Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Житіє і подвиги преподобного отця нашого Сави Освяченого 1 страница




Місяця грудня в 5-ий день

Коли Теодосій молодший тримав скіпетр Грецького царства і царював уже двадцять сьомий рік, народився цей преподобний отець наш Сава у краю Кападо-кійському Кесарійської митрополії, у селі, що називалося Муталаска, яке спершу було незнане, але після Сави, що в ньому народився, стало славнішим від Арматема, який виростив божественного пророка Самуїла. Батьками Сави блаженного були Іван і Софія, благородні та благочестиві. І коли було хлопченяті п'ять літ, відійшли батьки до Олександрії на службу царську. Іван був са-новитим воїном. Божою ж волею залишений був Сава в маєтку батьківському в Єрмія, материного брата, але тому що Єрмій мав жінку недобру і сварливу, хлопець, втомившися, пішов до батькового брата Григорія, який жив в иншому селі, що називалося Сканда, і через те почалася ворожнеча між стриями його. Поки батьки його затримувалися довго в Олександрії, сварилися Єрмій із Григорієм: кожен з них хотів не стільки хлопця в себе мати, скільки дістати частину маєтку його батька. Блаженний же отрок в юному віці старий розум мав: бачачи стриїв своїх галас і сварки, відмовився від усіх маєтків і пішов у монастир Флавіянів, що був за двадцять стадій від Муталійського села. Прийнявши на себе ангельський образ і там живучи, восьмилітній цей навчився скоро Псалтиря та инших Святих Писаній і зростав у добрих ділах, дотримуючись чернечого уставу. Уневдовзі ж, помирившися поміж собою, стриї Сави Блаженного прийшли в монастир до нього й почали спокушати його, радячи, щоб вийшов зі святого того пристанища і, взявши жінку собі, жив у батьківському маєтку. Він же в домі Божому волів перебувати більше, ніж жити поміж грішними, і монастирське життя любив більше, ніж світське: не слухав стриїв своїх і підступні їхні поради відкидав, говорячи: "Я, ніби від змія, втікаю від тих, що з Божого шляху кажуть мені відступити, боюся, щоб колись бесіда їхня погана не знищила звичаю благого, наведу на себе клятву, нею ж Пророк тих, хто схиляється до розпусти, проклинає: "Прокляті, — каже, — ті, що ухиляються від заповідей Твоїх". Такими словами відіслав від себе стриїв своїх безсилих, сам же віддався багатьом подвигам, трудами і постом умертвлював своє тіло й підкорював його духові.

Коли був переможений той змій, що маєтком і одруженням хотів його вивести з обителі, як із райського поселення, инший спокусник почав спокушати святого — біс обжерства. Так, одного разу, працюючи в монастирському саду, блаженний побачив яблуко дуже гарне, що висіло на дереві. Переможений був думкою, зірвав яблуко те, хотівши його з'їсти перед встановленою годиною і звичним благословенням. Згадав же, що таким плодом у Раю змій першого чоловіка до гріха привів, стримався від куштування і засудив сам себе, кажучи: "Гарний був і добрий той плід, що знищив Адама", — і, кинувши яблуко на землю, розтоптав його ногами і розтоптав разом з ним і помисли свої, навіть більше — знищив голову бісові обжерства і постановив собі не їсти яблук до смерти. З того часу і всяке бажання повстрим-ністю перемагав, мало ївши, мало спавши, весь час перебуваючи в трудах, — руки його чи до молитви, чи до діла тягнулися. І скоро, ще будучи юним, дорівнявся він добродійністю до старих братів всіх, що в тому монастирі були. Трапилося ж там, що один брат, який мав пекарську службу, змок від дощу, а була пора холодна і сонце не світило. Не маючи де висушити одягу свого, поклав його в піч хлібну зверху на дрова і забув. Незабаром зійшлися брати пекти хліб і запалили дрова в печі, не знаючи, що пекар поклав у ній сушити свій одяг.

