Житіє святого апостола Тимотея, одного із сімдесятьох

Місяця січня в 22-ий день

Святого апостола Тимотея виростив Ликаонський край. Виховав же і настановив славний град Лістра, який не так прославився щедротами плодів земних, як же цим богонасадженим паростком, що хоч і не зовсім із доброго коріння був, — але як добропашна рожа з терня, так Тимотей із невірного проріс батька-елліна, який у язичницькому зло-честі іменитий був вельми і настільки відомий злом, наскільки пізніше син його чеснотами і добрими звичаями бути зміг. Мати ж святого і баба були єврейками з роду, обидві святі, і праведні, і добрими ділами прикрашені, як же про них свідчить святий апостол Павло, говорячи: "Хочу бачити тебе, поминаючи сльози твої, щоб радости сповнитися, спогад приймаючи про віру, яка є в тобі, нелицемірну, вона ж вселилася спершу в бабу твою Лоіду і в матір твою Євникію, знаю, що і в тебе". Ще ж дитиною Тимотея блаженного не так їжею, як тілом Господнім мати його годувала, він від язичницького і юдейського блуду зовсім ухилився і до Павла святого богогласної церковної труби поспішив тоді, коли святий апостол Павло з Варнавою, учнем і апостолом Христовим, прийшов у Лістру, як же божественний Лука в Діяннях апостольських розповідає: "Втекли, — каже, — в гради Ликаонійські, в Лістру і Дервію і в околиці їхні. І там приходом своїм велике зробив чудо — кривого — бо з лона матері своєї одним зцілив словом. Те бачивши, люди вельми дивувалися, кажучи: "Боги, уподібнившись людям, зійшли до нас". Довідавшися, що не боги, але Бога живого апостолами і проповідниками називаються, лженазваних богів противники і на те якраз послані, щоб людей від облуди бісівської навернути до Істинного Бога, Який не лише кривих, але і мертвих з гробу воскрешати може, тоді багато хто з блуду навернувся до благочестя. Була серед них і мати цього блаженного апостола Тимотея, яка по мужу своєму вдовою залишилася. Вона з радістю святого апостола Павла в дім свій прийняла і зі всілякою вигодою дала спочинок, і віддала йому сина свого, святого Тимотея, наче дар віддаючи за зроблене ним у граді їхньому чудо і за прийняту благочестя світлість, хлопця, літами ще молодого, але до сприйняття зерен слова Божого вельми вдатного і здібного. Його ж прийнявши і бачивши, що хлопець розумний і лагідний, і благодать Божу в ньому розгледівши, святий Павло більше його полюбив, аніж тілесні батьки. Але тому що тоді молодим ще хлопець був і подорожувати не міг, залишив його вдома, приставивши досвідчених вчителів, щоб від них Божественного Писання навчався, про що сам, пишучи до нього, згадує: "Змолоду, — казав, — Святого Письма умів". Сам же людьми юдейськими, яких намовили, камінням був побитий і, за град витягнений, відійшов в инші гради.

