Фінансові посередники. Фінансове посередництво в Україні. 2 страница

У 1995 році на Токійській біржі котирувалися цінні папери 1714 японських акціонерних товариств. Сукупною вартістю за курсом 586380 млн.DM. Капіталізація біржі в Японії – 74% ВВП.

Одначе, японський ринок капіталу і надалі сильно орієнтований на Японію, тому список курсів акцій Токійської біржі, радше показник престижу, а не фактичного розширення кола акціонерів.

У цілому Токійському фінансовий центр поки, що виконує, як правило, два завдання: балансує внутрішній ринок капіталу і згладжує нерівноваженість зовнішніх платіжних відносин країни. На ньому оперують уповноважені японські банки, які інколи називають валютними та іноземні банки. Іноземні банки в Токіо займаються кредитуванням промисловості і торгівлі в ієнах та іноземній валюті, наданням кредитів закордонними японськими підприємствами через свої батьківські банк, обліком експортних векселів, підтвердженням акредитивів та ін.

Останнім часом відслідковується тенденція падіння прбутку провідних банків. Головною причиною є неповерненням боргів. Через триваючу тенденцію до зростання обсягів перестрочених кредитів Міністерство Фінансів Японії у 1993 році дозволило банкам розробити механізм ліквідації «безнадійних боргів». Для ефективного функціонування цього механізму було організовано установу, яка купує несплачені борги і паралельно торгує ними на Токійському фондовому ринку – Cooperative Credit Purchacing Company (CCPC).

Іноземні учасники Японії більшою мірою займаються реалізацією цінних паперів полегшуючи вихід японським компаніям на зовнішній ринок.

Прибутки від торгівлі які вимірюються мільярдами доларів, японці розміщують по всьому світу, передусім США, з чого останні котируються зменшуючи свій дефіцит бюджету.

Часи рецесії японської економіки наштовхують на роздуми. Щодо втрати позиції Токіо, на думку провідних фінансистів світу, серйозну загрозу для Токіо становить Шанхай, який за умови збереження існуючих темпів економічного росту Китаю та використання статусу й переваг вільної економічної зони може стати великим фінансовим центром Азіатсько – Тихоокеанського регіону.

Однак, по при усі негаразди, Токіо усе ще залишається центром фінансової індустрії Азії. Це викликає не аби який інтерес численних зарубіжних фінансових інститутів. Активно діють на токійському ринку облігації і на валютному ринку американські компанії Salomon Brothers, Morgan Stanley, Merill Lynch. Фірми Великобританії займаються тут брокерським бізнесом, активно працюють і швейцарські банки. Проте основною сферою діяльності іноземних компаній на фінансовому ринку залишається продаж акцій японських фірм європейським клієнтам і значно меншим є процес-продаж європейських акцій японським клієнтам.

Поширюється думка, що Токіо в недалекому майбутньому посяде таке місце на ринку Євровалют в Азії як Лондон в Європі, а на міжнародному рівні стане Азіатським Нью-Йорком.

На початку XIX столітті ЛОНДОН замінив Амстердам як головний Світовий Фінансовий Центр. Зараз він є найбільшим фінансовим центром, який очолює другу групу фінансових центрів промислово розвинених країн, для яких характерним є домінування власне міжнародних елементів над національними. Як найбільший у світі національний фінансовий центр Лондон відомий ще з часів епохи становлення капіталізму і початку колоніальних завоювань. Але як міжнародний центр, отримав розвиток лише з другого десятиліття XX століття, утвердившись у цій ролі тільки в кінці 50-х років. Причому, якщо в якості національного фінансового центру він традиційно виступав як універсальний організм з однаково добре розвиненими ринками короткотермінових кредитів і довготермінових позик, потужною біржею, високо поставленим страхуванням і фрахтовою справою та ін., то в якості світового фінансового центру його виділяють головним чином чотири ринки:

1. Золота;

2. Валют;

3. Коротко- і середньострокового кредитування;

4. страхування.

Основою Лондонського фінансового центру є банки, біржі та біллерброкери (вексельні маклери).

Лондон вважається фінансовим центром Європи, з огляду на провідну роль Англії у промисловій революції.