І вже коли дрова розгорілися, пекар згадав про одяг свій і журився тим вельми. Був же там і блаженний Сава, що бачив журбу братню, знехтував собою і, знаменувавши себе хресним знаменням, зайшов у пічний вогонь. О чудо! Так, як отроки колись у печі вавилонській завдяки вірі не опалилися, так отрок Сава, завдяки любові до брата, неушкоджений вийшов з печі, цілий, у руці своїй ніс братів одяг, так і свій на собі неопа-лений мав. Бачивши це чудо, брати настрашилися і говорили між собою: "Яким буде хлопець цей у майбутньому, якщо в юності своїй сподобився такої від Бога Благодаті?"

У тому монастирі перебував блаженний десять років, ішовши від сили в силу, від слави у славу. Тоді захотів піти до Єрусалиму поклонитися святим місцям і відвідати в навколишній пустелі отців, що там жили, і користати з їхньої бесіди, і для себе там же знайти пустельне перебування. Отож, підійшовши до архимандрита, просив, щоб у Святий Град з молитвою і благословенням відпустив. Той же не хотів пустити його, кажучи: "Не є добре юному тобі подорожувати, але корисно бути на одному місці". Бог же, що все на користь влаштовує, звелів архимандритові у видінні, щоб не стримував Сави: "Відпусти, — каже, — Саву, хай послужить Мені в пустелі". Тоді прикликав архимандрит блаженного, поблагословив його і відпустив з молитвою в дорогу. Він же, Правицею Всевишнього наставлений, прийшов до Єрусалиму у вісімнадцятий рік віку свого, на кінець Маркіянового царювання і Ювеналієвого патріяршест-ва у Святому Граді. Увійшов же до монастиря святого Песаріона в холодну пору, прийняв його Елпідій-архимандрит і старцю одному, Кападонові, передав. У нього ж зимуючи, думав про безмовніше пустельне життя, якого здавна бажанням прагнув. Чувши ж про Євтимія Великого, що сіяв добродійства та чуда в пустелі, що міститься зі східного боку Єрусалиму, захотів бачити його. Спитавши-бо в начальствуючих благословення, рушив у дорогу. І, дійшовши до лаври Великого Євти-мія, перебував там декілька днів, чекаючи часу, коли йому буде можна побачити бажаного, адже преподобний приходив у собор не завжди, а раз або два на тиждень, у певні дні. Коли ж настала субота, побачив Сава Євтимія преподобного, що йшов до церкви, і припав до нього, просячись вельми, щоб прийняв його до своєї лаври. Чудодивний же Євтимій, бачивши, що юний він, відіслав його в долішній монастир у послушництво до блаженного Теоктиста, наказуючи йому, щоб піклувався про юного того монаха. І пророкував про нього, що в близькому часі благодаттю Христовою просіяє в чернечому житті більше від багатьох инших, і славним наставником має бути всім палестинським відлюдникам, і має збудувати лавру, більшу від усіх лавр у тому краї. Коли Теоктист прийняв Саву в долішній монастир, всього себе він віддав Богові і проходив усі монастирські служби з безвідмовним послухом і смиренною покорою, і наполегливою працею, що дивувався отець такій його працелюбності та добрим звичаям. Хотів же диявол йому перепону створити, вигадав річ таку. Був один в монастирі тому брат, родом із Олександрії, на ім'я Іван. Коли він почув про переставлення батьків своїх, ворог вклав йому в голову думку грішну, щоб впорядкувати маєтки, залишені по батьках, і надокучав ігуменові Теоктисту частими просьбами, щоб відпустив його до Олександрії. Просив же, щоб і Сава був відпущений з ним на допомогу, бо тілом міцний і може в дорозі добре послужити. Теоктист же, вмовлений наполегливими Івановими просьбами, відпустив його на батьківщину, пустив же і Саву з ним на прохання його, і вирушили. Коли ж прийшли до Олександрії і впорядковували залишений по померлих маєток, впізнали блаженного Саву батьки його, Іван та Софія, які опинилися там у той час. Батько його, маючи певний військовий чин, за велінням царським часто бував в Олександрії. Це був другий для блаженного Сави початок подвигу і ще більша боротьба, ніж перша, коли виманювали стриї його з монастиря у світ, з чернецтва до одруження, бо багато більше батьки то слізними благаннями, то любими й ласкавими словами умовляли, щоб відклав чорний одяг, у білий зодягнувся і, їхнє життя наслідуючи, замість батька свого став на військову службу. Блаженний же зрозумів, що те побачення і впізнання з батьками ворожим влаштоване підступом, і спротивився твердо природі своїй — від властивої до батьків любови відвернувся і, знехтувавши проханнями наполегливими і великими слізьми, був, як діамант, твердий і у своїй добрій волі непоступливий, і відповів батькам: "Боюся, — каже, — мовленого: "Бо хто любить отця чи матір більше мене, не є мене достойний, і якщо ж не прийме хреста свого і за мною услід не піде, не є мене достойний"; то як маю вибрати вас понад Бога? І суєтне ваше життя більше хреста? І військо ваше мирське понад воїнство духовне? Якщо навіть земні царі воїнів, які з полків їхніх втекли, віддають на муки, то наскільки більше Цар небесний не пощадить тих, хто, в багато чесніше воїнство його вписавшись, покидає вибраний полк". Врешті Сава блаженний додав і таке батькам: "Якщо ви далі будете мучити мене, щоб від прекрасного воїнствування Христового відвернувся, то не буду вас називати батьками своїми". Бачили ж Іван і Софія, що не схиляється серце їхнього сина до їхнього бажання, перестали вмовляти його і з великими риданнями, хоч і не хотіли, відпустили його. Відпускаючи ж, просили, щоб узяв собі на дорогу сорок золотих, він же не хотів прийняти нічого. Проте, щоб не до решти образити батьків, три лише золоті взяв і ті, повернувшись, поклав у руку Теоктис-тові, ігумену своєму.