Через декілька років захотів Павло святий, вийшовши з Антіохії, відвідати братів у всіх градах, де вже раніше проповідував Слово Боже. Взявши Силу, прийшов у Лістру, де ж святий Тимотей був. Його бачив, що подорослішав, і у всіляких чеснотах робив успіхи, і всі там християни про нього добре свідчили. Прийняв його до себе в апостольство і зробив його всіх трудів і путей своїх супутником невідступним і співслужителем у Господі. Хотів же вийти з града, та через юдеїв, яких же там і в навколишніх місцях була велика кількість, обрізав його за законом Мойсеевим — не через потребу якусь для спасіння, бо нова Благодать замість обрізання є — святе хрещення, але щоб не спокушалися через нього юдеї, бо всі його бачили від батька-елліна народженого. Вийшовши звідти, Павло святий проходив гради і села, навчаючи і благовістуючи Царство Боже і всіх світлом Благочестя просвітлюючи. Йому ж услід, як зірка за сонцем, що з третього неба засіяло, ішов божественний Тимотей, приймаючи нетьмяніючу світлість учення благовістування Христового і навчаючися звичаїв благих і доброчинного життя, як же про нього й сам апостол свідчить, говорячи: "Ти ж пішов за ученням моїм, життям, привітом, вірою, довготерпінням, любов'ю, терпінням, вигнанням, стражданням". Так святий Тимотей усі чесноти з посуду вибраного почерпнув, сприйняв же апостольську Христа ради убогість — нічого собі не здобувати: ані золота, ані срібла, ані чогось із земного — переходити з місця на місце, звіщати Євангеліє Царства; навчав віддавати добром за зло, покривджених благословити, гнаним терпіти, ображених утішати, у всьому представляв себе як Божого слугу і був справжнім наслідувачем свого учителя — святого Павла. Той-бо, бачивши учня свого, що робив поступ в таких чеснотах, спершу дияконом, після того єреєм, тоді й єпископом молодого ще літами поставив, бо покладенням рук апостольських служителем Христових таїнств був, болів і трудів апостольських ревним наслідувачем зробився, співчував і співпрацював великим апостолом у благо-вістуванні Христовому. Його ж ні юність, ані неміч тіла від майбутнього подвигу зупинити ніколи не могли, але у всьому великодушність виявляв, яка свідчила про нього учителеві його Павлові, який пише до коринтян у Першому посланні, говорячи: "Коли прийде Тимотей, пильнуйте, щоб без страху був у вас, діло-бо Господнє робить, як же і я, щоб ніхто його не знищив". Але й раніше, хвалячи його, написав: "Послав до вас Тимотея, який є мені дитиною любою, і вірним у Господі, щоб вам нагадав путі мої". Тоді і в инших посланнях братом своїм його називає, говорячи: "Павло, в'язень Ісуса Христа, і Тимотей, брат". І знову: "Павло, посланець Христовий, волею Божою, і Тимотей, брат". І знову: "Павло, апостол Ісуса Христа, волею Божою, і Тимотей, брат". І ще: "Я послав Тимотея, брата нашого, і служителя Божого, і споспішника нашого у благовістуванні Христовому утвердити вас й утішити про віру вашу". Такі й багато инших у посланнях Павлових на похвалу Тимотея святого знаходимо свідчення — через них же він не підносився, але в смиренномудрості й пильності жив, постом і трудами повсякчасними настільки себе умертвляв, що й сам учитель, який дивився на його подвиги і пости, жалів його вельми, умовляв його, щоб не пив води, але трохи вина прийняв для шлунка свого і через часті недуги — ними ж хоч тіло безперестанку охоплене, але душевне благородство здорове і від усілякої шкоди вільне перебуває. Пройшов же він усі кінці світу з учителем своїм, бо і в Ефесі, і в Коринті, у Македонії, в Італії ж, Іспанії слово Боже сповіщали, що правдиво про них сказано: "У всю землю вийшло віщання їхнє, і в кінці вселенної слова їхні". Був же святий Тимотей у розумінні меткий, швидкий у відповідях, у проповіді слова Божого ритор блискучий, у викладенні Божественних Писань учитель найсолодший, у церковному правлінні і захисті пастир найдостойніший. Найбільше прещедру отримав благодать, бо учення від подвійного почерпнув джерела: не лише-бо Павла за учителя мав, але й від Івана, улюбленого учня Христового, учився. Той же Домитіяном, царем Римським, на вигнання в Патом, острів, відісланий був. Тимотей був замість самого того Івана святого, єпископа Ефеського града, де ж не по довгім часі і постраждав за свідчення Ісуса Христа так.

Був якось празник великий в Ефесі, названий Катаґоґіум, під час якого ідолопоклонники, мужі та жінки, незвичних лиць подоби на себе взявши, палиці ж та ідолів у руках носили, майдани градські безсоромно обходили, пісні ж голосами безчинними викрикаючи, на зустрічних, як розбійники, кидалися і нападали, багатьох убивали й инше нечисте чинили беззаконня — тим окаянні, як думали, службу приносили своїм богам всескверним. Це божественний Тимотей бачивши, вогнем ревности Божественної розпалився, увійшов у богохульне те позорище, явно ж і сміливо єдиного істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа, проповідуючи, блуд та оману богів їхніх являючи й иншого стільки, що для увірення достатньо було, вільним промовляв язиком — вони ж у пітьмі ідолобісся ходили, не чули ані не розуміли сказаного від апостола, але кинулися спільно на нього, палицями, які в руках носили, били люто святого і з усілякою немилосердністю і нелюдськістю по землі волочили і штовхали — мучили до смерти. Християни ж після того прийшли і бачили його, що ще трохи дихав, винесли його за град і, коли переставився, тіло його чесно на місці, названому Піон, тобто дощовому, поховали. Через довгий час чесні і святі його мощі за велінням царя Констанція, сина Великого Констянтина, святю; Артемій, мученик з Ефесу, в Царгород приніс і в церкві святих апостолів із божественним Лукою, апостолом, і Ан-дреєм Первозваним поклав: Бог так благоволив, щоб їм як же в житті цьому все спільне було: звичаї, вчення і Євангелія проповідування — спільний також і гріб по смерті щоб був, бо й упокоєння їхнє на Небесах одне в Царстві Господа нашого Ісуса Христа, Який з Отцем і Святим Духом царствує навіки. Амінь.

Дата добавления: 2015-06-04