Розвиток економічної думки в україні

ТЕОРІЇ

ВИНИКНЕННЯ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ

1. Як особлива галузь науки економічна теорія виникла в XVII сто­літті. Проте певне осмислення явищ економічного життя почалося за­довго до цього. Ряд економічних явищ, що стали об'єктивним дослід­женням економічної теорії, були відомі ще стародавнім грекам: обмін, гроші, ціна, торгівля, прибуток, позичковий процент. У творах Ксено-фонта (430) 354 рр. до н. е.), Платона (427—347 рр. до н. е.), Арістотеля (384—322 рр. до н. е.) були зроблені перші спроби, теоретич­но осмислити економічний лад тогочасного суспільства.

Слово «економія» є заголовком відомого твору Ксенофонта, в якому в формі діалогу висвітлюються правила ведення домашнього господарства і землеробства. Такий зміст (наука про домашнє госпо­дарство, домоводство) це слово зберігало протягом століть.

Такий же зміст у слово «економія» і похідне від нього «економі­ка» вкладав і Арістотель. Він вперше проаналізував економічні яви­ща рабовласницького ладу Стародавньої Греції і став, що суті пер­шим вченим економістом.

Арістотель був прихильником натурального рабовласницького гос­подарства з дрібною торгівлею. Та оскільки у Стародавній Греції і існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-гро­шові відносини. І здійснив це найгрунтовніше серед античних мисли­телів. Він розрізняв простий товарний обіг та обіг грошей, рух гро­шей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Влерше у сві­товій літературі він помітив відмінності між споживною вартістю і вартістю товару.

Економічна теорія як самостійна наука в період зародження капі­талістичного ладу, формування національного ринку виражала інте­реси буржуазії, яка щойно виступила на арену суспільного розвитку і мала за мету з'ясувати природу і джерела суспільного багатства.

Першою теоретичною школою був меркантилізм (від італійського «мерканте» — торговець, купець). Представники цієї школи вважали, що багатство людей — це гроші, золото, за яке можна купити все. Такі уявлення не були випадковими. Вони відповідали початковим ви­дам капіталістичної діяльності – міжнародній торгівлі, яка приносила великі прибутки і сприяла нагромадженню багатства у вигляді золота. Меркантилісти радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото і вважати таку політику вершиною державної мудрості.

Англійський меркантиліст Томас Мен (1571—1641) обгрунтував таке положення: баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни. Для цього треба «продавати щорічно на більшу суму, ніж купляти...»

Один з найбільш видатних представників меркантилізму – Антуан де Монкретьєн (1575—1621 рр.) — небагатий французький дворянин часів Генріха IV і Людовіка XIII дав тодішній економічній тео­рії назву «політична економія» (грецьке «політике»— мистецтво пра­вити державою), тобто наука державного управління економікою. Така назва стала традиційною і збереглася до цього часу.

Деякі ідеї меркантилізму мали місце і серед перших російських економістів (А. Л. Ордін-Нащокін (біля 1605—1680 рр.), І. Т. Посошков (1652—1726 рр.). Проте, на відміну від західно-європейських меркатилістів вони не обмежувались сферою обігу, не ототожнювали багатство з грішми. Вони піклувалися про збільшення товарообігу в середині країни, а зовнішню торгівлю розглядали переважно як засіб розвитку промисловості і сільського господаатва.

У Росії ця течія еконіомічнюї думки була представлена І. Т. Посошковим. Він написав «Книгу о скудости й богатсве», в якій дово­див, що багатство країни визначається добробутом народу, «домашнім своїм багатством». Посошков вимагав обмеження споживан­ня законодавчих товарів, пропонував створити мануфактуру для пе­реробки вітчизняної сировини та експорту переважно готових товарів з тим, щоб забезпечити якомога більший приплив металевих грошей у країну. Меркантилістичні ідеї у Посошкова поєднуються з вимогами поліпшення становища селян.

Поступово, з проникненням торгового капіталу в сфері виробниц­тва змінювались і погляди ідеологів буржуазії. Виникла наукова школа фізіократів (від грецького «фізіократія» — влада природи). Яскравим представником цієї школи був Ф. Кене (1694—1774 рр)).Фізіократи вважали, що джерелом багатства є виробництво, хоча є тільки одна його галузь—сільське господарство, де багатство виникає природнім шляхом і виглядає як дар природи.