Коли закінчився десятий рік його перебування в тому монастирі, переставився преподобний Теоктист. А після нього преподобний Євтимій поставив доброчинного Марина. Але коли і той за два роки помер, був наставлений Аогин, муж благий, а блаженному Саві в той час закінчився тридцятий рік від його народження.

Приступивши ж до ігумена Логина, просив у нього дозволу заради безмовнішого життя зачинитися в печері, що була при монастирі з боку південного. Логин же повідомив листовно про те його бажання великого Євтимія. Той же, мавши вуха, сповнені розповідями про непорочне його життя і про инші його богоугодні діла, відписав Логинові: "Не борони Саві, хай трудиться, як хоче". Спершу-бо постановлено було блаженному п'ять днів на тиждень перебувати в печері, тоді, на прохання його, і п'ятилітнє в ній перебування не було заборонене. Життя ж його в печері таке було: п'ять днів постив, нічого не куштуючи ані з печери не виходячи. Ділом його було там плести кошики, їх же щодня по десять сплітав, а в устах і в помислах безнастанно до Бога молився. Коли ж наставала субота, рано виходив з печери до монастиря, несучи зі собою п'ятдесят кошиків. І учасником соборної молитви в суботу та неділю був, і, їжею тіло зміцнивши, знову в печеру вечора недільного входив, вносячи прути фінікові, скільки потрібно на виплетення п'ятдесятьох кошиків. Коли провів у такому труді й пості в печері тій п'ять років, взяв його великий Євтимій зі собою на труди пустельні як досконалого інока, що був у молодих своїх літах як отець, що в добродійствах зістарився. Через те Євтимій називав його молодим старцем, молодий-бо він тілом, за сивину мав духовну мудрість, за величину старости — життя непорочне. Вийшов з ним Євтимій великий з лаври у 14-ий день місяця січня, вівши зі собою і Дометіяна блаженного, і пішов у Рувин-ську пустелю, маючи там перебувати протягом святої Чотиридесятниці, аж до Вербної неділі. Захотів же раз старець пройти в иншу пустелю, що була вище від Мертвого моря на полуднє, і прийшов з обома учнями своїми, Дометіяном і Савою, у місця безводні. Спека ж велика панувала, втомився Сава блаженний і, занемігши від спраги, упав, не можучи йти далі. Зжалився над ним Євтимій, клякнув до молитви, відступивши від нього на відстань киненого каменя, і молився, кажучи: "Господи, Боже, дай воду в безводній цій землі, хай вгамується спрага знемагаючого брата". Вставши з молитви, тричі копнув в землі знайденим там древком, і зразу потекла вода жива. її ж пивши, Сава зміцнів і звідти прийняв божественну силу терпіти спрагу в пустелі. Тоді, коли надійшла Квітна неділя, повернулися до лаври.

