ПРИМІТКИ 2 страница

Герб Корчак не має такої територіальної одноцїльности, більше між ними родів непевного походження або ранїйше спольщених, бо й більше тут є заможнійших і маґнатських родів. Яблоновский (1. с.) числить їх близько сорок родів, і майже всї уважає українськими, а як два гнїзда вказує Перемиський повіт, де виступають такі Корчаки як Бибельські, Порохницькі, Бажі, Дершняки, Сїннівські (de Syenno), Горайські, Чурили, Дрогойовські, Боратинські, Крукеницькі. Друге гнїздо в Холмщинї: Горайські і Липські і фамілїї дрібношляхетські як Верещинські, Ганські, Горденські й Підгороденські, Ставські, Хоєнські, Чернявські. По иньших землях Балабани, Боговитини, Жоравинські, Лагодовські, Ходоровські, Шумлянські, Ярмолинські й ин.

На цитованім в текстї актї конфедерації 1464 р. (Akta gr. i ziem. VII ч. 55) маємо печатки з гербом Сас Сваричовського, Гошовського, Черкаса, Дїдушицького (з деякими відмінами) і якогось Юрия (без призвища, руська). Деякі з сих печаток повторені кілька разів, а се може вказувати, що було й більше шляхтичів того гербу між присутними. Герб Корчак мають дві печатки (одна двічи повторена) — Борщовського, Русина, і Банинського — як Русина то зпольщеного. Три печатки, в тім дві виразно руські (одна має руську напись — і ся печатка повторена двічи, друга належить Ходоровському), мають кружок, подібний до герба Кушаби (жорен). Одна печатка з руською написею має стрілу з перехрестєм, дві кружок з трома хрестами — подібно до польського герба Шалава, що в польській геральдичній лїтературі уважав ся гербом руським, а традиція виводила його з часів Володимира Вел. (Niesiecki, sub voce); пізнїйше одначе сей герб вийшов майже зовсїм з уживання (див. у нього ж про Галків). Старий альбом гербів — Darowski Znaki peczętne Rusi, Noty heraldyczne, Париж 1862. Новійшу полєміку в справі гербів на Руси вказано в т. V с. 48.

5. Шкільництво. назад...

З поміж загальних праць перше місце займає, що до богацтва матеріалу (майже виключно одначе друкованого) праця Харламповича Западнорусскія православныя школы XVI и начала XVII вЂка, отношеніе ихъ къ инославнымъ, религіозное обученіе въ нихъ и заслуги ихъ въ дЂлЂ зашиты православной вЂры и церкви, Казань 1898. Титул книги узший від змісту, що складаєть ся з чотирох частин, присьвяченнх школам католицьким, протестантським, православним і унїятським. Автор вводить почасти в лїтературу й спеціальні питання; критичність його одначе не дорівнює богацтву зібраного матеріалу, і спеціально в роздїлї, присьвяченім школам православним, звістки, автентичні не всюди докладно відріжнені від більше або меньше апокріфічних. З иньшої лїтератури: Макарій Исторія рус. церкви, особливо т. IX — принагідно зібрані звістки, Ильинскій Югозападное русское общество и его умственное и религіозно-нравственное состояніе въ концЂ XVI и первой пол. XVII ст. (Волын. епарх. вЂдом. 1891), Миропольскій Очеркъ исторіи церковно-приходской школы отъ перваго ея возникновенія на Руси до настоящаго времену, кн. III, віки XV-XVII, 1892 (зовсїм ненаукова збірка звісток). Спеціальнїйше: Петров Очеркъ исторіи православныхъ школъ на Волыни (Труды кіев. духов, акад. 1867, І), Гожалчинскій Езуитскія школы въ юго-западной Россіи (Труды кіев. дух. акад. 1864, II), Ленчевскій Педагогія древнихъ братскихъ школъ (Труды кіев. дух. акад. 1870, VII-IX), Лукьяновичъ Къ вопросу объ острожской школЂ (Волынскія епарх. вЂдомости 1881), Zagórski O grecko-słowiańskiej szkole we Lwowie (Muzeum, 1893, X), Харламповичъ Острожская православная школа (Кіев. Старина 1897, IV), Димитріевскій Эпископъ елассонскій Арсеній и его вновь открытые историческіе мемуары (Труды кіев. акад. 1898, 1).

