Основні риси демократичного режиму

При всій різноманітності політичних про­блем, що висуваються сучасним життям загальним є демократичне їх вирішення. В демократії визначається той тип влади і той механізм її здійснення, що дозволяє найбільш безболісно кожній особі досягти цивілізованого, нормального життя. Однак у світі в сучасних умовах немає держав, де б демократія реалізо­вувалася повністю і могла б вважатися відносно ідеальною, зраз­ковою формою державного ладу, механізмом здійснення влади. З 226 країн світу в 79 країнах уже встановився демократичний політичний режим. Основу демократичного режиму складає еко­номічно незалежна особистість, яка володіє вільним вибором сфер діяльності і зв'язує своє буття з результатами власної діяльності. Така незалежність досягається тільки в умовах соціально закріп­лених пріоритетів особи перед суспільством і приватною власні­стю перед власністю державною. Економічно незалежні громадя­ни шляхом таємних, рівних і прямих виборів обирають на певні терміни представників в органи місцевого і державного управлі­ння. Конкуренція між громадянами за проведення представників в органи влади відображається в змаганні політичних партій. Полі­тична партія, представники якої складають більшість в обраних органах, стає правлячою, одержуючи більшість місць у різноманіт­них представницьких органах і займаючи ключові пости в струк­турах виконавчої влади. Інші політичні партії можуть або всту­пати в блоки з партією, що править, або створювати політичну опозицію. Так забезпечується міцна легітимація (законність) влади, переборюється політичне відчуження громадян, що сприяє стабіль­ності всієї політичної системи.

Демократичний режим, однак, не зводиться до захисту прав більшості, а забезпечує права меншості і в виборчій системі, і в представницьких органах влади. Загальнодержавні рішення приймаються не тільки більшістю, але й шляхом досягнення конренсусу з меншістю і опозицією. Критика влади і будь-яких її представників - атрибут демократичного режиму. Але консен­сус, взаємодія і згода, спрямовані на відвернення гострих конфліктів, що складають основу вироблення мирних форм роз­в'язання соціальних колізій шляхом постійного діалогу проти­борствуючих сторін. Поза ринковою економікою демократичний режим неможливий, оскільки саме ринок визначає зацікавленість громадян у діяльності, вільної від політичної влади і утворює різноманітні структури громадянського суспільства. Громадянсь­ке суспільство - передумова і умова демократичної політичної системи. В громадянському суспільстві представлені і конкретні інтереси людей, і баланс їх реалізації. Спираючись на принцип розподілу влади і взаємних противаг законодавчої, виконавчої і судової влади, демократичний режим сам є їх продуктом, який зводить в ранг нескороминучого завдання захисту законними за­собами інтересів особи. В захисті інтересів особи як стрижневій основі демократії, фокусується різноманітність демократичних форм, засобів людської діяльності.

Демократичний режим реалізується через дві основні форми демократії: представницьку і безпосередню. Представницька фор­ма - основна форма здійснення державної влади в демократич­ному суспільстві, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народ­не представництво. Безпосередня форма демократії допускає пря­ме волевиявлення народу при виробленні і прийнятті державних рішень. Це - різного роду референдуми, опитування, народні збо­ри, мітинги, демонстрації тощо. Громадяни демократичної держа­ви, висловлюючись безпосередньо або делегуючи владу своїм пред­ставникам, беруть на себе обов'язок поважати і підтримувати ЇЇ, підкорятися її рішенням. Влада ж відповідальна перед народом і підконтрольна йому. Природно, політичний режим існує як сис­тема взаємних політичних обов'язків влади та народу.