Ринок золота був створений у Лондоні 12 вересня 1919 року. Це стало можливим у результаті демонетизації, що привело до того, що жовтий метал знову отримав властивість бути переважно значним товаром з ціною, яка виражається в кредитних і кредитно-паперових грошах.

З початку другої світової війни і до 1954 року лондонський ринок золота було закрито. Однак після відкриття Лондон швидко відновив свої позиції ведучого світового ринку золота. Через нього проходила купівля і продаж 4/5 жовтого металу, який поступав на вільні ринки. До 1958 року операції здійснювалися тільки супроти доларів і зареєстрованих фунтів стерлінгів, після 1958 року проти зовнішніх чи іноземних стерлінгових рахунків і будь-якої іншої конвертованої валюти.

Консолідована вартість корпоративних ЦП у Лондоні досягла 2,5 трл.дол. США, на 2 місці Нью-Йорк – 2,4 трл.дол., Токіо – 2,1 трл.дол., Бостон – 1,9 трл.дол., Сан-Франциско – 0,7 трл.дол. США.

До 1968 року лондонський ринок золота був найбільшим у світі. На ньому переважно здійснювалися операції з золотом офіційних резервів центральних банків розвинутих країн. Становище почало змінюватися після березневої (1968р.) кризи ціни золота, в результаті чого встановилася подвійна ціна золота: офіційна і ринкова. Поява подвійної ціни, а потім відміна офіційної означали майже кінцеву демонетизацію золота, внаслідок чого знову видобуте золото перестало надходити на поповнення золотих резервів країни, а поступало на вільний ринок. З тих часів Лондон став втрачати своє значення найбільшого у світі, з точки зору ціноутворення ринку золота.

Валютний ринок у Лондоні є найбільшим у світі. Через лондонську валютну біржу (London Royal Exchange) проходить третина усіх контрактів по валюті. Обсяг валютних угод складає близько 1000 млрд.дол. в день (середньоденний оборот складає 303 млрд.дол.).

Максимальна свобода валютних операцій стала, за визнанням англійських економістів однією з найважливіших причин перетворення Лондона у ведучий світовий валютний ринок. У той же час обмеження такої свободи у багатьох інших світових біржею, високо фінансових центрах не дозволило валютним ринкам розвинутися до конкурентного рівня.

Основою фінансової могутності Лондона є не національний, а міжнародний валютний ринок і ринок позичкового капіталу, тому він не є монополістом в усіх операціях. За обсягом випуску та первинним розміщенням єврооблігацій Лондон уступає Люксембургу, з дострокових середньо термінових банківських позик він займає третє місце після Франкфурта-на-Майні і Парижу; з операцій перестрахування після Нью-Йорка і Цюріха.

Суттєвою причиною виходу лондонського валютного ринку було також наявність там першокласної системи зв’язку. Даний ринок контролюється не банками, а брокерськими фірмами, через які ці банки здійснюють певні операції. Ринок монополізованої брокерськими фірмами, які організували у 1966 році «Форін екшчендж енд депозит брокер асошіейшн». Хоча члени цієї асоціації постійно декларують відкритий характер своєї організації, підкреслюючи, що будь-яка фірма може стати її учасником, але реального доступу до неї практично немає. Лондонські брокери знімають конкуренцію багатьох інших брокерських асоціацій та окремих фірм, у результаті чого інші валютні ринки нерідко розглядаються як продовження лондонського валютного ринку.

Ринок банківських кредитів займає ведуче місце у світі, дякуючи широкій сітці закордонних філіалів англійських банків і наявності великої кількості іноземних банків у самому Лондоні.

Концентрація великих банків світу у Лондоні зробила його головним центром найбільших кредитних операцій. Саме тут такі позичальники, як міжнародні корпорації і центральні банки, можуть отримати практично будь-які суми. Англіє є основним позичальником лондонського міжнародного кредитного ринку. Вона використовує велику частину тих коштів, що обертаються у своїх інтересах. Одні лише американські банки в Лондоні надають англійським фірмам і компаніям у 4 рази більше іноземної валюти, ніж всі клірингові банки Англії. Орієнтація лондонського міжнародного кредитного ринку на потреби Великобританії обумовлює його спеціалізацію в галузі переважно коротко- і середньострокового кредитування.