З часом виявилась однобокість поглядів фізіократів. Ріст багат­ства вони пов'язували тільки з природною родючість землі, і на цій підставі не зважали промисловість галуззю, де створюється приріст доходу. Проте сама по собі природа без застосування капіталу і праці не може постійно примножувати суспільне багатсво.

Найбільш обгрунтовану відповідь на це питання дала класична школа. Її видатними представниками були англійські економісти Уільям Петті (1623— 16871рр.), Адам Сміт (1723—1790 рр.) і Давід Рікардо (1772—1823 рр.). Вони встановили, що багатство нації створюється у сфері матеріального виробництва, в усіх його галузях. Його універсальним вираженням є не якісь певні продукти, створені в промисловості чи сільському господарстві, а вартість товарів. Ріст багатства відбувається тоді, коли первісно втілена у виробництво сума вартості (у вигляді грошей, товарів) приростає на додаткову величи­ну (додаткову вартість або прибуток). Так було зроблено принци­пово важливе відкриття, яке дозволило в кінцевому рахунку еконо­мічній теорії стати дійсно наукою. Неупереджений строго науковий підхід у дослідженнях дав можливість А. Сміту і Д. Рікардо проник­нути в таємниці походження багатства в суспільстві. Вони встановили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену працю найманих праців­ників.

Природно, що подібні дослідження не були в інтересах буржуазії. З того часу, в 40-х роках XIX ст. робітники почали рішучу бороть­бу за свої соціальні права, буржуазні економісти припинили дослід­ження властивих капіталістичному виробництву суспільних відносин і зосередили свою увагу на вивченні кількісних пропозицій суспіль­ного виробництва. У цьому вони досягли значних успіхів, широко за­стосовуючи математику і статистику для вивчення складних госпо­дарських процесів.

Новий напрям економічної теорії застосовано К. Марксом і Ф. Енгельсом. «Наріжним каменем» їх економічного вчення стала теорія додаткової вартості. За Марксом, суть капіталістичного способу ви­робництва полягає в експлуатації найманої праці капіталом. Пред­ставники класичної буржуазії політичної економії зокрема Д. Рікардо, близько підійшли до розуміння додаткової вартості. Проте, по суті вірно описуючи додаткову вартість як відрахування на ко­ристь володаря капіталу, вони не йшли далі. Представники кла­сичної школи вважали такий стан природним і довічним, робили спроби визначити лише кількість пропорцій, в яких відбувається роз­поділ вартості між працею і капіталом. Те, що було для них кінцевим пунктом, для К. Маркса стало вихідною точкою дослідження. Показавши, як виникає додаткова вартість на основі об'єктивних за­кономірностей капіталістичного способу виробництва, він створив ці­лісне економічне вчення, в якому розкриті глибинні основи тогочасного економічного ладу.

Дальший розвиток економічна теорія марксизму одержала в працях В. І. Леніна. На базі фундаментальних ідей К. Маркса і Ф. Енгельса, узагальнюючи особливості розвитку господарства дореволюційної Росії, В. І. Ленін розвинув теорію простого і капіталістич­ного товарного виробництва, аграрних відносин, проблем розширено­го суспільного відтворення.

В історичних умовах, що сформувалися наприкінці XIX—початку XX ст., на основі досліджень нових явищ буржуазного суспільства він зробив висновок, що капіталізм вступив у свою вищу, монопо­лістичну стідію розвитку, сформував її основні економічні ознаки та тенденції В. І. Ленін конкретизував та поглибив марксистське ро­зуміння предмету економічних відносин. Він розширив уявлення про роль суперечності в суспільному розвитку.

Дальший розвиток економічної теорії відбувся під впливом ре­алізації завдань перехідного періоду від капіталізму до соціалізму, соціалістичного усунення виробництва, її а лагодження планомірної системи господарювання і тих деформацій, які виникли в цих проце­сах в результаті помилок та грубих порушень загальноекономіч­них принципів на різних етапах розвитку радянського суспільства, які не могли не вплинути на сутність самоекономічної теорії. Вона була заідеологізована і набула переважно апологетичного характеру. Погляди економістів, які не вписувались в офіційну ідеологію, не проходили цензуру, носії таких поглядів навіть фізично знищувались. Замовчувались праці економістів України, які здобули міжнародне визначення (М. Левитський. Е. Слуцький та ін.).