Для шкільництва в Литовсько-польській державі тих часів взагалї: Łukaszewicz Historya szkółw Koronie i w. ks. Litewskim od najdawniejszych czasów aż do r. 1794, 4 томи, 1848-52 (праця для сих часів досї одинока).

6. Книжність і письменство XIV-XVII в. назад...

Лїтература і книжність в українських землях XIV-XVII вв. досї не була предметом дослїду в своїй суцїльности. В одинокій досї історії українського письменства пок. Омеляна Огоновського ся частина належить до найслабших частей і не відповідає нїяким науковим вимогам. В історіях „русской литературы" від XIV віка вся увага переносить ся на лїтературу північну, а українські і білоруські памятки фіґурують хиба принагідно, і взагалї сї віки XIV-XV трактують ся досить побіжно як вступ до московського письменства й книжности XV в. Сю систему, що зложила ся більш несьвідомо як сьвідомо, в звязку з загальною історичною схемою „русскої історії'', недавно пробував критично-історичними арґументами оправдати проф. Істрін в своїх, обговорених мною в т. III ² с. 499 розвідках „Изъ области древнерусской литератури", й ин.; він пробує вже в XIII в. виказати початки великоруської лїтератури, яку противставляє київський як правдиву лїтературу.

З другого боку в сферу української книжности старших столїть роблять ся більш або меньш значні екскурси дослїдниками письменства і взагалї культурного руху українсько-білоруського другої половини XVI в., при чім одначе книжність і письменство українське трактуєть ся нерозривно і в суміш з білоруським. Такі екскурси знаходимо напр. в працях: Владимірова Докторъ Францискъ Скорина, его переводы, печатныя изданія и языкъ, Спб., 1888 (вид. Общества любит. др. письменности); Архангельского Борьба съ католичествомъ и западнорусская литература конца XVI — первой половины XVII вЂка (Чтенія московські 1888, І, і осібнo); Харламповича Западнорусскія православныя школы XVI и начала XVII вЂка, 1898. Але сї екскурси не мають своїм завданнєм використати весь матеріал до сих питань і дїйсно далеко його не використовують. Вкінцї огляди церковного письменства сих віків дає історія церкви м. Макарія, вони одначе дотикають головно земель північних, великоросийських.

Інвентар рукописного запасу XIV-XV вв. дають працї Срезневского Древніе памятники русскаго письма и языка Х-XIV вЂковъ, Волкова Статистическія свЂдЂния о сохранившихся древнерусскихъ книгахъ XI-XIV вЂковъ и ихь указатель, Спб. 1897 (Пам. др. письм. ч. 123), Соболевского Южнославянское вліяніе на русскую письменность в XIV-XV вЂкахъ, Спб., 1894, тут в додатках „Списокъ литературныхъ произведеній, появившихся въ нашей литературЂ послЂ половины XIV вЂка" (повторено в книзї: Переводная литература Московской Руси XIV-XVII вЂковъ, 1903). Одначе сї огляди не вичерпують всього дїйсного запасу відомостей — студії пізнїйших рукописей постійно приносять нам вказівки на певні твори, звістні в попереднїх столїтях, а й рукописні збірники XV, а навіть і XIV віку взагалї вистудіовані тільки в части. Друга їх загальна хиба — той брак доклад нїйших вислїдів що до місця походження рукописей; правда, що переважно рукописи не дають на се вказівок, але взагалї на сю сторону досї звертано замало уваги.