Фондова біржа Лондона відіграє у міжнародній сфері головним чином роль котирувальноо центру. Більше 30 великих банків світу мають котирування своїх паперів на лондонській біржі. Для більшості з них, ця привілея є чисто престижна, і лише опосередковано сприяє фінансовому успіху. Щоправда, цей побічний вплив є настільки великим, що банки йдуть на те, щоб забезпечити собі котирування на лондонській біржі незважаючи на видатки.

Лондонська фондова біржа має декілька ринків:

· ринок урядових цінних паперів;

· ринок акцій і облігацій місцевих фірм і компаній;

· ринок іноземного капіталу;

· ринок південо-африканських золото-промислових компаній та ін.

Провідним лондонським індексом ринку акцій є FTSE – 100. з ВЕРЕСНЯ 1982 РОКУ В Лондоні функціонує лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів (ЛІВВБ – LIFFE) – ринок контрактів по процентних активах і по валютах, конкурент американських ринків. В травні 1985 року було створено ринок валютних опціонів, який тісно співпрацює із спеціалізованим ринком Філадельфії.

Збільшення обсягу операцій у 1994 році на лондонській біржі ф’ючерсних контрактів (LIFFE) співпало саме з ростом числа американських фінансових інститутів, які почали свою діяльність у Європі.

Члени лондонської фондової біржі діляться на брокерів та джобберів.

В 1983 році уряд Британії проводить широку дерегламентацію фінансового ринку. Вона включає в себе:

· відміну фінансових комісійних;

· скасування жорсткого розмежування між джобберами (контрепартисти) – і брокерами (причому брокери можуть у подальшому відігравати роль активних учасників ринку) – котирувати курси цінних паперів;

· відкриття брокерських фірм для не біржових капіталів, у тому числі і для іноземних;

· створення системи комунікацій, яка б забезпечувала постійне поновлення інформації по безперервному котируванню з корекцією на реальний час.

У 1995 році на біржі котирували цінні папери 1971 англійського акціонерного товариства сукупною вартістю, 785573 тис.ф.ст. Біржовий оборот англійських та зарубіжних акцій склав у 1995 році у Великобританії 1311657 млн.ф.ст. Капіталізація біржі сягнула 130% ВВП.

28 жовтня 1986 року було реорганізовано лондонську фондову біржу. Це дало змогу іноземними банками брати участь у біржових операціях.

Лондонський ринок страхових операцій є світовим монополістом. У той же час сам він монополізований відомою «Ллойдс корпорейшн». Ця компанія займається страхуванням кораблів, вантажів, літаків, будівельних об’єктів, споруд, власного страхування. Це приносило Англії близько ½ частини доходів по невидимих статтях експорту. Успіх страхової операції забезпечено за рахунок всесторонньої інформації про об’єкти страхування, яка збирається корпорацією через агентів, довірених осіб і компаній по усьому світу. Великі катаклізми, які пройшли у природі, землетруси, шторми, паводки, авто-, морські катастрофи періоду 1989-1993 років трохи підірвали фінансову стабільність та процвітання «Ллойдс корпорейшн», щоб стати акціонером цієї компанії необхідно мати мінімум 500 тис. USD. На сьогоднішній день таких страхових клієнтів 26500 осіб.

На початку XX ст. ПАРИЖ був другим фінансовим центром після Лондона. До першої світової війни Франція відігравала значну роль на світовому ринку капіталів. У результаті двох світових воєн і кризового стану в 30-х роках значення Франції як міжнародного фінансового центру було підірвано. Її закордонні інвестиції після закінчення другої світової війни зменшилися у порівнянні з 1913 роком приблизно в 10 разів.

Починаючи з 60-х років XX сторіччя французький ринок капіталів відновив свою діяльність і міжнародний рейтинг. Цьому сприяли стійкі темпи економічного росту Франції, високий рівень нагромадження капіталу, стабілізація франка на валютних ринках.

Розвиток паризького ринку капіталів здійснювався за певних обмежувальних умов, а саме: обмеження прямих капіталовкладень у французьку економіку, контроль за емісію іноземних цінних паперів і одержання місцевими компаніями позик за кордоном, жорстке регулювання валютного ринку та фінансових операцій у Парижі. Вивіз капіталу у 70-ті роки здійснювався у порівнянні невеликими розмірами. Приріст капіталовкладень був за рахунок прямих інвестицій, у той час, коли портфель іноземних цінних паперів в окремі роки скорочувався.