Мало часу минуло, коли преподобний і богоносний отець наш Євтимій переставився до Господа, патріяр-хом був тоді в Єрусалимі Анастасій. По переставленні Євтимія і після смерти декотрих инших лаври тої старих отців відійшов Сава в пустелю східну, що була обіч Йордану, її ж у той час преподобний Герасим, як ясна зоря, життям своїм просвічував. Був же тоді блаженному Саві тридцять п'ятий від народження рік, коли поселився в пустелі сам. І оголосив війну йому диявол: одного разу, коли святий відпочивав по трудах на землі опівночі, перетворився диявол на багатьох змій та скорпіонів і пішов на нього, хотівши налякати. Той же зразу встав на молитву, і був на устах його псалом Давида: "На аспида і василиска наступиш". Коли це йому сказав, зразу щез біс зі страховиськами своїми. По декількох днях знову перетворився диявол у лева страшного й кинувся на святого, ніби хотів його пожерти, і, наблизившись, вернувся, і знову кинувся, і знову вернувся. Преподобний же, бачачи звірові кидання і повертання, каже: "Якщо ти взяв від Бога на мене владу з'їсти мене, то чому вертаєшся? Якщо ж ні, то нащо намарне старатися? Я-бо здолаю тебе, лева, озброєний силою Христа мого". І зразу біс, що в образі звіра явився, втік зі всти-дом. З того часу підкорив йому Бог усіх звірів, і зміїв, і ходив поміж них, як посеред овець покірних. Ходячи ж пустелею, зустрів чотирьох сарацинів, дуже голодних і виснажених, їх попросив сісти, висипав перед ними з одежі своєї коріння, що сам їв, яке називається мелаґрія, і серцевинки тростин. Вони ж, з'ївши, зміцніли і, позначивши місце перебування його, відійшли. По декількох же днях прийшли до нього, несучи хліби, і сири, і дактилі, воздаючи дяку за його благочинство, бо в день голоду наситив їх. Він же, зворушившися, каже до душі своєї зі сльозами: "О горе душі моїй, ці люди за мале наше доброчинство, що ми їм зробили, такі вдячні, ми ж що робимо, приймаючи повсякчас невимовні Дари Божі, і буваємо невдячні, у ліні і недбальстві живемо, не зберігаючи святого Його веління".

Після цього прийшов до нього один чорноризець на ім'я Антій, шанувальник добродійности, що спершу із преподобним Теодосієм довгий прожив час. Він любов'ю прив'язався до блаженного Сави, почав з ним жити. Якось же напали на них агаряни і послали одного поперед себе, щоб убив їх. Коли ж преподобний отець помолився Богові, зразу розкрилася земля і поглинула агарянина; инші ж агаряни, бачивши те чудо, вельми злякалися і повтікали. Тоді блаженний Сава через Антія, співмешканця свого, познайомився з преподобним отцем Теодосієм, і полюбили один одного великою любов'ю. Коли закінчився четвертий рік перебування Сави Святого в пустелі і проходив він через инші пустельні місця, вийшов на один високий горб, де блаженна цариця Євдокія, дружина царя Теодосія молодшого, корисною наукою насолоджувалася від великого Євтимія. Там Сава, у звичних молитвах провадячи ніч, мав видіння, і побачив ангела Божого пресвітлого, що показував йому долину, де колись тік із Силуама на південь потік; а при долині печера була на схід. І звелів йому ангел в ту вселитися печеру, обіцяючи, що Той, Хто дає їжу звірам і вороненятам, які Його прикликають, Той має і його в печері тій прогодувати. Коли ж закінчилося видіння і настав день, зійшов Сава з горба того і, Богом наставлений, знайшов печеру, яку у видінні показав йому ангел, і вселився в неї, маючи від народження свого сорок років. У той рік патріярх Єрусалимський Анастасій переставився, залишивши по собі на престолі Мартирія. Зенон же цар, убивши ката Василіска, знову прийняв своє царство.