Показчик українських і білоруських рукописей XIV-XVII вв. дав Владиміров в 1890 р., п. т.: Обзоръ южнорусскихъ и западнорусскихъ памятниковъ письменности отъ XI до XVII ст. (Чтенія київські, т. IV, першу пробу такого показчика, тільки далеко меньше повну дав він в працї про Скорину, тільки уживав там на означеннє їх нещасливого терміну „югозападный" в значінню „юго и западно-русскій", а не в звичайнім значінню — правобічної України). Показчик задуманий добре: автор там, де розпоряджав якимсь матеріалом, дає взірцї мови, історично-лїтературні пояснення, пробує відріжняти памятки українські від білоруських. Але для дуже багатьох рукописей Владиміров таким матеріалом, не розпоряджав, а далеко й не опанував всього матеріалу — його від того часу пробуло дуже багато й ще більше прибуде (зверну увагу на описи львівських рукописей, що друкують ся в виданнях Наук. тов. ім. Шевченка, в новозаснованім „Українсько-руськім архиві", та в ИзвЂстіях академіи — описи рукописей Народнього Дому й ин.). Ряд доповнень подав Соболевский під тит.: ЗамЂтки о малоизвЂстныхъ памятникахъ юго-западно-русскаго письма XVI-XVII вв. (Чтенія київські т. IV). Проф. Карский в своїй працї Къ вопросу о разработкЂ стараго западно-русскаго нарЂчія, 1893 (Труды виленского отд. предварительнаго комитета) і новійше в книжцї БЂлорусы (т. І, 1903 с. 369-397) подав реєстр „западнорусскихъ рукописей", але виберає ті головно, в яких народня білоруська стихія язикова проступає виразнїйше; українські рукописи фіґурують тут лише зрідка, автор їх часом виріжняє, зле багато між тими рукописями з прикметами тодїшньої книжної мови, спільної й білоруським й українським землям, зістаєть ся без докладнїйшої льокалїзації.

Спеціальні моноґрафії вказані при текстї.

7. До питання про українські думи. назад...

Аналїзї дум — самого понятя про них і того роду поетичної творчости, який означаєть ся сим терміном, та його історії присьвячена досить значна лїтература (перегляд її, хоч і не повний дає статя Е. Ткаченка-Петренка: Думы въ изданіяхъ и изслЂдованіяхъ, Україна 1907 кн. VII). Але вона в значній мірі обертаєть ся в порожняві. Під думою розумієть ся епічна поезія з характеристичною нерівноскладовою ритмічною будовою. Одначе назва думи для сього роду являєть ся поки що вповнї конвенціональною: досї не звісно нї одного факту, де б назва „думи" прикладала ся власне до сього роду поезії, чи то в устній чи то в писаній традиції. Тим меньше маємо право звязувати сю назву виключно з такими саме піснями. А коли вже робити се, по традиції, яка уставила ся в наукових кругах XIX в., то у всякім разї не можна без докладнїйшої аналїзи прикладати до сеї конвенціональної катеґорії „дум" історичні сьвідоцтва про „думи", які можуть говорити про зовсїм иньші, відмінні типи піснотворчости, і по всякій правдоподібности таки справді про зовсїм иньше говорять: „думи" XVI-XVII в., згадані в польських джерелах, зовсїм не те, що розуміли під сею назвою в XIX в. і тепер.

Взагалї сї звістки старої традиції чисто використовують ся без потрібної обережности. Так напр. клясичний текст Сарнїцкого про руські думи часто інтерпретуєть ся досить довільно. В ориґіналї він звучить так: duo Strusii fratres adolescentes strenui et bellicosi a Valachis opressi occubuerunt, de quibus etiam nunc elegiae, quas dumas Russi vocant, canuntur, voce lugubri et gestu canentium se in utramque partem motantium id quod canitur exprimentes; quin et tibiis inflatis rustica turba passim modulis lamentabilibus, haec eadem imitando, exprimit (Annales, при липськім вид. Длуґоша, II с. 1198). Тут, як бачимо, розріжняєть ся властиве виконаннє думи співом і ритмічними рухами фахового співця, і імітація тихже мотивів селянами на дудках, чи в супроводї дудок. Тому помиляєть ся напр. Дашкевич в своїй новійшій статї про думи (Изборникъ кіевскій, с. 134), виводячи звідси, що в другій половинї XVI в. думи „виконували ся хором", хоч сам на иньшім місцї (с. 123) признає справедливою замітку Наймана (Dumy ukraińskie, Ateneum 1885, X с. 109), що сама ритмічна будова їх мельодій не надавала ся до співання народом. Трохи забагато виводить з слів Сарнїцкого також і П. Житецький (Мысли о малорусскихъ думахъ с. 128), добачаючи в них такі прикмети: суспільний зміст (треба б ґенералїзувати факт істновання думи про смерть Струсїв у походї), елєґічний характер, сумний мотив (сї дві прикмети можуть бути одною) і жестикуляція при виконанню.

