Засновники, учасники й акціонери банків

Засновники і члени кредитної спілки

Засновниками і членами кредитної спілки можуть бути тільки фізич­ні особи, професійні спілки, їх об'єднання (ст.1 Закону «Про кредитні спілки»). При цьому фізичні особи:

- повинні відповідати хоча б одній з перерахованих вимог: мати загальне місце роботи або навчання, або належати до однієї про­фесійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської або релігійної організації або проживати в одному селі, селищі, місті, районі, області (ст.6 Закону «Про кредитні спілки»);

- постійно проживати на території України;

- бути повністю дієздатними;

- не можуть бути членами кредитної спілки особи, які за рішенням суду визнані недієздатними або обмежено дієздатними, особи, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також особи, що мають непогашену судимість за корисливі злочини (частини 1,2 ст.10 Закону «Про кредитні спілки»).

Учасниками банку можуть бути юридичні й фізичні особи, резиден­ти й нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Особи, що мають істотне право участі в банку, повинні мати бездо­ганну ділову репутацію й задовільний фінансовий стан.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, у яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні й благодійні організації (ст.14 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Учасником державного банку може бути тільки Кабінет Міністрів України або уповноважений ним державний орган, тому що сто відсот­ків статутного капіталу державного банку належить державі (ст. 7 За­кону «Про банки і банківську діяльність»).

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) коопе­ративного банку повинна бути не менше 50 осіб.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві коопе­ративні банки (ст. 8 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Таким чином, для окремих видів юридичних осіб законами України передбачаються обмеження щодо кількості учасників, складу учасників (засновників і членів) і щодо формування майна створюваної юридич­ної особи (статутного капіталу), про що йтиметься нижче.

Підводячи підсумок викладеному вище, можна зазначити такі об­меження щодо кількості учасників (членів):

- виробничих кооперативів - не менше 3 осіб;

- кооперативних банків - не менше 50 осіб;

- політичних партій - не менше однієї тисячі громадян України, що мають виборче право, повинні підтримати засновників підписами про її створення (ст. 15 Закону «Про об'єднання громадян»);

- релігійних громад - не менше 10 фізичних осіб;

- фондової біржі - не менше 20 засновників-торговців цінними паперами;

- кредитних спілок - не менше 50 осіб.

- товариств із обмеженою відповідальністю - не більше кількос­ті, установленої законом (сьогодні - 10 осіб). При перевищен­ні цієї кількості ТО В підлягає перетворенню на AT протягом одного року, а після закінчення цього строку - ліквідації в су­довому порядку, якщо кількість учасників не зменшиться до передбаченого;

- інші випадки, передбачені законами України.

Обмеження за складом учасників характерні для:

- фондової біржі,

- кредитних спілок,

- благодійних організацій;

- товарної біржі;

- інших.

Статтею 114 ЦК та ст. 26 Закону «Про господарські товариства» встановлено, що їх засновниками можуть бути й юридичні особи, якщо законом не встановлені обмеження щодо цього.

Для державних підприємств такі обмеження були встановлені Декре­том КМУ від 31.12.1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств»¹. Цим же Декретом припинено дію частин 1 і 2 ст. З За­кону «Про господарські товариства» щодо права державних підприємств бути засновниками або учасниками господарських товариств. У зв'язку із цим звертає на себе увагу таке.

Із прийняттям Конституції України (1996) комунальна власність набула самостійності, а комунальне підприємство стало окремим видом підприємств (ст.78 ГК). Тому на них не поширюються обмеження, установлені зазначеним вище Декретом.

Пунктом 1 цього Декрету державним підприємствам заборонено бути засновниками, а п. 6 - засновниками і учасниками господарських товариств. У зв'язку з явною суперечливістю змісту вказаних пунктів, остаточний висновок про встановлення заборони виступати засновни­ками AT можна зробити лише відносно державних підприємств.

Разом з тим спрямованість означеного нормативно-правового акта на заборону державним підприємствам будь-яким способом мати від­ношення до господарських товариств проявляється в тому, що в ньому чітко закріплені винятки: державні підприємства можуть бути учасни­ками банків, торгових будинків, страхових компаній, підприємств з іноземними інвестиціями, створених за їх участю до набрання вказаним Декретом чинності.

Сьогодні заборону для державних підприємств виступати засновника­ми AT треба розглядати як обмеження їх речових прав на майно. Очевид­но, що причина встановлення державою подібної заборони була виклика-¹ Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№11.- Ст. 94.

на необхідністю введення контролю за майном, яке вноситься державними підприємствами як вклад або як оплата вартості акцій. На час прийняття цього Декрету інших форм контролю за відчуженням майна державних підприємств встановлено не було, тому що порядок відчужен­ня ними засобів виробництва було прийнято лише в 1995 році¹.

Питання про виступ засновниками AT державних органів, уповноважених управляти державною власністю, також потребує пояснення. Одним із таких органів виступає Фонд державного майна України (його регіональні відділення і представництва). Однак це стосується тільки тих AT (а отже, і іх засновників), які створені в порядку перетворення, а не первісно².

На практиці створення AT за участю держави часто пов'язане з не­переборними труднощами, що викликані відсутністю узгодженості законодавчого регулювання правового режиму державного майна в цілому, майна державних підприємств, зокрема, і встановленням сис­теми державних органів, уповноважених управляти цим майном. Не вирішив остаточно ці питання й новий Закон «Про управління об'єктами державної власності»³. Річ у тім, що державне майно, як правило, закріплено за державними юридичними особами, які вико­ристовують його для здійснення передбаченої в їх установчих доку­ментах діяльності з наділенням їх речовими правами щодо цього майна - правом господарського відання і правом оперативного управ­ління. Ці права не дозволяють державі або її уповноваженим органам вилучати закріплене за означеними юридичними особами майно, за винятком випадків, коли воно надлишкове або не використовується чи використовується суб'єктом права оперативного управління не за призначенням (ч. 2 ст. 137 ГК). Тому, якщо держава зацікавлена ви­ступити засновником AT, вона повинна мати інші засоби для цього, у тому числі майно, яке перебуває в «незакріпленому стані». До речі,

¹ Положення про порядок відчуження засобів виробництва, які є державною власністю, за­тверджене Наказом Фонду державного майна України від 07.08.1995 р. № 1020 // Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. - 1996. - № 1. - С. 4. Нині не чинне, адже діє Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, за­тверджене Наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. № 1477. Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, оренд­них підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства: Постанова KM України від 11.09.1996 р. № 1099 // ЗП Уряду України. -1996. - № 17. - Ст. 489.

³ Про управління об'єктами державної власності: Закон Украінивід21.092006р.№ 185-V// Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 46. - Ст. 456.

Дата добавления: 2015-06-04