерахованих нижче процесів вони знаходять своє застосування?

1)

очистка білків від низькомолекулярних сполук;

2)

фракціонування високомолекулярних білків за різницею молекулярної маси;

3)

розділення білків за сумарним зарядом;

4)

визначення молекулярної маси.

А – у діалізі; В – у гель-фільтрації; С – в обох методах; D – ні в тому, ні в другому

14.

Дана суміш білків:

Молекулярна маса

рІ білка

Цитохром

10,65

Хімотрипсиноген

9,5

Міоглобін

7,0

Які методи ви запропонуєте для розділу білків? На яких властивостях білків вони базуються?

15.

АК, які постійно зустрічаються у складі білків:

АК

Формула

Скорочена назва

Гліцин

Глі

Аланін

Ала

Гістидин

Гіс

Фенілаланін

Фен

16.

Яке визначення третинної структури білків є вірним?

1)

Просторова структура білка, яка є стабілізована водневими зв’язками, що утворюються між атомами пептидного остова;

2)

конформація поліпептидного ланцюга, яка є обумовленою взаємодією радикалів АК;

3)

порядок чергування АК у поліпептидному ланцюзі;

4)

конформація білка, яка є стабілізованою переважно ковалентними зв’язками між радикалами АК;

5)

спосіб укладки протомерів в олігомерному білку.

17.

Підберіть до кожної АК відповідну властивість радикалу:

1)

Три;

А –

гідрофільний з аніонною групою;

2)

Асп;

В –

гідрофільний з катіонною групою;

3)

Цис;

С –

гідрофільний незаряджений:

4)

Лей;

D –

гідрофобний.

5)

Арг;

6)

Сер.

18.

Що розуміють під зміною конформації білків?

1)

зміну амінокислотної послідовності поліпептидного ланцюга;

2)

зміну вторинної та третинної структури поліпептидних ланцюгів;

3)

заміну однієї простетичної групи в складному білку на другу;

4)

зміна взаємного розташування в просторі субодиниць олігомерного білка.

19.

Яке визначення четвертинної структури білку є правильним та найбільш повним?

1)

спосіб укладення поліпептидного ланцюга в просторі;

2)

просторове розташування поліпептидних ланцюгів у вигляді фібрилярних структур;

3)

кількість протомерів, їх розміщення відносно один одного та характер зв’язків між ними в олігомерному білку;

4)

порядок чергування АК в поліпептидному ланцюзі;

5)

спосіб укладення поліпептидного ланцюга у вигляді a-спіралей та b-структур.

20.

Що означає поняття "денатурація" білка?

1)

зменшення розчинності білка при додаванні солей лужних або лужноземельних металів;

2)

втрата біологічної активності білка в результаті його гідролізу;

3)

зміна конформації білка, що супроводжується втратою його біологічної активності;

4)

конформаційні зміни білка в результаті взаємодії з природними лігандами.

21.

На різниці яких фізико-хімічних властивостей білків засновані методи розділення та виділення індивідуальних білків?

1)

метод ультрацентрифугування;

2)

метод електрофорезу;

3)

метод гель-фільтрації;

4)

метод іонно-обмінної хроматографії;

5)

метод сольового фракціонування.

А – іонізація; В – гідратація; С – молекулярна маса.

22.

Підберіть до кожної амінокислоти відповідні назви:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

А – Асп; В – Сер; С – Арг; D– Вал; Е – Ала; F – Ліз.

23.

Підберіть до кожної амінокислоти відповідні властивості радикалу.

А -

гідрофільний з аніонною групою;

1)

Три;

В -

гідрофільний з катіонною групою;

2)

Асп;

С -

гідрофільний незаряджений;

3)

Цис;

D -

гідрофобний.

4)

Лей;

5)

Арг;

6)

Сер.

24.

Денатурація білків – руйнування їх нативної конформації, що є викликаним розривом слабких зв'язків, які стабілізують просторові структури при дії денатуруючих агентів.

1)

руйнується унікальна трьохвимірна структура кожного білка і всі молекули набувають випадкову конформацію;

2)

радикали амінокислот, які формують активний центр білку просторово віддаляються один від одного, руйнується специфічний центр зв’язування білку із лігандом;

3)

гідрофобні радикали, що знаходяться в гідрофобному ядрі глобулярних білків, при денатурації знаходяться на поверхні молекул і створюють умови для агрегації білків. Агрегати випадають в осад;

4)

при денатурації не руйнується первинна структура білка.

