Відділ Лишайники

Ці своєрідні організми можуть бути віднесені як до царства грибів, так і до царства рослин. Наука, яка вивчає лишайники, має назву ліхенологія (відгрецьк. "лейхен" – лишайник, "логос" – наука). Це своєрідна група нижчих рослин, які являють собою комплексні симбіотичні організми. Вони складаються з водорості і гриба. Симбіонти утворюють стійкі морфологічні типи та характеризуються особливими фізіологічними та біохімічними процесами. Будова, життєві форми лишайників, виникаючі при взаємодії грибів та водоростей, не виявляються у цих організмів по одинці, тобто їх структура – наслідок тривалого формоутворюючого процесу на основі симбіозу. Лишайники утворюють також особливі речовини, які не зустрічаються у інших групах організмів. Тіло лишайників називають талом або слань. Воно цілком складається із переплетених грибних гіф, між якими розташовуються водорості. У більшості лишайників щільні сплетення грибних ниток утворюють верхній та нижній коркові (пробкові) шари. Під верхнім шаром корки розташовується шар водоростей, де здійснюється фотосинтез та накопичуються органічні речовини. Нижче знаходиться серцевина із пухких гіф та повітряних порожнин, її функція – проведення повітря до клітин водоростей (рис. 3.4).

Водорості

Грибниця

Рис.3.4. Поперечний розріз тіла листуватого лишайника

Гриби, які входять до складу лишайників, повністю знаходяться у повітряному середовищі і мають ряд особливостей. Стінки клітини перфорировані і клітини з’єднуються цитоплазматичними місточками. Оболонки гіф потовщені, забезпечуючи механічну стійкість талому. В багатьох лишайниках гіфи можуть ослизнути, чого не буває у вільноживучих грибах. Лишайникові гриби мають жирові клітини (жирові гіфи), що також не буває у вільноживучих. За допомогою цих клітин вони прикріплюються до субстрату.

За анатомічною будовою лишайники поділяють на гомеомерні (по всій слані водорості розташовані рівномірно) та гетеромерні (водорості розташовані тільки під пробковим шаром).

Лишайникові водорості можуть бути і у вільноживучому стані, але ж деякі відомі тільки у лишайників. Лишайнику, як цілісному організму, присутні свої біологічні властивості, чого немає окремо ні в грибах, ні у водоростях. При цьому гриб забезпечує водорості водою та мінеральними солями, а сам користується органічними речовинам, які синтезують водорості.

Відомо більш ніж 20 тис. видів лишайників. Залежно від будови талому їх поділяють на три морфологічні групи: накипні (коркові), листуваті, кущисті (рис.3.5). Найбільш високоорганізовані кущисті. Їх талом – прямостоячий або пониклий кущик від кількох міліметрів до 30-50 см. До субстрату вони прикріпляються тільки основою. Накипні мають вигляд кірочки, яка щільно зрослась із субстратом, товщиною від 1 до 5 мм. Зустрічаються на корі дерев, чагарників, на ґрунті, на поверхні гірських порід, руйнуючи їх за допомогою кислоти, яку вони виділяють. Ця група складає біля 80% усіх лишайників. Листуваті мають вигляд пластинки різного кольору. До субстрату вони прикріплюються окремими виростами. Діаметр – 10-20 см.

Рис. 3.5. Різноманітність лишайників: накипні (пармелія),

листуваті (ксанторія настінна), кущисті (ягель, кладонія, цетрарія)

Лишайники широко розповсюджені. Разом із синьо-зеленими водоростями вони – піонери в освоєнні безжиттєвих просторів, де інші рослини жити не можуть. Лишайники руйнують поверхневий шар скелі і, відмираючи, утворюють шар гумусу, на якому вже можуть поселятися інші рослини.

Розповсюджені лишайники на усіх континентах. Вони невибагливі рослини. Ростуть на деревах, каміннях, ґрунті. Лишайники заселили величезні простори тундри, де представники роду Кладонія (ягель) служать основним джерелом живлення північних оленів.

Суворі умови мешкання лишайників обумовлюють їх повільний ріст: так приріст ягелю – 2-7 мм за рік, а лишайників, які селяться на ґрунтах та мохах – до 1-3 мм за рік. Повільний ріст обумовлює високу тривалість їх життя – 50-100 років.

Розмножуються вони спорами, вегетативно та статевим шляхом. При розмноженні спорами утворюються конідії та пікноспори. Спори гриба проростають, утворюють первинний міцелій, який зустрічає характерну для цього виду лишайника водорість та утворює слань лишайника. Вегетативне розмноження відбувається шматочками слані або за допомогою спеціальних утворень – соредіїв та ізідіїв. При статевому розмноженні утворюються плодові тіла гриба (апотеції або перитеції). Залежно від типу статевого плодоутворення лишайники поділяють на два класи: сумчасті та базидіальні.

Значення лишайників. Лишайники грають важливу роль у наземних біоценозах. Їх маса досягає 20–40 ц/га (у тундрі та тайзі). Серед лишайників живуть та живляться ними багато видів безхребетних та хребетних тварин (кліщі, ногохвости, сіноїди, північні олені та ін.) Розпад їх після відмирання створює необхідні умови для утворення гумусу.

Також значну роль вони відіграють і у господарській діяльності. Ягель, або "оленячий мох", за своєю поживністю перевищує картоплю. Деякі види лишайників застосовуються в медицині: ісландський лишайник, або "ісландський мох", багатий вітаміном С, лікує цингу (захворювання ясен), пармелія застосовується для запобігання нагноєнню ран. У пустелях росте їстівний лишайник: він має вигляд грудочок, які можуть перекочуватися вітром на далекі відстані і бути цінною знахідкою для каравану. Називають цей лишайник манною. Ісландський лишайник використовується в Ісландії як їжа для людей: з нього готують хліб і кашу. Деякі види лишайників використовуються в парфумерії для надання стійкості парфумам. Відомі антибіотичні властивості лишайників. Із деяких видів виробляють лакмус та фарби. Лишайник "дубовий мох" широко використовують в парфумерній промисловості як фіксатор запаху.

Лишайники дуже чутливі до забруднення повітря, особливо сполуками сірки. Тому ступінь їх розвитку може служити індикатором екологічної обстановки у містах.

Дата добавления: 2015-06-30