Печера, в яку Сава Преподобний вселився, мала вхід дуже незручний, через те звісив мотузку з печери, нею ж спускався по воду до джерела, яке називалося Єптастом і було від печери за п'ятнадцять стадій. Живучи в тій печері, преподобний спершу їв зілля, що росло навколо печери. Бог же, що велів йому там оселитися, послав йому і їжу з варварськими людьми, як колись воронами Іллі пророкові в Керіті. За якийсь час чотири сарацини недалеко проходили, знайшли печеру Сави Преподобного і хотіли залізти до неї, але не могли через незручний вхід. Блаженний же, бачачи їх згори, мотузку звісив до них, щоб за її допомогою до нього зайшли. Вони ж, у печеру зайшовши, не знайшли в нього нічого і здивувалися життю його і доброму звичаю. І, змилосердившись, вирішили добувати йому їжу, приходили до нього часто, приносили хліби, і сири, і фініки та иншу їжу. І перебував преподобний п'ять років у печері сам-один, з одним лише Богом розмовляючи, безупинними ж молитвами невидимих ворогів перемагаючи. Тоді благоволив Бог довірити йому душі багатьох і зробити його наставником і пастирем словесних овець: по п'яти роках його безмовного у печері перебування почало приходити до нього з місць багато різних людей, які хотіли жити при ньому. Він же, приймаючи всіх з любов'ю, надавав кожному зручне місце для перебування. І, зробивши собі келії, жили богоугодно, взираючи на образ добродійного житія — Саву Преподобного. Зібралося ж до нього в скорім часі до сімдесяти братів, серед них найдосконалішими були: Іван, що згодом був нової лаври ігуменом, Яків, що лавру, названу Пирґіон, на Йордані створив, Фірмін і Северіян, з них же один створив лавру в Малисху, а другий — монастир влаштував у Вариху, і Юліян, будівничий лаври, що на Йордані, яка Єлкерава називається. І багато инших святих мужів, їх же імена написані в книгах житій, — їм усім ігуменом був Сава Преподобний.

Коли братів збільшилося і коли створювалася лавра на горбі з північного боку потоку, збудував Преподобний церкву малу в долині, посеред сухого поточища. І коли приходив до нього хтось із освячених, того просив відправити Святу Літургію. Сам хіротонії прийняти не хотів задля смирення ані не возводив нікого з братів до чину священства. Бракувало води, бо джерело було далеко від того місця; однієї ночі молився святий, кажучи: "Господи, Боже наш, якщо Твоя Воля, щоб заселилося місце це на славу Пресвятого Імени Твого, зглянься над нами, рабами Твоїми, і подай нам воду на погамування спраги нашої". Коли так молився, почув якийсь голос із поточища, а коли поглянув, — тоді місяць вповні ніч просвітлював, — бачив онагра, що ногою об землю бив, прикладаючи губи до того місця, і пив. Зразу-бо преподобний Сава вийшов, сам пішов на те місце, де бачив онагра, і почав копати. І, трохи прокопавши, знайшов воду живу, і зробилося джерело, що текло щедро, потребу всієї лаври задовольняючи і не зменшуючися ніколи. Знову другої ночі, коли ходив навколо поточища й Давидові псалми співав, з'явився стовп вогняний при самій кручі, що була із західного боку потоку. І стояв святий на молитві аж до зорі ранкової. Коли благословилося на світ, пішов на місце, де стовпа бачив, і знайшов печеру велику й гарну, на подобу церкви, — Божою, а не людською рукою збудовану, вхід широкий з півдня й освітлення достатнє від проміння сонячного мала. Ту печеру прикрасивши, церкву з неї зробив. І звелів братам у всі суботи й неділі збиратися у ній на співи, і сам переселився недалеко тої нерукотворної церкви, на скелі високій келію влаштував і вхід таємний до церкви зробив, ним же заходив, удень і вночі на молитві перебуваючи. Щодня кількість братів збільшувалася, так що було їх до ста п'ятдесяти, і з обох боків поточища келії з'являлися; примножувалася і слава про Саву Преподобного. І приносили йому, бувало, золото від боголюбивих, щоб він витрачав на розбудову лаври. А найбільше Святіший Патріярх Єрусалимський Мартиніи до нього велику мав любов, і шанував його вельми, і те, що потребував, посилав.

