У той самий день житіє преподобного отця нашого Доситея, що був учнем преподобного Доротея

Пам'ять святих апостолів Архипа, і Филимона, і Апфії

Місяця лютого в 19-ий день

Святий апостол Архип, один із сімдесятьох, був єпископом після святого Єпафраса Колосійського у Фригії-граді, за свідченням святого Амвросія. Через те і співвоїном своїм називає його святий апостол Павло у своєму до Филимона Посланні. Филимон же святий громадянином був відомим у Колосах, а святу Апфію Золотоустий святий називає дружиною Филимона. Той святий Филимон, коли увірував в Христа, зробив дім свій церквою, збиралися-бо до нього всі, що в Колосах були, вірні, і відправлялися вдома у нього, як у церкві, Божественні Служби. Після цього святого Филимона єпископом в апостольство було поставлено. У часи святих апостолів одні були помісними єпископами, инші — без місця, але різні гради і краї проходили, і називали таких єпископами апостольськими, бо на проповідь апостольську їх посилали. Тож і святий Филимон у таке єпископство був поставлений, приєднався до лику святих сімдесятьох апостолів, як же і помісні деякі, і ходив по фригійських та инших градах, проповідуючи Боже Слово. Написано ж про нього, що і в Галі єпископом був. Свята ж Апфія, будуючи домашню церкву в Колосах, вдень і вночі служила Богові у пості і молитвах і давала спочинок святим, що у благовістуванні Христовому трудилися, жебраків же, і убогих, і подорожніх годувала, так що був дім ї'ї не лише церквою, а й притулком для подорожніх, і лікарнею, і пристановищем для всіх, хто не мав де голову прихилити. Одного ж року, коли був у Колосах богомерзенний скверної Артеміди празник, у той час святий апостол Архип зі святим Филимоном, що там був, зібрали всіх вірних у дім той, що його свята Апфія влаштувала, молитви свої звичні підносили Богові, священну відправляли службу. Ідолослужителі, які ненавиділи вірних, довідавшися, що всі християни в домі Филимоновім зібрані, напали на них раптово і розігнали Христове стадо, одних б'ючи, ин ших же убиваючи. А святих апостолів Архипа і Филимона зі святою Апфією взявши, привели до градоначальника ефесько го Артокліса і за велінням його однаково всіх мучили. Спершу розтягнених на землі і волочених палицями немилостиво били. Тоді кожного осібно в землю по пояс закопавши, камінням били. Святого Филимона і святу Апфію б'ючи, камінням кидали. А святого Архипа, побивши, залишили живим, дітям для забави. Збіглося полчище отроків, ножами порізали святого. І так апостольська святих мучеників тройця стала на небесах перед престолом Пресвятої животворної божественної нерозділимої Тройці.