Багатьом економістам, особливо економістам з економічно-математичним методом аналізу, було присуджено Нобелівські премії. Серед них, наприклад, американські вчені Пол Самуельсон, Василь Леонтьєв, Мілтон Фрідман, англійський дослідник Фрідріх фон Хайєн, французький — Моріс Алле, російський економіст — Л. В. Контарович та інші.

Ми коротко познайомились з основними ідеями великих економістів минулого, з різноманітністю шкіл і напрямків економічної теорії. І ніде не зустріли прізвище людини, яка б представляла Україну. Більше того, відкрийте будь-який підручник з предмету «Політична економія», рекомендований для вивчення — і ви не знайдете навіть згадки про те, що на Україні розвивалась економічна теорія. Причин багато, однак не будемо в них заглиблюватись, а коротко зупинемось на найважливіших ідеях, поглядах, теоріях, починаючи з Київської Русі.

Історія зародження і становлення економічної думки на Україні починається з часів ранньофеодальних відносин на території Київської Русі. Оформленню і укріпленню Київської держави сприяло зведення законів «Руська правда», який складався протягом VII—XII ст. Цей збірник норм древньоруського права складається з трьох частин:

перша частина — Правда Ярослава Мудрого (VII—VIII ст.);

друга частина — Правда Ярославовичів, розроблена синами Ярос­лава — Ізяславом, Святославом, Всеволодом і їх мужами (сеоечіша XI ст.);

третя частина — відображає законодавчу діяльність кінця Володи­мира Мономаха, розроблена після повстання 1113 р.

«Руська правда» — універсальний документ, який також є основ­ним джерелом наших уявлень про соціально-економічний лад Київської Русі. Відносини земельної власності, економічного примусу смердів, закупів, холопів, товарно-грошові відносини, зародження ран­тьє, комерційного і грошового кредиту, розвиток грошей і їх функцій, поглиблення суспільного поділу праці — всі ці процеси в певній мірі відображені в цьому документі.

...Існувало три основних види феодального землеволодіння: княжебоярське і монастирське (чернече). На основі цих видів власності на землю формувались два типи феодального господарства — вотчинне і помістне. Вотчине — одержано спадково дружиною, дітьми, родичами померлого феодала; помістя — одержане в дар чи за вірну службу від князя разом з нарочити людьми з селянами. В багатьох статтях «Правди» визначені суб'єкти власності князів і феодалів. Більшість статей правди відображають захист приватної власності. Кара гроши­ма, залізом чи водою передбачались за їзду на чужому коні, за кражу, за купівлю краденої речі, при цьому потерпілому покривались збитки. Частина штрафу (плати) знімалась на користь князя (в каз­ну). За кражу і збройний розбій на княжому дворі грабіжників вби­вали на місці. Приватна власність, особливо князів, бояр, поміщиків визнавалась священною і недоторканою.

«Руська правда» дає нам уяву про виробничі відносини, органі­зації праці і виробництва, про галузеву структуру виробництва.

Складовою була структура безпосередніх виробників і в вотчинному чи помістному господарстві були робітні люди — рядовичі, смерди, за­купи, холопи; виділялись і такі соціальні групи робітничих людей — задушні люди, прощеники, ізгої. В Київській Русі встановились озна­ки кріпосної залежності і безправності селян, однак хоч і було патрі­архальне рабство, класичного рабства в державі не було. По мірі розвитку Київської Русі вдосконалюється торгівля, товарно-грошові відносини. В «Руській правді» розглядається два види торгівлі, купів­ля—торгівля в середині місті, вотчини, князівства; гостьба—торгівля з іноземцями, з віддаленими країнами; підкреслювалось, що товарно-грошові між суб'єктами будуються на взаємній довірі, порядності, від­повідальності, без потреби яких-небудь свідків.

В ст. 21, 25, 2.6 визначалась основна грошова одиниця — гривна, яка включала 20 ногат або 20 кун, або 50 резон. Пізніше розши­рюється масштаб цін, вводиться в обіг срібна гривна, що дорівнює 4 старим гривнам.

В Київській Русі закладались основи функціонування позичкового капіталу. «Руська правда» вказувала на декілька видів процентів, визначала ставки — місячні — 20%, третні — 3 рази в рік—норма 40%, річні — приблизно 60%, визначала захист позичальників.

Цікавим історичним, господарським і літературним документом Ки­ївської Русі є «Повість минулих літ». Це документ багатьох літопис­ців, що змінювали один одного, вона має ряд зведень і редакцій.

