Педагогічна майстерність і педагогічне спілкування в роботі вчителя

Педагогічна майстерність - це володіння педагогом всією сукупністю психолого-педагогічних знань, умінь та навичок, розвиток педагогічного мислення та інтуїції, морально-естетичне відношення до життя, глибокі переконання та тверда воля.

Майстерність розглядається як комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної майстерності.

Педагогічна майстерність складається з компонентів: мета, засоби для досягнення мети; об'єкт (учні); суб'єкт (педагог та батьки).

Майстерність - це вищий рівень педагогічної діяльності, який проявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимального результату.

До елементів педагогічної майстерності відносять: гуманістичну направленість діяльності (інтереси, цінності, ідеали) педагога; його професійні знання (знання предмета, методики його викладу, педагогіки І психології); педагогічні здібності (комунікативність, дидактичні, мовні, емоційна стійкість, оптимальне прогнозування, коректність); педагогічна техніка (вміння управляти собою, уміння діяти).

Спілкування - найважливіший професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з учнями на уроках та поза ними, націлене на створення сприятливого психологічного клімату. Неправильне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, послаблення уваги, пам'яті, працездатності, порушення динаміки мови, породжується негативне відношення до вчителя, а потім і до предмета.

Функції процесу спілкування: пізнання особистості; обмін інформацією; організація діяльності, обмін ролями, співпереживання; самоствердження.

Структура спілкування: моделювання спілкування з класом; спілкування в момент початку взаємодії; управління спілкуванням в ході педагогічного процесу; аналіз здійснення системи спілкування і моделювання її на наступну діяльність.

Стилі взаємовідносин вчителя і учнів: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий (зустрічаються вчителі з негативним відношенням до дітей); ситуативно-негативний; стійко-негативний.

44.Програма «Укр.. родина», зміст та форми взаємодії школи з батьками учнів. Школа - родина. Спільна робота школи, сімї та гром-ті по вих. підрост. покоління.

Школа і сім'я, формуючи особистість, виконують одні і ті ж функції у виховному процесі: інформаційну, виховну, контролюючу, організаційну, стимулюючу. Для досягнення максимального ефекту слід координувати діяльність школи і сім'ї.

Робота школи з сім'єю включає в себе два основні напрямки: організаційна робота школи з сім'єю; підвищення педагогічної культури батьків.

Організаційна робота школи з батьками включає в себе: -планування роботи школи і вчителів з батьками; - вивчення сімей учнів; - форми роботи вчителя з батьками; - роботу з неблагополучними сім'ями.

Форми роботи вчителя з батьками: - індивідуальна (бесіди-консультації, бесіди-поради, педагогічні консиліуми); - групові (засідання батьківського комітету, групові педагогічні консультації, класні батьківські збори, спільні бесіди, вечори); -колективні (загально-шкільні збори, конференції, батьківські дні); - масові форми (загально-шкільні свята).

Форми зв’язку школи з батьками дуже різноманітні: колективні консультації з актуальних питань виховання в сім'ї; постійно-діючі лекторії та університети для батьків; пропаганда серед батьків класичної та сучасної психолого-педагогічної літератури; відвідування і вивчення сімей учнів; допомога корисними порадами; проведення індивідуальних бесід на тему виховання.

Кожна школа проводить загально-шкільні батьківські збори, засідання батьківського комітету, класні батьківські збори, збори батьківського активу та іншу роботу з батьками. Слід залучати батьків і до позакласної виховної роботи в школі. Вони можуть проводити екскурсії на підприємства, наукові організації, проводити гурткову, профорієнтаційну роботу в школі.

48. Система фізичного виховання, його завдання, зміст, форми, методи.

Виховання – цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вихователя та вихованців з метою формування позитивних якостей та властивостей особистості.

Фізичне виховання - це: правильний режим та харчування дитини, систематичне використання у вихованні природних факторів (повітря, сонце, вода); широке застосування різних методів загартування; фізична культура і спорт. Мета: вих. фіз. здор. підрост покоління

Лесгафт (1837 - 1909) - класик фізичного виховання дітей шкільного віку. Вбачав фізичне виховання як один з найважливіших засобів всебічного і гармонійного розвитку дитини Вчені і практики визначають, що фізичний розвиток має безпосередній зв'язок з розумовим.

Фізичні вправи мають свою послідовність, завдяки якій вони впливають й на розвиток здібностей, на формування характеру дитини.

Гармонійно розвинена особистість це ще і фізично здорова дитина.

Основні засоби фізичного загартовування: фізичні вправи (застосування в гімнастиці, грі, туризмі); природні фактори (повітря, сонце, вода), гігієнічні умови праці І побуту, традиції.

Для досягнення бажаних результатів необхідно, щоб всі засоби фізичного виховання використовувались комплексно, у взаємозв'язку. Фізичне виховання тісно пов'язане з формуванням естетичних почуттів і ставлень (художня гімнастика, фігурне катання). Фізичне загартовування підвищує і трудову енергію особистості, кмітливість.

Форми: гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилинки, години здоров’я.

Методи (загальні): Сучасна класифікація(Бабанський і Сластьонін) на основі діяльнісно-особистісної концепції:

1) Методи формування свідомості особистості(бесіда, лекція, дискусія, переконання, приклад). В основі – слово педагога. Слово повинно бути ніжним, ласкавим – слово психолога, лікаря, батька, матері, вчителя не повинно бути грубим, жорстоким.

2) Методи організації діяльності, спілкування та форм. досвіду, сусп. поведінки(привчання, тренування, пед.вимога, громадська думка, створення вих.. ситуації, прогнозування).

3) Методи стимулювання діяльності і поведінки – допоміжна група, кожен метод використовується як відповідний стимул, що сприяє ефективному викор. методів двох попередніх груп.

Підгрупи:

- Способи емоц. стимулювання, що застос. в процесі формування свідомості особистості (влучний добір питань, аналіз проблемних питань, створення уявних ситуацій морального вибору, аналіз міркувань)

- Способи стимулювання діяльності школярів і досвіду позитив. суп. поведінки(гра, змагання, романтика, заохочення, покарання)

4) Група контролю та самоконтролю – спрямована на оцінку ефективності обраної системи методів з боку вихователя та самооцінку своєї діяльності з боку вихованців.

Дозволяють підвести підсумки попередньої взаємодії, коректувати свою діял-ть, планувати та будувати майбутню взаємодію, залучати до аналізу (спостереження,анкет-ня,тест-ня,самоконтроль,самооцінка)

Можна класифікувати також за ступенем розповсюдженості:

1) традиційні,стандартні, загальновідомі

2) нестандартні, нетрадиційні, авторські

Завдання: фіз.. розв. учня, тренув. рухових навичок та вестиб. апарату, підвищ. роботоздатності, загартування, вих.. сили волі і хар-ру

Шляхи втілення ФВ: сімя, шк.. д-ть, спорт. Секції

Дата добавления: 2015-07-02