Справді блаженний авва Доротей чернече в Бозі життя привітавши, у киновію отця Серида відійшов, де великих і багатьох знайшов постників безмовних. Серед них же були найвидатнішими два великі старці — священик Варсонуфій і його учень та співпостник авва Иоан, наречений пророком за дар ясновидіння, його ж мав від Бога. І віддав себе Доротей постникам тим зі всією ревністю в покору: до великого старця Варсонуфія зі святим отцем Серидом приходячи, бесідував, отцеві Йоану-пророкові й служити удостоївся. Коли перебував блаженний авва Доротей у киновії авви Серида і подвиг святого послушництва проходив, пильнували святі, вищезгадані старці, аби отець Доротей збудував лікарню і сам про неї піклувався. Дуже-бо терпіли брати, коли у хвороби впадали, бо не було нікого, хто б про них піклувався. Збудував отець Доротей лікарню. Божою поміччю, сприянням же брата свого, якого ж мав по крові: той-бо давав йому потрібне для влаштування, був вельми христолюбним і монахо-любним мужем. І служив авва Доротей хворим з иншими братами благоговійними, бо мав від отців наказану собі таку службу. в один же з днів прикликав його до себе ігумен, авва Серид. І коли прийшов, побачив у нього одного юнака, що військове вбрання носив, молодого дуже і вродливого, що прибув тоді в монастир з якимись приязними отцеві людьми, котрі з палат княжих були. Коли прийшов авва Доротей, взяв його осібно авва Серид і мовив йому: "Ці люди привели юнака, кажучи, що хоче перебувати в монастирі. І боюся, щоб не був якогось вельможі сином, який або щось украв, або инше зло вчинив і хоче втекти, і опинимся ми в напасті, бо ані образом, ані виглядом не подібний на того, хто інокувати хоче". Був же юнак той родичем одного воєводи, що жив у повному достатку, вихований у вигоді і насолодах, і ніколи ж не чув слова Божого. Хтось із людей воєводиних розповідав якось при ньому про святий град Єрусалим, і забажав юнак бачити те, що там, і просився у воєводи, щоб послав його оглянути святі місця. Воєвода ж, не хотячи образити його, знайшов одного приятеля свого близького, що йшов туди, і мовив йому: "Будь ласка, візьми юнака цього з собою побачити святі місця". Той же, від воєводи взявши юнака, мав його у всілякій честі і пошанівку. Ішов юнак з ним і з жінкою його. Коли ж прийшли у святий град і поклонилися святим місцям, пішли в Гетсиманію. Було там зображення страшного Суду Божого і розмаїтости мук лютих у пеклі, які бачивши, юнак стояв, переймаючись і дивуючись; тоді побачив жінку чесну, у багряницю одягнену, що стояла поблизу нього; вона розповіла йому про кожного засудженого муку й инше дещо від себе сказала, настановляючи його. Юнак же, чуючи від неї, мовчав і чудувався, ніколи-бо, як було сказано, не чув Слова Божого ані про Страшний Суд нічого не знав — звернувся-бо до неї, кажучи: "Пані, що можна зробити, щоб вирятуватися від мук цих?" Вона ж, відповідаючи, сказала йому: "Коли будеш постити, не будеш їсти м'яса і молитимешся часто — звільнишся від мук". Ці три заповіді дала йому багряноносна жінка і стала невидимою. Він же обійшов усе, шукаючи