З економічної точки зору цікаві відомості про різні дані і податі. Народи, що входили в Русь платили Олегу данину грошима (по 300 гривень щорічно від Новгорода, хутром (по чорній куниці від древ­лян), від родомичів по «шелягу»).

Джерела доходів Київської держави — як свідчить цей документ формувались на основі поступлень від господарств, воєнної здобичі данини і поборів з населення, судових штрафів, торгових зборів. Оди­ницею данини був дим (від кожного будинку), данина збиралась до середини X ст. шляхом проведення спеціальних експедицій (полюдій). З середини X ст. данина збиралась з рала, княгиня Ольга здійснила фінансово-економічну реформу: встановлювались погости з постійни­ми збирачами данини, формувались територіальні одиниці — во­лості, поряд з даниною збирались побори на утримання княжних людей чиновників погостів, судові збори, системи кормління, вводить­ся повіз, мостовщина, городове діло.

Отже в даних документах відображено розвиток економічного жит­тя, виробннчо-господарської діяльності Київської Русі, в яких знайде­но своє втілення економічна думка того часу.

В 17—18 ст. виразниками національно-визвольних ідей і розвитку національної культури були Братства, Києво-Могилянська академія. Вони займались різними сторонами культурного життя, але їх цікави­ли і економічні проблеми.

В цю епоху в розвиток економічних поглядів вніс свій внесок ві­домий український публіцист і мислитель Іван Вишенський (1550— 1620). Він підкреслював, що всяке багатство, всяке благо нагромаджується в рамках панів, стверджується працею кріпосних селян і ремісників. І. Вишневський гнівно виступає проти експлуататорів, —«Са­мі із своїми слуговинами як прикормлюєте, оних працю і піт крива­вий, сидячи і лежачи, сміючи і граючи пожирате», а також аналізу­вав основні форми всієї експлуатації — панщину, ренту продуктами. податки, право пропанації (монопольне право виробництва і торгівлі спиртними напоями), торговий і позичковий доход, підкреслюючи при цьому, що розвиток товарно грошових т-г. відносин сприяли ще більшій експлуатації і погіршенню умов життя трудового люду. Він вкликав, щоб братство рішуче ставило на шлях боротьби проти по­міщиків, шляхти, католицького духовенства, за інтересами трудящих розуміючи, що майново-соціальна нерівність людей зумовлена не природою, не богом, а — земними несправедливостями.

Економічна політика і соціально-екомомічні погляди Б. Хмельниць­кого внесли значний вклад в розвиток економічної теорії на Україні. Гетьманськими Універсалами відображались і охоронялись зміни відносин гласності: основна частина землі, вільна після вигнання поль­ських феодалів, переходили в власність війська Запорізького і ста­вала державною, своєрідним земельним фондом, з якого земля наді­лялась за службу козацькій старшині, монастирям, українським помі­щикам, це сприяло централізації землі, розвитку ринкових відносин.

В універсалах 1648 р. він вимагав ліквідації від робітникової рен­ти, в 1651 р. — вимагає заміну від робітникової ренти натурою. Розвитку підприємництва, ініціативи жителів міста, ремісників, тор­гівців сприяло наділення їх землею, майном, звільнення від оплати ренти, відміна податків, поборів, повинностей.

Цікавим є його вміння застосовувати на практиці теорію пізнього меркатилізму — експортні і імпортні таможенні тарифи складали два проценти вартості товару, золото, срібло, цінні метали, дорогоцінні камені звільнялись від імпортного мита, однак обкладались високим митом при експорті.

В другій половині 18 ст. в економічній теорії переважає критика феодально-кріпосницького ладу, ідеї його реформування. Яків Пав­лович КОЗЕЛЬСЬКИЙ, відомий мислитель, вчений-економіст, депу­тат комісії по розробці нового Уложенця в книгах, в своїх виступах відстоював цікаві економічні ідеї: праця — джерело всіх багатств суспільства, нею повинні займатися всі без виключення, це обов'я­зок перед суспільством. Його ідеалом було суспільство робітників, рівних щодо міри праці і оплати. На його думку, для того щоб в суспільстві була висока продуктивність праці потрібно щоб люди усвідомлювали, що вони працюють на себе і своє суспільство, що їх праця корисна і необхідна всім.