У Парижі значний обсяг цінних паперів. Паризька біржа - найбільша в Європі після Лондонської. Вона переживає усі інші європейські біржі за ринковою вартістю цінних паперів, хоча і поступається перед Цюріхом за обсягом обігу. Іноземні цінні папери займають незначне місце на Паризькій фондовій біржі.

Податкові перешкоди утруднювали доступ іноземним інвесторам до французького ринку цінних паперів, що спонукало французьких позичальників добиватися котируванням свої акцій та облігацій в інших міжнародних фінансових центрах.

У 1984 році Франція відмінила 25% податок на дохід по облігаціях нерезидентів, знизивши таким чином штрафні санкції за купівлю цінних паперів іноземцям.

У 1985 році Франція розпочала політику перегулювання і відкриття французького ринку. У тому ж році було засновано строковий ринок фінансових інструментів – МАТІФ. вивільнився ринок облігацій з-під нагляду Казначейства Франції.

У 1987 році починається радикальна модернізація біржових інститутів. На біржовому ринку проводиться безпосереднє котирування і функціонує ринок опціонів.

Диверсифіковано органи СІКАВ – колективного вкладення в цінні папери та загальні інвестиційні фонди. Це дало змогу інвесторам коротко- і довгострокового вкладення а акції та боргові забов’язання, цінні папери як французько так і іноземного походження. Дилерів було замінено біржовими товариствами, які на ринку мають більші права.

З середини 80-х років пройшов процес послаблення валютного контролю за імпортом капіталів, було відмінено заборону відносно слабкої інтернаціоналізації паризького ринку капіталів французькі банки розширювали свою діяльність за кордоном. За обсягами закордонних активів в іноземних валютах французькі банки займають друге місце після англійських.

Паризький ринок став широко відкритим. Валютний контроль поступово пом’якшувався, аж до його відміни для банків і підприємств у 1989 році, операцій з цінними паперами резидентів і нерезидентів, а з 8 червня 1990 року, функціонуванням європейського ринку капіталів знято повністю всі обмеження.

Великою популярністю користується Париж, як другий після Лондона ринок євровалют, але у порівнянні з Лондоном відстає у 4 рази. Щоправда, французькі банки на ринку євровалют черпають ресурси для проведення своїх міжнародних операцій, а особливо для надання середньо- та довгострокових позик. За чисельністю іноземних кредитних установ Париж займає третє місце в світі після Лондона і Нью-Йорка. У Парижі особливо зачне місце займають англійські і американські банки.

У Парижі функціонує один з найбільших у Західній Європі (після Лондона і Цюріха) ринок золота на якому здійснюються операції із золотими монетами.

ЛЮКСЕМБУРГ називається другим»Лондоном» хоча у 4 рази йому поступається. Його поява на світовій арені не пов’язана ні з рівнем розвитку економічного потенціалу країни, ні з ступенем розвитку національної банківської системи і т.д. це маленька країна з промисловістю в основному з видобутком залізної руди і виплавкою чавуну та сталі. Вона немає свого центрального банку, а її національна грошова одиниця, люксембургський франк, випускається приватним банком. Люксембург – єдина розвинена країна ринкового простору, де емісія банкнот знаходиться у приватних руках.

Незважаючи на це, про Люксембург говорять як про великий фінансовий центр. За обсягом фінансового бізнесу він у 4 рази менше Лондона, у нього великий ринок довгострокового капіталу. У Люксембурзі цілком сприятливий податковий режим – не сплачується податок на доходи за процентами і дивідендами; усі види руху капіталу, його експорт та імпорт повністю звільнені від національного контролю; не стягуються податки з доходу по єврооблігаціях. Окрім того, люксембурзькі банки не забов’знанні мати мінімальні резерви по операціях на Євроринку.

Важливу роль у становленні Люксембургу як міжнародного центру відіграло й те, що в країні «розташувався» Європейський інвестиційний банк і європейський фонд валютного співробітництва.

Міжнародний ринок довгострокового капіталу репрезентований банківськими операціями і операціями з фондовими цінностями. Про те, що люксембурзький фінансовий центр є переважно міжнародним можна судити по відношенню активів іноземних та місцевих банків із співвідношенням 80% і 20%. Такий самий висновок можна зробити і про ринок фондових цінностей. Приблизно 90% загальної кількості цінних паперів, які котируються на люксембурзькій біржі – є іноземними.