Гадка про звязки українських дум з полудневословянською, сербською спеціально, пісенністю, в звязку з звістками про розповсюдненнє сербських пісень і співаків в землях коронних і вел. кн. Литовського, підносили ся вже давнїйше — Jagió Gradja za slovinsku narodnu poeziju (Rad jugosl. akad. XXXVII), Пыпинъ и Опасовичъ Исторія славян. литературы I, Neumaun 1. с., Фаминцынъ Домра, Халанскій Южнославянскія сказанія о кралевичЂ МаркЂ, Сумцов Соврем. украин. этнографія II і йогож Культурныя переживанія. Але все се були побіжні згадки без глубшої аналїзи. Новійшими часами справу звязку між українськими думами і полуднево-словянською поезією порушив Дашкевич в цитованій статї НЂсколько слЂдовъ общенія Южной Руси съ Югославянствомъ въ литовско-польскій періодъ ея исторіи, между проч. — въ думахъ (Изборникъ кіевскій, 1904), але теж так побіжно й загально, мов би умисно уникав якоїсь ясної відповіди, в чім саме полягав, в яких обставинах і в якім часї мав місце той полудневословянський вплив; він властиво вагаєть ся між гадкою про анальоґію і вплив (пор. с. 128 і 130). Що правда, йому — як і попереднїм дослїдникам, були незвісні записки двірських рахунків Ягайла, що сьвідчать про популярність сербських музиків в Польщі й Литві вже на початках XV віка: в записках 1415 р. фіґурують тут krwaci fistulatores, Rationes curiae Vladislai c. 457-462 (видавець в показчику — с. 570 дописує: tympaniste seu fistulatores, але тимпанисти фіґурують в записках осібно від тих Хорватів). Натомість широку популярність в лїтературі здобула пізнїйша звістка про сербських рапсодів в поемцї Swiatowa rozkosz, виданій Єрон. Морштином (1606), вказана Яґічем (Gradja c. 118):

przy nim Serbin żałośny długi smyczek wlecze

łeb skrywiwszy po polciu, a rywule siecze,

graiąc im starodulbskie dumy: jak przed laty

Turków bili Polacy i miężne Horvaty.

Иньші звістки про популярність сербської музики й сербських співаків в Польщі збирає Лїнде sub voce Serb, новійше Лєпший Lud wesołków с. 66.

Близшою лїтературною аналїзою як форми так і змісту, я думаю, можна б було близше уставити той тип „дум", який міг розвинути ся на Українї під впливами сербської героічної поезії, і який властиво повинний називати ся думою. З другого боку, аналїза нерівноскладового віршу, що дає характеристичну форму того типу, який звичайно тепер носить се імя, я думаю — могла б дати хронольоґічні підстави для оріентовання в історії сього типу. Як справедливо було помічено — сей вірш уступив місце новим типам ритмічної будови з розповсюдненнєм шкільних впливів на Українї (Перетцъ Историко-литерат. изслЂдованія и матеріалы III с. 15). Докладнїйше сказати — нових шкільних впливів — школи латинської, з її рівноскладовими типами тонїчної будови. Близші аналїзи, я думаю, зможуть сказати, коли могла утворити ся форма дум в сучаснім розумінню, і се поможе нам зміркувати — як могла вона сформуватись.

8. Артистична творчість в українських землях XIV-XVI вв. назад...

В історії української штуки столїтя XIV і XV зістають ся дотепер вповнї прогалиною. З XIII віком уривають ся дослїди над історією штуки староруської; XVII, почасти XVI вік захоплюють дослїдники, що порушували (досї трудно сказати більше над саме порушуваннє) українську штуку XVII-XVIII віків. Але що про саму штуку чи артистичний промисл XVII-XVIII вв. ми далеко-далеко не маємо скільки небудь докладного й повного понятя, а переважно або самі відокремлені, дрібні і дуже нечисленні фактики, або більше неясними вражіннями, нїж позитивним студіованнєм подиктовані загальні характеристики, дівінації, скороспішні узагальнення, то що вже сказати про XVI, а особливо XIV і XV віки!