Коли ж блаженний Мартиній відійшов до Господа, у восьмий рік патріяршества свого, а по ньому Салюстій престол прийняв, у сорок восьмий рік життя Сави Преподобного, збунтувалися деякі з лаври, розбещені звичаєм і тілесним розумом, як написано: "Духа не маючи"; віддавна раду неправедну на святого скликали, всіляко його засмучували. Бо часто поміж пшеницею родиться кукіль, і терен виростає у винограді, і в лику апостольському один зрадник знайшовся, і у Єлисея учень був Гіозій. Ті-бо розбещені брати, краще сказати псевдобрати, погане на святого замисливши, пішли у Святий Град до патріярха і просили його, щоб дав їм ігумена. Коли їх спитали, звідкіля вони, відповіли: "У потоці одному живемо пустельному". Це кажучи, утаїти хотіли ім'я блаженного Сави, бачили-бо, яке славне ім'я його і згадка про нього всім приємна. Багато їх патріярх питав і впрошував, щоб сказали, звідки є; сказали, не хотівши, що є з потоку, що називається іменем одного чорноризця Сави. Спитав патріярх: "Де ж є Сава?" Вони ж, на питання не відповідаючи, почали наговорювати на блаженного, розповідаючи, що він чоловік простий і недосвідчений і не може стількома братами керувати і такої Лаври будувати через грубість свою і недбальство. Додали до наклепу й те, що ані сам не хоче хіротонію прийняти, ані жодного з братів не пускає. Коли так вони перед патріярхом на праведного наговорювали, трапилося там тоді бути одному чесному і пам'яті достойному мужеві на ім'я Кирик, пресвітерові преславної церкви Воскресіння Христового і хранителеві животворящого Дерева хресного. Той, чуючи наговорювання їхнє, спитав: "Чи ви прийняли Саву на місце те, чи Сава вас прийняв?" Вони ж відповіли: "Сава прийняв нас". Відповів їм Кирик: "Якщо Сава в місці тому пустельному зібрати вас зміг, то й пастирем вашим має силу бути, Бог йому допомагає". Вони ж, на це відповісти не мігши, замовкли. А патріярх, відклавши допитування до ранку, одразу ж по святого Саву послав: ніби в якісь иншій справі, шануючи його, до себе кличе. Коли ж прийшов блаженний, патріярх нічого йому про наклепників не кажучи, ані наклепникам нічого не говорячи, ані не викриваючи їх, зразу преподобного Саву хіротонізував у пресвітери, хоч той і не хотів, освятив його, говорячи до тих, хто наговорював на нього: "Ось маєте отця вашого й ігумена лаври вашої, його ж Бог зверху вибрав, а не людина." Це сказавши, взяв святого Саву та инших і пішов до лаври, і освятив Богом створену Церкву, і всю лавру благословив, і братію підкоритися ігуменові своєму Саві блаженному настановивши, повернувся.

Коли ж мав блаженний Сава п'ятдесят третій рік від народження свого, настав Анастасій — цар по смерті Зеновія. Того ж року прийшов до лаври один божественний муж, дарами духовними прикрашений, родом з Вірменії, на ім'я Єремія, маючи двох учнів, їм же імена Петро і Павло. І втішився ними вельми Сава Преподобний, і дав їм печеру одну, в ній же сам спершу жив, коли був сам у потоці. І звелів їм у малій церкві співати по-вірменськи в суботу та неділю. І так помалу вірмен збільшилося у лаврі. У той же час прийшов до лаври і преподобний отець наш Іван, названий Мовчальником, що був єпископом Колонійського граду, заради Бога залишив свою єпископію і, утаївши сан свій, як простий чорноризець у лаврі трудився.