У Люксембургу знаходиться одна із найбільших європейських клірингових організацій з торгівлі цінними паперами «Седел» (створена у 1971р.). У цій організації бере участь більше 70 кредитно-фінансових інститутів різних країн. «Седел» проводить розрахунки по євродоларових і євровалютних облігаціях, незалежно від місця знаходження продавців і покупців.

ЦЮРІХ як фінансовий центр займає ведуче положення у світі в якості валютного ринку і джерела міжнародних капіталів для довгострокових вкладень. Як ринок золота він ділить свою першість з Лондоном. Тут розвинений також національний ринок капіталуЮ, який експортується у багато країн світу.

Цюріх – великий у світі фінансовий центр по реекспорту капіталу. Близько 40% усіх євродоларових позик здійснюється через швейцарські банки.

Сфера бізнесу, на основі якої швейцарські банки проводять свою міжнародну фінансову стратегію, набагато вужча, ніж в самі Швейцарії (видача роздрібних кредитів, позик великим компаніям та посередницькі операції з купівлі-продажу цінних паперів).

Він був ринком переважно приватного золота на відміну від Лондона та Нью-Йорка.

Щоденно у Цюріху здійснюються угоди з золотом вартістю в декілька мільйонів швейцарських франків. На цей ринок поступає близько 80% тільки що видобутого золота, інші 20% направляються у Лондон.

Валютний ринок у Швейцарії постійно відігравав важливу роль у сфері міжнародних валютних відносин розвинених країн та ін. з введенням конвертованості валют монополія Швейцарії на міжнародному валютному ринку закінчилася. Однак значення цього центру зросло.

У Цюріху активно працює ринок банкнот. Швейцарський ринок банкнот є найбільшим у світі через географічне положення країни, її слави як туристичного центру, відсутністю обмежень на ввіз та вивіз банкнот.

Швейцарія є найбільшим джерелом міжнародного довгострокового капіталу поряд з іншими державами. Як джерело вкладень у довгострокові облігації Швейцарія взагалі не має собі рівних (близько 30% нових випущених єврооблігацій підписуються швейцарськими). Швейцарські банки здійснюють операції з банкнотами 140-150 країн, навіть неконвертовані валюти мають у них банківське котирування. В останньому випадку при обміні, банківські клерки попереджають, що дана валюта замкнута і її провезення через кордон карається законом країни походження. Приблизна оцінка річного обороту ринку банкнот коливається від 500-700 млн.доларів. великі швейцарські банки щоденно опрацьовують до 450 кг. банкнот.

Швейцарські банки мають довготермінові потенційні можливості масштабного субсидіювання посередницьких операцій з ф’ючерсами, іншими цінними паперами, корпоративної фінансової активності, що тісно пов’язана з видачею позик.

Однією з основних причин значного прогресу швейцарських банків у 1990 році була стабільність і сила системи операцій саме із строковими цінними паперами в валюті, в основному з ф’ючерсами. Це зумовлено тим, що більшість міжнародних компаній прагнули обміняти випуски цінних паперів у швейцарських франках на валюти такі як долар. Таким чином, використовуючи ф’ючерси, швейцарські банки прагнули проникнути на ті ринки де вони недостатньо сильні в основних видах послуг за готівкові гроші, і це досить таки надійна сфера, яка приносить стабільний прибуток.

Швейцарія має низку переваг, які у значній мірі пояснюють силу її банківського капіталу. Це зумовлює високий потенціал обсягів кредитів, що надаються банкам, які суттєво впливають також на операції з ф’ючерсами та іншими строковими цінними паперами.

На сьогоднішній день налічується велика кількість фінансових центрів країн, що розвиваються. Це Багамські, Бермудські острови, острови Нові Гебріди (Вануату), острів Мен, Сінгапур, Сянган (Гонконг), Панама, Бахрейн, Абу-Дабі та ін.

Своїм статусом міжнародний банк Швейцарії забовязаний великій трійці комерційних банків: «Швейцарські корпорації», «Швейцарський кредитний банк», «Союз банків швейцарії».

СІНГАПУР як світовий фінансовий центр почав формуватися у 1965 році, після отримання країною незалежності.