В Українї східнїй богацтво й імпозантність памяток староруської штуки притягала до неї увагу дослїдників, і все, що лишило ся з пізнїйших столїть, трактувало ся як малоінтересні, навіть прикрі католицько-польські новотовори, що деформували й закривали від наших очей благородну староруську спадщину. Для них не мали анї поважання анї милосердя. В західнїй Українї, за браком памяток старших, вони звертали на себе більшу увагу. Польські учені інтересували ся західнїми елєментами в руській штуцї, як трофеями побіди західнього (ідентифікованого з польським) елєменту над ворожою візантийською і руською, східньою стихією. Та сї тріумфальні викрики ¹) робили досить лиху прислугу науковій роботї, вносячи елєменти публїцистично-полїтичні в сферу наукового дослїду й викликаючи певну холодність до сеї сфери в людях, котрим не усьміхали ся сї пеани польсько-західнїй культурі. Через се, по части, серед української суспільности ті проби студій, пороблені Поляками, не знаходили попертя, навіть значного заінтересовання. Що правда, бракувало й потрібних засобів до того. Все ж дещо було зроблено. Товчок до того дали особливо дві вистави уряджені в р. 1885 і 1888: польсько-українська археольоґічна вистава в будинку полїтехнїки — її альбом, розкішно виданий, але слабко дібраний, вийшов в троязичнім виданню en regard під титулом: Выстава археологична польско-руска устроєна во Льво†въ року 1885. Друга — археольогічно-біблїоґрафічна вистава, уряджена ставропіґійським інститутом; з предметів виставлених на нїй були зроблені фотоґрафії щось в 5 примірниках, зрештою мало вартні переважно, через малий розмір і лихе розміщеннє предметів. Інтерес, ними збуджений заплоднив ідеями й розбудив енерґію дослїдників, і кінець 1880-х рр. та початок 1890-х років дали ряд більше або меньше цїнних і інтересних розвідок, заміток, публїкацій матеріалу.

В Українї східнїй такими товчками послужила, кільканадцять лїт пізнїйше, справа помальовання Лаврської церкви новими фресками намість давнїйших, засуджених на знищеннє і знищених дїйсно, як пізнїх й не інтересних (з XVIII в.) Деякі аматори української старовини виступили тодї в оборонї сих лаврських фресків, доводячи їх більшу старинність, історичний інтерес їх і взагалї української штуки XVII-XVIII в. Потім сей інтерес підтримали археольоґічні зїзди — київський 1899 р., получений з археольоґічною виставою, на яку зібрано також і памятки пізнїйших віків (XVI-XVIII), далї зїзди харківський (1902) і катеринославський (1905), що звернули особливу увагу на артистичний промисел і штуку останнїх столїть. Далї завязаннє при київським історичнім товаристві анкети для інвентарізацїї й студій української старовини, що крім справоздань з екскурсій з 1901-4 рр. (справоздання Доманицького й Щербаківського з Київщини, Ор. Левицького з Полтавщини в Чтеніях київ. істор. тов. т. 17 і 18, і такогож рода замітка В. Щ. в Археол. лЂтописи Юж. Россіи, 1904 — з Київщини й Поділя) положила початок видання Украинських Древностей (досї оден випуск). Нарештї заложеннє музеїв, особливо київського музея історії й штуки, де завдяки директору, одному з оборонцїв української археольоґії й штуки пізнїйших столїть М. Біляшевському, звернено особливу увагу на сї памятки і з початком 1906 р. уряджено гарну виставу українського артистичного промислу (одначе з російської України тільки, без Галичини), й поменьших музеїв в ріжних місцях України. Також інтерес, який показали для народнього стилю й предметів народньої артистичної творчости деякі українські земства (в Полтавщинї спеціяльно) — все се в останнїх роках сотворило теплу й прихильну атмосферу для української штуки останнїх столїть і дало сильні початки збирання матеріялу, а почасти — хоч іще дуже мало, і студіованню його.

Завдяки таким обставинам, поважних наукових праць, присьвячених українській штуцї й артистичному промислу XVI-XVIII, не кажучи про попереднї столїтя, маємо досї дуже-дуже мало. Лїтература складаєть ся переважно з дрібних комунїкатів, принагідних заміток або загальних „поглядів". Вичислити їх всї немаю претенсії й потреби; буду старати ся вибрати, що важнїйше або своїм матеріалом або провідними гадками чи спостереженнями; при тім поруч української штуки, або штуки плеканої Українцями, будуть фіґурувати й працї про штуку на Українї, о скільки лише вона не стояла вповнї відокремленою й відірваною від українського житя — такою тут близше не інтересуємо ся.