її, здавалося йому, що жінка така, як инші, була, і не знайшов її. Була ж то Пречиста і Пресвята Діва Марія, Богородиця. Відтоді-бо перебував юнак той розчулений і дотримувався трьох заповідей тих, що їх дала йому бачена Пані в Гетсиманії. Приятель же воєводи, коли вийшли зі святих місць, бачивши його, що постив і не їв м'яса, журився через воєводу: знав, що той любив і шанував юнака особливо, а ті, що з ним були, воїни, бачивши юнака в такому перебуванні, говорили йому: "Дитино, те, що ти робиш, не є для того, хто хоче перебувати у світі, але, якщо хочеш так жити, то йди в монастир і врятуєш душу свою". Він же, нічого не відаючи про Бога ані що таке монастир, не знаючи, а тільки дотримуючися тих трьох заповідей, у Гетсиманії почутих, сказав їм: "Як же знаєте, візьміть мене, я-бо не відаю, куди йти". Один із них був у приязні з аввою Серидом, і прийшли в монастир, привівши того юнака зі собою. Ігумен послав блаженного Доротея говорити до юнака і довідатися про нього. Питав його святий Доротей словами багатьма, юнак нічого иншого не знав казати, лише: "Спастися хочу". Прийшов отець Доротей до авви і каже йому: "Коли хочеш прийняти його, прийми, нічого не боячися, нічого там злого немає". І сказав йому авва: "Вчини ти любов, отче, і прийми його до себе, хай спасеться". Він же, смиренномудрий, відмовлявся, кажучи: "Понад силу мою прийняти на себе тягар чийсь і не моєї це міри". І сказав йому авва: "Я тягар твій і його ношу. Ти ж чого журишся?" І мовив йому блаженний Доротей: "Тому що ти так розсудив, сповісти про те великому старцеві Варсонуфію". І сказав ігумен: "Добре, я скажу йому". Пішов і сказав великому старцеві. Святий же Варсонуфій сказав отцеві Доротею, кажучи так: "Прийми хлопця цього, через тебе має Бог спасти його". Тоді отець Доротей прийняв його з радістю і мав його при собі в лікарні, назвав же ім'ям його Доситей. Коли ж був час їсти, казав йому отець Доротей: "їж, щоб насититися, тільки скажи мені, скільки їси". І прийшов той, кажучи йому: "З'їв я один хліб і півхліба". Мав же хліба чотири літри. І сказав йому отець: "І досить тобі, Доситею?" Відповів: "Так, пане мій, досить мені". Сказав йому отець: "Хіба голодуєш?" Той же каже: "Ні, владико, не голодую". Тоді сказав йому: "Проте наступного разу з'їж один хліб і четвертину иншого, і розділи другу чверть надвоє, і з'їж половину". І зробив Доситей так. І сказав йому отець: "Чи голодуєш, Доситею?" Відповів той: ''Так, пане мій, голодний трохи". Через декілька днів знову сказав йому отець: "Як ти, Доситею, чи голодуєш?" Відповів йому Доситей: "Ні, пане, молитвами твоїми добре мені". Сказав йому отець: "Тоді забери другу півчверть і їж хліб один і одну чверть". І зробив Доситей так. І за декілька днів знову каже йому отець: "Як ти нині, дитино, чи голодний?" Відповів: "Добре, пане". Сказав йому святий: "Розділи і другу чверть надвоє і з'їж половину, а половину зостав". І зробив Доситей так. І так, з Божою допомогою, помаленьку від шести літрів зупинився на восьми онгіях, бо і в їдженні буває звичка, і скільки хто звикне їсти, стільки й їсть.