Фактори, що сприяли цьому: вигідне географічне положення на шляхах регіональної і світової торгівлі; хороший телефонно-телепатний зв'язок з Лондоном та іншими містами; пільговий режим.

Сінгапур став фінансовим центром найбільших і найсильніших банків світу, які захопили в них ключові позиції не тільки в результаті конкуренції з більш слабшими, але і в результаті усвідомленої політики керівництва країни, яке прагне не допустити на свою територію дрібні та маловідомі банки.

Друга особливість Сінгапур – це те, що він є єдиним фінансовим центром країн, що розвиваються з майже повним набором всіх необхідних складових, тобто: ринком золота; валютним ринком; ринком банківських кредитів та фондовим ринком.

Активне економічне зростання країни на фоні швидкого розвитку економік країн східної та південно-Східної Азії викликало приплив значних обсягів іноземного капіталу до Сінгапуру.

Ринок золота у Сінгапурі створено у 1969 році. Він має тісні зв’язки з Лондоном через англійські банківські доми, які є членами «Золотого клубу» Ротшильда (тобто учасниками фіксінгу, який відбувається у так званій «Золотій кімнаті» банку «Ротшильд та Сини». На нього мають вільний доступ як резиденти, так і нерезиденти. І ті і ті можуть імпортувати і експортувати золото.

Сінгапур є четвертим за величиною центром торгівлі валютами після Лондона, Нью-Йорка і Токіо. Щоденний середній обсяг обмінюваних валют за даними Monetary Authority Сінгапура, зріс з 80,8 млрд.дол. у 19992 р. до 85,4 млрд.дол. у 1993р.; 88,4 млрд.дол. у 1995р. та близько 90 млрд.дол. у 1996 році.

Валютний ринок (як і більшість валютних ринків країн, що розвиваються) поділений на дві частини відповідно до двох типів рахунків з яких проводяться валютні операції. Це внутрішні рахунки для резидентів та зовнішні для нерезидентів.

Внутрішні рахунки знаходяться під контролем керівних органів, власники зовнішніх рахунків мають право безконтрольного обміну і переказу одних валют у будь-яку іншу валюту. На базі зовнішніх рахунків функціонує ринок азіатського долара, кий виник у 1968 році в якості філії лондонського ринку євродоларів.

Основою фінансової індустрії Сінгапуру є міжнародна банківська справа.

За останні кілька років прибутки банків суттєво зросли за рахунок високого попиту на кредити з боку корпорацій та міжнародних синдикатів.

Внутрішній банківський бізнес у Сінгапурі також активізувався. Важливим джерелом прибутків сінгапурських фінансових установ та зарубіжних банків є торгівля іноземною валютою.

Ринок банківських кредитів у Сінгапурі переважно короткостроковий, хоча угоди середньо- і довгострокового характеру набувають останнім часом все більшого значення. Тим не менше консорційні кредити, які є основною формою середньо- і довгострокового банківського кредитування, поки, що не отримали широкого розповсюдження.

ГОНКОНГ (СЯНГАН). Вирішальну роль на його формування мала давня ключова позиція найважливішого пункту колоніальної і міжнародної Англії та основних воріт зовнішньоекономічних відносин КНР з економічно розвиненими країнами.

Гонконг є одним із торгівельних фінансових центрів цілого Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР), який тісно пов'язаний з Китаєм. Це в свою чергу сприяє переливу банківського та інвестиційного капіталів Китаю через фінансові установи Гонконгу, зумовлюючи, до певної міри, їх пільговий статус, коли мова йде про їх задовільненість традиційними формами банківської діяльності (кредитуванням та інвестиціями) і не змушує розвивати альтернативні фінансові послуги (страхування).