В кінці 18—на початку 19 ст. економічні ідеї висловлювались декабристами: В. Н. КАРАЗІНИМ, П. І. ПЕСТЕЛЕМ; головні з яких: скасування поміщицького землеволодіння, передача землі тим, хто її обробляє, створення інтенсивних господарств на основі самоуправ­ління, розвиток зовнішньої торгівлі. В. Н. КАРАЗІН розробив шля­хи забезпечення стійкості валюти і грошового обігу, ліквідації зов­нішнього боргу.

До реформи 1861 р. і в порефюрмлений період 19 ст. на Україні поширювалнсь і розвивались ідеї і погляди класичної економічної тео­рії. Коротко зупинімось на найвідоміших особах того часу та їх екоідеях.

Г. Ф. СТЕПАНОВ — один з фундаторів школи класичної еконо­мічної теорії (1795—1847) на базі Харківського університету. В своїх «Записках по політичній економії» він визначив предмет цієї науки — «...-це наука, що розкриває закони фізичного життя суспіль­ства, наука про багатство суспільства, про виробництво, розподіл і споживання». Його розуміння багатства, яке створюється поєд­нанням природи і праці «природа складає власне основу багатства, а праця — її джерела», — ширше поглядів меркантилістів, співзвуч­не ідеям Адама Смітта, Карла Маркса.

Ідеї реформування власності на землю, капіталізації поміщицького господарства, скасування кріпосництва розробляли П. А. Кулен, Г. Р. Рильський, Д. П. Журавський, Д. М. Струков, А. А. Скальський.

Предмет економічної теорії, аналіз таких категорій, як капітал гро­ші, вартість, цінність речі, додатковий продукт, зарплата — такий неповний перелік основних економічних досліджень відомих людей того часу таких як І. Я. Вернадський, Г. М. Цехановський, В. М. Навроцький, О. С. Терлецький.

В 70—80 роках 19 ст. в поглядах народників Ф. В. Васховського Т. І. Осадчого, П. А. Грабовського. В. Е. Постнікова. П. Мирного. М. П. Драгомова цікавими є ідеї загального товарного виробництва, розвитку капіталізму, перехід до нового суспільства, через розумні реформи, посилення ролі держави.

На ідеях класичної економічної теорії базувались економічні погля­ди і діяльність К. К. Геттенбергера. Н. І. Зібера, С. А. Подолинського, М. І. Туган-Барановського.

Він розробив, написав і видав підручник «Лекції по політичній економії, скорочений виклад, посібник для слухачів», в якому під­креслював, що «політекономія вивчає господарські процеси з точки зору інтересів людини», визначив методологію науки — політична економія прагне перш за все до встановлення економічних понять», другим її кроком є встановлення дослідження «причинних законів господарських явищ», в основі категорій і законів лежать економічні інтереси.

Оригінальним є розуміння вартості товару: «Хоч продукти роз­цінюються по певній корисності, вони розцінюються в той же час і по праці». Він аналізував товарне виробництво, капітал, ціну і її регу­лювання, гроші, прибуток, ренту, кризи, проте їх аналіз не завжди співпадає з класичною теорією. Цікаві економічні ідеї вислов­лювали в кінці 19-го на початку 20 ст. Іван Франко, Михайло Коцю­бинський, М. Левицький. Іван Франко виступає за націоналізацію зем­лі шляхом державного викупу, за індивідуальне орендне землекористування. М. Левицький аналізував оренду, дрібне і велике виробництво в суспільному господарстві, їх взаємовідносини. Рахував, шр, капіта­лізм на Україні — це безперспективний шлях розвитку, до нового ладу можна прийти тільки шляхом реформ.

Після 1917 р. економічна теорія на Україні розвивалась складно і суперечливо. Неоднозначне можна цінити вклад в економічну науку, суспільне життя. О. Шліфтера, Народний комісар України по про­довольству він підтримував політику колективізації і індустріалізації України, як теоретик — аналізував суспільну і державну власність. Його головні ідеї: робоча сила — не товар, зарплата — оплата праці, в нашому суспільстві — немає додаткової вартості, експлуатації, не має і не повинно бути приватної власності на землю, приватновлас­ницькі підприємства — поза законом.

На Україні були сильні економічні школи — Київська, Харківська, багато цікавих проблем піднімали відомі науковці, викладачі вузів з інших районів — однак наша економічна теорія була надто заідеоло­гізована, часто відступала від істини, втрачала цінність в суспіль­стві. Життя, закриті книгосховища поступово відкривають нам і світо­ві ідеї українських економістів.

Дата добавления: 2015-06-30