З становища чисто історичного пригадую кілька статей: М(алиновський) О каменныхъ церквахъ въ Галиціи (Зоря гал. 1852). Константиновичъ Описанія иконъ по церквахъ русскихъ въ стол. градЂ ЛьвовЂ, 1852. Wolfskron Über einige Holzkirchen in Mähren, Schlesien und Galizien (Mitheil. des Central-Commission, 1858). Łobeski Monaster w Ławrowie (Rozmaitości, 1859 — замітки про руське церковне малярство). БЂлоусъ Церкви русскія въ Галиціи и на БуковинЂ въ сравненіи съ храмами и зданіями у иныхъ народовъ, 1877. Sokołowski Pzedstawienie Trójcy w cerkiewkach na Rusi (Sprawozdania kom. sztuki, l, 1876) і йогож дезідерати на першім зїздї польських істориків ім. Длуґоша, 1880 р. (протоколи в т. VI Scriptores rerum polonicarum). Myskowski Holzkirchen in den Karpathen (Mittheilungen 1880). Dzieduszycki Budowle drewniane na Rusi (Przegląd archeologiczny, 1882). Barącz Wiadomości o malarzach bazyliańskich (Przegląd bibl. archeol., 1882).

Łuszczkiewicz Ruina Bohojawleńskiej cerkwi w zamku Ostrogskim na Wołyniu (Sprawozd. III, 1886). Юбилейное изданіе въ память 300-лЂтняго основанія (sic) львовского ставропигійского братства, т. І, 1886 (документи до історії брацької, т. зв. волоської церкви, її опись і рисунки). W. Dzieduszycki Ikonostas Bohorodczański (Przegląd archeol. 1886). Sigma (В. Лозіньский) Malarstwo cerkiewne na Rusi (Kwart. histor. 1887 — загальні скептичні замітки з поводу попередньої статї, загального характеру — бо автор сам не бачив богородчанського іконостасу). Dzieduszycki: Die Malerie m der altruthenischen Kunst i Die Baukunst in der altruth. Kunst (Mittheilungen der Central. Comission, XIV, 1888); рецензія Лозіньского на другу з сих статей, з виказаннєм фантастичностей автора в Kwart. hist. 1889. П. Скобельський О археолоґічно-біблїоґрафічній виставцї Ставропигійского Института (Зоря, 1889 — перегляд артистичного матеріалу по ґрупам, написаний з знаннєм річи — найлїпше, що вийшло в сфері історії штуки від Русинів в тих часах). Sokołowski Sztuka cerkiewna na Rusi (Kwart. hist. 1889, передрукована з иньшими статями в збірнику автора Studya i szkice z dziejów sztuki i cywilizacyi) се такий же catologue raisonné ставроп. вистави, як і попередня статя Скобельского.

З оглядів штуки й артистичного промислу в західнїй Українї взагалї вичислю важнїйше для нас: Łoziński Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach 1384-1640 (другий титул: Lwów starożytny I), 1889. Йогож комунїкати: О malarzach lwowskich, 1889 (Sprawozdania, IV) і дальша серія о Lwowskich malarzach XVIII wieku, (викликана заінтересованнєм автора руським малярством XVII віку, як він поясняє), 1892 (ibid. т. V с. XLII), також О haftiarstwie lwowskim (ibid. c. LXVI), Ormiański epilog lwowskiej sztuki złotniczej 1902 (ibid. т. VII), Його працї й матеріали доповняє Ферд. Бостель (Bostel): Przyczynki do dziejów złotnictwa lwowskiego XVI i XVII w 1891; Z dziejów malarstwa lwowskiego, 1892 (Sprawozdania V, архивні матеріали, пор. діскусію в протоколах с. LVIII), Kilka wiadomości o zlotnictwie i malarstwie w Przemyslu 1894 (ib. LXXII), o żydach złotnikach XVIII w. (львівських) (ibid. LXXVII). Йогож комунїкат Kilka szczegółow do dziejów budownictwa lwowskiego (ib. c. LXIV) і т. и. Більша праця: Łoziński Sztuka Lwowska w XVI i XVII wieku — architektura i rzeżba, 1898 (єсть пізнїйше, т. зв. відновлене виданнє). Про малярські цехи, а переважно краківський — Lepszy Cech malarski w Polsce od wieków średnich do k. XVIII w., 1897 (Wiadowści numizm.-archeol. 1896 і осібно). Про будівництво на Буковинї: K. Romstorfer Туpus der Kloster-Kirche in der Bukowina (Mittheilungen, 1890), йогож Kirchenbauten in Bukowina (ib. 1898 і далї). Загальні огляди — для Галичини в книзї Die öester.-ung. Monarchie in Wort und Bild Лущкевича (Architektur), M. Соколовского (Malerei und Plastik), В. Лозіньского (Kunstindustrie) (вийшло в р. 1898, але писано кілька років перед тим, для руської штуки тут дуже мало), для Буковини K. Romstorfer Bildende Kunst (в томі Bukowina, 1899).