Представницька демократія «правління народу, обране наро­дом і для народу». Такий політичний режим демократії повинен відповідати трьом вимогам: чесні, змагальні, вибори, що регулярно проводяться; уряд формується внаслідок виборів; демократія за­хищає права особи і меншості. Але демократичні політичні систе­ми діляться на дві: президентську і парламентську. Тут виникає деяке непорозуміння, тому що і президентська модель допускає наявність законодавчого органу - парламенту, однак в ній вико­навча влада не підпорядкована безпосередньо парламенту. Кла­сичний приклад президентського режиму - США. Президент виступає як глава держави і як безпосередній керівник виконав­чих структур. Але президент стає диктатором, тому що повнова­ження строго визначені, і не володіє законодавчою владою, обме­жений в діях рішеннями Конгресу. Парламентський варіант демократичної політичної системи базується на тому, що виконавча влада в тому або іншому ступені істотно випливає від пар ламенту. Різні країни реалізують три основних типи парламент ського режиму: правління однопартійної більшості, коаліційне прав ління і консенсусне правління. Ефективність і гнучкість управління, основаного на суміщенні ідеї самоврядування і полі тичної участі, багато в чому нейтралізує негативні тенденції відчу женості людей від політичного процесу. Основний механізм, яким досягається представництво інтересів різноманітних груп (партій них, корпоративних і етнічних) - парламентаризм як система правління, основана на принципі розподілу влади і верховенстві виборних органів. Звичайно ж, сучасна парламентська демократія далека від ідеального народовладдя.

З різноманітними підходами до визначення суті і змісту де­мократичного режиму і самої демократії зв'язана і неоднозначність їх тлумачень. З давнини існує два підходи: нормативний і описо­во-емпіричний (досвідний). Формування ідеальної моделі демо­кратичного режиму, обґрунтування його переваг у порівнянні з іншими формами управління суспільством і допускає норма­тивний підхід. Виходячи з належного, вимог політичної свідо­мості, політичної культури і будується реальне політичне життя. Аналіз демократії, демократичного режиму в реаліях життя, до­свіду існування і діяльності з допомогою описово-емпіричного підходу дозволяє визначити їх властивості уточнювати, а іноді і переглядати їх суть і зміст. Звичайно ж, демократія - влада на­роду або «правління народу, обране народом і для народу» ви­ступає нормативним ідеалом, а не характеристикою реальних де­мократичних держав. Отут-то і є внутрішні суперечності. Суть суперечностей полягає в тому, що влада народу означає самовря­дування народу, а звідси випливає і заперечення політичного панування владних структур, засобів і форм примушення та інших атрибутів держави. Звичайно ж, справжнє народовладдя несуміс­но з існуванням держави. Але в реальному житті демократія ніде і ніколи не існувала без держави. І відмирання держави в сучас­них умовах (як і в найближчій перспективі) - ілюзія, утопія. Демократія як народовладдя виступає орієнтиром, метою полі­тичного розвитку суспільства.

В повсякденному житті, враховуючи різноманітність суспіль­них явищ, свободу людини і неминучу розбіжність інтересів і праг­нень, устремління різних людей, соціальних спільностей, а також необхідність соціальної системи управління, реальна демократія -влада більшості над меншістю. Проблема співвідношення влади більшості і захисту інтересів меншості - умова для розуміння демократії. Визначаючи зміст демократії, відомий англійський філософ Карл Поппер, відкидаючи питання про правління наро­ду, зосереджує увагу на проблемі зведення до мінімуму шкоди, що можуть завдати суспільству негідні правителі, і які необхідно створювати політичні, соціальні інститути і механізми, здатні звести до мінімуму можливі втрати. Виходячи з моральних настанов, Карл Поппер вважає, що взагалі ніхто не може бути суве­реном, тобто володіти правом використовувати владу за бажан­ням і розсудом, відкидає концепції демократії, що визначають особливу мудрість або безпомилковість «гласа народного». Ідеал народовладдя передбачає, що громадяни повинні мати можливість впливати на політику тоді, коли того побажають, що бюрократи, В також обрані особи повинні вважатися слугами народу і вести себе відповідно, що закони і політика уряду повинні відображати цінності, бажання та пріоритети більшості, поважати меншість. Демократія - система, в якій правителі можуть бути замінені мирно, а тиранія - система, де зміна правителя без кровопролит­тя не обходиться. Авторитет влади, держави базується на прин­ципі забезпечення державою рівного захисту прав і свобод всіх громадян і на підпорядкуванні їх законам. І хоча різноманітні сучасні демократичні держави відрізняються одна від одної різно­манітними рисами, властивостями, особливостями, але всім де­мократичним державам притаманні загальні визначальні риси: по-перше, визнання народу джерелом влади, сувереном в дер­жаві; по-друге, рівноправність громадян; по-третє, підпорядку­вання меншості більшості при прийнятті рішень та їх реалізації; по-четверте, обрання основних органів управління держави.

Дата добавления: 2015-06-29