Питання 2.1. Платники податку: фізична особа – резидент, фізична особа – нерезидент

Питання 2. Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО): правовий механізм податку

Питання 1. Еволюція законодавства України щодо оподаткування фізичних осіб

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Конституція України //Відомості Верховної Ради України.-1996.-№30-Ст.141.

2.Податковий Кодекс України: Закон України від 02 грудня 2010 р. - № 2755- VI (зі змінами та доповненнями).

3. Закон України «Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-У.

4. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997р. // Голос України. — 1997. — 12 червня.

Податки з громадян – це економічні відносини у грошовій формі, які виникають між державою і населенням та є одним із важливих обов'язків громадян, пов'язаних із дотриманням Конституції.

Система прибуткового оподаткування громадян в Україні була запроваджена із середини 1991 р. у результаті ухвалення Закону Української РСР "Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства" від 5.07.1991 р. З 26 грудня 1992 р. вона регулювалась Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", що передбачав такі ставки:

· місячний сукупний оподатковуваний дохід у розмірі до 17 грн. вважався неоподатковуваним мінімумом;

· дохід від 18 до 85 грн. оподатковувався за ставкою 10% від суми доходу, що перевищувала розмір одного неоподатковуваного мінімуму;

· від 86 до 170 грн. – 6 грн. 80 коп. + 15% від суми, що перевищувала 85 грн.;

· від 171 до 1020 грн. – 19 грн. 55 коп. + 20% від суми, що перевищувала 170 грн.;

· від 1021 до 1700 грн. – 189 грн. 55 коп. + 30% від суми, що перевищувала 1020 грн.;

· понад 1700 грн. – 393 грн. 55 коп. + 40% від суми, що перевищувала 1700 грн.

Зазначені ставки оподаткування громадян навряд чи можна вважати ефективними з точки зору надходжень до держбюджету. Громадяни отримували заробітну плату "в конвертах" і, як безкоштовний додаток, – соціальну незахищеність.

З 1 січня 2004 р. дія Декрету була призупинена, в дію вступив Закон України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб". Відповідно до норм визначеного Закону оподаткування доходів фізичних осіб за прогресивною шкалою змінено на оподаткування за єдиною фіксованою ставкою в розмірі 13%, а з 1 січня 2007 р. – 15%. Таке нововведення значною мірою сприяло детінізації економіки в частині легалізації заробітної плати, хоча повністю подолати це явище не вдалося.

Прийняття в Україні Податкового кодексу визнало Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" таким, що втратив чинність. З 1.01. 2011 р. регулювання даного податку здійснюється нормами розділу 1У ПКУ.

Відповідно до ст. 162 ПКУ платниками податку є:

- фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

-фізична особа-нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

- податковий агент.

Відповідно норм ст.14 розділу 1 ПКУ, п.14.1.214, фізична особа-резидент – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Фізична особа нерезидент (ст. 14.1.122 ПКУ) – особа, яка не є резидентом в Україні.

Податковий агент (ст.14, п.14.180) щодо податку на доходи фізичних осіб – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента – юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм Податкового Кодексу.

Як бачимо, до платників податку на законодавчому рівні віднесено податкового агента, чого не було в попередньому законодавстві. Це означає підвищення відповідальності податкового агента за порушення податкового законодавства

Дата добавления: 2015-06-29