Наслідував преподобний Сава святого Євтимія Великого, що кожного року звичайно відходив у пустелю в 14-ий день місяця січня і проводив там всю чотиридесятницю. Тому-бо й преподобний Сава того ж місяця січня, хоч не в той самий день, бо чекав двадцятого числа, щоб згадати у лаврі пам'ять святого великого Євтимія, по вшануванні — у пустелю теж відходив. І, від співперебування людського далеко відлучившись, до одного ж богомислієм і молитвами наближався Бога, перебуваючи аж до Квітоносної суботи. Одного ж року, за звичаєм своїм із лаври в пустелю відійшовши і навколо Мертвого моря ходячи, бачив острівець малий і пустельний і, за хотівши на ньому в дні посту перебувати, пішов до нього. Через заздрість же бісівську перепони мав: впав у якусь яму, що трапилася там, з неї, як із печі, якась темна пара вогнем виходила, і опалилося йому лице з бородою, инші частини тіла собі пошкодив, і боліло йому дуже. Коли ж до лаври повернувся, лише за голосом брати його впізнавали, настільки лице його було опалене. І хворів, аж поки якась божественна сила, зверху відвідавши Саву, зцілила його, силу на нечистих духів подала. Борода ж не відросла такою, як була спершу, але мала була і рідка — він же дяку Богові воздавав за зменшення бороди, що не буде марнославитися, нею красуючися.

Знову наступного року, за звичаєм, відійшов у пустелю з учнем Агапітом, і коли минуло декілька днів з приходу їхнього, Агапіт ліг на піску від труду й голоду і заснув. Блаженний же Сава далеко від нього стояв і молився, коли лев один великий, прийшовши, став над сплячим Агапітом й обнюхав його з ніг до голови. Блаженний же Сава, бачивши лева над учнем, злякався, щоб не з'їв сплячого, і зразу належну до Бога за учня молитву сотворив, щоб вбережений був від звіра. Бог же, послухавши раба Свого, загородив пащу лева, і не пошкодив він Агапітові, але, ніби бичем ударений, утік до пустелі. Відбігаючи ж, вдарив хвостом в лице сплячого. Той же, збудившись і бачивши лева, затремтів і до отця поспішив. Він же наказав йому не віддаватися великому сну, щоб ніколи не зміг його з'їсти звір, а тим більше ж невидимий.

Одного року Блаженний, також за звичаєм з тим же учнем ходячи по пустелі при Йордані з півночі, знайшов в одній горі печеру, і в ній — відлюдника-ясновідця. Коли помолилися обоє й почалася бесіда, каже відлюдник: "Як ти зумів, о дивний Саво, прийти до нас, чи хто тобі показав місце те? Це-бо благодаттю Божою перебуваю тут тридцять вісім літ і жодної не бачив людини, ти ж як прийшов сюди?" Блаженний же Сава відповідав: "Бог, Який явив тобі ім'я моє, Той і мені місце це показав". І після душекорисної бесіди, поцілувавшися, відійшов Сава з учнем в пустелю. Наближався час, коли мали повернутися до лаври, каже Сава до учня: "Ходімо, брате, поцілуймо раба Божого в печері". І, прийшовши, побачили його, що схилив коліна до сходу. І, думавши, що старець молиться, чекали довгий час. Коли ж день хилився до заходу, побачив Сава, що не встає старець з молитви, і каже: "Передай нас Христові, отче". Але не було відповіді. Підійшов же Сава, доторкнувся до нього і побачив, що помер той. Звернувшись до учня, каже: "Ходімо, дитино, поховаємо тіло Святого, для цього Бог послав нас сюди". І відспівали його згідно зі звичаєм, поховали в тій же печері і, каменем вхід загородивши, у лавру відійшли.