Той факт, що населення Гонконгу на 98 % китайці, дозволяє КНР мати там досить міцну базу для операцій. Банки КНР і місцеві китайські банки контролюють багато секторів промисловості, торгівлі і фінансів Гонконгу. Китайці монополізують майже усі нелегальні торгові і валютні угоди в країні, а також безмежно панують на золотій біржі. В Гонконзі обертається вільноконвертована валюта КНР ренмінбі. Можливо з цієї причини Гонконг поступається перед Сінгапуром, але у своїй регіональній ролі він залишається важливою ланкою міжнародного ринку капіталу з високорозвиненим валютним ринком і ринком золота, а також однією суттєвою особливістю – спекулятивною направленістю операцій, які здійснюються. До Гонконгу прикована увага валютних спекулянтів. Спекулятивна спрямованість гонконгівського валютного ринку вимагає оперативної діяльності кредитно-грошового комітету, якому у 1995р.уже прийшлося згладжувати значні наступи на гонконгівський долар, коли його старалися зіштовхнути зразу ж після девальвації мексиканського песо. Так було подвоєно облікові ставки по кредитах OVBRNIGNT – вони сягнули 12%. Опісля комітет уклав угоду з великою кількістю центральних банків країн регіону про забезпечення Гонконгу достатньою кількістю готівкових грошей для підтримки стійкості гонконгського долару. У цьому розумінні Гонконг можна назвати одним із найбільших гральних будинків, де ставки досягають десятків мільйонів доларів, а маклери діють з виключною жорстокістю та цинізмом.

У Гонконзі немає центрального банку. По банківських рахунках нерезидентів знімається 15%-ний податок.

Багато банків Гонконгу відкривають своїм клієнтам мультивалютні рахунки. Гонконг гарантує фінансові обмінні курси національної валюти значними валютними резервами.

Макроекономічні показники Гонконгу гідні наслідування – країна практично не має чистого державного боргу. Має значні валютні резерви близько 60 млрд.дол. грошова одиниця – гонконзький долар - є однією із найстійкіших валют світу (обмінний курс до долара США зафіксовано на позначці 7,8:1).

Фінансовий ринок Гонконгу був і поки що залишається досить сприятливим для діяльності комерційних банків. Рівень прибутків у середньому по відношенню до власних капіталів банків, представлених тут, сягав 30%, що вдвічі вищий показника для найкращих банків ОЕСР – організація економічного співробітництва і розвитку (OECD- Organization for Economic Cooperation and Development).

Фінансове піднесення Гонконгу спричинено високими темпами економічного розвитку упродовж останніх років. Швидкий розвиток економіки міта-регіону супроводжувався збільшенням попиту на кредити. Кредити під заставу нерухомості виявилися надзвичайно вигіднішими, з огляду конкретних умов Гонконгу, тут і зараз збереглася тенденція постійного підвищення вартості приміщень під житло та офіси.

Фінансовий ринок Гонконгу розвивався з обмеженою пропозицією джерел фінансування для промислових компаній. Реально існують дві можливості – фондовий ринок і банківські кредити, проценти по яких є незначними (гонконзький долар є безпосередньо прив’язаним до долара США).

Однак фінансовий клімат Гонконгу не є вже таким бездоганним.

– критичний рівень залежності банківських активів від рівня, цін на нерухомість. Однією з вимог Фінансової Ради до комерційних банків є обмеження кредитів під заставу нерухомості сумою еквівалентною 70% вартості цієї нерухомості за станом на 1991 рік.

– банки підвищили вимоги до кредитування під заставу землі, враховуючи завищену вартість їх донедавна

– найбільшу потенційну загрозу для швидкого розвитку фінансової індустрії Гонконгу таїть проблема пов’язана із закритістю інформації щодо банківських установ Гонконгу.

1 червня 1997 року Гонконг позбавився свого статусу колонії Великобританії і повернувся під протекторат Китайської Народної Республіки.

У багатьох політиків, дипломатів, економістів та ін. Виникає питання чи дозволить Пекін бути Гонконгу фінансово незалежним, якщо він не дозволив йому бути незалежним політично, хоча основний Закон, що регулює відносини між КНР та Гонконгом до 2047 року передбачає можливість ведення незалежної грошово-кредитної політики.

У зв’язку із майбутніми змінами політичного стану Гонконгу багато експертів висловлюють побоювання відносно сприятливої стійкості його валюти. Усе залежатиме від нового «Господаря» Гонконгу. Чи буде мати він місцеве самоврядування і максимальну волю і чи збережеться економічний status quo.

На думку експертів, після включення Гонконгу до складу КНР можливе зростання дефіциту зовнішньоторгового балансу Гонконгу та інфляції. Прогнозується поступова віддача своїх позицій прогресивному бізнес-центру Пекіну (Бей джину).

Дата добавления: 2015-07-02