З чималої лїтератури викликаної лаврською іконописю, виберу дещо: Эртель О стЂнописи въ великой Успенской церкви Кіево-Печерской Лавры (Труды кіев. дух. ак. 1897, IV). M. Истоминъ Къ вопросу о древнЂйшей иконописи Кіево-печерской лавры, 1898 (Чтенія київські XII) і Обученіе живописи в Кіево-печерской лаврЂ въ XVIII в. (Искусство и худож. пром. 1901). Е. Кузьминъ НЂсколько соображеній по поводу уничтоженныхъ и уцЂлЂвшихъ памятниковъ старины въ Кіево-печерской лаврЂ (Искусство и художеств. промышленность, 1900, II), замітка з поводу сеї статї С. Яремича: Памятники искусства XVI и XVII ст. въ Кіево-печерской лаврЂ (Археол. лЂтопись Юж. Россіи, 1900 — головно про нагробник К. Острозького), й полєміка з Ертелем п. т. Еще о памятникахъ искусства въ Кіево-печ. лаврЂ (ibid.). H. Петровъ Объ упраздненной стЂнописи вел. церкви Кіево-печ. лавры (Труды кіев. д. акад. 1900, IV). Реферати на київ. археол. зїздї — Істомін Фрески XVII-XVIII в храмахъ и костелахъ Юго-западной Россіи и отголоски прошлаго въ нихъ, і йогож ГлавнЂйшія черты въ иконографіи на Волыни отъ XVI до XV вЂковь — тільки в резюме (Труды XI зїзда т. II, реферати на двох попереднїх зїздах про лаврські малювання і науку малярства в нїй вийшли потім в зміненій формі в Чтеніяхъ киів. т. IX і Искусство и худ. пром., як вище). Кузьминъ XI археологическій съЂздъ в Кіе†(Иск. и худ. пром. 1900, XIV — з становища історії штуки). Б(іляшевський) Церковные предметы XVI и XVII ст. изъ Волынской губ. (Археол. лЂт. 1900, з поводу статї Кузьміна).

Публїкації останнїх лїт: БЂляшевскій Ближайшія задачи археологіи юга Россіи (Археол. лЂтоп. 1904, короткі дезідерати). Нарбековъ Южно-русское религіозное искусство XVII до XVIII вв. 1903 (Православное обозрЂніе і осібно, Казань, — перегляд предметів харківської археол. вистави й замітки з того поводу). М. Грушевська Причинки до історії руської штуки в давнїй Польщі (етноґрафічній), 1903 (Записки т. LI і осібно). Mokłowski Sztuka ludowa w Polsce, 1903 cz. I dzieje mieszkań ludowych, cz. II zabytki sztuki ludowej — деревляне будівництво і тесельство, матеріалу богато інтересного, хоч не завсїди докладно відданого, текст слабший). Сїцинскій Исчезающій типъ деревянныхъ церквей, 1904 (Труды подол. ист. археол. общ. Х — матеріали з Поділя). В. Щ. Къ вопросу о типахъ старинныхъ малорусскихъ церквей (Арх. лЂтоп. 1904). Древности Украины, вып. I, 1905 (матеріали про церковне будівництво і декорацїйну різьбу, зібрані екскурсіями 1901-1904 рр., зі вступною статею проф. Павлуцького). Доповненнєм служить статя Павлуцъкого: О деревянныхъ рЂзныхъ изображеніяхь путтовъ (малютокъ-ангеловъ) въ южно-русскихъ церквяхъ XVII и XVIII вв. (Изборникъ кіевскій, 1904). E. РЂдинъ Матеріалы къ изученію церковныхъ древностей Украины — церкви г. Харькова, 1905 (Сборникъ ист.-фил. общ. т. XVI). Mokłowski i Sokołowski Do dziejów architektury cerkiewnej na Rusi Czerwonej, 1905 (Sprawozd. VII — про тип з бічними абсідними крилами, характеристичний для переходових столїть XIV-XV в.). В. Щербаковський Деревляві церкви на Українї і їх типи, 1906 (Записки т. LXXIV). І нарештї найновійше (принотовую в останїй хвилї): Kazimierz i Tadeusz Mokłowski Sprawozdanie z wycieczki r. 1904 w celu badania sztuki ludowej, 1907 (Sprawozdania VIII) — переважно про деревляне будівницто церковне.