Був же юнак Доситей тихий і лагідний у всілякому ділі, яке робив, служив хворим у носокомії, і кожен спочинок приймав через служіння його — усе-бо чисто робив. Якщо ж би трапилося йому, втомившися, до когось із хворих вимовити слово гнівне, то залишав усе і йшов до келарниці з плачем. І коли заходили инші служителі лікарняні, щоб утішити його, невмолимий був. Тоді йшли й казали отцеві Доротею: "Сотвори любов, отче, довідайся, що з братом цим, що плаче, і не знаємо, через що". І входив отець, і знаходив його, що на землі сидів та плакав. І говорив йому: "Що тобі, Доситею? Чого плачеш?". Відповідав Доситей: "Прости мені, отче, бо розгнівався і говорив погано до брата свого". І казав йому отець: "Так, Доситею, чи гніваєшся і не соромишся, гніваючись і говорячи зле до брата свого. Чи не знаєш, що він — Христос, і ображаєш Христа?" І поникав Доситей лицем долі, нічого не кажучи. І коли бачив отець Доротей, що плакав Доситей досить, казав йому тихо: "Бог простить тобі, встань, віднині покладемо початок виправленню і постараємося далі на краще, і Бог допоможе". Те чуючи, Доситей зразу вставав, біг з радістю на свою службу, наче від Бога прийняв прощення. Довідавшися про звичку його, ті, що служили в лікарні, коли бачили його заплаканого, говорили: "Нічого не має Доситей, ніякого гріха". І казали блаженному Доротеєві: "Зайди, отче, в келарницю, бо маєш там справу''. Коли захо див, знаходив Доситея, що на землі сидів і плакав, — і розу мів, що погане якесь сказав слово, і говорив йому: "Що є, Доситею, знову Христа образив? Чи знову розгнівався? Не соромишся, не виправляєшся більше?" І сидів він, плачучи. Знову-бо, коли бачив отець, що наситився Доситей плачем, казав йому: "Встань, нехай Бог пробачить тобі, знову поклади початок і виправляйся надалі". Той же, зразу з вірою печаль ту струшуючи, ішов на діло своє. Стелив же хворим ліжка дуже добре. Настільки був добрий і пильний в ісповіданні своїх помислів, що багато разів, коли стелив м'які ліжка і блаженного Доротея, що проходив там, бачив, говорив до І нього: "Отче, отче, говорить мені помисел: добре стелиш". І відповідав йому святий Доротей: "О дивина, ось добрий раб виявився і винятковий кувикуларій'', але недобрий зробився чернець". Не допустив же йому преподобний Доротей мати пристрасть до жодної речі ніколи ж. Але й Доситей блаженний усе сприймав з вірою і любов'ю від отця свого і в усьому старанно його слухав. Коли ж потребував одягу, давав йому отець Доротей самому шити. Той же, ішовши, шив його з великою обережністю і розумінням і тоді, коли закінчував, прикликав його авва Доротей і казав йому: "Доситею, чи пошив ти той одяг?" І казав той:"Так, пане, пошив і обточив його добре". І казав йому отець: "Іди і дай його иншому [називав ім'я] братові чи цьому хворому, і віддай з радістю". І знову отець давав йому другий одяг шити, і так само, коли пошив і обточив, казав йому отець: "Дай його цьому братові". І зразу віддавав і ніколи ж не сумував ані не нарікав, кажучи: "Забрали в мене й иншому віддали". Але все добре, що почув, усе ревно чинив. Якось будівничий монастирський приніс від коваля ніж добрий і гарний, той же, взявши його, приніс отцеві Доротею і сказав: "Брат будівничий приніс ніж добрий, і я взяв його, щоб, коли звелиш, мали ми його Б лікарні, бо дуже добрий він". [Ніколи ж не купував блаженний Доротей нічого гарного до лікарні, хіба щось старе], Сказав-бо Доситею: «Принеси, хай подивлюся, чи добрий». Він же подав йому, кажучи: «Так, отче, добрий». Бачив насправді й отець, що добра річ, але тому, що не хотів, щоб учень його пристрасть до будь якої речі мав, не велів йому носити ножа того і казав до нього: Доситею, чи ти так хо чеш, щоб бути рабом ножеві цьому, а не рабом Божим? Чи так хочеш, Доситею, щоб зв'язатися пристастю до цього но жа? І ми не соромишся, хочучи, щоб ніж цей володів тобою, а не Бог?» Він же, це чуючи, мовчав, не заперечуючи, поникнувши долі. Достатньо словами поганьбивши його, преподобний сказав: «Іди, поклади і не торкайся до нього». І настільки пильнував Доситей блаженний, щоб не торкатися до ножа того, що ані подати його ніколи нікому не насмілився, але инші служителі брали його, він же один не трокався до нього ніколи ж. І не казав собі: «Чому мені лише одному таке наказано і чим я відрізняюся від инших, чи не є я такий, як инші?». Не подумав ніколи цього, але все, що чув від отця, з радістю робив. І так чинив весь час свого недовгого в монастирі життя — прожив-бо десь п'ять літ і помер у послушництві, не задовільнивши ні одного свого бажання до якоїсь речі ані з пристрасті нічого не зробивши. Коли ж у хворобу впав і кров'ю плював [на сухоти-бо помер], чув від когось, що яйця, на м'яко зварені, помагають тим, хто кров'ю плює. Знав же це і блаженний Доротей і піклувався про зцілення його, але від незвички не спало йому те на гадку. Сказав-бо Доситей йому: «Отче, хочу сказати тобі, що чув про річ, яка принесе користь мені, але не хочу, щоб ти давав мені з того, бо надокучатиме мені помисел». Сказав йому: «Скажи мені, дитино, що то є?» Той же сказав йому: «Дай мені слово, що не подаси мені тої речі, щоб не бентежився я помислом». Сказав йому святий Доротей: «Добре, як же хочеш, так зроблю». Тоді хворий сказав йому: «Чув від декого, що яйця недоварені на користь тим, хто кров'ю плює. Але, Господа ради, тому що сам не випередив від себе дати мені, то не давай уже, через помисел мій». Сказав йому отець: «Добре, дитино, що не хочеш, не дам тобі, лише не сумуй». Намагався дати йому щось инше, аби помогло замість яєць. Ось так і в такій хворобі вже подвизався, щоб відсікти волю свою.