25.

Підберіть до кожного рівня структурної організації білка відповідні визначення.

1)

первинна структура;

2)

вторинна структура;

3)

третинна структура;

4)

четвертинна структура

А -

конформація пептидного остова, у формуванні якого приймають участь водневі зв’язки між пептидними угрупуваннями;

В -

порядок чергування амінокислот в поліпептидному ланцюзі;

С -

просторове розташування і характер взаємодії пептидних ланцюгів в олігомерному білку;

D -

конформація поліпептидного ланцюга, яка є стабілізованою міжрадикальними зв’язками

26.

Цитохром С - мітохондріальний білок, який приймає участь у переносі електронів у процесах біологічного окислення. Вивчення амінокислотної послідовності цього білка більш ніж у 100 видів показало, що кількість АК заміщень у порівнянні з цитохромом С людини (всього 104 АК) у шимпанзе, кенгуру, змії та пшениці – 0, 10, 14 та 35 відповідно. Які загальні закономірності зв’язку первинної структури і функції білків підтверджують представлені дані?

1)

значне співпадання первинної структури різних білків, які виконують подібні, але неоднакові функції;

2)

велика схожість білків, які виконують у різних видів однакові функції (схожість первинних структур більш ніж на 50% є достатньо великим);

3)

зв’язок між еволюційною близькістю видів і подібністю первинної структури білків, які виконують одну і ту ж функцію;

27.

Які з перерахованих фізико-хімічних властивостей білків є підставою для їх розділення методами газообмінної хроматографії та електрофорезу?

1)

гідратація молекул;

А -

використовується в іонообмінній хроматографії;

2)

заряд молекул;

В -

застосовується в електрофорезі;

3)

форма молекул;

С -

є основою для використання обох методів;

4)

молекулярна маса.

D -

не використовується в даних методах.

28.

До якої групи ліпідів та їх похідних відносяться перераховані сполуки?

1)

лецитин;

А -

жири;

2)

фосфатидилхолін;

В -

фосфоліпіди;

3)

триацилгліцерин;

С -

похідні холестерину;

4)

простагландини;

D -

похідні арахідонової кислоти.

5)

сфінгомієліни;

6)

Вітамін D3.

29.

Вкажіть продукти, що утворюються при гідролізі перерахованих ліпідів.

1)

лецитин (фосфатидилхолін);

А -

Гліцерин + жирні кислоти;

2)

сфінгомієлін;

В -

високомолекулярний спирт + жирна кислота;

3)

жири;

4)

воски;

С -

сфінгозин + жирна кислота + простий цукор;

5)

цереброзиди.

D -

сфінгозин + жирна кислота + Н3РО4;

Е -

гліцерин + жирна кислота + Н3РО4 + холін.

30.

Підберіть до кожного типу ліпідів та їх похідних відповідну функцію:

1)

триацилгліцерин

А -

джерела енергії, структурні компоненти інших ліпідів;

2)

жирні кислоти;

3)

сфінгомієліни;

В -

запасна форма джерела енергії;

4)

простагландини;

С -

структурний компонент мембран;

5)

таурохолева кислота;

D -

регулятори тонусу гладкої мускулатури;

6)

вітамін Е;

Е -

антигеморагічний фактор

7)

вітамін К.

F -

емульгатор;

G -

антиоксидант.

31.

Представлено структурні формули мембранних ліпідів, що ілюструють різноманітність полярних голівок. При нейтральних рН аміногрупа залишку етаноламіну протонована. Оберіть вірні назви представлених мембранних ліпідів (цифри) та групи до яких вони відносяться (літери).

1)

етаноламінплазмалоген;

А -

плазмалогени;

2)

фосфатидилінозитол;

В -

кардіоліпін;

3)

фосфатидилгліцерол;

С -

фосфоліпіди.

4)

холінплазмалоген;

5)

фосфатидилсерин;

6)

фосфатидилетаноламін;

7)

фосфатидилхолін;

8)

фосфатидна кислота;

9)

кардіоліпін.

Дата добавления: 2015-06-04