Дещо матеріалу можна знайти ще в таких виданнях як Памятники старины в Зап. губерніях, вид. під ред. Батюшкова, і його публїкації до поодиноких країв (Волынь, Подолье, Холмская Русь); Zacharjewicz Zabytki sztuki w Polsce. Для народнїх виробів — найбільша хоч і вповнї ненауково зроблена колєкція видана львівським промисловим музеєм: Wzory przemysłu domowego (по нїм: Ornamente der Hausindustrie ruthenischen Bauern), десять випусків, 1880 і далї. Дрібні замітки в часоп. Археол. лЂтопись Южной Россіи і Sprawozdania komisyi do badania hist. sztuki (інтересне для нас виказують реферати M. Грушевської з випусків тих справоздань в Записках наук. тов. ім. Ш). До орнаменту і мінятюри приходить ся відсилати до публїкацій Стасова й ин. (вичислених в прим 31 в томі III ²). Працї по історії іконного малярства (див. тамже) полишають українську штуку сих часів майже вповнї. До ґравюри маємо тільки працї Ровінского: Русскіе граверы и ихъ произведенія (Мва, 1870) і в новім обробленню: Подробний словарь русскихъ граверов XVI-XIX вв., два томи (Спб., 1895) і Словарь русскихъ гравированныхъ портретовъ; зведено тут чималий матеріал, але властивих розслїдів про ґравюру нема. Далеко меньше ще дають анальоґічні, старші працї польські: Kołaczkowski Słownik rytowników, 1874, Rostawiecki Słownik rytowników polskich, 1886.

До музики, окрім праць вичислених в тійже прим. 31 тому III ^{2 2}), додам тут іще: О вліяніи югозападныхъ братствъ на церковное пЂніе въ Россіи (Правосл. ОбозрЂніе 1864, V-VI). Одоевскій О пЂніи въ приходскихъ церквяхъ, истор. свЂдЂнія о нашемъ церковномъ пЂснопЂніи, 1866 (з час. Домаш. БесЂда). Разумовскій Народное мірское пЂніе и собственно музыка (Труды моск. археол. зїзду). Сокольскій Исторія церковного пЂнія въ Россіи, Од. 1872. Михневичъ Очеркъ исторіи музыки в Россіи, 1879. Орловскій Краткій очеркъ исторіи духовнаго одноголосного пЂнія въ Россіи, Харк., 1884. Арнольдъ Гармонизація древнерусскаго церковнаго пЂнія, М. 1886. Сокольскій Руская народная музыка, великорусская и малорусская, Харків 1888. Перепелицынъ Исторія музыки въ Россіи, Спб., 1889. Саккетти Очеркъ всеобщей исторіи музыки (є огляд музики в Росії), друге вид. 1891. Фаминцынъ Гусли, русскій народный инструментъ, Спб. 1890 і йогож Домра и сродные ей музыкальные инструменты русскаго народа: балалайка, кобза, бандура, торбанъ, гитара, Спб. 1891. Коневскій Краткая исторія церковнаго пЂнія въ церкви вселенской и русской, 2 вид. M. 1897, й йогож Исторія гармоническаго пЂнія въ русской церкви, 2 вид. М. 1897. Вознесенскій Церковное пЂніе югозападной Руси по ирмологамъ XVII и XVIII вв., 4 випуски, 1891-1, нове вид. 1898 (1 вип.: Составъ, свойства и достоинства напЂвовъ помЂщенныхъ въ югозападныхъ ирмологахъ, 2 вип.: Сравнительное обозрЂніе церковныхъ пЂснопЂній и напЂва старой югозап. Руси, 4 вип. Образцы осмогласія распЂвовъ кіевскаго болгарскаго и греческаго). Малашкинъ Кругъ церковныхъ пЂснопЂній по напЂву Кіево-печерской лаври, М-ва, 1898. Галицьку церковну традицію розробляв П. Бажанський в рядї статей, але ненауково.

Дата добавления: 2015-06-04