Мав же завжди і пам'ять про Бога, був-бо навчив отець його завжди говорити: «Господи, Ісусе Христе, Боже мій, помилуй мене». І знову: «Сине Божий, поможи мені». Ця бо молитва завжди в устах його була. Коли ж хворобою обтяжений був вельми, говорив йому авва Доротей: «Доситею, дбай про молитву, дивись, щоб не загубити її». Він же відповідав: «Добре, отче, молися за мене». Знову, коли погіршало, сказав йому: «Що є, Доситею, як молитва, чи так само?» Сказав йому: «Так, отче, твоїми молитвами». Тоді в крайню впав хворобу таку, що доводилося носити його на полотні, і сказав отець: «Як молитва, Доситею?» Тоді він сказав: «Прости, отче, більше не можу тримати її». І сказав йому отець: «Можеш залишити молитву, лише поминай Бога і дивись на Нього, наче Він перед тобою». Мучився вельми у хворобі і сповістив великому старцеві Варсонуфію, кажучи: «Відпусти мене, отче, бо більше не можу жити». Відповів же йому великий старець: «Терпи, дитино, бо близько Милість Божа». Блаженний Доротей, бачачи його вельми хворим, журився, щоб не втратив розуму. Знову через декілька днів хворий Доситей сповістив старцеві, кажучи: «Владико мій, не можу більше зовсім живим бути». Тоді великий старець Варсонуфій відповів, кажучи: «Іди з миром і стань перед Пресвятою Тройцею, і молися за нас». Чуючи таку відповідь великого старця, брати почали обурюватися і говорити: «Що великого зробив Доситей і що було ділом його, що таку відповідь від святого старця прийняв?» Справді-бо, не бачили Доситея, щоб вельми подвизався, чи через день їв (як робив дехто з тих, що там були), чи чував понад звичне чування, але навіть на саме те чування не вставав, хіба після другої служби, ані не бачили його, щоб мав велику повстримність, але бачили, що їв мало: коли лишалася юшка та, що для хворих, чи коли лишалося трохи голів риби, чи щось ще такого. Були там деякі, що довгий час стримувалися і через день їли, і подвійне чування творили. Вони таку вищезгадану відповідь від святогого великого старця Варсонуфія, прислану хворому юнакові, що заледве п'ять років у монастирі мав, чувши, бентежилися, бо не відали діянь його, слухняности ж і безсумнівного у всьому його послуху, що ніколи не чинив за волею своєю. І коли б трапилося коли блаженному Доротею сказати до нього слово, наче насміхаючись і щось наказуючи, зразу ішов поспіхом і робив те, не роздумуючи. Так само й це: як тільки прийшов до монастиря, говорив Доситей, як звик, дуже голосно. Через те блаженний Доротей, наче насміхаючися, сказав якось: «Потрібна чаша вина нерозчиненого, Доситею, іди-бо візьми глечик». Він же, послухавши, пішов і приніс чашу вина повну і хліб, і подав йому, наче благословення прийняти мав. Отець же Доротей, ніби здивований, дивився на нього і сказав: «Чого хочеш, Доситею?» Відповів той: «Ти звелів принести глечик вина нерозведеного, дай мені благословення». Тоді сказав отець: «Нерозумний, тому що голосно говориш, як ґоти, бо вони, коли уп'ються, кричать голосно, через те сказав тобі «візьми чашу вина», бо й ти, як п'яний ґот, кричиш». Він же, чувши те, кинувся і пішов поклав, що приніс, і відтоді говорив тихо. Якось же знову прийшов до преподобного Доротея спитати його про якесь слово зі Святого Писання: почав-бо був через чистоту розуму свого над Писанням Божественним роздумувати. Отець же Доротей не хотів, щоби він Писанням займався, але щоб краще смиренням берігся, тож, коли-бо спитав його Доситей, відповів йому: «Не знаю». Той же знову прийшов і спитав його про иншу якусь книгу Писання. І знову отець відповів йому: «Не знаю, але іди спитай отця ігумена». Той же пішов, нічого не розсудивши. Сказав же отець Доротей наперед ігуменові: «Якщо прийде Доситей до тебе спитати щось із Писання, бий його трохи». Коли ж бо прийшов Доситей до ігумена і спитав його, почав ігумен бити його, кажучи: «Чому не мовчиш, коли нічого не знаєш? Чи ти про це питати смієш? Чи не дбаєш про нечистоту свою?» Й иншого дечого такого сказав, відпустив його, давши йому двічі поза вуха. Той же повернувся до отця Доротея, показуючи йому щоки свої червоні й кажучи: «Ще й по хребті кулаком дістав». І не сказав блаженний Доситей отцеві своєму: «Чому ти не виправив мене, але послав до ігумена?» Нічого ж такого не сказав, але все приймав, що від нього, з вірою і робив не роздумуючи. Коли ж питав його отець про помисли, і після того, як розповів про них, приймав повчання до виправлення, то так повчань і покарань отцівських дотримувався пильно, щоби більше не повторити нічого, що в тому помислі. Цього-бо чудного Доситеєвого поводження инші брати не розуміли, то й нарікали через відповідь йому святого Варсону фія. Аж ось захотів Бог явити приготовану Доситеєві славу за святий його послух, разом же і той дар, що в преподобному Доротеї був, до доброї послушників настанови, завдяки якому так скоро учня свого, блаженного Доситея, короткою і неспокусливою стежкою привів до Бога. По кількох днях після переставлення Доситея прийшов до монастиря один великий і святий старець, і, як подорожнього, його пригостили. Захотів же бачити раніше спочилих у киновії тій святих отців, помолився до Бога, щоб відкрив йому про них. І бачив всіх отців разом: на місці світлому в лику стояли. Посеред них був один юнак, що веселився. І після видіння того спитав, хто той юнак, якого ж у лику святих отців бачив. І коли оповів подобу образу його, розуміли всі, що то Доситей, і прославили Бога, чудуючись з його життя і з такого перебування, якої міри сподобився досягти за короткий час, бо тримав послух, відтинав волю свою, підкоривши її старцеві своєму, як Богові, І став зі святими Отцями перед Тим, Хто на небесах живе і над смиренними і послушливими зглядається, — Отцем, і Сином, і Святим Духом, єдиним Богом, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Равули, що в царювання Юстиніяна жив, який перед кончиною своєю чув голос до себе зверху, що говорив: «Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, — і я заспокою вас».

І преподобних отців наших Євгенія і Макарія, ісповідни

ків, пресвітерів антіохійських, про них же у житії святого мученика Артемія Великого 20-го жовтня написано.

Дата добавления: 2015-06-04