У той рік, коли Богом збудовану церкву освятили, батько блаженного Іван в Олександрії помер, маючи велику владу як ісаврійський старійшина. Блаженна ж мати Софія, зістарившися вже дуже, розпродала всі свої маєтки, прийшла в Єрусалим до сина свого Сави, принісши багато золота. Він же її прийняв і постригтися в чернечий образ просив. Вона ж, у ньому трохи поживши, до Господа переставилася. Золото витратив Сава на потребу монастирську і на створення притулку для подорожніх: один при Єрихоні, а другий у лаврі побудував, щоб і для подорожніх, і для ченців був спочинок. Коли будували притулок у лаврі, послав отець одного брата з ослами монастирськими до Єрихону, щоб звідти привіз дерево для будівництва. Коли той повертався, була страшна спека, і зневоднився дуже в дорозі, бо не знайшлося води, земля та була безлюдна і безводна, впав, знемігши, від спраги. Згадавши ж про святого старця, каже: "Боже отця мого Сави, не покидай мене". І тут же хмарка з'явилася над ним і, росу впустивши, охолодила його та ослів, що несли дерево, і йшла над ним хмарка та аж до лаври, отіняючи та охолоджуючи його від спеки; це ж сталося молитвами святого отця його Сави, що пом'янув його у скруті своїй.

Одного разу в час посту преподобний Сава захотів вийти на гору Кастелійську, що стояла від лаври за дванадцять стадій з північного боку. Була та гора для людини непрохідна і страшна через тяжкий і незручний підйом на неї і через страховиська, що там були. Багато бісів на тій горі оселилося і різними привидами тих, що там проходили, лякали. Преподобний, взявши Всевишнього собі в помічники, вийшов на гору ту і єлеєм, взятим із лампади Хреста Святого, з усіх боків покропив її і, як стіною нездоланною, хресним знаменням себе огородивши, жив там увесь великопісний час. Але спершу велику у всі дні боротьбу з бісами мав: нападали на нього то в образі звірів, то перетворившись на гадів, часом на птахів, шум, і зойк, і крик страшний роблячи. І вже преподобний, як людина, був злякався і надумав зійти з гори, але Той, що колись Антонія Великого в подібній з бісами боротьбі укріпив, Той, і цьому святому явившись, дерзати у силі Христовій звелів. І жив блаженний без боязні, молитвою і знаменням хресним усі бісівські страховиська далеко від себе проганяючи. При кінці ж Великого посту, коли стояв святий на молитві уночі, останню і більшу від перших боротьбу біси на нього воздвигли. Сила-силенна їх у звичних для себе звірячих, і гадських, і пташиних подобах явилися і на Святого напали, страшно кричали і, здавалося, трясли цілою горою. До святого ж, що нітрошки не злякався, але ненастанно молився до Бога, верещали біси, кажучи: "О скруто, що від тебе терпимо, Саво! Не досить тобі потоку, заселеного тобою? Не досить тобі печери і скелі та иншої пустелі, яку, проходячи, освоїв, але і тут в наше житло прийшов, хотівши нас прогнати звідси. Тепер уже відходимо, не можучи противитися тобі, бо маєш помічником Бога". І зразу з великим риданням, і зойком, і з незчисленним гамором, і з шумом сильним в подобі воронів з гори ночі тої відлетіли. Були ж пастухи недалеко гори тої, ночуючи зі стадами своїми, вони бачили бісів, що з гори відлітали, і чули зойк їхній і, прийшовши, Саві преподобному розповіли. Той же за вигнання бісів Богові подякував і пішов до лаври святкувати Воскресіння Христового свято, що надходило, разом із братією. По святі ж, взявши одного з отців, прийшов знову в Кастилію і почав очищувати місце та келії створювати. Трудячись, знайшов під горбом печеру велику, чудовим каменем гарно викладену, що була доволі простора і стелю мала високу. Ту печеру очистивши і прикрасивши, церкву зробив, і освятив, і влаштував там преподобний кеновію. Коли ж створювали ту кеновію, забракло їжі, тоді явився ангел Господній у видінні Маркіянові, архимандриту у Вифлеємі, говорячи: "Це ти, Маркіяне, сидиш у спокої, маючи все, що потребуєш, а раб Божий Сава трудиться в Кастилії з братією заради Божої любови. Голодні вони і не мають необхідної їжі, і нема кому подати потрібне. Ти-бо пішли їм борошна, не відкладаючи, щоб не виснажилися від голоду". І зразу Маркіян послав у Кастилію до Преподобного Сави багато потрібного, навантаживши ослів різними наїдками. Той же прислане прийняв, вдячність віддав Богові, що попіклувався про рабів Своїх.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-06-04; Просмотров: 384; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.019 сек.